Постанова

від 25.08.2009 по справі 36/98

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

36/98

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

17.08.2009 р.                                                                  справа №36/98

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів  

За участю представників сторінВід позивачаВід відповідача

розглянувши апеляційну скаргу

Недосекін О.Ю., за довіреністюРибак О.С., за довіреністю

Товариства з обмеженою відповідальністю “М 15”, м. Київ

на рішення  господарського суду

Донецької області

від19.05.09 року

у справі№36/98 (суддя Будко Н.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “М 15”, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна мережа “Обжора”, м. Донецьк

простягнення заборгованості в сумі 20 474,52 грн.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2009 року до господарського суду звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “М 15”, м. Київ (позивач) із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Торгівельна мережа “Обжора”, м. Донецьк (відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 20 474,52 грн.

Рішенням господарського суду Донецької області від 19.05.09 року позивачу у задоволенні позовних  вимог  відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити його  позовні  вимоги.

          В обґрунтування своїх вимог заявник посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Позивач в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідач вважає рішення господарського суду законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі розгляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як  вбачається  з  матеріалів   справи, між позивачем та відповідачем укладено договір поставки №615 від 28.07.2008 року (далі - Договір) із протоколом розбіжностей до Договору від 28.07.08 р., який є невід'ємною частиною Договору.

Відповідно  до п. 1.1 Договору позивач поставляє та передає у власність відповідача, а відповідач приймає та оплачує товар на умовах та в порядку, передбаченому договором, відповідно до замовлення на поставку та товаросупровідній документації, яка є невід'ємною частиною договору.  

Умовою постачання за даним Договором є замовлення відповідача, зміст якого визначений в Додатку №2 до Договору, а порядок його надання в п. 2.2 Договору. Строк поставки товару, кількість, асортимент товару, а також реквізити постачальника та виробника визначаються у вищезазначених замовленнях.

Відповідно до п.1.2 Договору відповідач надає замовлення на поставку позивачу на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій вказаний асортимент товарів, які поставляються за цим договором, та їх ціни. Специфікація є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно п. 1.3 Договору замовлення на поставку та поставка формуються на підставі затвердженого сторонами графіку поставок.

Умовами пункту 5.2 зазначеного Договору передбачено, що ціна на товар визначається на підставі  затвердженої сторонами специфікації та може бути змінена винятково по попередньому узгодженню з відповідачем не менш ніж за 15 робочих днів до зміни.

Позивачем було передано відповідачу товар, у підтвердження чого позивач надав видаткові накладні: №0000007611 від 28.08.08р., №0000007612 від 28.08.08р., №0000007613 від 28.08.08р., №0000007614 від 28.08.08р., №0000007733 від 02.09.08р., №0000007736 від 03.09.08р., №0000007738 від 03.09.08р., №0000008050 від 10.09.08р., №0000008051 від 10.09.08р., №0000008052 від 10.09.08р., №0000008053 від 10.09.08р., №0000008054 від 10.09.08р., №0000008055 від 10.09.08р., №0000008160 від 15.09.08р., №0000008161 від 15.09.08р., №0000008781 від 01.10.08р., №000008782 від 01.10.08р., №0000008783 від 01.10.08р., №0000008784 від 01.10.08р., №0000008785 від 01.10.08р., №0000008786 від 01.10.08р., №0000008982 від 07.10.08р., №0000008983 від 07.10.08р., №0000009140 від 15.10.08р., №0000009280 від 20.10.08р., №0000009281 від 20.10.08р., №0000009282 від 20.10.08р., №0000009283 від 20.10.08р., №0000009284 від 20.10.08р., №0000009285 від 20.10.08р., №0000009286 від 20.10.08р. –всього на загальну суму 36 289,44 грн.

Отже предметом позову є вимоги позивача про стягнення з відповідача 20 474,52 грн. за поставку в період з 28.08.08 р. по 20.10.08 р. у якості заборгованості за Договором.

Відповідач, не заперечуючи проти факту отримання товару за зазначеними накладними, стверджує про відсутність взаємозв'язку між цими поставками та укладеним Договором, посилаючись на відсутність заявок та специфікацій, як невід'ємної частини умов Договору.

Відповідно до  вимог  ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За приписами  ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

За приписами ст. 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відомості про товар (найменування, кількість та його вартість) є істотними умовами та  мають  бути  відображені  у Договорі (його додатках). В тексті наданого позивачем договору такі відомості про товар відсутні. Будь-яких Додатків до Договору (специфікацій) з цього приводу не укладалось.

Відповідно до умов Договору, сторони домовились про викладення цих умов в заявках, специфікаціях. Отже ці документи  мають бути оформлені як додатки до  Договору та обов'язково містити посилання на цей Договір.

Однак, наявні в матеріалах справи товарні накладні не оформлені як додатки до Договору, не містять посилання на Договір, а також жодного посилання на те, на якій підставі позивач здійснював поставку товару відповідачу.

Позивачем не надано доказів наявності замовлень відповідача на спірні партії товару, що оформлені відповідно до умов договору.

Наданий позивачем Акт звірки взаємних розрахунків № 1від 31.12.08 р. також не може бути визнаний у якості належного доказу поставки спірного товару саме за Договором, оскільки в ньому не міститься посилання на Договір.

Наявні в справі (а.с. 17-31) довіреності на отримання товару –видані відповідачем для отримання товару також за накладними, а не за Договором.

Судова колегія не приймає до уваги доводи заявника щодо наявності в платіжних дорученнях відповідача від 14.11.08 р. та 22.10.08 р. посилань на оплату за Договором № 615 від 28.07.08 р., оскільки з вищенаведених платіжних доручень не вбачається факт сплати саме за спірними накладними, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги.

За приписами ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, судова колегія вважає, що позивачем не доведено факту постачання спірного товару на адресу відповідача саме за Договором, факт порушення якого заявлено у якості підстави позову.   

Відповідно до вимог ст. 101 ГПК України апеляційний суд розглядає справу лише в межах заявлених позовних вимог. Позивачем протягом розгляду справи в суді першої інстанції предмет або підстави позову не змінювались, тому виходячи із принципу диспозитивності судового процесу, суд позбавлений можливості дослідити правомірність позовних вимог за іншими підставами.

Отже суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за Договором через недоведеність факту порушення права позивача відповідачем в межах заявлених позовних вимог.

Судова колегія вважає висновок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги такими, що не спростовують цього висновку суду.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Донецької області від 19.05.09 року у справі №36/98 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, через що рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті держмита за подання апеляційної скарги покладаютья на позивача  по справі.

Керуючись ст.ст. 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

                                                  П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “М 15”, м. Київ залишити без задоволення, рішення господарського суду Донецької області від 19.05.09 р. у справі №36/98 –залишити без  змін.

Головуючий          

Судді:          

          Надруковано: 5 прим.

          1. позивачу

          2. відповідачу

          3 у справу

          4 ДАГС