Постанова

від 13.08.2009 по справі 2/397

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

2/397

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 13.08.2009                                                                                           № 2/397

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Отрюха  Б.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача -Моторук М.В.  – юрист   

від відповідача –  Лавринчук М.М.– юрист

від третьої особи – представник не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна акціонерна компанія "Укрмедпром"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 14.04.2009

 у справі № 2/397 (суддя  

 за позовом                               Державна акціонерна компанія "Укрмедпром"

 до                                                   ТОВ "Торговий дім "Біоніка"

 третя особа позивача             

 третя особа відповідача           Дочірнє підприємство "Львівлікпрепарати" ДАК "Укрмедпром"

 про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

 Позивач звернувся до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу від 07.02.2008р. укладеного між Державною акціонерною компанією „Укрмедпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім Біоніка”, недійсним.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.04.2009 року в задоволенні позову Державної акціонерної компанії „Укрмедпром” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий дім „Біоніка” третя особа Дочірнє підприємство „Львівлікпрепарати” про визнання договору недійсним було відновлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою та просить його скасувати, посилаючись на неповне з'ясування всіх обставин справи та порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому проти задоволення апеляційної скарги заперечує та просить рішення суду залишити без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та  відзив на неї, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне:

07.02.2008 року ДАК "Держмедпром" правонаступником прав та обов'язків якої є ДАК "Укрмедпром", (Далі - "Позивач") та ТОВ "Торговий дім "Біоніка" (Далі -"Відповідач") уклали договір купівлі продажу (Далі - "Договір"). Згідно п. 1.1.1 Позивач передавав у власність Покупця об'єкт незавершеного будівництва виробничого комплексу бактерійних препаратів, що знаходиться за адресою: Львівська область, м. Винники, вул. Івасюка, В 52, а саме: склад готової продукції літ. „А-3”; котельню літ. „Б-1”, склад спирту „В-2”; корпус медико-біологічного виробництва літ. „Г-5”; адміністративно-побутовий корпус літ. „Д-3”; виробничий корпус літ. „Ж-2”; трансформаторну літ. „3-1”; гаражі літ.”1-1”; склад літ. „Н-1”; склад літ. „С-1”; прохідну літ. „П-2”; резервуар літ. „Р”; огорожу 1; ворота з хвірткою 2 (далі – майно).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України. При цьому, відповідно до ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочини можуть бути дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно п. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, суду першої інстанції для правильного вирішення спору належало з'ясувати дійсні обставини справи, пов'язані з додержанням вимог чинного законодавства при укладенні спірних договорів, зокрема, щодо вчинення правочину особою, що має необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також щодо правового режиму майна, яке було предметом спірного договору на підставі належних та допустимих доказів, відповідно до статей 33-36, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п.1.2 Договору Позивач повідомляв іншу сторону про те, що предмет договору перебуває у його власності на законних підставах і жодних обставин, які перешкоджали б відчуженню зазначеного майна не існує.

Згідно п.1.1. статуту Позивача, ДАК "Укрмедпром" утворена відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 05.06.2000 року №897 "Про подальше реформування медичної та мікробіологічної промисловості".

Як зазначається у п.4.1 Статуту Позивача та п.2 Постанови КМУ від 05.06.2000року №897, засновником Позивача є держава в особі Міністерства охорони здоров'я. Акціонером позивача є держава в особі Міністерства охорони здоров'я України – до прийняття рішення про приватизацію позивача в особі Фонду державного майна – після передачі йому акцій позивача, визначених для продажу згідно з прийнятим в установленому порядку рішенням про їх приватизацію.

Частиною 2 статті 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, в залежності від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права, при цьому до юридичних осіб публічного права відносяться ті, що створюються розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, а до осіб приватного права - створені на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Як на юридичних осіб приватного права, так і на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.

Цивільним кодексом України передбачено можливість набуття права власності на майно, передане юридичній особі у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом, як для юридичної особи приватного права, так і для юридичної особи публічного права (стаття 329 Цивільного кодексу України).

За частиною 11 статті 81 Господарського кодексу України особливості діяльності та створення державних акціонерних товариств визначаються цим Кодексом, законом про державні підприємства, іншими законами.

За змістом статей 136 та 137 Господарського кодексу України майно закріплюється за суб'єктом підприємництва на праві господарського відання та праві оперативного управління у випадках, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Порівняльний аналіз статті 73 (поняття державного унітарного підприємства), статті 74 (можливість перетворення державного унітарного підприємства у державне акціонерне товариство) та статті 81 Господарського кодексу України (акціонерні товариства) вказує на те, що законодавець у Господарському кодексі України відокремлює акціонерні товариства (державні акціонерні товариства) від державних унітарних підприємств за їх правовою природою, відтак розрізняється і правовий статус їх майна.

Чинним Господарським кодексом України прямо не передбачено закріплення майна за акціонерними товариствами (державними акціонерними товариствами) на підставі вище вказаних речових прав, а правовий режим майна, переданого засновником до статутного фонду такого товариства, належить визначати, виходячи зі змісту актів про створення товариства та його установчих документів.

За статтею 115 Цивільного кодексу України господарське товариство є власником, зокрема, майна, переданого йому учасниками товариства у власність, як вклад до статутного (складеного) капіталу. При цьому вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, набуття товариством права власності на майно, передане засновниками до статутного фонду, відбувається у разі волевиявлення засновників  на передачу  цього  майна  саме  у  власність;  наявність такого волевиявлення презюмується у цивільних правовідносинах, якщо інше не встановлено законом чи установчими документами.

