Постанова

від 13.08.2015 по справі 922/3065/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" серпня 2015 р. Справа № 922/3065/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А. , суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Кохан Ю.В.

за участю представників:

прокурора - Кондратюк Н.А., службове посвідчення № 023324 від 03.02.2013

1-го відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 08-11/1603/2-15 від 09.04.2015

2-го відповідача - ОСОБА_2, довіреність б/н від 09.06.15

розглянувши у відкритому судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків ( вх. № 3974 Х/3) та апеляційну скаргу ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут", м. Харків (вх № 4125 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 09.07.15 р. у справі № 922/3065/15

за позовом Прокурора Фрунзенського району м. Харкова

до 1. Харківської міської ради, м. Харків

2. ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут", м. Харків

про визнання незаконним та скасування рішення ,-

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.07.2015 у справі № 922/3065/15 позов задоволено повністю.

Визнано незаконним та скасовано п. 14 додатку 1 до Рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 в частині надання у власність ОСОБА_3 "Житлово-будівельний кооператив "Добробуд" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га по проїзду Краснодарському, 32 для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку державний акт серія ХР №07941 від 15.12.2009.

Зобов'язано ОСОБА_3 "Житлово-будівельний кооператив "Добробуд" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку, площею 1,0987 га (кадастровий номер 6310138500:04:021:034), про що скласти акт прийому-передачі.

Стягнуто з Харківської міської ради на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 609,00 грн. судового збору.

Стягнуто з ОСОБА_3 "Житлово-будівельний кооператив "Добробуд" на користь державного бюджету України (одержувач коштів - Управління державної казначейської служби України у Дзержинському районі м. Харкова, вул. Бакуліна, 18, м. Харків, 61166, код ЄДРПОУ 37999654, рахунок 31215206783003, банк одержувача - Головне управління державної казначейської служби України у Харківський області, МФО 851011, код бюджетної класифікації 22030001) - 609,00 грн. судового збору.

До Харківського апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга 1-го відповідача - Харківської міської ради на рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 у справі № 922/3065/15, в якій заявник скарги просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

1-й відповідач зазначає про те, що викладені в рішенні суду доводи є помилковими та такими, що ґрунтуються на нормах законодавства УРСР, які суперечать нормам діючого законодавства України та Конституції України, а отже вважає, що судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права, та неповно встановлені обставини, які мають значення для справи. 1-й відповідач вказує на те, що Харківська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення керувалась приписами ст.ст. 18, 20, 21 Закону України «Про державну реєстрацію, а також врахувала норми законодавства, які регулюють питання створення та діяльність кооперативів. Також, Харківська міська рада зазначає про те, що прийняте рішення про передачу кооперативу у власність земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання, та скасування такого акту не породжує наслідків для власника земельної ділянки, тому оскаржуване рішення Харківської міської ради не може бути скасованим. Харківська міська рада вважає, що спірним рішенням не було порушено цивільні права або інтереси. Крім того, 1-й відповідач посилається на те, що судом першої інстанції неправильно застосовано положення ст. 261 ЦК України щодо визначення початку перебігу позовної давності, оскільки позовна заява подана прокурором після спливу позовної давності від дати прийняття рішення Харківською міською радою 24.06.2009, зважаючи на те, що його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора м. Харкова, і від дати отримання копії рішення прокурором м. Харкова 24.07.2009.

2-й відповідач - ОСОБА_3 "Житлово - будівельний кооператив "Добробуд" також звернувся до господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

При цьому, 2-й відповідач зазначає про те, що на момент створення ОСОБА_3 "Житлово - будівельний кооператив "Добробуд" (30.06.2006) діяли законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України «Про кооперацію» та Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців», положення яких не містять вказівок на обов'язкове дотримання апелянтом умов, викладених у главі 5 ЖК УРСР та Примірному статуті, та нормами яких визначено іншу процедуру організації створення і діяльності житлово-будівельних кооперативів. Також, 2-й відповідач звертає увагу, що на час розгляду справи державна реєстрація ОК "Житлово - будівельний кооператив "Добробуд" не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку.

