Постанова

від 16.09.2009 по справі 6/272-32/533

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

6/272-32/533

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 16.09.2009                                                                                           № 6/272-32/533

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Шипка  В.В.

 суддів:             

 при секретарі:            

 За участю представників:

 від позивача:

Дементьєв І.Т. дов. б\н від 03.03.2009 р.

Шевченко М.О. дов. б\н від 10.08.2009 р.

від відповідача:          

Годунова Л.М. дов. №ЦХП – 18/2401 від 19.05.2009 р.

від Прокуратури м. Києва:

Картенко Н.М – посв. №17

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

 на рішення Господарського суду м.Києва від 25.06.2009

 у справі № 6/272-32/533 (суддя  

 за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Бітерра"

 до                                                   Державне підприємство матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України "Укрзалізничпостач"

 про                                                   стягнення 4149133,77 грн.

 Постанова приймається 16.09.2009 р., оскільки у судовому засіданні оголошувались перерви 26.08.2009 р. та 01.09.2009 р.

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.07.2008 у справі № 6/272 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Бітерра”(далі –ТОВ “Бітерра”, Позивач) до Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту України “Укразалізничпостач”(далі –ДП “Укрзалізничпостач”, Відповідач) задоволено частково, стягнуто з ДП “Укрзалізничпостач”на користь ТОВ “Бітерра”1836126,26 грн. боргу з урахуванням індексу інфляції, три проценти річних в сумі 39 979,50 грн., 2209070,02 грн. пені, 25196,55 грн. державного мита, 116,60 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 247025,00 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову ДП “Укрзалізничпостач” до ТОВ “Бітерра” про визнання договору недійсним відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 у справі № 6/272 апеляційна скарга ДП “Укрзалізничпостач” залишена без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2008 у справі № 6/272 без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.11.2008 у справі №6/272 касаційна скарга ДП “Укрзалізничпостач” задоволена частково, рішення Господарського суду міста Києва від 07.07.2008 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.09.2008 у справі № 6/272 скасовано, справа направлена на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 25.06.2009р. у справі №6/272-32/533 позовні вимоги задоволенні частково. Стягнуто з ДП “Укрзалізничпостач” на користь ТОВ “Бітерра” 1192429 грн. 00 коп. основного боргу, 135842 грн. 69 коп. пені, 414068 грн. 07 коп. інфляційних втрат, 60599 грн. 74 коп. нарахувань 3% річних від простроченої суми. В іншій частині позову відмовити. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ДП “Укрзалізничпостач” на користь ТОВ “Бітерра” 10585 грн. 05 коп. державного мита, 48 грн. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 50000,00 витрат на оплату послуг адвоката.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ТОВ “Бітерра” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення частково у частині нарахування пені у розмірі 135842,69 грн. та 50000 грн. витрат на послуги адвоката, прийняти нове, яким задовольнити вимоги про стягнення з відповідача 2162692,07 грн. пені та 250000,00 грн. витрат на послуги адвоката. В іншій частині рішення залишити без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ДП “Укрзалізничпостач” звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення повністю та прийняти нове, яким відмовити у позивачу задоволені позовних вимог.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 24.07.2009 року у справі № 6/272-32/533 апеляційні скарги прийнято до провадження і розгляд справи призначено на 11.08.2009 року.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 11.08.2009р. було відкладено розгляд справи на 26.08.2009 р., в зв'язку з неявкою представника позивача та задоволенням клопотання позивача про відкласти розгляд справи.

В судовому засідання 26.08.2009р. було оголошено перерву до 01.09.2009 р..

В судовому засідання 01.09.2009р. було оголошено перерву до 16.09.2009 р..

В судовому засіданні представник Позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги ДП “Укрзалізничпостач” заперечував, при цьому свою апеляційну скаргу підтримав та просив її задовільнити.

Представник Відповідача в судовому засіданні свою апеляційну скаргу підтримав та проси її задовольнити, при цьому проти апеляційної скарги ТОВ “Бітерра” заперечував.

Представник Прокуратури м. Києва в судовому засіданні проти апеляційної скарги позивача заперечував.

Розглянувши доводи скарги, заслухавши представників сторін, перевіривши матеріали справи та зібрані у ній докази, колегія апеляційного господарського суду встановила наступне.

ТОВ “Бітерра” звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до ДП “Укрзалізничпостач” про стягнення з останнього 4 128 501,34 грн..

