Постанова

від 20.10.2015 по справі 902/157/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" жовтня 2015 р.Справа № 902/157/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.

суддів : Головея В.М., Діброви Г.І.,

при секретарі судового засідання Максиміхіній Ю.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Марков С.М., довіреність № б/н, дата видачі : 30.03.15;

Представники від ТОВ "Поліпак" та від ТОВ "Інвестиційно-промислова група "Майстер" в судове засідання не з'явились, хоча були належним чином повідомлені про час, день та місце розгляду апеляційної скарги.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер»

на рішення господарського суду Одеської області від 17 серпня 2015 року

по справі № 902/157/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю-підприємство «Полімер»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпак»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер»

про стягнення 28 404,92 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» звернулось до господарського суду Вінницької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпак» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер», в якій просив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» заборгованість у розмірі 28 404,92 грн., з яких 24531,56 грн. основної заборгованості за поставлений товар, 3% річних у розмірі 388,85 грн., 2984,51 грн. інфляційних витрат, та стягнути солідарно з відповідачів 500,00 грн. основної суми боргу забезпечуваної договором поруки від 10.07.2014 р. (з урахуванням Заяви про виправлення описки від 03.06.2015р. (т. ІІ а.с. 55).

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 12.02.2015 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі.

19.05.2015 Позивачем подано до господарського суду Вінницької області заяву про доповнення (зміну) підстав позову, яку прийнято до розгляду господарським судом Вінницької області.

Ухвалою господарського суду Вінницької області від 04.06.2015 матеріали справи № 902/157/15 направлено за встановленою підсудністю до господарського суду Одеської області.

Рішенням господарського суду Одеської області від 17 серпня 2015 року по справі № 902/157/15 (суддя Шаратов Ю.А.) позов задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство „Полімер" 18564,84 грн.- суму основного боргу, 288,39 грн. - 3% річних, 2 772,35 грн. - інфляційних втрат.

В задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „Майстер" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю - підприємство „Полімер" витрати на сплату судового збору у розмірі 1 391,08 грн.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновків про те, що підлягають задоволенню позовні вимоги в частині стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „Майстер" заборгованості у розмірі 21 625,58 грн., з яких 18 564,84 грн. - сума основного боргу, 288,39 грн. - 3% річних, 2 772,35 грн. - інфляційні втрати.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Майстер» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Одеської області скасувати та відмовити в задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт посилається на допущення позивачем численних процесуальних порушень, які не були прийняти судом до уваги.

По суті спору апелянт зазначає, що судом не встановлено за якою саме з 12 видаткових накладних виникло порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань та з якої саме дати; судом не досліджено розбіжності сторін у бухгалтерському обліку, яка становить 15762,32 грн.

Крім того, апелянт зауважує, що акт звірки взаєморозрахунків підписано неуповноваженою особою, однак в будь-якому випадку він не є первинним документом та не підтверджує здійснення господарської операції.

Також скаржник зазначає, що рахунки до оплати також не являються правовою підставою виникнення зобов'язань, доказів їх одержання позивачем не надано, та не фіксують проведення господарської операції.

Як наслідок, на думку скаржника, відсутні і зобов'язання по сплаті 3% річних та інфляційних збитків, оскільки його грошові зобов'язання належним чином погашені.

Представники Товариства з обмеженою відповідальністю «Поліпак» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» в судове засідання не з'явились, не скориставшись наданим їм ст. 22 ГПК України правом на участь в судовому засіданні та повноважних представників в судове засідання не направили.

Про час і місце розгляду справи сторони повідомлені належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями від 08.09.2015 року, від 01.10.2015 року про вручення ухвал суду повноважним представникам.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що явка представників сторін не визнавалась судом обов'язковою, судова колегія дійшла висновку про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті за відсутності представників відповідачів.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, Товариство з обмеженою відповідальністю-підприємство «Полімер», звертаючись до суду, заявляло позовні вимоги щодо неповної оплати відповідачем-2 товару, поставленого за видатковими накладними №00000000494 від 14.02.2013 року на суму 17324,96 грн. та №00000000576 від 20.02.2013 року на суму 68249,84 грн.

В подальшому, позовні вимоги були уточнені, і в заяві від 19.05.2015 року позивач зазначав про існування тривалих стосунків з відповідачем-2, а саме про здійснення поставок відповідачу-2 з 2012 року по 2013 рік на підставі усного правочину.