ОК "ЖБК "Добробуд" надав відзив на апеляційну скаргу Харківської міської ради, в якому підтримав наведені в ній доводи. Просить апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити, рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу ОК "ЖБК "Добробуд" посилається на те, що ОК "ЖБК "Добробуд" не створювався як житлово-будівельний кооператив відповідно до Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, а відповідно не мав права на отримання безоплатно земельних ділянок у власність відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України. В зв'язку з чим, прокурор стверджує, що у міської ради не було достатніх правових підстав для безоплатної передачі спірної земельної ділянки 2-му відповідачу.

Перевіривши повноту встановлення судом обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши прокурора та уповноважених представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів , виходячи з наступного.

Звертаючись до господарського суду, прокурор послався на те, що в ході вивчення прокуратурою Харківської області законності передачі у приватну власність земельних ділянок, розташованих на території м. Харкова, прокуратурою області встановлено, що рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" надано у власність ОК "ЖБК "Добробуд" земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу по проїзду Краснодарському, 32 в м. Харкові.

На підставі вищезазначеного рішення обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Добробуд" видано державний акт серії ХР №079419 від 15.12.2009 на право власності на земельну ділянку площею 1,0987 га, розташованої у м. Харків, проїзд Краснодарський, 32 (а.с. 37).

Прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує на тому, що спірне рішення міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 ЗК України, ст.ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 № 186, що є підставою для визнання його незаконним, скасування його окремого пункту та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, яку видано на підставі незаконного рішення.

Вирішуючи даний господарський спір, суд першої інстанції виходив з обставин, за якими встановив, що ОК "ЖБК "Добробуд" фактично не є житлово-будівельним кооперативом в розумінні вимог глави 5 ЖК України та ст.41 ЗК України. Вказаний кооператив фактично є обслуговуючим, його фактична мета створення, порядок створення, організації та діяльності не відповідає вимогам до житлово-будівельного кооперативу. В зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що пункт 14 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09, є незаконним, рішення прийнято в порушення вимог ст.41 Земельного Кодексу України, ст.ст.133, 135, 137 Житлового Кодексу України та Примірного статуту, оскільки під час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК "ЖБК "Добробуд" безоплатно земельної ділянки з кадастровим номером 6310138500:04:021:0034 зобов'язана була з'ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу відповідно до Житлового кодексу України та Примірного статуту. Враховуючи викладене, суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги у повному обсязі.

Крім того, місцевим господарським судом відхилено заяву 2-го відповідача, ОК "ЖБК" Добробут", про застосування наслідків пропущення прокурором позовної давності з посиланням на те, що на час прийняття рішення позовна давність не поширювалась на вимоги позивача, порушення норм діючого законодавства, виявлені при перевірці прокуратурою Фрунзенського району м. Харкова у квітні 2015 році, строк позовної давності не пропущений, незаконне відчуження землі ослаблює економічні основи місцевого самоврядування та порушує права територіальної громади.

Проте, колегія суддів не може погодитись з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до ст. 1 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України) земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності, право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Частиною 1 ст. 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст. 41 ЗК України, житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Господарська діяльність кооперативів регулюється ГК України (глава 10), ЦК України (параграф 2 глава 8), Законом України «Про кооперацію», Законом України «Про споживчу кооперацію», Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію», із змінами та доповненнями, та іншими нормативно-правовими актами. Кооперативи самостійно визначають основні види та напрями своєї господарської діяльності. Вони можуть створюватися і діяти у галузі промисловості, будівництва, на транспорті, в торгівлі й громадському харчуванні, побутовому обслуговуванні, медицині та інших галузях господарської діяльності.

