Постанова

від 17.08.2015 по справі 914/723/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" серпня 2015 р. Справа № 914/723/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Давид Л.Л.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України, за № 10/2/3-322вих-15 від 05.06.15

на рішення господарського суду Львівської області від 22.05.15

у справі № 914/723/15

за позовом: Першого заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, м. Київ

до відповідача-1: Державного підприємства Міністерства оборони України В«ЗахідвійськбудВ» , с. Малехів, Львівська обл.

до відповідача-2: ТзОВ В«ЗахіденергокомплектВ» , с. Малехів, Львівська обл.

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: 1. Фонду державного майна України, м. Київ; 2. Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів;

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ПАТ В«УкрсоцбанкВ» , м. Київ

про: визнання недійсним договору купівлі-продажу від 15.09.2003 року № 18, застосування наслідків недійсності правочину.

за участю представників:

від прокурора - Покора К.В.;

від позивача - ОСОБА_2 - представник;

від відповідача-1 - не з'явився;

від відповідача-2 - ОСОБА_3, ОСОБА_4 - представники;

від третіх осіб на стороні позивача - ОСОБА_5 - представник;

від третьої особи на стороні відповідачів - не з'явився;

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/723/15 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т. Введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 12.06.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, спрву призначено до розгляду на 25.06.15.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.06.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 10.08.15.

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 07.08.15 до складу судової колегії внесено зміни - замість судді Гриців В.М. введено суддю Данко Л.С. з підстав, викладених у розпорядженні.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.08.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 17.08.15.

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.05.15 року (суддя - Крупник Р.В.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством оборони України дозволу на відчуження державного майна за Договором купівлі-продажу №18 від 15.09.2003р., а тому дійшов висновку, що укладення спірного договору суперечило чинному на той час законодавству України. Разом з цим, розглянувши заяву про застосування строків позовної давності, суд зазначив, що вказана заява є обґрунтованою та в позові слід відмовити у зв'язку з пропуском прокурором та позивачем позовної давності.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду прокурором подано апеляційну скаргу, в якій він просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

При цьому, прокурор посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права.

А саме, вказує на те, що судом першої інстанції помилково зазначено про пропуск позивачем і прокурором строків позовної давності, оскільки в актах територіального Західного контрольно - ревізійного управління контрольно - ревізійного департаменту Міністерства оборони України за 2008 рік не відображено докази, а ревізорами не встановлено факт незаконності укладення спірного договору.

Також, на думку скаржника, помилковим є твердження суду першої інстанції про обізнаність військової прокуратури Західного регіону України ще у 2004 році про факт відчуження майна на піставі наказу Міністра оборони України №212, оскільки це стосується іншого об'єкта та не впливає на визначення початку перебігу строку позовної давності, оскільки відповідно до Поставнови пленуму ВГС України №10 від 29.05.13, перебіг строку позовної давності починається з моменту коли про порушення його права дізнався позивач, а не прокурор.

23 червня 2015 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача 1 в якому зазначено про те, що відомості про укладення спірного договору та про його неправомірність стали відомі лише з листа Департаменту капітального будівництва Міністерства оборони України від 13.11.14, а тому, на його думку, строк позовної давності слід обраховувати з цієї дати.

Зважаючи на наведене, просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення місцевого господарського суду скасувати.

24 червня 2015 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача 2 в якому зазначено про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду , а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

7 серпня 2015 року від позивача надійшли пояснення, в яких позивач підтримує доводи викладені в апеляційній скарзі та просить рішення місцевого господарського суду скасувати, а апеляційну скаргу задоволити. При цьому позивач покликається на те, що єдиним доказом, на його думку, обізнаності прокурора про обставини , які стали підставою для звернення до суду є лист Департаменту капітального будівництва МОУ №2227/б/3584 від 13.11.14. Стосовно обізнаності самого позивача зазначено, що єдиним доказом який підтверджує цей факт є сама позовна заява, яка отримана Департаментом правового забезпечення МОУ 12.03.15 (вх.№1742/с).

12 серпня 2015 року Міністерством оборони України долучено до матеріалів справи копію позовної заяви першого заступника військового прокурора Західного регіону України, щодо відчуження будівлі складу по вул. Лесі України,45 у с.Малехів, Жовікіського району Львівської області та зобо'язання повернути зазначене майно, як доказ того коли саме позивач дізнався про порушення його права.