Отже, посилаючись на видаткові накладні, а також на акт звірки взаємних розрахунків станом на 26.10.2012 року, підписаний обома сторонами, позивач зазначав про існування у відповідача-2 заборгованості у розмірі 25 031,56 грн., яку просив стягнути в судовому порядку, а також штрафні санкції, нараховані на цю суму.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частин першої, другої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частинами першою, другою статті 207 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина перша статті 181 Господарського кодексу України).

Судом встановлено, що вищевказані видаткові накладні містять найменування товару, його кількість, ціну, підписані представниками Позивача і Відповідача2, та скріплені печатками обох юридичних осіб, що свідчить про укладення між сторонами усних правочинів на поставку товару, які регулюються главою 54 розділу 3 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Аналогічні положення містяться в ч. 1, ч. 7 ст. 193 ГК України.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В підтвердження конкретних поставок позивачем були долучені до матеріалів справи видаткові накладні, які свідчать про постачання товару позивачем відповідачу-2, а саме:

29 887,92 грн. - за видатковою накладною від 14.05.2012 № 1793 (т. ІІ а.с. 49);

114 767,71 грн. - за видатковою накладною від 23.05.2012 № 1943 (т. ІІ а.с. 50);

92 678,17 грн. - за видатковою накладною від 18.06.2012 № 2320 (т. ІІ а.с. 51);

31 583,92 грн. - за видатковою накладною від 16.10.2012 № 4114 (т. ІІ а.с. 52);

57 737,46 грн. - за видатковою накладною від 19.10.2012 № 4162 (т. ІІ а.с. 53);

33 179,93 грн. - за видатковою накладною від 25.10.2012 № 4257 (т. ІІ а.с. 54);

70 769,84 грн. - за видатковою накладною від 30.10.2012 № 4336 (т. І а.с. 96);

43 145,82 грн. - за видатковою накладною від 14.12.2012 № 5096 (т. І а.с. 105);

71 574,84 грн. - за накладною від 08.01.2013 № 00000000018(т.І а.с. 109);

69 894,84 грн. - за накладною від 06.02.2013 № 00000000383 (т. І а.с. 115);

17 324,96 грн. - за накладною від 14.02.2013 № 00000000494 (т. І а.с. 120);

68 249,84 грн. - за накладною від 20.02.2013 № 00000000576 (т. І а.с. 123).

Отже, з матеріалів справи вбачається, що Товариством з обмеженою відповідальністю „Полімер" поставлено Товариству з обмеженою відповідальністю „Інвестиційно-промислова група „Майстер" товар на загальну суму 700 795,25 грн.

В свою чергу, з платіжних доручень та банківських виписок, наявних в матеріалах справи, вбачається, що відповідачем не повністю сплачено поставлену продукцію, а саме:

144 655,94 грн. - 01.06.2012 - картка рахунку 36.1 Розрахунки з вітчизняними покупцями за 4 квартал 2012 р. (т. І а.с. 95);

92 678,40 грн. - 06.07.2012 - картка рахунку 36.1 Розрахунки з вітчизняними покупцями за 4 квартал 2012 р. (т. І а.с. 95);

30 335,93 грн. - 13.11.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 100);

73 600,00 грн. - 03.12.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 102);

70 769,84 грн. - 06.12.2012 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 104);

43 145,82 грн. - 10.01.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 112);

71 574,84 грн. - 28.01.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 114);

69 894,84 грн. - 14.02.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 119);

85 574,80 грн. - 05.03.2013 - банківська виписка по рахунку (т. І а.с. 127), на загальну суму 682 230,41 грн.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно неприйняття акту звірки взаєморозрахунків станом на 26.10.2012 року в якості підстави для оплати, та зазначає, що чинним законодавством акту звірки взаєморозрахунків не надано юридичної сили доказу наявності обов'язку сплатити грошові кошти або ж відсутності такого обов'язку, а у розумінні ст.ст. 9, 10 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", вказаний акт є зведеним обліковим документом, який фіксує стан розрахунків між сторонами, але сам по собі не породжує будь-яких прав та обов'язків сторін, в той час як зобов'язання сторін підтверджуються первинними документами -договором, актами, видатковими накладними, рахунками, платіжними дорученнями тощо.

Доводи апелянта про стягнення заборгованості на підставі акту звірки взаєморозрахунків є помилковими, оскільки судом першої інстанції чітко встановлено у мотивувальній частині рішення, що ним не приймається вказаний акт в якості підстави для оплати. А стягнення відбувається на підставі видаткових накладних, наданих позивачем в підтвердження поставок товару.