При створенні кооперативу, насамперед, важливо визначити його тип, якщо кооператив буде проводити господарську діяльність з метою одержання прибутку - то він буде відноситися до типу виробничого кооперативу, а якщо кооператив буде надавати послуги своїм членам, не маючи на меті одержання прибутку - то він буде відноситися до типу обслуговуючий або споживчий. Після цього кооператив визначається, за яким напрямом діяльності він буде працювати (житловим, житлово-будівельним, садово-городнім, гаражним, торговельно-закупівельним, транспортним, освітнім, туристичним, медичним тощо).

В зв'язку з цим, житлово-будівельний кооператив можна віднести до типу обслуговуючий кооператив.

Кооператив є первинною ланкою системи кооперації і створюється внаслідок об'єднання фізичних та/або юридичних осіб на основі членства для спільної господарської та іншої діяльності з метою поліпшення свого економічного стану (ст. 6 Закону України «Про кооперацію»). Відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Кооперативи - це родове поняття, що містить ознаки, притаманні усім передбаченим чинним законодавством України видам кооперативів. Загальними ознаками, що дозволяють віднести кооперативи до особливої організаційно-правової форми, є те, що вони створюються шляхом добровільного об'єднання громадян і мають на меті вирішення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

В ст. 7 Закону України «Про кооперацію» вказано, що засновниками кооперативу можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також юридичні особи України та іноземних держав, які беруть участь у діяльності кооперативів через своїх представників. Тобто, юридичні особи можуть бути засновниками кооперативу.

Закон не містить жодних обмежень стосовно створення ЖБК в частині наявності житлових потреб засновників або членів, вікового цензу або знаходження на квартирному обліку тощо.

Відповідно до статей 7 та 15 Закону України «Про кооперацію» рішення про створення кооперативу приймається його установчими зборами, а вищим органом управління кооперативу є загальні збори членів кооперативу.

Листом Державного комітету з питань регуляторної політики та підприємництва від 03.10.2005 N 8584 визначено, що державна реєстрація кооперативу проводиться в порядку, передбаченому законом.

Оскільки законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «;Про кооперацію» не встановлено особливостей державної реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, їх реєстрація відбувається в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців».

Слід зазначити, що Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» набрав чинності до моменту вступу у дію Закону України «Про кооперацію».

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не містить у собі заборон або обмежень, або умов щодо реєстрації ЖБК наявністю житлових потреб засновників або його членів, вікового цензу тощо.

Зокрема, це знаходить своє підтвердження у змісті норм ст. 3 де зазначено, що дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб - підприємців. Законом можуть бути встановлені особливості державної реєстрації об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок, організацій роботодавців, їх об'єднань), політичних партій, державних органів та органів місцевого самоврядування, асоціацій органів місцевого самоврядування, банків, торгово-промислових палат, фінансових установ (у тому числі кредитних спілок), бірж, а також інших установ та організацій.

Об'єднання громадян, політичні партії, державні органи та органи місцевого самоврядування, асоціації органів місцевого самоврядування, банки, торгово-промислові палати, фінансові установи (у тому числі кредитні спілки), біржі, інші установи та організації, для яких законом встановлені особливості державної реєстрації, набувають статусу юридичної особи лише з моменту їх державної реєстрації у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із ст. 5 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи - підприємця.

Відповідно до ст. 24 Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», для проведення державної реєстрації юридичної особи засновник (засновники) або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи у випадках, передбачених законом; два примірники установчих документів; документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи.

Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» (п. 4 ст. 30) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад віднесено повноваження щодо реєстрації житлово-будівельних і гаражних кооперативів, але не встановлено особливостей щодо їх реєстрації.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, здійснює реєстрацію (легалізацію) об'єднань громадян (у тому числі професійних спілок та їх об'єднань), благодійних організацій, політичних партій, творчих спілок та їх територіальних осередків, адвокатських об'єднань, торгово промислових палат, асоціацій органів місцевого самоврядування, інших установ та організацій, визначених законом, та видає виписку з Єдиного державного реєстру, оформлену державним реєстратором відповідного центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за місцезнаходженням юридичної особи.

Крім того, положеннями ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» передбачено підстави та порядок відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, серед яких, зокрема, вказано невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону(установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом).

Оскільки державна реєстрація другого відповідача на час розгляду справи не скасована та не визнана недійсною у встановленому законом порядку, судова колегія не приймає посилання прокурора на незаконність створення ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут", оскільки його установчі документи відповідають вимогам чинного законодавств.

Зважаючи на те, що, в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут" під час прийняття рішень міською радою, тому суд вважає, що у Харківської міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут" спірної земельної ділянки.

Разом з тим, суд вважає безпідставними доводи прокурора щодо невідповідності статуту ОК "ЖБК" Добробут" вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, на які посилається прокурор в позовній заяві, виходячи з наступного.

Відповідно до ОСОБА_4 Верховної ради України від 12.09.1991 р. № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Акти законодавства Союзу РСР можуть бути застосовані лише за наявності наступних умов: 1. правовідносини не врегульовані законодавством України; 2. акти не суперечать Конституції і законам України.

Правові підстави позовних вимог прокурора ґрунтуються на нормах Житлового кодексу УРСР від 30.06.1983 р. № 5464-Х та Примірного Статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого ОСОБА_4 Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186. Згідно із п. 1 цієї ОСОБА_4 Примірний статут був затверджений на підставі ст. 137 ЖК України.

Отже, при розгляді цієї справи, суд, на підставі ст. 4 ГПК України має застосовувати акти, їх окремі норми (ЖК та Примірний статут), які не суперечать законодавству України.

Як вбачається зі змісту виписки з Єдиного реєстру юридичних та фізичних осіб та фізичних осіб-підприємців датою державної реєстрації ОК "ЖБК "Добробут" є 30.06.2006.

Отже, на час створення ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут" діяли такі законодавчі акти, що регулюють питання створення кооперативів, а саме: Закон України "Про кооперацію" та Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

Положення даних законодавчих актів не містять вказівок на обов'язкове дотримання 2-м відповідачем умов, викладених у статтях 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті, на які посилається прокурор.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що найменування другого відповідача: ОСОБА_3 кооператив "ЖБК" Добробут", визначає його тип та напрям діяльності відповідно до різновидностей юридичних осіб організаційно-правових форм кооперативи, що узгоджується з п. 1.2. «Вимоги щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу» затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, від 09.06.2004, № 65, відповідно до якого, назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію щодо мети діяльності, виду, способу утворення, залежності юридичної особи та інших відомостей згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм суб'єктів господарювання, установлених Цивільним та Господарським кодексами України та законами України. Юридична особа, крім повного найменування, може мати скорочене найменування.

Статтею 6 цього Закону передбачено, що відповідно до завдань та характеру діяльності кооперативи поділяються на такі типи: виробничі, обслуговуючі та споживчі. За напрямами діяльності кооперативи можуть бути сільськогосподарськими, житлово-будівельними, садово-городніми, гаражними, торговельно-закупівельними, транспортними, освітніми, туристичними, медичними тощо.

Отже, доводи прокурора про те, що ОК "ЖБК" Добробут" не є житлово-будівельним кооперативом, а є обслуговуючим кооперативом є помилковим, оскільки поняття обслуговуючий кооператив та житлово-будівельний кооператив характеризують тип і напрям діяльності кооперативу та не є тотожними.

Проте, предметом пред'явленого позову не є оскарження порядку створення та діяльності ОК "ЖБК" Добробут" відповідно до вимог Закону та Закону про реєстрацію, а є фактично вимоги про визнання незаконним та скасування п. 14 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 в частині надання у власність ОК "Житлово-будівельний кооператив "Добробуд" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га по проїзду Краснодарському, 32 для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу; а також визання недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку державний акт серія ХР №07941 від 15.12.2009.