В п. 4 Постанови КМУ від 05.06.2000року №897, зазначено, що статутний фонд Позивача створюється шляхом передачі майна державних підприємств, які належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я і на базі яких утворюються дочірні підприємства Компанії, та пакетів акцій акціонерних товариств, що перебувають у державній власності.

Як вбачається з Витягу № 17134056 від 20.12.2007р. про реєстрацію права власності на нерухоме майно, форма власності об'єкта незавершеного будівництва, бактерійних препаратів, що є предметом спірного договору – державна.

Відповідно до п. 6.1 Статуту Позивача Статутний капітал Позивача формується за рахунок вартості майна державних підприємств, які належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України, пакетів акцій акціонерних товариств, що перебувають у державній власності.

Відповідно до розділу 4 Статуту позивача держава в особі Міністерства охорони здоров'я, як єдиний акціонер має право приймати рішення щодо розпорядження майном Позивача, яке передано до її статутного капіталу.

Відповідно до ч.2 ст.22 Господарського кодексу України Позивач є суб'єктом господарювання державного сектора економіки, оскільки, як свідчать статутні норми, Позивач діє на основі лише державної власності.

Оскільки майно позивача є державною власністю, то воно має спеціальний правовий режим, який передбачає особливий порядок його реалізації.

Згідно п. 5 ст. 22 ГК України. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Управління та розпорядженням державним майном здійснюється з додержанням приписів Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Декрету Кабінету Міністрів України від 15.12.1992р. № 8-92, Постанови Кабінету Міністрів України від 06.06.07р. № 803 "Про затвердження Порядку відчуження об'єктів державної власності", що визначають органи, уповноважені розпоряджатися державним майном та порядок зміни ним державної форми власності на іншу.

Встановивши, що мала місце передача державного майна у статутний фонд господарського товариства (державної акціонерної компанії), місцевий господарський суд вказане вище не врахував та не з'ясував, чи передбачала така передача волевиявлення держави на зміну форми власності з державної в іншу, а також чи малася на меті передача державного майна у статутний фонд господарського товариства у власність, а не на підставі інших речових прав 9права господарського відання, права оперативного управління).

За статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, не заборонених законом отже, без з'ясування підстав перебування спірного майна у Державної акціонерної компанії "Укрмедпром" висновки суду про можливість передати це майно нею у власність іншій особі також є передчасними (не можна передати право, якого не набув сам).

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 145 ГК України правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону, а також шляхом здачі цілісного майнового комплексу підприємства або майнового комплексу його структурного підрозділу в оренду.

Відповідно до п. 5.6. Статуту Позивача майно, що є державною власністю передане позивачу на праві господарського відання. Користування та\або управління майном позивача здійснюється відповідно до законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази про зміну правового режиму майна, що є предметом спірного договору купівлі–продажу позивачу та передачу позивачу його на праві власності, тому зазначення в п.1.2 Договору відомостей про те, що предмет договору перебуває у власності Позивача на законних підставах і жодних обставин, які перешкоджали б відчуженню зазначеного майна не існує не відповідає дійсності.

Також слід зазначити, що відповідно до частини 6 статті 141 ГПК України, якою встановлені особливості правового режиму державного майна у сфері господарювання, зокрема зазначеної статті, відчуження суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України. Продаж суб'єктом господарювання державного майна, яке належить до основних фондів, здійснюється лише на конкурентних засадах.

Як вбачається з матеріалів справи, сторонами при укладенні спірного договору купівлі-продажу не було враховано вищезазначених вимог чинного законодавства та дотримано спеціального порядку стосовно відчуження (продажу) майна, що є предметом спірного договору купівлі–продажу, яке в свою чергу є державним майном та належить до основних фондів.

Викладене переконливо свідчить про неповне з'ясування обставин справи, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Державної акціонерної компанії „Укрмедпром” підлягає задоволенню, а позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 07.02.2008р. укладеного між Державною акціонерною компанією „Укрмедпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім Біоніка”, є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Статтею 216 ЦК України передбачені правові наслідки недійсності правочину, зокрема, застосування двосторонньої реституції. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

В судовому засіданні представник позивача просив суд не розглядати в наслідок недійсності правочину питання щодо застосування двосторонньої реституції і пояснив, що дане питання буде розглядатися шляхом подачі самостійного позову.

Також, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що фактично відповідачем було проведено комплекс робіт по будівництву об'єкта незавершеного будівництва виробничого комплексу бактерійних препаратів, що був предметом спірного договору, але пояснив, що це питання також буде досліджуватись в окремому позовному провадженні.

Таким чином, враховуючи те, що представники сторін пояснили, що питання про застосування наслідків недійсності правочину будуть розглядатися в окремому позовному провадженні, суд приходить до висновку, не розглядати зазначені питання в даному провадженні.

У відповідності до положень ст. 49 ГПК України судові витрати позивача відшкодовуються за рахунок відповідача.

Відповідно до викладеного, керуючись ст. 49, ст. 101, п. 2 ст. 103, п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 104, ст. 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

   1.          Апеляційну скаргу Державної акціонерної компанії „Укрмедпром” задовольнити.

2.          Рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2009 у справі № 2/397 скасувати.

3.          Позов задовольнити.

4.          Визнати договір купівлі-продажу від 07.02.2008р. укладеного між Державною акціонерною компанією „Укрмедпром” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім Біоніка” недійсним.

5.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Торговий Дім Біоніка” (03143, м. Київ, пр-т Заболотного 15, код ЄДРПОУ 33225848)43, м.Перемоги 120, код ЄДРПОУ 31106596)

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді