Рішення

від 12.08.2015 по справі 910/16803/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа № 910/16803/15

Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні при секретарі Змієвській Т.П. справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ» до товариства з обмеженою відповідальністю «волиньагрохолдинг» та товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІНАНСОВА ГРУПА» про стягнення 10876009,69 грн, за участю представників сторін:

від позивача - Пастернак С.Г. (довіреність від 15.06.2015 № б/н);

від відповідача 1 - не з'явилися;

від відповідача 2 - не з'явилися,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року ТОВ «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ «волиньагрохолдинг» (далі - відповідач 1) та ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІНАНСОВА ГРУПА» (далі - відповідач 2), яким заявлено позовні вимоги про стягнення з заборгованості в сумі 20890777,28 грн, з яких: 5800000,00 грн - основна заборгованість; 10440000,00 грн - пеня; 1160000,00 грн - штраф; 254564,37 грн - 3 % річних; 3236212,91 грн - втрати від інфляції.

Позов мотивований порушенням відповідачем 1 грошового зобов'язання за договорами від 01.10.2013 № РН-06/29Б , від 17.10.2013 № РН-06/30 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги. При цьому, позовна вимога до відповідача 2 ґрунтується на договорі поруки від 21.12.2013 № 21/12/13-П.

До господарського суду 10 серпня 2015 року надійшли від позивача уточнення до позовних вимог, відповідно до який останній просить суд стягнути з відповідача 1 основну заборгованість в сумі 5787610,50 грн; 20 % штраф в сумі 1160000,00 грн; пеню в сумі 437621,91 грн; 3 % річних в сумі 254564,37 грн; втрати від інфляції в сумі 3236212,91 грн, а також з відповідача 2 основної заборгованості в сумі 12389,50 грн.

Зазначені уточнення позивача розцінюються судом як зменшення позовних вимог, тому спір розглядається з урахуванням таких зменшень.

Відповідач, скориставшись своїм правом, наданим ст. 59 Господарського процесуального кодексу України, подав до суду відзив, яким позовні вимоги відхилив повністю, оскільки вважає, що договір поруки від 21.12.2013 № 21/12/13-П є фіктивним, а тому просить суд зобов'язати позивача звернутися із позовом за підсудністю до Господарського суду Волинської області.

Крім того, позивач звернувся до суду із заявою від 10.08.2015 № 10/08/15-01 про забезпечення позову шляхом заборони відповідачеві 1 використання грошових коштів в межах суми 10949089,69 грн, які перебувають на поточних рахунках. Дану заяву позивач мотивує тим, що сума заборгованості є значною, а відповідач 1, у свою чергу, не вживає дій, спрямованих на врегулювання спірного питання. Також позивач звертає увагу на те, що відповідач 1 відмовляється від отримання листів із вимогами про повернення заборгованості, а також копії позову у даній справі. Крім того, позивач стверджує, що останній має інформацію про те, що відповідач 1 реалізував врожай озимої пшениці та врожай ріпаку, на який відповідно до договору застави від 21.10.2013 накладено заборону відчуження. Позивач зазначає, що грошових коштів за реалізований товар останній не отримував.

Таким чином, позивач має припущення, що грошові кошти відповідача 1 можуть зникнути, зменшитися за кількістю на момент виконання рішення суду, що призведе до неможливості виконання зазначеного рішення.

Суд, розглядаючи заяву позивача про забезпечення позову, виходить із такого.

Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Таким чином, вжиття заходів до забезпечення позову є правом суду.

Згідно з ч. 1 ст. 67 Господарського процесуального кодексу України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Абзацом 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (далі - Постанова) передбачено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до абзацу 2 п. 3 Постанови достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Отже, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Суд, дослідивши заяву позивача від 10.08.2015 № 10/08/15-01 про забезпечення позову, дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає, оскільки саме лише посилання на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення, а також припущення про можливість утруднення чи неможливість виконання судового рішення без підтвердження даних обставин відповідними доказами не є достатньою підставою для задоволення такої заяви.

Таким чином, суд не вбачає обґрунтованих підстав для задоволення заяви позивача про забезпечення позову та не визнає необхідним накладати арешт на грошові кошти, які належать відповідачеві.