Відповідно до статті 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, яке знаходиться під особливою охороною держави.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

За ст. 41 ЗК України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Визначена норма за своїм буквальним тлумаченням свідчить про відсутність будь-яких обмежень для ЖБК в частині отримання останніми земельних ділянок для житлового будівництва. Зокрема відсутні обмеження щодо площі земельної ділянки яка надається кооперативу, наявності житлових потреб членів кооперативу або його засновників, вікового цензу тощо.

Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

За загальним правилом лише органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають відповідно у державній та комунальній власності. Таке розпорядження вони здійснюють шляхом продажу земель, безоплатної передачі у приватну власність громадянам, надання їх в оренду чи передачі їх у постійне користування (статті 118, 122, 123 Земельного кодексу України). Реалізовуючи зазначені повноваження, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право змінювати цільове призначення земельних ділянок, які відчужуються або передаються в оренду чи постійне користування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами частини 2 статті 144 Конституції України встановлено, що рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Верховним Судом України була прийнята ОСОБА_4 17 червня 2014 року по справі №21-195а14 (надалі - ОСОБА_4) відповідно до якої колегія суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах на підставі аналізу п.12 «Перехідних положень», ст.41 ЗК України, ст..ст.133, 135, 137 ЖК УРСР, Примірного статуту дійшли висновку, що сільські, селищні та міські ради мають право розпоряджатися землями комунальної власності територіальних громад виключно в межах населеного пункту. При цьому, даючи дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки у власність ЖБК, відповідна рада має враховувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

Зазначена постанова і стала підставою для звернення прокурора до суду з проханням, зокрема, визнати незаконним та скасувати рішення міської ради в частині надання у власність ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут" земельної ділянки.

Конституційний Суд України в п. 5 мотивувальної частини рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Прийняте міськрадою (як суб'єктом владних повноважень) рішення про передачу кооперативу у власність та оренду земельної ділянки є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Ураховуючи наведене, позов, предметом якого є рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність та оренду земельної ділянки, тобто ненормативний акт, що застосовується одноразово і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути задоволений, оскільки таке рішення органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію шляхом виконання. Його скасування не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки у таких осіб виникло право власності або володіння земельною ділянкою і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

При цьому необхідно звернути увагу на те, що Законом України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі Конвенція) та Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_4 України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 закріплено обов'язок судів застосовувати при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_4 України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно із ст.1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

ОК "ЖБК "Добробуд" отримав у власність земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу по проїзду Краснодарському, 32 в м. Харкові.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 24.06.2003 року "Стретч проти Об'єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії" (Stretch v. United Kingdom, 44277/98) визнання недійсним договору, згідно з яким покупець отримав майно від держави, та подальше позбавлення його цього майна (на підставі того, що державний орган порушив закон при укладенні договору) є неприпустимим.

Отже, застосування законодавства про захист права власності є межі допустимого (розумного) втручання держави в справи власника. Власник може володіти, користуватися і розпоряджатися майном у межах, передбачених законом. А оскільки закон є продуктом передусім державної діяльності, можна тлумачити цей принцип як можливість використання майна на свій розсуд у межах, передбачених державою, або в межах, передбачених державою та закріплених у законі.

У справі, яка розглядається, звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про безоплатну передачу земельної ділянки з комунальної власності у приватну та повернення у власність територіальної громади землі, яка вибула з її власності.

Відповідно до практики Європейського суду, для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи (рішення у справі АГОСІ проти Об'єднаного Королівства). Іншими слова ми, заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

З позиції Європейського суду «позбавлення майна згідно із другою нормою може бути виправданим тільки якщо доведена, крім іншого, наявність «інтересів суспільства» та «умов, передбачених законом». Більше того, будь-яке втручання у володіння майном повинно задовольняти принцип пропорційності. Європейський суду неодноразово зазначав, повинен бути встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства в цілому та вимогою захисту основних прав індивіда. Відчуження власності, яке здійснюється відповідно до законодавчої, соціальної, економічної політики чи з іншою метою, може відповідати «суспільним інтересам», навіть якщо суспільство в цілому безпосередньо не використовує цю відчужену власність або не володіє нею».

