Постанова

від 15.09.2009 по справі 4/1/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

4/1/09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 15 вересня 2009 р.                                                                                    № 4/1/09  

Колегія  суддів  Вищого господарського суду України  у складі:

Головуючого  судді                                              Кузьменка М.В.,

суддів                                                                        Грека Б.М.,

                                                                                  Палій В.М.,

розглянувши            касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі Спаської філії на рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2009р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2009р.

у  справі                     №4/1/09 господарського суду Одеської області

за позовом                 Товариства з обмеженою відповідальністю "ХБ"

до відповідача          Акціонерного комерційного банку "Національний кредит"

про                              розірвання договору, стягнення 63 670,78грн.

за участю представників:

ТОВ "ХБ" –не з'явилися;

АКБ "Національний кредит" – не з'явилися

встановила:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ХБ" звернулося до господарського суду Одеської області з позовом та просило суд:

- розірвати договір на обслуговування банківського рахунку №26000301350470 від 30.08.2007р., укладений між ним та відповідачем у справі –Акціонерним комерційним банком "Національний кредит" в особі Спаської філії  (реєстровий №199/01/2007);

- стягнути з АКБ "Національний кредит" в особі Спаської філії суму залишку на рахунку у розмірі 63 670,78грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на не виконання відповідачем зобов'язань за вказаним договором в частині здійснення операцій з грошовими коштами, які обліковуються на поточному рахунку ТОВ "Фірма "ХБ" (а.с.2-3,77).

Відповідач у справі – АКБ "Національний кредит" у відзиві на позов заявлені вимоги відхиляє з тих підстав, що:

- він не може виконувати зобов'язання за договором, у зв'язку з призначенням тимчасової адміністрації та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідно до постанови правління Національного банку України від 19.12.2008р. №439;

- позивач не звертався з пропозицією про розірвання договору (а.с.58-59).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.03.2009р. позов задоволено. Відповідно до рішення суду:

- розірвано договір №199/01/2007 від 30.08.2007р. обслуговування банківського рахунку, укладений сторонами у справі;

- стягнуто з АКБ "Національний кредит" в особі Спаської філії на користь ТОВ "Фірма "ХБ" 63 670,78грн. (а.с.80-82).

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- відповідач не виконує зобов'язань за договором  щодо здійснення операцій за наданими позивачем розрахунковими документами, чим порушує умови договору;

-позивач має право у будь-який час розірвати договір.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2009р. рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2009р. залишено без змін (а.с.105-108).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, АКБ "Національний кредит" в особі Спаської філії звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані порушенням та неправильним застосуванням судами норм матеріального права; порушенням норм процесуального права (а.с.115-117).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог, судом першої інстанції та, переглядаючи прийняте рішення в апеляційному порядку, апеляційною інстанцією встановлені наступні обставини.

30.08.2007р. між сторонами у справі –АКБ "Національний кредит" в особі керуючого Спаської філії та ТОВ "Фірма" укладено договір №199/01/2007 на обслуговування банківського рахунку, відповідно до якого позивачу відкрито поточний рахунок №26000301350470.

За умовами зазначеного договору, АКБ "Національний кредит" взяло на себе зобов'язання надавати позивачу послуги, передбачені додатками до договору, у т.ч. виконувати операції по рахунку на підставі розрахункових документів у безготівковій та готівковій формах в порядку, строки та на умовах, передбачених Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, яка затверджена постановою правління НБУ від 12.11.2003р. №492, чинним законодавством та умовами договору; а позивач –здійснювати оплату таких послуг у розмірі, строки та в порядку, передбаченому договором та додатками до нього.

Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.

Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Судами вірно визначено правову природну укладеного сторонами договору і віднесено його до договору банківського рахунку.

Так, в силу ст.1066 ЦК України, за договором банківського рахунку банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Підставою заявлених у даній справі вимог є порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за умовами договору, зокрема,  в частині виконання переказу грошей з рахунку позивача відповідно до наданих йому позивачем розрахункових документів.

Так, судами встановлено, що  21.10.2008р. та 17.11.2008р. позивач надав відповідачу платіжні доручення №№72,79 про перерахування на рахунок ВАТ "Костянтинівський завод "Втормет" 3 285,60грн. та сплату єдиного податку у сумі 7 316грн. до місцевого бюджет. Зазначені платіжні доручення не виконані відповідачем.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України,  що визначено ст.175 ГК України.

Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Також, спеціальними нормами, які регулюють відносини сторін, що виникли в силу факту укладення зазначеного договору, передбачено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Умовами договору передбачено, що банк виконує операції по рахунку за розрахунковими документами, які надійшли від клієнта (позивача) протягом операційного часу, в день їх надходження за умови належного оформлення документів, необхідних для здійснення зазначеної операції відповідно до законодавства України та вимог банку, і наявності достатніх коштів на рахунку.

Не виконання зобов'язань банком в частині здійснення переказу коштів стало підставою для звернення позивача з заявою, у якій він вимагав виконати умови договору або до 01.12.2008р. виконати перевід залишку коштів на рахунок ТОВ "Фірма "ХБ", відкритий у іншому банку.      