14 серпня 2015 року від відповідач 2 надійшли додаткові пояснення до відзиву на апеляційну скаргу, в яких наведені додаткові обґрунтування позиції викладеної у відзиві.

Відповідач 1 та третя особа на стороні відповідачів участі своїх уповноважених представникв у судовому засіданні не забезпечили, причини неявки суду не повідомили.

Присутні представники учасників судового процесу навели у судовому засіданні свої доводи, міркування та заперечення.

Представник третіх осіб на стороні позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає наступне:

15 вересня 2003 року між Філіалом ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» - 20 Управління начальника робіт (продавець) та ТОВ В«ЗахіденергокомплектВ» (покупець) укладено договір купівлі-продажу №18.

Відповідно до пунктів 1.1 та 1.2 договору продавець продав, а покупець, як переможець конкурсу, купив будівлю складу, загальною площею 1188,3 кв.м., інв.номер 201074. Майно, що продається розташоване за адресою: с. Малехів, Жовківського району Львівської області, по вул. Л.Українки, 45, позначене на план-схемі розміщення будівель та споруд Філіалу ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» - 20 Управління начальника робіт літерою В«Б-2В» та описане у звіті про експертну оцінку об'єктів нерухомості, що належатьДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» станом на 30.06.2003р. (Т.1 а.с.20-21).

Відповідно до пунктів 1.4 та 1.5 договору майно, що є предметом цього договору, обліковується на балансі продавця, як необоротні матеріальні активи. Продавець гарантує законність набуття права власності на дане майно.

З матеріалів справи вбчається, що рішенням Малехівської сільської ради №4 від 19.09.2002р. В«Про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна за ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» визнано право загальнодержавної власності на майно, яке є предметом оскаржуваного Договору та належить ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» на праві повного господарського відання (Т.2 а.с.41-42).

Відповідно до п.5 договору продавець гарантує, що він володіє всіма необхідними правами, пов'язаними з продажем майна і продаж здійснює на підставі ст.36 ЗУ В«Про підприємства в УкраїніВ» , ст.7 ЗУ В«Про власністьВ» , а також те, що майно на момент укладення цього договору та акту прийому-передачі не продане, не подароване, не обтяжене суперечками, під забороною та в заставі не перебуває. На нього також не мають претензій треті особи (п.5 Договору).

Згідно п.2.1 договору продаж майна вчинено за 154 440 грн.

З матеріалів справи вбачається, що укладенню оскаржуваного Договору передувало затвердження 10.02.2003р. Начальником централізованого будівельного управління Міністерства оборони України підполковником ОСОБА_6 Бізнес-плану ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» на 2003 рік в якому йшлося про продаж будівлі складу №4 в с. Малехів Жовківського району Львівської області (Т.1 а.с.22-23).

Вважаючи, що договір був укладений продавцем з порушенням закону, без згоди Міністерства оборони України та Фонду державного майна України, прокурор звернувся з позовом про визнання його недійсним та повернення майна яке є його предметом до державної власності.

Згідно з ч.1 ст.36-1 Закону України В«Про прокуратуруВ» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч.3 ст.36-1 Закону України В«Про прокуратуруВ» ).

Формами представництва є звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб (ч.2 ст.36-1 Закону України В«Про прокуратуруВ» ).

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 з урахуванням того, що В«інтереси державиВ» є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину зокрема: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України. Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057-1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7-1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі, коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності (п.2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Оскільки Цивільний кодекс України в редакції від 16.01.2003р. введений в дію з 1 січня 2004 року, а оспорюваний договір укладено 15.09.2003р., норми цього Кодексу не можуть застосовуватися до даних правовідносин.

Як встановлено судом першої інстанції з посиланням на норми Закону України В«Про правовий режим майна у Збройних Силах УкраїниВ» та статут ДП Міністерства оборони України "Західвійськбуд", відповідач-1 не є військовою частиною, закладом, установою чи організацією Збройних Сил України (військовою частиною) в розумінні даного Закону, він є державним підприємством, створеним з метою виконання програми житлового і військового будівництва для Міністерства оборони України, структур Збройних Сил України і інших замовників. За відповідачем-1 було закріплене на праві повного господарського відання державне майно, органом управління щодо якого є Міністерство оборони України. За оспорюваним договором купівлі-продажу відповідач-1 продав державне майно, яке належало до основних засобів підприємства згідно з Положенням (стандарт) бухгалтерського обліку 7 В«Основні засобиВ» , затвердженим наказом Мінфіну України №92 від 27.04.2000р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 18.05.2000р. за №288/4509.