Отже, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи накладні щодо поставки товару позивачем відповідачу-2 та їх оплату відповідачем-2, судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем поставлено товар на загальну суму 700 795,25 грн., а відповідачем-2 сплачено лише 682 230,41 грн.. Доказів інших поставок та надходження грошових коштів в матеріалах справи немає.

При цьому, суд не приймає до уваги ані суму 6446,72 грн., яка значиться як кредиторська заборгованість відповідача-2 в акті звірки станом на 26.10.12, ані суму 15762,32 грн., на яку посилається відповідач-2 як дебіторську заборгованість на суму раніш недопоставленого товару, оскільки жодна з цих сум заборгованості не підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, а також ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», як вже було зазначено вище.

Отже, за таких обставин, на підставі первинних документів, наявних в матеріалах справи, колегія суддів доходить до висновку про наявність заборгованості відповідача-2 перед позивачем у розмірі 18564,84 грн.

Судова колегія відхиляє доводи скаржника про ненадання на огляд суду оригіналів видаткових накладних, оскільки вони не відповідають дійсності, усі первинні документи, надані позивачем, належним чином засвідчені, а у разі якщо наявні в матеріалах копії не відповідають дійсності, відповідач-2 мав можливість довести це належним чином та надати свої оригінали документів, які відрізняються від тих, що у справі, чого не було зроблено.

Суд першої інстанції правомірно зараховував оплату в рахунок заборгованості послідовно за кожною наступною неоплаченою поставкою, оскільки в рахунках на оплату, виставлених позивачем, міститься примітка про те, що покупець згодний з тим, що оплата по рахунку зараховується в рахунок боргів за попередньо відвантажену продукцію.

Тому, здійснюючи оплату за вказаними рахунками, відповідач-2 погодився з умовами правочину, відтак, позивач цілком правомірно зараховував отримані кошті на свій розсуд, на погашення наявної заборгованості минулих періодів.

Судова колегія звертає увагу на оплату у розмірі 85574,80 грн., здійснену платіжним дорученням №2810 від 05.03.2013, в якому відповідач-2 зазначив призначення платежу «за пакети згідно рах №1031, 1196 від 14.02.2013 р., у т.ч. ПДВ 20% - 14262,47 грн.».

Позивач зазначає, що рахунок №1196 ним не виставлявся, а копія рахунку №1196 від 20.02.2013 року (т.2 а.с.70) судом не приймається, оскільки скаржником не надано оригіналу вказаного рахунку для дослідження судом його справжності.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судова колегія зазначає, що всупереч положенням даної статті відповідачем-2 не доведено належним чином існування рахунку №1196 від 20.02.2013 року, а тому позивач правомірно скористався своїм правом на зарахування помилково сплаченої суми на свій власний розсуд.

Доводи скаржника про не визначення конкретної накладної, за якою залишилась заборгованість відповідача-2, не відповідають дійсності, оскільки судом правомірно зазначено, що після зарахування всіх здійснених платежів в рахунок заборгованості за весь поставлений товар, за відповідачем-2 залишилась непогашеною заборгованість за останньою видатковою накладною від 20.02.2013 № 00000000576, на суму 18564,84 грн., строк позовної давності за якою ще не сплив станом на дату звернення позивача до суду - 09.02.2015 року.

До того ж, положеннями ст.264 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, якою в даному випадку виступає підписання відповідачем-2 акту звірки взаєморозрахунків станом на 26.10.2012 року.

Також скаржник помилково вважає, що судом прийняті до уваги рахунки, як правова підстава для виникнення зобов'язань, адже в даному випадку єдиними належними доказами постачання товару являються видаткові накладні - первинні бухгалтерські документи відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Доводи апелянта про неправомірність виправлення описки у позовній заяві являються необгрунтованими, оскільки ухвалою господарського суду Вінницької області від 21.05.2015 року справу прийнято до провадження колегією суддів у складі Маслій І.В., Баранов М.М., Кожухар М.С., отже розгляд справи розпочався спочатку.

При новому розгляду справи колегією суддів було прийнято уточнену ціну позову.

Крім того, судова колегія не вбачає жодних порушень у виправленні описки позивачем, оскільки по тексту апеляційної скарги вказано вірну суму заборгованості, лише у резолютивній частині помилково вказано іншу суму.

Судом перевірені розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, та встановлено арифметичну вірність вказаних нарахувань, а тому судова колегія не вбачає підстав для корегування даних сум.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-промислова група «Майстер» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 17 серпня 2015 року по справі № 902/157/15 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до ВГСУ.

Повний текст постанови підписаний 23.10.2015 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя В.М. Головей

Суддя Г.І. Діброва