Оскільки вимоги позивача не виконані банком, останній звернувся до суду з вимогою розірвати вищевказаний договір та повернути залишок грошових коштів, які знаходяться на відкритому йому за умовами зазначеного договору рахунку.

Так, в силу ч.1 ст.651 ЦК України, розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1075 ЦК України, договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. При цьому, відповідно до ч.3 цієї норми, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Отже, чинне законодавство встановлює право позивача на одностороннє розірвання відповідного договору, не зважаючи на відсутність на це згоди іншої сторони.

Крім того, не виконавши доручення відповідача щодо перерахування грошових коштів, за наявності їх у нього на рахунку, відповідач порушив вимоги ч.1 ст.1074 ЦК України, яка встановлює заборону на обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами на його рахунку, та ч.2 ст.1066 ЦК України.

Посилання скаржника у поданій касаційній скарзі на те, що судами не взято до уваги постанову правління НБУ від №439 від 19.12.2008р., якою призначено тимчасову адміністрацію та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на шість місяців –з 19.12.2008р. по 18.06.2009р. не заслуговують на увагу з наступних підстав.

В силу ст.58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі, зокрема, оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

При цьому, відповідно до ст.1 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спору та прийняття рішення судом), мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Згідно ч.3 ст.85 Закону, протягом дії мораторію: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Між тим, відповідно до укладеного сторонами договору, у відповідача виникло зобов'язання, зокрема, виконати доручення позивача щодо перерахування грошових коштів, які належать позивачу і який має право ними розпоряджатися, з його рахунку на інший. Зазначене зобов'язання не є зобов'язанням, на яке поширюється дія мораторію, виходячи із визначення, наведеного у ст.1 Закону в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин. Так, відповідне зобов'язання не полягає у передачі позивачу власного майна банку, зокрема, належних йому грошових коштів, оскільки його змістом є виконання доручення щодо перерахування майна –грошових коштів, які належать клієнту і знаходяться у володінні та користуванні банку.

Отже, посилання скаржника на те, що виконати відповідні зобов'язання йому заважало введення мораторію не заслуговують на увагу.

Крім того, в силу ч.1 ст.1075 ЦК України, позивачу, як вже вказувалось, надано право у будь-який час розірвати договір банківського рахунку, і виникнення такого права не залежить від настання певних умов (у т.ч. наявності чи відсутності факту порушення банком зобов'язань за таким договором).

Однак, не зважаючи на вказані обставини, касаційна інстанція вважає передчасним висновок суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача, оскільки відповідного висновку суд першої інстанції дійшов неповно з'ясувавши обставини справи, які підлягали встановленню для правильного вирішення спору у даній справі, що не усунуто апеляційною інстанцією.

Так, відповідно до ч.3 ст.1075 ЦК України, залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Згідно п.20.5 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, яка затверджена постановою правління НБУ від 12.11.2003р. №492 (в редакції, чинній на момент звернення позивача з заявою про закриття рахунку), за наявності коштів на рахунку банк здійснює завершальні операції за рахунком (з виконання платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів, виплати коштів готівкою, перерахування залишку коштів на підставі платіжного доручення на інший рахунок клієнта, зазначений у заяві, тощо).  При цьому,  датою закриття рахунку вважається наступний після проведення останньої операції за цим рахунком день.

Отже, суд першої інстанції мав з'ясувати чи надавав позивач відповідачу разом із заявою про закриття рахунку платіжне доручення на перерахування залишку грошових коштів на інший рахунок позивача, враховуючи, що за змістом вказаних норм, закрити рахунок можна лише у випадку відсутності на ньому грошових коштів.

Крім того, як вбачається з ч.3 ст.1075 ЦК України, банк зобов'язаний перерахувати залишок грошових коштів або видати їх з рахунку клієнта, а не сплатити власні грошові кошти, тобто фактично повернути грошові кошті клієнта, наявні на рахунку такого клієнта. При цьому, у поданій заяві позивач не просить виконати відповідне зобов'язання в натурі, а саме не просить зобов'язати відповідача перерахувати залишок грошових коштів на власному рахунку на свій же рахунок, відкритий у іншому банку, а просить стягнути відповідні кошти з банку.

З урахуванням наведеного, враховуючи неповне з'ясування обставин справи, які підлягали встановленню, в порушенням вимог ст.ст.47, 38,43 ГПК України, порушення норм процесуального права –ст.ст.32,34 ГПК України, судом першої інстанції, які не усунуті апеляційною інстанцією, прийняті у справі судові акти підлягають, а справа -  направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів                                        

П О С Т А Н О В И Л А :

1.          Касаційну скаргу Акціонерного комерційного банку "Національний кредит" в особі Спаської філії задовольнити частково.

2.          Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2009р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 02.03.2009р. у справі №4/1/09 скасувати.

3.          Справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

        Головуючий  суддя                                                       Кузьменко М.В.

Судді                                                                                Грек Б.М.

                                                                                      Палій В.М.

.