03.04.2009 та 09.06.2009 Позивач подав до суду заяви про уточнення позовних вимог. Згідно з останньою заявою про уточнення позовних вимог від 09.06.2009 Позивач просить суд стягнути з Відповідача 1 416 429,00 грн. основного боргу, 2 162 692,07 грн. пені за прострочення виконання зобов'язання, 64 030,35 три проценти річних, 450 434,42 грн. інфляційних витрат, 250 000,00 грн. витрат на послуги адвоката.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 16.03.2007 між Позивачем та Відповідачем було укладено договір поставки № ЦХП-06-00107-01 (далі спірний договір), на підставі якого Позивач зобов'язався поставній Відповідачу продукцію відповідно до специфікації, а Відповідач оплатити зазначену продукцію. Станом на 15.10.2007р. Позивач повністю виконав свої зобов'язання за спірним договором, поставивши Відповідачу продукцію на загальну суму 22735680,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та довіреностями. Відповідно до п. 6.5 спірного договору оплата за поставлену продукцію проводиться на протязі тридцяти календарних днів після дати поставки продукції в сумі вартості кожної поставленої партії продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану продукцію. Станом на 15.05.2008р. Відповідач лише частково розрахувався за поставлену продукцію, здійснивши оплату на загальну суму 21319251,00 грн., що підтверджується банківськими виписками, доданими до позовної заяви. Пунктом 9.6 спірного договору передбачено, що за порушення терміну оплати за поставлену продукцію, вказаного у п. 6.5 договору, Позивачем може бути нарахована пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми поставленої продукції.

В поданому до суду зустрічному позові ДП “Укрзалізничпостач” (Позивач за зустрічним позовом) просить суд визнати недійсним договір поставки          №ЦХІ1-06-00107-01 від 16.03.2007 р. Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані наступним.

Договір поставки № ЦХІ 1-06-00107-01 від 16.03.2007р. (спірний договір) був укладений за процедурою державної закупівлі в єдиного учасника. Департамент контррозвідувального захисту економіки держави Служби безпеки України звернувся до Державної адміністрації залізничного транспорту України з листом про значне підвищення цін на придбану за спірним договором продукцію, оскільки одиниця продукції до перетину кордону коштувала 6 000,00 грн., а після перетину більше ніж 107000,00 грн. Наведене, на думку Позивача за зустрічним позовом, свідчить про те, що спірний договір був укладений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, що є підставою для визнання його недійсним на підставі ст. 207 ГК України.

Місцевим судом позовні вимоги ТОВ “Бітерра” задоволенні частково. Стягнуто з ДП “Укрзалізничпостач” на користь ТОВ “Бітерра” 1192429 грн. 00 коп. основного боргу, 135842 грн. 69 коп. пені, 414068 грн. 07 коп. інфляційних втрат, 60599 грн. 74 коп. нарахувань 3% річних від простроченої суми. В іншій частині позову відмовити. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Стягнуто з ДП “Укрзалізничпостач” на користь ТОВ “Бітерра” 10585 грн. 05 коп. державного мита, 48 грн. 98 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 50000,00 витрат на оплату послуг адвоката.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, враховуючи наступне.

Задовольняючи первісний позов, місцевий господарський суд встановив, що 16.03.2007 між Позивачем та Відповідачем був укладений договір поставки №ЦХП-06-00107-01, відповідно до п. 1.1 якого Постачальник (Позивач) зобов'язується поставити та передати у власність, а Замовник (Відповідач) прийняти та оплатити Продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації, що є невід'ємною частиною договору, на умовах, що викладені в цьому договорі.

Відповідно до и. 4.1 договору ціна визначається даним договором і приймається сторонами: в національній валюті України гривні на умовах СРТ (“ІНКОТЕРМС”, редакція 2000 року). Постачання здійснюється за цінами, передбаченими у Специфікації до даного договору. Ціна продукції, узгоджена у Специфікації до даного договору, включає: вартість продукції, тари, всі податки і збори, передбачені чинним законодавством, транспортні витрати Постачальника згідно з п. 5.1 договору.

Згідно зі Специфікацією № 1 до спірного договору поставки вартість продукції (лазерні профілографи ИКП-5 (профілометр поверхні катання колісних пар ИКН згідно ТУ), марки ИКП, 2007 року виготовлення, у кількості 176 штук) складає 18 946 400,00 гри., крім того ПДВ 20% - 3789280,00 гри., всього - 22 735 680.00 гри. Ціна зазначена на умовах СРТ (перевезення сплачено до) пункт призначення - матеріальний склад ДП “Укрзалізничпостач” у м. Фастів відповідно до вимог “ІНКОТЕРМС” (редакція 2000 року).

Відповідно до и. 5.3 договору датою поставки Продукції вважається дата приймання цієї Продукції на матеріальному складі ДП “Укрзалізничпостач” у місті Фастів, що підтверджується належно оформленою видатковою (товарною) накладною та належно оформленою довіреністю.