На момент укладення договору порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, було врегульовано Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999р., зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.08.1999р. за №573/3866.

Стаття 48 ЦК УРСР, який діяв на час укладення оспорюваного договору, встановлює що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ст. 4 ЗУ В«Про власністьВ» (в редакції Закону №697-ХІІ від 01.08.2003 року) власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається належним йому майном, а стаття 37 цього Закону передбачає, що майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, підприємство володіє користується та розпоряджається зазначеним майном, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать закону та цілям діяльності підприємства.

В Статуті Державного підприємства Міністерства оборони України В«ЗахідвійськбудВ» (Т.1 а.с.24-28) зазначається, що воно засноване на майні Збройних Сил України, його майно є державною власністю, закріплюється за ним на праві повного господарського відання (пункт 4.2 Статуту) і відчуження засобів виробництва, що є державною власністю здійснюється за погодженням з Органом управління майном у порядку, що встановлюється законодавством (пункт 4.4 Статуту).

Згідно преамбули та пункту 1 Положення В«Про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністюВ» , затв. наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999р. № 1447 (Положення), в редакції на час укладення оспорюваного договору, Положення визначало, зокрема, порядок відчуження майна шляхом продажу державного майна, закріпленого за державними підприємствами. При цьому зазначало, що відчуження майна - це передача права власності на державне майно, яке перебуває на балансі суб'єктів підприємницької діяльності, іншим юридичним особам шляхом його продажу за грошові кошти.

Пунктом 4 Положення визначено, що відчуження майна державного підприємства проводиться безпосередньо підприємством після отримання на це дозволу центрального або місцевого органу виконавчої влади, уповноваженого здійснювати функції управління державним майном, за погодженням з Фондом державного майна або його регіональними відділеннями.

При цьому пункт 6 Положення передбачає передачу до органу управління майном та Фонду державного майна України пакета документів, зокрема, звернення підприємства; техніко-економічне обґрунтування доцільності відчуження майна та використання коштів; акт про оцінку вартості основних засобів, які підлягають відчуженню згідно з даними бухгалтерського обліку - за встановленою формою; акт про інвентаризацію основних засобів, які підлягають відчуженню; акт про технічний стан майна; звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) та інші.

Місцевим господарським судом вірно зазначено, що в матеріалах справи відсутні докази надання Міністерством оборони України дозволу на відчуження державного майна за Договором купівлі-продажу №18 від 15.09.2003р.

При цьому місцевим господарським судом вірно відхилено доводи відповідача-2, стосовно того, що згодою на відчуження будівлі складу загальною площею 1188,3 кв.м. являвся Бізнес-план ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» , оскільки такий затверджувався Начальником централізованого будівельного управління Міністерства оборони України, якому відповідні повноваження делеговані Наказом Міністра оборони України №212 від 14.07.1999р. В«Про вдосконалення управління підприємствами квартирно-будівельного комплексу Збройних Сил УкраїниВ» (Т.2 а.с.15), оскільки з вказаного наказу вбачається, що начальнику централізованого будівельного управління делеговано лише здійснення оперативного функціонального управління державним підприємством, яке створене на базі розформованих будівельних організацій і установ. Повноважень щодо відчуження майна державних підприємств цим наказом йому не делеговано.

Крім цього варто зазначити, що бізнес-план підприємства являється документом, що відображає докладне техніко-економічне обгрунтування комерційної діяльності підприємства, яка планується на відповідний період, з обстеженням ринку, капіталовкладеннями, враховуючи фінансові й економічні наслідки цих дій, а не документом в якому безпосередньо погоджуються вчинення передбачених в ньому дій.

Разом з цим, місцевим господарським судом зазначено, про пропуск позивачем та прокурором строку позовної давсноті зважаючи на те, що Міністерство оборони України мало об'єктивну можливість довідатися про існування спірного договору не пізніше 20.02.2004 року, коли відповідач-1 подав йому звітність про фінансово-господарську діяльність підприємства за 2003 рік.

Крім цього, зазначено, що в матеріалах справи міститься Акт ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» від 09.06.2008р. , складений Західним контрольно-ревізійним управлінням Контрольно-ревізійного департаменту Міністерства оборони України (Т.2 а.с.105-113) в якому зазначено, що на підставі Бізнес-плану ДП МОУ В«ЗахідвійськбудВ» на 2003р. у військовому містечку №371 с. Малехів Жовківського району Львівської області відчужено 7 об'єктів нерухомості, в тому числі, будівлю складу загальною площею 1183,3 кв.м. (котра виступає предметом оскаржуваного договору), що, як зазначено місцевим господарським судом додатково підтверджує обізнаність позивача про наявність спірного договору.

