Постанова

від 11.08.2015 по справі 907/1030/13

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" серпня 2015 р. Справа № 907/1030/13

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії

головуючого-судді Бонк Т. Б.

суддів Бойко С.М.

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання І.Борщ

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта) - ОСОБА_2 (представник за довіреністю)

від відповідача - 1 - не з'явився.

від відповідача - 2 - не з'явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, б/н від 06.01.2015 року

на рішення господарського суду Закарпатської області від 22.12.2014 року (суддя Журавчак Л.С.)

у справі № 907/1030/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область

до відповідача - 1 фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER", Ветернік, ОСОБА_3, Республіка Сербія

до відповідача - 2 Приватного підприємства "Вандея тандем", м. Ужгород, Закарпатська область

про стягнення солідарно 39 630 євро заборгованості за договором від 12.06.2013 року № 03/13

ВСТАНОВИВ:

рішенням господарського суду Закарпатської області від 22.12.2014 року у справі № 907/1030/13 в позові Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область до фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER", Ветернік, ОСОБА_3, Республіка Сербія, Приватного підприємства "Вандея тандем", м. Ужгород, Закарпатська область, про стягнення солідарно 39 630 євро заборгованості - відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що позивач, як заінтересована сторона, що звернулася з позовом до суду, належними та допустимими доказами не довів наявність у відповідача - 1 заборгованості за відвантажений ним товар, як і не забезпечив можливість всебічно дослідити обставини справи через неподання належного перекладу поданих відповідачем доказів, у зв'язку з чим в позові належить відмовити повністю.

В апеляційній скарзі позивач просить дане рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що суд першої інстанції не повинен був приймати до розгляду та надавати оцінку документам, наданим без належним чином посвідченого перекладу на українську мову, а обов'язок щодо подання перекладу документів окладається на сторону, яка подає такі документи. У свою чергу, нотаріус засвідчує лише оригінальність підпису перекладача, а не відповідність перекладу оригіналу, а якщо у суду виникають сумніви щодо вірності поданих позивачем перекладів суд за власною ініціативою може призначити відповідну судову експертизу перекладених документів. Крім того, господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України. Легалізація таких документів є обов'язковою умовою для подання його як доказу у судовому процесі, але не виключає необхідності його перевірки з боку суду. Однак господарський суд має право приймати іноземні офіційні документи без консульської легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, якою передбачено спрощений порядок засвідчення документів шляхом проставлення на них апостиля, ратифікована Верховною радою України відповідно до закону України від 10.01.20002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Згідно ст. 1 вказаної Конвенції її дія не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій (вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні, виписки банку тощо). Крім того, відповідачем було надано довіреність про уповноваження адвоката ОСОБА_4 Йовановича бути представником виключно на території Сербської Республіки, а отже у цієї особи відсутні повноваження діяти на території України. Крім того, довіреністю не визначено строку її дії. Також, судом першої інстанції не надано належної оцінки поданим позивачем доказам, що підтверджують правомірність та обґрунтованість заявлених вимог,

Представники відповідачів у судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи, про що в матеріалах справи наявні відповідні докази. Відповідачі не скористалися також своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Слід зазначити, що апеляційним судом передача судових та позасудових документів для вручення відповідачу - 1 - іноземній юридичній особі, що знаходиться в Республіці Сербія, здійснювалася у відповідності до Конвенції про вручення за кордоном судових або позасудових документів у цивільних або комерційних справах (Гаага, 15.11.1965).

Відтак, апеляційний господарський суд, заслухавши думку присутнього представника позивача, перевіривши докази повідомлення сторін про час та місце розгляду даної справи, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не визнавалася обов'язковою, а участь в судовому засіданні є правом, а не обов'язком сторони та враховуючи відсутність інших перешкод для розгляду справи, вважає за можливе розглядати справу у даному судовому засіданні на підставі наявних у справі доказів відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі, заслухавши пояснення присутнього представника скаржника (позивача) у судовому засіданні, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задоволити частково, а рішення суду першої інстанції частково скасувати з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю (надалі - ТОВ) "Завод "Конвектор" (продавець) та фірмою "DOO FANTAZY B&S CENTER", Республіка Сербія, (покупець) був укладений Договір від 12.06.2013 №03/13 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов'язується відвантажити, а покупець прийняти та оплатити продукцію - апарати конвективні опалювальні газові, апарати газові двохконтурні, апарати газові одноконтурні, на умовах вказаного договору.

