Постанова

від 25.11.2015 по справі 922/3065/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2015 року Справа № 922/3065/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Корсака В.А.- головуючого, Данилової М.В. (доповідача), Данилової Т.Б., за участю представників: позивача (прокуратури)Томчук М.О. (посв. від 01.08.2012 р. №000606) відповідачівне з'явились (про час та місце судового засідання повідомлено належним чином) розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуЗаступника прокурора області на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 р. у справі № 922/3065/15 господарського суду Харківської області за позовомПрокурора Фрунзенського району м. Харкова до 1. Харківської міської ради; 2. Обслуговуючого кооперативу "ЖБК"Добробут" провизнання незаконним та скасування рішення В С Т А Н О В И В :

Прокурор Фрунзенського району міста Харкова звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівлений кооператив "Добробуд" про:

- визнання незаконним та скасування п. 14 додатку 1 до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 р. №136/09 в частині надання у власність ОК ЖБК "Добробуд" земельної ділянки, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га по проїзду Краснодарському, 32 для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу;

- зобов'язання ОК "ЖБК "Добробуд" передати, а Харківську міську раду прийняти земельну ділянку, площею 1,0987 га (кадастровий номер 6310138500:04:021:034), про що скласти акт прийому-передачі;

- визнати недійсним державний акт серії ХР №07941 від 15.12.2009 р. на право власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що спірне рішення прийнято всупереч вимог ст. 41 Земельного Кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186, що в свою чергу є підставою для визнання його незаконним та скасування згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного Кодексу України.

На думку позивача, Обслуговуючий кооператив "ЖБК"Добробут" за своєю метою діяльності не відповідає вимогам ст.ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту, як житлово-будівельний кооператив.

ОК "ЖБК "Добробуд" у своїй заяві, а Харківська міська рада у своєму відзиві просили суд застосувати позовну давність.

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.07.2015 р. у даній справі (суддя Пономаренко Т.О.), позов задоволено повністю.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з обставин викладених у позовній заяві прокурора, а також з того, що строк позовної давності позивачем пропущено не було, оскільки порушення норм законодавства були виявлені при перевірці прокуратурою Фрунзенського району м. Харкова у квітні 2015 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 р. у даній справі (головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.), рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 р. скасовано та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення господарського суду Харківської області та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції зазначав про те, що заступником прокурора не було наведено жодного доказу про порушення цивільних прав та обов'язків внаслідок прийняття Харківською міською радою спірного рішення, та з того, що прокурором при зверненні до суду з даною позовною заявою було пропущено строк позовної давності.

Не погоджуючись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Заступник прокурора області звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 р. скасувати, а рішення господарського суду Харківської області від 09.07.2015 р. залишити без змін, посилаючись на неналежне дослідження всіх доказів в їх сукупності та встановлення всіх обставин, необхідних для правильного вирішення спору, що призвело, на думку скаржника, до невідповідності висновків апеляційного суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

У своєму відзиві Обслуговуючий кооператив "ЖБК"Добробут" надав додаткові пояснення по справі та просив касаційну скаргу залишити без задоволення.

У відзиві на касаційну скаргу Харківська міська рада обґрунтувала свою позицію щодо даного спору та просила відмовити у задоволенні скарги позивача.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 20.10.2015 р. касаційну скаргу Заступника прокурора області прийнято до провадження та призначено до розгляду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення присутнього у судовому засіданні 25.11.2015 р. представника прокуратури, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Харківської міської ради від 24.06.2009 р. №136/09 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" надано у власність ОК "ЖБК "Добробуд" земельну ділянку, за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею 1,0987 га для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу по проїзду Краснодарському, 32 в м. Харкові.

На підставі вищезазначеного рішення обслуговуючому кооперативу "ЖБК "Добробуд" видано державний акт серії ХР №079419 від 15.12.2009 р. на право власності на земельну ділянку площею 1,0987 га, розташованої у м. Харків, проїзд Краснодарський, 32.

Прокурор звернувся з даним позовом до господарського суду, в якому наголошує на тому, що спірне рішення міської ради, прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного Кодексу України, ст.ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 р. № 186, що є підставою для визнання його незаконним, скасування його окремого пункту та визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, яку видано на підставі незаконного рішення.