При цьому, суд зазначає, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову пунктом 2.3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» встановлена ставка судового збору у розмірі 1,5 розміру мінімальної заробітної плати.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» станом на 01.01.2015рік мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову має бути сплачений судовий збір в сумі 1827,00 грн.

Таким чином, беручи до уваги вищенаведене та відсутність доказу сплати судового збору за подання до суду заяви про забезпечення позову, суд вирішив за необхідне покласти на позивача оплату такого збору в сумі 1827,00 грн, який підлягає стягненню в дохід Державного бюджету України.

Так, ухвали у даній справі від надсилалися, зокрема, відповідачам на їх адреси місцезнаходження, які відповідають відомостям, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. З наведеного слідує, що, в силу ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, відповідачі вважається повідомленим про дату, час і місце судових засідань належним чином.

Однак, відповідачі в жодне судове засідання своїх повноважних представників не направили, обґрунтованих письмових пояснень із зазначенням поважних причин неявки їх представників у судові засідання до суду не подали, відповідач 2 правом, наданим ст. 59 ГПК України, не скористався, відзиву на позов від останнього до суду не надійшло.

Також відповідач 1 у відзиві просив суд відкласти розгляд справи, яке вже відкладалося також за клопотанням відповідача 1 на 12 серпня 2015 року. Таке клопотання відповідач 1 мотивує тим, що його повноважний представник перебуває на лікарняному.

Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи судом відхилено, з огляду на те, що відповідач не позбавлений права направити у судове засідання у даній справі іншого свого представника або керівника.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку про відсутність обставин, які б позбавляли суд можливості вирішити спір у даній справі по суті.

У судовому засіданні 12 серпня 2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи, повно та всебічно дослідивши обставини справи та докази на їх підтвердження, заслухавши повноважного представника позивача, судом встановлено таке.

Між фермерським господарством «ВОЛИНЬАГРОХОЛДИНГ», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «волиньагрохолдинг», як позичальником, та товариством з обмеженою відповідальністю «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ», як позикодавцем, укладено договори від 01.10.2013 № РН-06/29Б, від 17.10.2013 № РН-06/30 про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги (далі - договори), у відповідності до предметів договорів, в їх порядку та на умовах позикодавець передає позичальникові грошові кошти без нарахування відсотів за їх користування у розмірі, визначеному у п. 2.1 договорів, а позичальник зобов'язується повернути ці кошти у визначений договорами строк (пункти 1.1 договорів).

За договором від 01.10.2013 № РН-06/29Б розмір фінансової допомоги становить 1800000,00 грн, із терміном повернення до 25 грудня 2013 року, а за договором від 17.10.2013 № РН-06/30 - 4000000,00 грн із терміном повернення до 25 грудня 2013 року (пункти 2.1, 4.2 договорів).

Як передбачено у пунктах 5.1 договорів, після закінчення терміну, визначеного в п. 4.2. договорів, позичальник зобов'язується протягом одного календарного дня повернути позикодавцеві фінансову допомогу. Повернення може відбутися і до настання терміну, передбаченого п. 4.2 договорів.

Допомога вважається повернутою позикодавцеві в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його поточний рахунок (п. 5.3 договорів).

У відповідності до пунктів 6.1 і 6.2 договорів, ці договори набирають чинності з моменту їх підписання та скріплення печатками сторін. Договори діють до моменту повного виконанням сторонами своїх зобов'язань за договорами.

Згідно зі статтями 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускаються (ст. 525 ЦК України).

Виходячи із змісту правовідносин сторін, які ґрунтуються на договорі, вони є відносинами з позики, а тому їх права і обов'язки визначаються, зокрема, положеннями глави 71 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У той же час судом встановлено, що 21 грудня 2013 року між ТОВ «ЄВРОПЕЙСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІНАНСОВА ГРУПА», як поручителем, та ТОВ «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ», як кредитором, укладено договір поруки № 21/12/13-П (далі - договір поруки), за умовами якого поручитель поручається перед кредитором за виконання зобов'язання фермерським господарством «ВОЛИНЬАГРОХОЛДИНГ» (ТОВ «ВОЛИНЬАГРОХОЛДИНГ») (боржник) щодо повернення кредиторові фінансової допомоги за договорами фінансової допомоги від 01.10.2013 № РН-06/29Б, від 17.10.2013 № РН-06/30 (п. 1.1 договору поруки).