Згідно з и. 5.4 договору кожна партія Продукції відвантажується зі свідоцтвом про визнання (сертифікатом відповідності або результатами випробувань), виданими та завіреними мокрою печаткою органів Держспоживстапдарту України.

Позивач здійснив поставку Продукції за договором поставки від 16.03.2007р. на загальну суму 22 735 680.00 грн., що підтверджується видатковими накладними (т.1, а.с.62-66), що підписані зі сторони Відповідача уповноваженими особами, які діяли на підставі відповідних довіреностей(т.1, а с.67-71), дані документи містяться в документах справи. Таким чином, Позивач виконав свої зобов'язання щодо поставки Продукції в повному обсязі.

Пунктом 6.5 договору передбачено, що оплата за поставлену Продукцію проводиться Замовником протягом 30-ти календарних днів після дати поставки Продукції в сумі вартості кожної поставленої партії Продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану продукцію. Згідно з п. 6.6 договору датою оплати вважається дата відправлення коштів банком Замовника за банківськими реквізитами Постачальника. Відповідно до п. 6.7 договору остаточні фінансові взаєморозрахунки сторони здійснюють після підписання акту звірки, який складається і підписується сторонами протягом дії цього договору за Продукцію, поставлену протягом календарного місяця.

Позивач надав місцевому господарському суду виписки про операції на банківському рахунку Позивача, які підтверджують той факт, що Відповідач здійснив оплату за поставлену за договором Продукцію на загальну суму 21319251,00 грн., копії виписок про операції містяться в матеріалах справи (т.1, а.с. 16-61).

Як встановлено судом першої інстанції, Відповідачем були надані виписки з його банківського рахунку, які підтверджують, що після 15.05.2008 ним була проведена оплата за поставлену Продукцію на загальну суму 224 000,00 грн., копії виписок з рахунку містяться в матеріалах справи (т. 2, а.с. 96-123).

Таким чином, місцевим господарським судом зроблено висновок, що відповідно до вище згаданих банківських документів Відповідачем всього було сплачено за поставлену продукцію за договором поставки №ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007                     21 543 251,00 грн.

Згідно з п. 6.6 договору датою оплати вважається дата відправлення коштів банком Замовника (Відповідача) за банківськими реквізитами Постачальника (Покупця). Отже, належним доказом здійснення оплати Відповідачем за договором поставки є виписка з банківського рахунку Відповідача, яка підтверджує відправлення коштів на банківський рахунок Позивача.

Оскільки, Відповідачем не було надано додаткових виписок з його банківського рахунку, які підтверджують проведення оплати за договором поставки від 16.03.2007р., місцевий господарський суд прийшов до висновку, що станом на дату винесення цього рішення основний борг Відповідача перед Позивачем за договором поставки № ЦХГІ-06-00107-01 від 16.03.2007 складає 1 192 429.00 грн.

В контексті викладеного, враховуючи ту обставину, що відповідач доказів повної оплати вартості отриманого товару не надав, місцевий господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення залишку заборгованості у розмірі 1192429,00 грн.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду на підставі встановлених обставин справи вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Так, згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Судом першої інстанції встановлено, що Позивач належним чином виконав своє зобов'язання щодо поставки Відповідачу Продукції на загальну суму 22 735 680.00 грн., як це передбачено в п. 4.1 договору поставки.

Апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції та також не приймає до уваги доводи Відповідача щодо того, що строк виконання його зобов'язання щодо оплати не настав, оскільки Позивачем не були надані всі необхідні для проведення оплати документи, передбачені умовами договору поставки. Відповідно до п. 5.3 договору поставки датою поставки Продукції вважається дата приймання цієї Продукції на матеріальному складі ДІЇ “Укразалізничпостач” у місті Фастів, що підтверджується належно оформленою видатковою (товарною) накладною та належно оформленою довіреністю. Як встановлено судом першої інстанції, здійснення Позивачем поставки Продукції в повному обсязі підтверджується видатковою накладною № Р11-0000001 від 12.07.2007 на суму 2 971 140.00 грн., видатковою накладною № РІ1-0000002 від 16.08.2007 на суму 3 229 500,00 грн.. видатковою накладною № РН-0000003 від 10.09.2007 на суму 6 459 000,00 грн., видатковою накладною № РН-0000004 від 17.09.2008 на суму 3 358 680.00 грн., видатковою накладною № РН-0000005 від 15.10.2008 на суму 6 717 360.00 грн., що підписані зі сторони Відповідача уповноваженими особами, які діяли на підставі довіреностей від 13.07.2007 № 492685, від 16.08.2007 № 492902, від 10.09.2007 №-492961, від 17.10.2007 №492994, від 16.10.2007 №493246.