У пункті 2.5 Договору зазначено, що асортимент, кількість, умови оплати, строк та умови поставки партії продукції вказуються в Специфікації, яка є невідВ»ємною частиною Договору.

Пунктом 3.1. Договору також передбачено, що покупець проводить оплату в Євро шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок продавця згідно з виставленим рахунком протягом 75 календарних днів від дати відвантаження продукції. Датою відвантаження продукції вважається дата передачі товару першому перевізнику (дата, вказана у вантажній митній декларації).

Згідно п. 9.1. Договору такий Договір вступає в силу з дня підписання та діє до 31 грудня 2015 року чи до повного його виконання.

Згідно п.3.9. Договору гарантом заставної вартості товарного кредиту на території України виступає ТОВ «Євротранс-С». Сума заставної вартості товарного кредиту відповідає сумі Специфікації даного Договору. Договір також підписано Гарантом - ТОВ «Євротранс- С».

Відповідно до Специфікації №1 до Договору №03/13 від 12.06.2013 року, підписаної сторонами 17.06.2013 року, позивач в строк 30 днів від дати її підписання зобовВ»язався на умовах (DAP) Сербія, м. Нові Сад-Ветернік згідно з правилами ІНКOTERMS-2010 поставити продукцію на загальну суму 39630,0 євро, а покупець, відповідно до п. 3.1 Договору між сторонами, оплатити її протягом 75 календарних днів від дати відвантаження.

Однак, як зазначає позивач, відповідач-1 своє зобов'язання щодо оплати відвантаженого товару не виконав, рахунок - фактуру №1046 від 05.07.2013 на загальну суму 39630,0 євро не оплатив.

20.06.2013 року між приватним підприємством „Вандея ТандемВ» (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Завод „КонвекторВ» (кредитор) укладено договір поруки №2 (далі - договір поруки), відповідно до якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань відповідача 1, що виникли з договору № 03/13 від 12.06.13, укладеного між позивачем, товариством з обмеженою відповідальністю „Завод „КонвекторВ» (кредитор), та відповідачем 1 - фірмою "DOO FANTAZY B&S CENTER".

Позивач зазначає, що звертався також і до поручителя з вимогою про виконання зобов'язання у зв'язку з порушенням виконання такого зобов'язання боржником, однак вимога до поручителя залишилась без задоволення.

Предметом позову є солідарне стягнення з відповідача - 1 (боржника) та відповідача - 2 (поручителя) заборгованості за Договором в розмірі 39 630,0 євро.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем - 1 є фірма "DOO FANTAZY B&S CENTER", Ветернік, ОСОБА_3, Республіка Сербія, ідентифікаційний номер 20447362, тобто іноземний суб'єкт господарювання.

Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) іноземні підприємства і організації мають право звернення до господарських судів згідно з встановленою підвідомчістю і підсудністю господарських спорів за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до статті 124 ГПК України, підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України.

Згідно Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 року «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій» питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом (хоча б один учасник правовідносин є іноземцем, особою без громадянства або іноземною особою; об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який впливає на виникнення, зміну або припинення правовідносин, мав чи має місце на території іноземної держави), у тому числі й питання підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються згідно із Законом України "Про міжнародне приватне право"

Договором передбачено, що всі спори, що які виникають з даного Договору чи пов'язані з ним, підлягають вирішенню у Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України у відповідності з його регламентом (п.11.2 Договору)..

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" арбітражна угода - це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв'язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи мають вони договірний характер чи ні. Арбітражна угода може бути укладена у вигляді арбітражного застереження в контракті або у вигляді окремої угоди.

Однак, відповідачем - 2 є Приватне підприємство "Вандея тандем", м. Ужгород, Закарпатська область, що не є стороною укладеного Договору поставки, а відтак, арбітражне застереження в даному випадку не поширюється на учасників спору та не є обов'язковим для застосування.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

У зазначених нормах національного законодавства, зокрема, у вказаних нормах Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж", втілені зобов'язання України за міжнародними договорами як сторони Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 10 червня 1958 року) та Європейської конвенції про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 21 квітня 1961 року). За повідомленням Міністерства закордонних справ України (лист від 07.02.2000 року № 4.3/8-067-137) вказані Конвенції набули чинності для України, відповідно, 10 січня 1961 року та 7 січня 1964 року.