Сторони у п. 2.1 договору поруки визначили, що у випадку невиконання боржником взятих на себе зобов'язань за договорами фінансової допомоги, поручитель несе солідарну відповідальність перед кредитором нарівні із боржником. Кредитор має право вимагати виконання зобов'язань за договорами фінансової допомоги як від боржника, так і від поручителя, так і від них обох одночасно.

У випадку невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за договорами фінансової допомоги, що забезпечені порукою за договором поруки, кредитор звертається до поручителя з письмовим повідомленням по факт порушення боржником зобов'язань за договором фінансової допомоги змісту цього порушення та з вимогою до поручителя виконати забезпечені договором поруки зобов'язання за боржника, а поручитель зобов'язується виконати таку вимогу кредитора протягом двох банківських днів з моменту отримання такого повідомлення (п. 2.5 договору поруки).

У відповідності до п. 3.1 договору поруки сторони встановили, що вказаний договір вступає в силу з моменту його підписання усіма сторонами та втрачає свою дію з моменту повного виконання боржником забезпеченого ним зобов'язання за договором фінансової допомоги у тому числі й зобов'язань по сплаті неустойки та відшкодуванню збитків та/або належного виконання поручителем зобов'язань за договором поруки. При цьому сторони констатують, що строк закінчення дії даного договору не можу бути меншим 3 (трьох) років з моменту, коли зобов'язання за договорами фінансової допомоги повинно бути виконане.

Частинами 1 та 2 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Судом встановлено, що позивачем, на виконання своїх зобов'язань за договорами, перераховано на поточний рахунок відповідача 1 фінансову допомогу у загальному розмірі 5800000,00 грн, що підтверджується виписками з поточного рахунку позивача (засвідчені копії містяться у матеріалах справи).

Спір між сторонами справи, як стверджує позивач, виник внаслідок порушення відповідачем 1 грошових зобов'язань за договорами, відповідач фінансову допомогу у розмірі 5800000,00 грн позивачеві у встановлені пунктами 4.2 договорів терміни не повернув.

Судом також встановлено, що 14 квітня та 20 травня 2015 року позивач надсилав відповідачеві 1 листи за вихідними № 14/04/15-01 та № 20/05/15-01 (засвідчені копії містяться у матеріалах справи), відповідно до яких вимагав ТОВ «ВОЛИНЬАГРОХОЛДИНГ» повернути фінансову допомогу, надану, у тому числі, на підставі договорів, які є підставами у даній справі, а також сплатити штрафні санкції.

Також у матеріалах справи містяться засвідчені копії листів позивача від 14.05.2014 № 14/05/14-06 і від 14.04.2015 № 14/04/15-05, якими останній вимагав від відповідача 2 виконання грошового зобов'язання відповідача 1, тобто перерахувати на користь позивача, зокрема 5800000,00 грн, які були надані відповідачеві 1 на підставі договорів фінансової допомоги.

Суд відзначає, що матеріали справи не містять жодної відповіді відповідачів на вищевказані листи-вимоги позивача.

Таким чином, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 1 основної заборгованості з договорами фінансової допомоги в сумі 5787610,50 грн, а також пені, штрафу, 3 % річних та втрат від інфляції. Також позивачем заявлено до відповідача 2 позовну вимогу про стягнення з останнього 12389,50 грн.

Виходячи з викладених вище обставин та наявних у матеріалах даної справи доказів, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю, з урахуванням такого.

Відповідно до частин 1 і 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд відзначає, що жодного доказу, який би підтверджував факт повернення відповідачем 1 позивачеві позики до 25 грудня 2013 року або виконання відповідачем 2 грошового зобов'язання відповідача 1, сторонами суду не надано.

За приписами ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч. 1 ст. 34 ГПК).

Підсумовуючи сукупність встановлених вище фактичних обставин і норм права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 1 суми позики у розмірі 5787610,50 та з відповідача у розмірі 12389,50 грн є правомірними, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі, з тих підстав, що позов в цій частині позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачами жодними доказами не спростовано.