З огляду на ці обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що в 2004р. та в 2008р. позивач міг довідатися про відчуження відповідачем-1 державного майна за спірним договором купівлі-продажу №18 від 15.09.2003 року та про порушення свого права.

Колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися з передчасними висновками місцевого господарського суду в частині застосування наслідків спливу позовної давності з огляду на таке:

За змістом п.6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких встановлений попереднім законодавством, не сплив до 1 січня 2004 року.

Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відовідних правовідносин застосовується правила про позовну давність, передбачені Цивільним Кодексом Української РСР 1963 року (п. 1.5 Постанови Пленуму ВГС України №10 від 29.05.13 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» із змінами і доповненнями). Оскільки термін позовної давності за позовом прокурора про визнання недійсним правочину укладеного в 2003 році не сплив до 01.01.2004 року, тому застосовуються правила про позовну давність встановлені ЦК України.

Так, частинами 4 та 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо ж суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як роз'яснено в п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення . Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст.267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі. Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 подано до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (Т.2, а.с.24).

За загальним правилом, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

Згідно з частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. З метою вступу у справу прокурор може подати апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд рішення Верховним Судом України про перегляд рішення за нововиявленими обставинами або повідомити суд і взяти участь у розгляді справи, порушеної за позовом інших осіб. При цьому прокурор для представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво) повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Для представництва інтересів громадянина в господарському суді прокурор також повинен надати документи, що підтверджують недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність відповідного громадянина, та письмову згоду законного представника або органу, якому законом надано право захищати права, свободи та інтереси відповідної особи, на здійснення представництва. Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви (заяви, скарги) у порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.

У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. З метою вирішення питання щодо наявності підстав для ініціювання перегляду судових рішень у справі, розглянутій без участі прокурора, вступу в розгляд справи за позовом іншої особи прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Отже, норми, установлені частиною 1 статті 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Таким чином, не слід наділяти прокурора статусом самостійного позивача відлік позовної давності починати з моменту отримання прокуратурою відомостей про порушення законодавства при укладанні спірного договору, що були виявлені в ході проведення відповідної перевірки. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

З огляду на це, колегія суддів враховує, що правова позиція щодо неправильності визначення прокурора самостійним позивачем та відліку строку позовної давності з моменту обізнаності прокуратури з порушенням прав держави в особі компетентного державного органу, наведена Верховним Судом України у постановах від 27.05.2014р. по справі №5011-32/13806-2012, від 23.12.2014р. по справі №916/2414/13, від 22.04.2015 по справі №916/2122/13 та від 13.05.2015р. по справі №903/543/14, які в силу приписів статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Зокрема, Верховний Суд України у постанові від 22.04.2015 по справі №916/2122/13 (предмет позову - визнання недійсним договору купівлі-продажу військового майна ) зазначив про встановлення судами тих обставин, що про порушене право Кабінет Міністрів України, який є позивачем у справі, дізнався 29 листопада 2011 року із листа військового прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері від 23 листопада 2011 року, а тому суд касаційної інстанції дійшов висновку, що перебіг позовної давності починається від дня, коли саме позивач довідався про порушення свого права.

При цьому, факти затвердження третьою особою-2 бізнес-плану на 2003р., подальшого подання відповідачем-1 у 2004р. звітності про свою фінансово-господарську діяльність за 2003р. на адресу третьої особи 2, а також складання акта ревізії від 09.06.2008, ще не свідчать про обізнаність уповноваженого державного органу (Міністерства оборони України) зі змістом оспорюваного договору купівлі-продажу та з порушенням цим договором вимог закону та прав позивача. Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 20.08.2013р. по справі №6/17-4949-2011.

Більше того, помилковим визнається посилання суду першої інстанції на те, що згідно акта ревізії від 09.06.2008, відчуження 7 об'єктів, в т.ч. спірного об'єкту відбулося саме на підставі бізнес-плану на 2003р., оскільки такий висновок ґрунтується на безпідставному ототожненні бізнес-плану з дозволом органу управління державним майном на відчуження такого майна, що не відповідає приписам п.4 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженого наказом Фонду державного майна України №1477 від 30.07.1999р. та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.08.1999р. за №573/3866.