Пунктом 1 статті II Конвенції про визнання і виконання іноземних арбітражних рішень передбачено, що кожна з держав - учасниць визнає письмову угоду, за якою сторони зобов'язуються передавати до арбітражу всі або будь-які спори, що виникли між ними у зв'язку з будь-яким конкретним договірним чи іншим правовідношенням, об'єкт якого може бути предметом арбітражного розгляду. Згідно з пунктом 3 цієї статті суд держави - учасниці, якщо до нього надійшов позов з питання, щодо якого сторони уклали арбітражну угоду, повинен, на прохання однієї з сторін, направити сторони до арбітражу, якщо не визначить, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Як свідчать матеріали справи, жодна із сторін не зверталась до місцевого господарського суду із окремою заявою про припинення провадження у даній справі та передачу даного спору на вирішення саме Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, який передбачений Договором.

За змістом статей 41, 12 - 17, 123 ГПК України для іноземних суб'єктів господарської діяльності передбачено національний режим судового процесу для розгляду справ, підвідомчих господарським судам.

Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що даний спір підсудний господарському суду, і зокрема, господарському суду Закарпатської області, та підлягає вирішенню шляхом застосування до спірних відносин норм права України.

Відповідно до статті 4-2 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту, або інших вимог, що звичайно ставляться.

Апеляційний господарський суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що між сторонами у даному випадку виникли відносини поставки на підставі Договору.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно п. 4.1. Договору поставка здійснюється на умовах DAP, Сербія, ОСОБА_5 - Ветернік згідно Правил INCOTERMS - 2010.

DAP - термін "поставка в пункті" (новий термін, введений в Інкотермс 2010) означає, що продавець виконав своє зобов'язання по постачанню, коли він надав покупцеві товар, готовий до розвантаження з транспортного засобу, що прибув в узгоджене місце призначення. Продавець не зобов'язаний виконувати митні формальності або сплачувати імпортні мита при ввезенні товару. Даний термін може застосовуватися при поставках будь-яким видом транспорту.

На умовах DAP - погоджене місце - продавець зобов'язаний забезпечити перевезення товару до погодженого сторонами місця, не розвантажуючи товар з транспортного засобу у такому місці (як за термінами DAF, DES та DDU Інкотермс 2000). Продавець не має зобов'язань щодо укладання договору страхування (Лист Державної митної служби України від 29.12.2010 р. N 11/2-10.16/17217-ЕП).

Згідно п. 3.7. Договору всі митні збори та інші податки, пов'язані з виконанням даного Договору, що стягуються на території Продавця - оплачує продавець, а ті що стягуються на території Покупця - оплачує Покупець.

Згідно п. 4.2. Договору перехід ризиків та права власності на продукції відбувається в момент відвантаження.

Згідно Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі - продажу товарів від 11.04.1980 року, яка ратифікована обома сторонами Договору, Покупець зобов'язаний сплатити вартість товару і прийняти поставку товару згідно з вимогами договору та цієї Конвенції; покупець зобов'язаний сплатити вартість у день, який встановлено чи може бути визначено згідно з договором та цією Конвенцією, без необхідності якогось запиту або виконання яких-небудь формальностей з боку продавця (ст.ст. 53,59).

Так, позивачем на підтвердження своїх позовних вимог подано Специфікацію №1 від 17.06.2013 року, підписану сторонами Договору, копії товаро-транспортної накладної А №135960 та митної декларації №305080000/2013/013511 форми МД-2, МД-3, оригінали яких було оглянуто апеляційним судом в судовому засіданні.

Отже, з вказаних документів вбачається, що перевізник ОСОБА_6 отримав товар 17.07.2013 року, вивіз товару уповноваженими органами дозволено - 17.07.2013 року, а з міжнародної товарно-транспортної накладної вбачається, що вантаж одержано, про що свідчить відбиток штампу порту міста Сента (Port of Senta).

Відтак, з наступного дня - 18.07.2013 року розпочався строк для здійснення оплати товару покупцем, як це передбачено сторонами у п. 3.1. Договору, та який сплив 30.09.2013 року.

Однак, у матеріалах справи відсутні та відповідачем - 1 не долучені до справи докази про здійснення оплати продукції у встановлений строк.

Відповідачем - 1 (боржником) до суду першої інстанції було надіслано письмові пояснення сербською мовою стосовно даного спору з долученими копіями документів сербською, угорською мовами.

В силу приписів частини 3 статті 4-3 ГПК України на господарський суд покладено обов'язок створити сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Статтею 3 ГПК України встановлено, що мова господарського судочинства визначається статтею 14 Закону України "Про засади державної мовної політики», якою передбачено, що судочинство в Україні у цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою; сторони, які беруть участь у справі, подають до суду письмові процесуальні документи і докази, викладені державною.