З огляду на те, що відповідач 1 своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), то він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), тому є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

У пунктах 5.1 договорів передбачено, що у випадку неповернення та / або несвоєчасного повернення фінансової допомоги позичальником (як згідно з ч. 2 п. 5.1, так і згідно з п. 4.2 договорів), останній зобов'язується сплатити пеню в розмірі 1 % від суми неповернутої допомоги за кожний день прострочення та одноразово - штраф в розмірі 20 % від суми не повернутої фінансової допомоги.

Відповідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи, що в правовідносинах сторін договорів фінансової допомоги має місце допущене відповідачем 1 порушення грошового зобов'язання, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій та нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, є правомірними та підлягають задоволенню.

При цьому суд зазначає, що відповідно до здійснених судом розрахунків суми пені, 3 % річних та втрат від інфляції є більшими, ніж ті, які заявлені позивачем, однак, з огляду на те, що клопотання заінтересованої сторони про вихід суду за межі позовних вимог в порядку, передбаченому п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано, ці позовні вимоги задовольняються судом повністю за здійсненими розрахунками позивача, а саме: пеня підлягає задоволенню в сумі 437621,91 грн; 20 % штрафу в сумі 1160000,00 грн; 3 % річних в сумі 254564,37 грн; втрати від інфляції в сумі 3236212,91 грн. У той же час суд зазначає, що періодом нарахувань пені є: 26.12.2013 по 23.06.2014; 3 % річних та втрат від інфляції - з 26.12.2013 по 12.06.2015.

Водночас з приводу доводів, наведених відповідачем у відзиві, суд зазначає, що вони відхиляються, оскільки жодного рішення суду щодо визнання недійсним договору поруки від 21.12.2013 № 21/12/13-П в силу його фіктивності матеріали справи не містять. Також господарські суди України не наділені чинним законодавством правом зобов'язання сторін звертатися із відповідними позовами до суду. Реалізація такого права є волевиявленням позивача.

Отже, з огляду на те, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, згідно ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача 1.

Керуючись статтями 33-34, 43-44, 49 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «волиньагрохолдинг» (45630, Волинська обл., Луцький район, село Маяки, вул. Бригадний Двір, будинок 19; ідентифікаційний код 34557127, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ» (92815, Луганська обл., Біловодський район, село Литвинівка, вул. Шевченко, буд. 5; ідентифікаційний код 30926800, на будь-який його рахунок, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) основну заборгованість в сумі 5787610,50 (п'ять мільйонів сімсот вісімдесят сім тисяч шістсот десять) грн 50 коп.; пеню в сумі 437621,91 (чотириста тридцять сім тисяч шістсот двадцять одна) грн 91 коп.; 20 % штрафу в сумі 1160000,00 (один мільйон сто шістдесят тисяч) грн 00 коп.; 3 % річних в сумі 254564,37 (двісті п'ятдесят чотири тисячі п'ятсот шістдесят чотири) грн 37 коп.; втрати від інфляції в сумі 3236212,91 (три мільйони двісті тридцять шість тисяч двісті дванадцять) грн 91 коп.; витирати по сплаті судового збору в сумі 73080,00 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн 00 коп.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРОПЕЙСЬКА ІНВЕСТИЦІЙНА ФІНАНСОВА ГРУПА» (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 72-А, офіс 142; ідентифікаційний код 35849552, з будь-якого його рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ» (92815, Луганська обл., Біловодський район, село Литвинівка, вул. Шевченко, буд. 5; ідентифікаційний код 30926800, на будь-який його рахунок, виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) основну заборгованість в сумі 12389,50 (дванадцять тисяч триста вісімдесят дев'ять) грн 50 коп.

4. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ЛИТВИНІВСЬКА МАШИНО-ТЕХНОЛОГІЧНА СТАНЦІЯ» (92815, Луганська обл., Біловодський район, село Литвинівка, вул. Шевченко, буд. 5; ідентифікаційний код 30926800, з будь-якого його рахунку) в дохід Державного бюджету України судовий збір за подання до господарського суду заяви про забезпечення позову в сумі 1827,00 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн 00 коп.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 17 серпня 2015 року.

Суддя Я.А. Карабань