Вищевикладеним спростовуються передчасні висновки суду першої інстанції про те, що про підстави недійсності спірного договору та його зміст Міністерство оборони України, яке не надавало згоди на його укладення, та будучи суб'єктом управління майном ДП "Західвійськбуд", мало довідатися після затвердження третьою особою-2 бізнес-плану на 2003р., з дня отримання третьою особою-2 звітності підприємства про фінансово-господарську діяльність за 2003р. або ж з моменту складання акта ревізії від 09.06.2008р. (така ж позиція міститься у постанові ВГС України від 28.07.15 у справі №5015/3297/12)

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає, що матеріалами справи обґрунтовано, що позивач дізнався про порушення свого права, а саме про те, що оспорюваний правочин вчинено без дозволу Міністерства оборони України, є саме позовна заява, яка отримана Департаментом правового забезпечення МОУ 12.03.15 (вх. №1742/с).

А відтак, строк позовної давності для звернення до суду за захистом інтересів держави в особі Міністерства оборони України у даному випадку не сплинув.

Зважаючи на встановлене судами першої та апеляційної істанції неправомірності укладення спірного договору купівлі - продажу, а також на те, що судом апеляційної інстанції встановлено що позивачем не пропущено строк позовної давності, відтак позов підлягає задоволенню, в тому числі і в частині вимоги про повернення майна через недійсність правочину та стягнення коштів.

Відповідно до ч.2 ст. 48 ЦК УРСР, по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом. Правові наслідки недійсності правочину визначені також ст. 216 Цивільного кодексу України, якою зокрема, передбачено, що у разі недійсності правочину, кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Виходячи з даної норми матеріального права, позовні вимоги прокурора про зобов'язання відповідача повернути отримане ним нерухоме майно до державної власності у повне господарське відання ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» підлягають задоволенню, а отримані ним кошти за нерухоме майно в сумі 154 440, 00 грн. підлягають стягненню на користь відповідача 2.

Висновок про застосування правових наслідків у вигляді двосторонньої реституції при визнанні недійсним правочину за позовом прокурора зроблено ВГС України у постанові від 24.12.2014 року у справі №914/2691/13.

Зазначені обставини не були враховані місцевим господарським судом під час розгляду справи, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи та не були враховані місцевим господарським судом, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.15 у даній справі.

Відповідно до вимог ст.105 ГПК України у постанові має бути зазначено новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Відповідно до ч.2 ст. 49 ГПК України якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Пунктом 4.7. постанови Пленмум ВГС України №7 від 21.02.13 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.

Враховуючи, що апеляційним судом встановлено, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача 1, який допустив порушення закону при вчиненні правочину, відповідно до ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на нього слід покласти судові витрати.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Апеляційну скаргу прокурора військової прокуратури Західного регіону України задоволити.

2. Рішення Господарського суду Львівської області від 22.05.15 у справі № 914/723/15 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задоволити.

3. Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 15.09.2003 року №18, укладений між Державним підприємством Міністерства оборони України «Західвійськбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Західенергокомплект» щодо відчуження нерухомого майна - будівлі складу площею 1188,3 кв.м по вул..Лесі Українки,45 у с.Малехів Жовківського району Львівської області.

4. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Західенергокомплект» (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Київська,24, код ЄДРПОУ 23884881) повернути нерухоме майно - будівлі складу площею 1188,3 кв.м по вул.Лесі Українки,45 у с.Малехів Жовківського району Львівської області до державної власності в особі Міністерства оборони України у господарське відання ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул..Лесі Українки,45, код ЄДРПОУ 24308317).

5. Стягнути з ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, 45, код ЄДРПОУ 24308317) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Західенергокомплект» (80383,Львівська область, Жовківський район,с.Малехів,вул..Київська,24, код ЄДРПОУ 23884881) 154 440, 00 грн. вартості об'єкта нерухомості.

6. Стягнути з ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, 45, код ЄДРПОУ 24308317) 4 306,80 грн . судового збору в доход Державного бюджету України за розгляд справи в суді першої інстанції.

7. Стягнути з ДП Міністерства оборони України «Західвійськбуд» (80383, Львівська область, Жовківський район, с.Малехів, вул.Лесі Українки, 45, код ЄДРПОУ 24308317) 2 153,40 грн. судового збору в доход Спеціального Фонду Державного бюджету України за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

8. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 19.08.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Давид Л.Л.

Суддя Данко Л.С.