Постанова

від 25.08.2009 по справі 37/521

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

37/521

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 25 серпня 2009 р.                                                                                    № 37/521  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                        Васищака І.М.,

  Палій В.М.,                               

розглянувши            касаційну скаргу Комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009р.

у  справі                     №37/521 господарського суду м. Києва

за позовом                 Комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа"

до відповідача          Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про                              зобов'язання укласти договір

за участю представників:

КП "Жовтоводськтепломережа" –Наумчик Л.В.;

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" –Мацько Р.М.

в с т а н о в и л а :

Комунальне підприємство "Жовтоводськтепломережа" звернулося до господарського суду м. Києва з позовом та просило суд зобов'язати відповідача –Дочірню компанію "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" укласти договір поставки природного газу для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарюванні на суму 1 762 620грн. в редакції позивача.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на те, що 07.10.2008р. направив відповідачу підписаний проект договору поставки природного газу для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання, однак, відповідач договір не підписав та будь-якої відповіді на пропозицію укласти договір не надав. При цьому, позивач стверджує, що відповідач зобов'язаний укласти такий договір відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом", розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.01.2008р. №57-р., наказу Державного комітету України по нафті і газу від 01.11.94р. №355 "Про затвердження Правил подачі та використання природного газу в народному господарстві України", Закону України "Про нафту і газ" (а.с.3-5,

Уточнюючи заявлені вимоги, позивач просить зобов'язати відповідача укласти відповідний договір з місяця початку споживання природного газу, а саме з 01.11.2008р. (а.с.65).

Відповідач у справі – Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє, посилаючись на те, що у неї відсутній обов'язок укладати відповідний договір у запропонований позивачем редакції (а.с.66-68).

Рішенням господарського суду м. Києва від 17.03.2009р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду першої інстанції визнано укладеним договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання на суму 1 762 620грн. .на листопад та грудень 2008р. між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та КП "Жовтоводськтепломережа" з 01.11.2008р. на умовах, запропонованих позивачем у проекті договору (а.с.130-138).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний укласти відповідний договір, оскільки:

- з 01.03.2008р. імпортований природний газ реалізується в Україні лише НАК "Нафтогаз України" та ДК "Газ України" відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 09.01.2008р. №57;

- відповідач відповідно до ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу за нерегульованим тарифом зобов'язаний укласти договір про постачання природного газу із споживачами за умови відсутності у споживачів заборгованості перед іншими постачальниками природного  газу або за згодою цього постачальника;

- запропонований позивачем проект договору містить всі істотні умови, необхідні для укладення договору такого виду та не суперечить чинному законодавству, а відповідач безпідставно ухиляється від його укладення, хоча має можливість укласти відповідний договір.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009р. рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2009р. скасовано, а у задоволенні позову відмовлено (а.с.170-176).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні заявлених вимог, суд апеляційної інстанції виходив з відсутності у відповідача обов'язку укладати відповідний договір у запропонованій позивачем редакції.

Не погоджуючись з постановою апеляційної інстанції, КП "Жовтоводськтепломережа" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить її скасувати, залишивши в силі  рішення господарського суду м. Києва від 17.03.2009р.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акта (а.с.181-187).

Відповідач у справі – ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009р. залишити в силі (а.с.194-198).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Предметом спору у даній справі є обов'язок відповідача укласти договір поставки природного газу для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання у редакції, запропонованій йому позивачем та направленій 07.11.2008р.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зобов'язаний укласти відповідний договір у запропонованій йому позивачем редакції. Скасовуючи рішення суду першої інстанції за результатами перегляду його у касаційному порядку, апеляційна інстанція визнала такий висновок суду першої інстанції помилковим, з чим погоджується касаційна інстанція, враховуючи наступне.

В силу ч.3 ст.179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.

Вважаючи, що відповідач зобов'язаний укласти відповідний договір, суд першої інстанції виходив з наступного.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729 "Про забезпечення споживачів природним газом" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що потреба в природному газі установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих, задовольняється з ресурсів імпортованого природного газу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України". При цьому, реалізація природного газу для задоволення потреб установ і організацій, що фінансуються з державного і місцевих бюджетів, суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, котелень, установлених на дахові та прибудованих, здійснюється дочірньою компанією "Газ України" та дочірнім підприємством "Газ-тепло" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", суб'єктами господарювання, що мають ліцензію на постачання природного газу за регульованим тарифом, за цінами, що не перевищують граничних рівнів цін на природний газ, установлених Кабінетом Міністрів України.

 В силу п.9 Порядку забезпечення споживачів природним газом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. №1729, визначено, що постачальником природного газу можуть бути суб'єкти господарської діяльності, що в установленому порядку отримали ліцензію на постачання природного газу.

Згідно постанови Кабінету Міністрів від 05.03.2008р. №163 "Про реалізацію імпортованого природного газу на території України", установлено, що з 1 березня 2008 р. імпортований природний газ реалізується в Україні Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" та її дочірньою компанією "Газ України" за умови проведення споживачами стовідсоткової оплати використаного природного газу.

Разом з тим, як вірно встановлено судом апеляційної інстанції, жодний з цих нормативних актів не встановлює обов'язку відповідача укласти договір, а тим більше на умовах, запропонованих у направленому позивачем проекті договору. При цьому, наявність у позивача права на здійснення відповідної діяльності з постачання природного газу відповідно до виданої йому ліцензії не створює для нього обов'язку укласти відповідний договір з позивачем на умовах, запропонованих позивачем.

Посилання суду першої інстанції на положення ч.3 ст.179 ГК України, яка встановлює, що укладення договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування необґрунтовані, оскільки у даному випадку вищевказані акти не встановлюють для відповідача відповідного обов'язку.

Також немотивовані посилання суду першої інстанції на ст.8 Закону України "Про нафту і газ", оскільки зазначена норма не регулює спірні правовідносини.

Так, відповідно до ст.8 Закону, суб'єкти підприємницької діяльності, які здійснюють видобуток нафти і газу, транспортування нафти трубопроводами, транспортування і розподіл природного газу і визнані в установленому законодавством порядку монополістами на ринках нафти і газу, не можуть припиняти свою діяльність або зменшувати її обсяг з метою створення дефіциту нафти чи газу, якщо необхідність такого обмеження не встановлена чинним законодавством.

Між тим, спір у даній справі виник не у зв'язку з вчиненням відповідачем дій, визначених у вищезазначеній нормі.

Згідно ст.181 ГК України, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін.  При цьому, відповідно до чч.3,4 ГК України, сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору; за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.

В силу ч.5 вказаної норми, сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони.  За змістом   ч.7 цієї норми, якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Отже, ч.3,4,5,7 вказаної норми застосовуються у випадку, коли сторони мають намір укласти відповідний договір, але не можуть дійти згоди щодо окремих його умов. При цьому, розбіжності до суду передаються лише якщо на це є згода обох сторін, за виключенням випадку, коли виконавцем є монополіст, на якого покладається обов'язок передати відповідний спір на вирішення суду, у разі отримання ним договору з протоколом розбіжностей, з якими він не згоден.

Судами першої та апеляційної інстанції не встановлено, що відповідач визнаний у встановленому Законом порядку монополістом; договір, зобов'язати укласти який вимагає позивач, не заснований на державному замовленні.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості заявлених вимог та вірно скасував прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права рішення суду першої інстанції і прийняв нове рішення про відмову у позові.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009р. не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                           

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.05.2009р. у справі №37/521 господарського суду м. Києва залишити без змін, а касаційну скаргу  Комунального підприємства "Жовтоводськтепломережа" –без задоволення.

    Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

    Судді                                                                                  Васищак І.М.    

                                                                                                        Палій В.М.