Постанова

від 16.07.2009 по справі 3/185-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/185-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 16 липня 2009 р.                                                                                    № 3/185-08  

Вищий  господарський  суд  України  у  складі  колегії  суддів:

головуючого      Дерепи В.І.

суддів :Мележик Н.І.,Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод"

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.04.2009 р.

у справі№ 3/185-08

за позовомПриватного виробничо-комерційного підприємства "Елбі"(надалі –Підприємство)

доЗАТ "Київський м'ясопереробний завод"(надалі –Товариство)

простягнення 211501,97 грн.

за участю представників:

від позивача-  Чодомехов П.О.

від відповідача-  Юхимчук В.Є.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду Київської області від 20.10.2008 р. (суддя Лопатін А.В.), залишеним без змін постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.04.2009 р. (судді: Мельник С.М., Гаврилюк О.М., Рудченко С.Г.), позов задоволено частково: стягнуто з Товариства на користь Підприємства 92 698,73 грн. боргу, 5 647,90 грн. пені, 8 685,58 грн. інфляційних нарахувань та 1 469,76 грн. процентів річних; в частині стягнення 103 000 грн. провадження у справі припинено.

Рішення та постанова в частині задоволення позовних вимог мотивовані тим, що відповідачем порушено зобов'язання за договором поставки б/н від 04.01.2008 р., а в частині припинення провадження у справі –що відповідачем  частково погашено основний борг.

Не погоджуючись з постановою, Товариство звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення і постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 04.01.2008 р. між Товариством (покупець) та Підприємством (постачальник) укладено договір поставки (надалі –Договір), згідно умов якого постачальник зобов'язався передати у власність покупця товар, а покупець в свою чергу зобов'язався прийняти цей товар та здійснити його оплату на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.3 Договору його сума встановлюється, виходячи з обсягів відвантажень та цін на товар. Кількість та найменування товару визначаються сторонами згідно заявок-замовлень, погоджених сторонами (пункт 2.1 Договору).

Пунктом 3.2 договору передбачено, що приймання-передача товару по кількості та якості здійснюється на складі постачальника по видатковим накладним. Право власності на товар переходить до покупця в момент підписання видаткових накладних, що засвідчує факт передачі товару (пункт 3.6 Договуру).

Згідно п. 4.1 Договору, постачальник відпускає товар по договірним, узгодженим між сторонами, цінам, які вказуються в супровідних видаткових накладних, і які є невід'ємною частиною договору. Порядок розрахунків за товар встановлюється за домовленістю сторін шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п. 4.2 Договору).

Пунктом 4.3 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем по факту відгрузки або з відстрочкою платежу на термін, узгоджений сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судами встановлено, що на виконання умов договору, позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 276 418 грн.

Відповідач свої зобов'язання за Договором виконав не в повному обсязі, сплативши позивачу за поставлений товар 80 719,27 грн., у зв'язку з чим на момент пред'явлення позову у нього виникла заборгованість в розмірі 195 698,73 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, під час розгляду справи у суді першої інстанції Товариством частково погашено заборгованість за Договором в розмірі 103 000 грн. У огляду на це, судами попередніх інстанцій правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення даної суми основного боргу.

Таким чином, залишок основного боргу відповідача перед позивачем на час прийняття рішення склав 92 698,73 грн.

Встановивши обставини справи, зокрема  те, що Товариство отримало товар в межах Договору, надавши належну юридичну оцінку відносинам сторін, врахувавши положення ч. 1 ст. 193 ГК України, ст. ст. 525, 526 ЦК України, суди дійшли мотивованих висновків про наявність у Товариства зобов'язання сплатити грошові кошти за отриманий товар. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову в частині стягнення основного боргу.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Пунктом 4.3 договору передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється покупцем по факту відгрузки або з відстрочкою платежу на термін, узгоджений сторонами.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків, що моментом виникнення у відповідача зобов'язання оплатити поставлений товар є момент його передачі, тобто 04.04.2008 р. та 10.04.2008 р.

Пунктом 7.1 Договору встановлено, що за не виконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності до чинного законодавства України.

Відповідно до  ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи ті обставини, що відповідачем не виконано належним чином умови Договору та взяті на себе грошові зобов'язання, судова колегія вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій правомірно задовольнили вимоги в частині стягнення пені, відсотків річних та інфляційних нарахувань.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ЗАТ "Київський м'ясопереробний завод" залишити без задоволення.

Постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 01.04.2009 р. у справі № 3/185-08 залишити без змін.

Головуючий, суддя                                                                      В. Дерепа

С у д д і                                                                                           Н. Мележик

                                                                                                        Л. Стратієнко