Господарський суд не здійснює переклад поданих сторонами документів на державну мову.

Відповідно до п. 10 роз"яснень Вищого господарського суду України від 31.05.2002 № 04-5/608 "Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій" з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли письмові докази подаються до господарського суду іноземною мовою, додається їх засвідчений у встановленому порядку переклад українською мовою. Господарський суд на підставі статті 38 Господарського процесуального кодексу України може витребувати офіційний переклад цих документів державною мовою України. Витрати, пов'язані з перекладом відповідних документів, під час судового розгляду має нести заінтересована сторона. Після закінчення розгляду справи такі витрати розподіляються господарським судом на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 Господарського процесуального кодексу України (пункт 8 розВ»яснень).

Слід мати на увазі, що у разі нотаріального посвідчення перекладу нотаріус засвідчує лише оригінальність підпису перекладача, який стоїть під документом, а не відповідність перекладу оригіналові. Тому якщо у господарського суду чи учасника судового процесу виникнуть сумніви щодо автентичності перекладу документа, суд може призначити судову експертизу і доручити її проведення компетентному спеціалісту-перекладачу згідно з вимогами статті 41 ГПК України.

Згідно п. 7 вказаних Роз'яснень господарський суд приймає як докази офіційні документи, що походять з інших держав, за умови їх легалізації дипломатичними або консульськими службами України. Консули України легалізують іноземні документи, що подаються до офіційних органів України, відповідно до статті 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 02.04.94 N 127/94. Посвідчення консулами зазначених документів означає встановлення і засвідчення справжності підписів на цих документах і відповідності їх законам держави перебування. Легалізація іноземного документа є необхідною умовою для подання його як доказу у судовому процесі, але не виключає у разі необхідності перевірки з боку суду з метою встановлення правильності вміщених у ньому відомостей по суті.

Господарський суд має право приймати іноземні офіційні документи без консульської легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_1 України. Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 1961), якою передбачено спрощений порядок засвідчення документів шляхом проставлення на них спеціальної печатки - апостиля, ратифікована Верховною ОСОБА_1 України відповідно до Закону України від 10.01.2002 N 2933-III "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" і діє на території України з часу набрання чинності зазначеним Законом. При цьому судам слід мати на увазі, що згідно з пунктом "b" частини 3 статті 1 названої Конвенції її дія не поширюється на адміністративні документи, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій (вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні, виписки банку тощо).

Судом першої інстанції в ухвалах суду, які були перекладені та надіслані відповідачу - 1 було зобов'язано відповідача -1 надати суду належним чином засвідчені та легалізовані оригінали та копії документів, що підтверджують його правовий статус, обґрунтовані письмові пояснення по суті позовної заяви та належним чином засвідчені і легалізовані докази, які підтверджують викладені обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем - 1 були надані суду копії документів сербською та угорською мовами. Слід зазначити, що копії деяких документів, наданих відповідачем - 1, є візуально нечитабельними. Крім того, деякі з надісланих документів мають відношення саме до комерційних та митних операцій, однак такі не містять відмітки про їх легалізацію.

Судом першої інстанції було зобов'язано позивача як заінтересовану сторону у процесі здійснити переклад надісланих відповідачем - 1 документів, що було зроблено позивачем.

Однак, суд першої інстанції вважає, що вимоги суду позивачем належно виконані не були, переклад поданих документів відповідачем - 1 за зверненням позивача було зроблено Студією перекладів приватного підприємства „Туристична фірма МадагаскарВ» без нотаріального посвідчення достовірності підпису перекладача, який здійснив переклад.

Разом з тим, суд першої інстанції зазначив, що зі змісту зроблених позивачем незавірених перекладів документів відповідача, випливає, що відповідач - 1 не отримав відвантажені за згаданою накладною котли, оскільки вони перебувають в процесі розмитнення, а згідно з правилами ІНКOTЕРМС-2010, початок терміну платежу починається з дати остаточного митного оформлення в країні, куди товари експортуються або з дати схвалення та сертифікації продукції, що ввозиться. Крім того, відповідачем зазначається також про переведення його боргу на третю особу, а також заперечення щодо розгляду даного спору в господарському суді Закарпатської області. У випадку відповідності поданих позивачем доказів (перекладів документів відповідача) вимогам розділу 5 Господарського процесуального кодексу України щодо їх допустимості, такі обставини були б важливими для об"єктивного розгляду спору.

Отже, суд першої інстанції фактично частково надавав оцінку змісту перекладених документів, що надійшли від відповідача - 1.

Однак, апеляційний суд зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги того, що з перекладу Довіреності представника відповідача - 1 вбачається, що ОСОБА_4 Йовановіч може захищати інтереси та представляти права фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER", Ветернік, ОСОБА_3, Республіка Сербія, у всіх судових органах на території Республіки Сербія, перед юридичними особами на території Республіки Сербія, у державних органах та інституціях на території Республіки Сербія без вказівки щодо поширення його повноважень в інших країнах, зокрема, в Україні. А відтак, письмові пояснення, підписані вказаною особою, не можуть братися до уваги судом.

Згідно ст. 21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами є підприємства та організації, яким пред'явлено позовну вимогу.

Згідно ст. 22 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Надання чи ненадання доказів - це право сторони. Але вибираючи спосіб захисту, який базований на ненаданні доказів, сторона несе ризик, що вона не зможе в подальшому посилатися на ті докази, яких вона не надала.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обгрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Таким чином, сторони у справі користуються рівними процесуальними правами у поданні доказів на підтвердження чи спростування позовних вимог. Водночас, позивач є, як правило, заінтересованою стороною у доведенні позовних вимог, а відповідач - заінтересованою стороною у спростуванні позовних вимог та наведенні власних заперечень, оскільки подальше рішення суду може вплинути на його права та обов'язки.

Відтак, відповідачу - 1 було надано можливості для подання належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, однак останній належно не скористався своїми правами та не подав господарському суду безспірних доказів, які б свідчили про відсутність боргу перед позивачем. Відповідач - 1 не був позбавлений можливості подати перекладені на державну мову держави, в якій знаходиться господарський суд, належно оформлені докази на підтвердження своїх аргументів.

Отже, матеріалами справи доведено те, що на виконання п. 3.1. Договору позивачем було передано обумовлену продукцію у зазначений строк першому перевізнику, що є підставою для здійснення покупцем оплати товару. Враховуючи наведене, беручи до уваги також п. 3.7. Договору та те, що Договором не передбачено здійснення сертифікації товару за законодавством Республіки Сербія, апеляційний суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача - 1 суми боргу в розмірі 39 630 євро за вказаним Договором є підставними та доведеними належними доказами.

ОСОБА_6 укладеного договору поруки та умови Договору про забезпечення зобов'язання гарантією, то слід зазначити наступне.

Як уже було зазначено, 20.06.2013 року між приватним підприємством „Вандея ТандемВ» (поручитель) та товариством з обмеженою відповідальністю „Завод „КонвекторВ» (кредитор) укладено договір поруки №2 (далі - договір поруки).

Чинним законодавством України та умовами як основного договору, так і договору поруки в даному випадку не встановлено обов'язок кредитора та поручителя попереджати боржника про укладення договору поруки з метою забезпечення виконання його зобов'язань перед кредитором. Така ж правова позиція висловлена і Верховним Судом України у Постанові від 14 серпня 2012 року.

При виборі і застосуванні правової норми до спірних правовідносин суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу (ст. 82 ГПК України).

Поручитель у своїх письмових поясненнях заперечив проти позову у зв'язку з припиненням поруки на підставі умов Договору поруки.

Пунктом 5.4.1. договору поруки передбачено, що у разі невиконання боржником своїх зобов'язань за основним договором у строк, вказаний в його пункті 3.1, кредитор має право протягом пВ»яти календарних днів звернутися з вимогою про виконання зобов'язання до поручителя. Якщо зазначена в цьому пункті вимога не буде пред'явлена у вказаний строк, порука вважається припиненою (пункт 7.2).

Як вбачається з матеріалів справи, останнім днем для виконання боржником зобов'язання щодо оплати продукції було - 30.09.2013 року.

Матеріали справи свідчать, що позивач (кредитор) звернувся з вимогою виконання зобов'язання до поручителя лише 08.10.2013 року, про що є відповідна відмітка представника поручителя на письмовій вимозі (т.1 а.с.21), тобто з порушенням п. 5.4.1. Договору поруки.

Відтак, апеляційний суд зазначає, що на підставі п. 7.2. договору поруки така вважається в даному випадку припиненою, а тому вимоги позивача до поручителя станом на момент подання позову (10.10.2013 року) були безпідставними. Отже, в частині позовних вимог до відповідача -2 (поручителя-2) слід відмовити.

Враховуючи, що судом першої інстанції в позові було відмовлено повністю, то апеляційний суд зазначає, що рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до відповідача - 2 слід залишити без змін.