Зважаючи на позицію, викладену у рішеннях Європейського суду з прав людини, судова колегія вважає, що принципи пропорційності та балансу інтересів територіальної громади м. Харкова та членів 2-го відповідача, які є її частиною, не порушені, оскільки діяльність кооперативу спрямована не тільки на експлуатацію та управління житловим комплексом, а й у тому числі на забезпечення житлом членів кооперативу, які виявили бажання та вступили до лав ОК "ЖБК "Добробуд". Тобто задоволення вимог позивача призведе до того, що держава втрутиться в справи власника та позбавить другого відповідач права власності на земельну ділянку.

Крім того положеннями ст. 140 Земельного кодексу України передбачено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: а) добровільна відмова власника від права на земельну ділянку; б) смерть власника земельної ділянки за відсутності спадкоємця; в) відчуження земельної ділянки за рішенням власника; г) звернення стягнення на земельну ділянку на вимогу кредитора; ґ) відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; д) конфіскація за рішенням суду; е) невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Перелік підстав для припинення права власності на земельну ділянку, передбачений ст. 140 Земельного кодексу України, є вичерпним.

Отже, слід дійти висновку про те, що такої підстави припинення права власності на земельну ділянку, як скасування рішення органу виконавчої влади, на підставі якого було видано державний акт на право власності на земельну ділянку, Земельним кодексом України не передбачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України від 12.09.2012 року у справі № 6-71цс12.

Враховуючи недоведеність з боку прокурора порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про визнання незаконним та скасувати п. 14 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 №136/09 в частині надання у власність ОК ЖБК "Добробуд" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га по проїзду Краснодарському, 32 для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу; визнання недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку державний акт серія ХР №07941 від 15.12.2009; зобов'язання ОК "ЖБК "Добробуд" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку, площею 1,0987 га (кадастровий номер 6310138500:04:021:034), про що скласти акт прийому-передачі, е необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на помилковість висновків суду першої інстанції про те, що на час прийняття рішення на вимоги прокурора позовна давність не поширювалась.

Слід зазначити, в разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Так, дослідженням матеріалів справи встановлено, що витягом з протоколу 34 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.06.2009 року підтверджується факт присутності на пленарному засіданні прокурора м. Харкова - ОСОБА_5 Також судом встановлено, що рішення 34 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.06.2009 року було направлено прокурору 24.07.2009 відповідним листом Харківської міської ради (а.с. 74, 75). А отже, про надання у власність ОК ЖБК "Добробуд" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га по проїзду Краснодарському, 32 для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу, прокурор міг довідатись ще у 2009 році.

Отже, прокурор звернувся з даним позовом господарського суду лише у травні 2015 року, тобто після спливу встановленого законом строку позовної давності, про яку заявлено відповідачами у справі, що, відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, є самостійною підставою для відмови у позові.

Аналогічна правова позиція щодо зазначеного питання викладена Верховним Судом України у постанові від 27.05.2014 у справі № 5011-32/13806-2012, що була допущена до провадження з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, якою було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 про задоволення позову та поновлення заступнику прокурора міста Києва позовної давності, яку пропущено з поважних причин, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Відповідно до цієї постанови Верховний Суд України у справі № 5011-32/13806-2012 дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються ч.1 ст.261 ЦК України та зазначив, що початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи .

Таким чином, судова колегія вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки є необґрунтованими та недоведеними належними та допустимими доказами.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг відповідачів і наявності фактів для скасування оскаржуваного рішення з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на зазначене та керуючись 32-34, 43, 99, 101, 102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків та апеляційну скаргу ОСОБА_3 кооперативу "ЖБК" Добробут", м. Харків задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 09.07.15 р. у справі № 922/3065/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

ОСОБА_4 набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови підписано 18 серпня 2015 року

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.