Розглядаючи касаційну скаргу та перевіряючи юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення та правильність застосування судом 1-ї і 2-ї інстанції норм матеріального та процесуального права у відповідності до приписів ст. 111-5, 111-7 Господарського процесуального Кодексу України, касаційна інстанція вважає за необхідне зазначити, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних відносин.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази скасування державної реєстрації ОК "ЖБК "Добробуд" під час прийняття оспорюваного рішення Харківською міською радою, тому, у міської ради не було правових підстав для відмови в передачі у власність ОК "ЖБК "Добробуд" спірної земельної ділянки.

Зазначено, що Харківська міська рада при прийнятті оскарженого рішення №136/09 від 24.06.2009 р. діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, а прокурором, в свою чергу, не доведено порушень відповідачами норм чинного законодавства, діючого на момент виникнення спірних правовідносин, прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акту, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди).

Також, суд апеляційної інстанції, відхиляючи як безпідставні посилання прокурора на невідповідність статуту ОК "ЖБК "Добробуд" вимогам ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, стверджував, що на час створення ОК "ЖБК "Добробуд" діяли інші законодавчі акти, які регулюють питання створення кооперативів, а саме Закон України "Про кооперацію" і Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", які є спеціальними законами та які не містять вказівок про обов'язкове дотримання другим відповідачем умов, викладених в ст.133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірному статуті.

Натомість, колегія суддів касаційної інстанції з такими висновками суду апеляційної інстанції в цій частині не погоджується та зауважує, що суд першої інстанції в своїй мотивувальній частині рішення правомірно вказав, що спірне рішення органу місцевого самоврядування приймалось на підставі Закону України "Про місцеве самоврядування" та ст. 41 Земельного Кодексу України, відповідно до частини першої якої житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Згідно зі ст. 133 Житлового Кодексу Української РСР, громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до ЖБК і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 Житлового Кодексу Української РСР, до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Згідно зі ст. 137 Житлового Кодексу Української РСР, ЖБК зорганізуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Відповідно до п. 3 Примірного статуту, при будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, не може бути менше п'яти чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Добробуд", відповідна рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог ЖК УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельної ділянки ОК "ЖБК "Добробуд", як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного Кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Отже, матеріали справи свідчать, що ОК "ЖБК "Добробуд" створено всупереч вимогам ст. 133, 135, 137 Житлового Кодексу УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Доказів дотримання ОК "ЖБК "Добробуд" положень наведених норм під час його створення матеріали справи не містять.

Проте, незважаючи на викладене, колегія суддів касаційної інстанції зауважує, що помилкові висновки суду апеляційної інстанції, не призвели по суті до прийняття невірного рішення, адже, в процесі судового розгляду даної справи, ОК "ЖБК "Добробуд" у своїй заяві, а Харківська міська рада у своєму відзиві просили суд застосувати позовну давність.

Суд апеляційної інстанції застосовуючи строки позовної давності правомірно виходив з того, що сплив строків позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України).

Відповідно до статті 257 Цивільного Кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 1, 2, 4 ст. 29 Господарського процесуального Кодексу України, прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Судом апеляційної інстанції при вирішенні даного спору встановлено факт обізнаності прокурора щодо прийняття оскаржуваного рішення Харківської міськради ще у 2009 році, яке листом №08-11/1538/2-09 від 24.07.2009 р. направлялось до прокуратури міста Харкова.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного Кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

А у зв'язку із обізнаністю з 24.07.2009 р. заступника прокурора м. Харкова про прийняття безпосередньо за його участі оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, як правильно встановлено судом апеляційної інстанції, початок перебігу позовної давності щодо оскарження додатку до рішення Харківської міської ради від 24.06.2009 р. №136/09, починається саме з дати прийняття цього рішення, з огляду на що, та враховуючи звернення прокурора з даним позовом в березні 2015 року, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо пропуску прокурором строку позовної давності.

Пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного Кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20 грудня 2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини 1 статті 268 Цивільного Кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного Кодексу України щодо загальної позовної давності, і на підставі ч.1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Така правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 р. у справі №910/4626/14, яка у відповідності із ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та для всіх судів України.

Відповідно до статті 111 7 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі судова колегія вважає непереконливими та такими, що спростовуються наявними доказами та встановленими матеріалами справи.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи та досліджені докази, судова колегія вважає прийняту у справі постанову апеляційного суду, якою було скасовано рішення суду першої інстанції, такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підстав для її зміни чи скасування, не вбачається.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Заступника прокурора області залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.08.2015 р. у справі №922/3065/15 господарського суду Харківської області залишити без змін.

Головуючий суддя В. Корсак

Судді: М. Данилова

Т. Данилова