У судовому засіданні представником позивача зазначено, що з ТОВ «Євротранс- С» укладено окремий договір товарного кредиту, що позивачу дійсно передано певне майно від гаранта, проте в даному випадку позивач вважає за необхідне обрати саме такий спосіб захисту його порушених прав, а зокрема, безпосереднє звернення до боржника з вимогою про стягнення боргу.

Кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного позивачем способу захисту змісту порушеного права. Обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Слід зазначити, що обраний позивачем спосіб захисту за даних обставин справи відповідає чинному законодавству та передбачає можливість ефективного поновлення його порушених прав.

Враховуючи все вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що у матеріалах справи наявні достатні належні докази на підтвердження позовних вимог про стягнення боргу з відповідача - 1 в сумі вартості поставленого товару - 39 630 євро та відсутні належні докази про виконання боржником свого зобов'язання з оплати поставленої позивачем продукції. А відтак, апеляційний суд вважає позовні вимоги до відповідача -1 підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Слід зазначити, що сторони у Договорі поставки та у Специфікації погодили між собою умову про оплату поставлено продукції в іноземній валюті - євро. Позивачем суму боргу в позовній заяві визначено також у іноземній валюті - євро, тобто за валютою укладеного Договору.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, втім, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання також в іноземній валюті.

Отже, положення чинного законодавства, хоч і визначають національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти (постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-62гс11 та від 26.12.2011 у справі № 3-141гс11).

Апеляційний суд вважає, що оскільки одна зі сторін є нерезидентом, сторонами суму платежу погоджено в іноземній валюті, то стягнення коштів за рішенням суду про стягнення боргу в іноземній валюті відбувається у встановленому порядку виконання судового рішення, тобто з урахуванням відповідного курсу валюти на момент виконання рішення суду.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з частковим порушенням норм чинного законодавства, з частковою невідповідністю висновків суду у прийнятому рішенні обставинам справи, а тому підлягає частковому скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення.

У зв'язку з частковим скасуванням оскаржуваного рішення суду першої інстанції, апеляційний суд проводить перерозподіл судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у суді першої інстанції було сплачено 8563,63 грн. судового збору станом на 10.10.2013 року з врахуванням еквіваленту до національної валюти станом на день підписання та подання позову. У суді апеляційної інстанції скаржником (позивачем) було сплачено 7620,86 грн. судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги. Однак оскаржуваною є сума боргу, еквівалента 428 004,0 грн., а відтак скаржнику згідно норм Закону України «Про судовий збір» слід було оплатити 4280,0 грн. судового збору, тобто 3 340,86 грн. підлягає поверненню скаржнику як зайво сплачені.

Оскільки апеляційним судом було відмовлено у стягненні суми боргу з відповідача - 2, то судовий збір за розгляд справи у першій та апеляційній інстанціях слід стягнути з відповідача - 1 на користь позивача, відтак у зв'язку з задоволенням позову про стягнення боргу з відповідача - 1 на користь позивача слід стягнути 12 843,63 грн. судового збору.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, б/н від 06.01.2015 року - задоволити частково.

2. Рішення господарського суду Закарпатської області від 22.12.2014 року у справі № 907/1030/13 в частині відмови у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область, до фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER", Ветернік, ОСОБА_3, Республіка Сербія, про стягнення боргу в сумі 39 63,0 євро - скасувати. В цій частині прийняти нове рішення.

3. Стягнути з фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER" (Республіка Сербія, 21203, Ветернік, ОСОБА_3, вул. Омладинська,7, реєстраційний код 20447362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область (код ЄДРПОУ 30104493) 39 630,0 (тридцять дев'ять тисяч шістсот тридцять) євро.

4. В решті рішення залишити без змін.

5. Стягнути з фірми "DOO FANTAZY B&S CENTER" (Республіка Сербія, 21203, Ветернік, ОСОБА_3, вул. Омладинська,7, реєстраційний код 20447362) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область (код ЄДРПОУ 30104493) 12 843,63 грн. судового збору.

6. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Завод "Конвектор", м. Ужгород, Закарпатська область (код ЄДРПОУ 30104493) 3 340,86 грн. (три тисячі триста сорок гривень вісімдесят шість копійок) зайво сплаченого судового збору.

7. Місцевому господарському суду видати відповідні накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

9. Матеріали справи скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Повний текст постанови виготовлений 17.08.2015 р.

Головуючий суддя Бонк Т. Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Марко Р.І,