Рішення

від 13.08.2015 по справі 910/16011/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.08.2015Справа №910/16011/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредо-2"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвансіс Груп"

про стягнення 76 483,10 грн.

Суддя: Домнічева І.О.

Представники сторін:

від позивача: Каланчук Л.М. - за дов.

від відповідача: Довгалюк Р.О. - за дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредо-2" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Едвансіс Груп" про стягнення 76 483,10 грн.

Ухвалою від 23.06.2015 р. порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 28.07.2015 р.

28.07.15р. через відділ діловодства суду позивачем подано додаткові матеріали по справі.

28.07.15р. через відділ діловодства суду відповідачем подано клопотання про зупинення провадження по справі, яке судом не задоволено. Оскільки предмет та підстави розгляду даної справи та справи № 910/8096/15-г різняться. Також, відповідачем подано відзив на позовну заяву в якому проти позову заперечує.

В судовому засіданні 13.08.15 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було виставлено рахунок фактуру № СФ 000101 від 03.07.12р. на суму 29 795, 21 грн. та № СФ000102 від 05.07.12р. на суму 5 717,88 грн., на загальну суму 35 515,09 грн.

10.07.15р. позивачем здійснено оплати в сумі 35 513,09 грн. З призначенням платежу: сплата за будівельні матеріали згідно рахунку-фактури № СФ 000101 від 03.07.12р. та № СФ000102 від 05.07.12р.

Станом на час розгляду справи будівельні матеріали відповідачем не поставлені оплачена сума у розмірі 35 513,09 грн. не повернута.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч.1 ст.639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Таким чином, виставлення відповідачем рахунку-фактури № СФ 000101 від 03.07.12р. та № СФ000102 від 05.07.12р., в якому визначено предмет та ціну договору свідчить про прийняття позивачем пропозиції відповідача щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб і цей договір є підставою для виникнення у його сторін майново-господарських зобов'язань.

Згідно ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно ст. 526 ЦК України та ч.1 ст.193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою повернути сплачені кошти.

Однак, відповідачем доказів поставки товару позивачу суду не надано.

Згідно з ч.2. ст.693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

З огляду на те, що відповідачем не надано суду доказів поставки позивачу товару у строк, встановлений ст.530 ЦК України, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача суми перерахованої позивачем оплати в розмірі 35 515,09 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача три проценти річних в розмірі 3094,02 грн. Та 25 415,29 грн. інфляційних, посилаючись статтю 625 ЦК України.

Відповідно до п.п.5.2 п.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача трьох процентів річних три проценти річних в розмірі 3094,02 грн. Та 25 415,29 грн. інфляційних, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення пені у сумі 12 460,71 грн., яка задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ч. ч. 4, 6 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Виходячи з наведених положень ст. 231 Господарського кодексу України, обов'язковою умовою нарахування штрафних санкції є досягнення сторонами згоди щодо їх застосування, а також визначення їх розміру. Враховуючи відсутність між сторонами будь-яких домовленостей щодо застосування штрафних санкцій, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про їх стягнення.

Згідно зі ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Заперечення відповідача що між позивачем та відповідачем вже існує спір (справа №910/8096/15) в рамках якого, як підстава, розглядаються видаткові накладні від 06.07.15р. № РН-0000033 та від 05.07.12р. № РН-0000035, не відповідає дійсності та спростовується доданим до матеріалів справи клопотанням про збільшення позовних вимог по справі № 910/8096/15 в якому відсутні посилання на вказані накладні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до приписів ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, при частковому задоволенні позову судовий збір покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин та керуючись ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Едвансіс Груп» (02160, м. Київ, пр.-т.Возз'єднання, б.19, оф. 415; код ЄДРПОУ 37257721) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредо-2» (04073, м.Київ. вул. Куренівська, буд.18; код ЄДРПОУ 30440830) 35 513 (тридцять п'яти тисяч п'ятсот тринадцять) грн. 09 коп. заборгованості та 848 (вісімсот сорок вісім) грн. 37 коп. судового збору.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 14.08.2015р.

Суддя І.О.Домнічева