Таким чином, судова колегія погоджується з судом першої інстанції, що Позивачем доведений факт здійснення ним поставки та прийняття зі сторони Відповідача поставленої продукції.

Згідно з п. 7.1 договору поставки прийом кожної партії продукції здійснюється Замовником тільки при наявності документів, що передбачені п. 5.5 договору (згідно з п.5.5. договору такими документами є: рахунок-фактура, податкова накладна, видаткова накладна, свідоцтво про визнання), а також технічної документації, у тому числі технічного паспорту та інструкції по експлуатації обладнання українською або, як виняток, російською мовою.

З наведеного вище пункту договору поставки вбачається, що прийняття товару Відповідачем могло бути здійснене лише при наданні Позивачем перерахованих в зазначеному пункті документів. Факт прийняття товару Відповідачем, як зазначено вище, належним чином засвідчений уповноваженою особою Відповідача і жодних застережень щодо ненадання необхідної документації за договором цією особою не зроблено. За таких обставин, місцевим судом було правомірно відхилено твердження Відповідача про те, що він не міг здійснити оплату у зв'язку з неодержанням ним рахунку-фактури чи інших документів.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що Відповідач допустив порушення п. 6.5 договору поставки, відповідно до якого оплата за поставлену Продукцію проводиться Замовником протягом 30-ти календарних днів після дати поставки Продукції в сумі вартості кожної поставленої партії Продукції у відповідності з рахунком-фактурою на дану продукцію.

Зокрема, місцевим судом встановлено, що Відповідач допустив прострочення виконання свого зобов'язання щодо повної оплати партії Продукції, одержаної ним за видатковою накладною № РІ 1-0000001 від 12.07.2007р. на три дні, а також не сплатив повністю вартість партії Продукції, одержаної ним за видатковою накладною                        № РІ 1-0000005 від 15.10.2008р.

До того ж, судом першої інстанції встановлено, що відповідно до наданих виписок з банківського рахунку Позивача та банківського рахунку Відповідача, сума заборгованості Відповідача за партію Продукції, поставлену Позивачем та одержану Відповідачем за видатковою накладною № РН-0000005 від 15.10.2007р. на дату прийняття оскаржуваного рішення складала 1 192 429,00 грн..

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому судом першої інстанції встановлено, що Позивач при визначенні суму основного боргу за договором поставки № ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007 у розмірі                       1 416 429.00 гри., не врахував, що з 15.05.2008 по 14.07.2008 Відповідачем було сплачено на рахунок Позивача ще 224 000,00 грн., що підтверджується виписками з банківського рахунку Відповідача, які є в матеріалах справи.

З таких обставин, місцевим судом з врахуванням обставин справи та у відповідності з нормами чинного законодавства вірно встановлено, що сума основного боргу, яка підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача складає 1192429,00грн.

Відповідно до заяви про уточнення позовних вимог Позивач просив стягнути пеню за прострочення зобов'язання у розмірі 2 162 692,07 грн., 3% річних у розмірі 64 030,35 грн., інфляційних витрат у розмірі 450 432,42 гри., що розраховані Позивачем станом на 16.06.2009.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень, ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є граничним.

Отже, враховуючи, що спірні відносини виникли між Позивачем та Відповідачем, які є суб'єктами господарювання відповідно до ст. 55 ГК України, а також у зв'язку з тим, що договір поставки № ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007 не містить спеціальних застережень щодо періоду, за який можуть бути нараховані штрафні санкції за порушення умов договору, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що при нарахуванні пені, на суму боргу, прострочення виконання якого допущено Відповідачем, необхідно обмежуватися шестимісячним строком, а саме: з 15.11.2007р. по 15.05.2008р.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаної о грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може були зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з п. З ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський сул. приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

З огляду на наведене, а також враховуючи те, що визначена Позивачем сума штрафних санкції за прострочення Відповідачем виконання зобов'язання, зокрема сума пені, є несправедливою, нерозумною та надмірно завищеною, порівняно з розміром основного боргу Відповідача перед Позивачем, а також те, що Відповідачем була вчасно сплачена переважна частина ціни договору поставки, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що розмір пені необхідно обмежити подвійною обліковою ставкою НБУ від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за шість місяців, відлік яких проводиться з дати допущення прострочення Відповідачем.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд вважає розрахунок пені за прострочення виконання Відповідачем свого зобов'язання щодо оплати за договором поставки № ЦХІІ-06-00107-01 від 16.03.2007р. розрахований судом обґрунтованим та погоджується, що стягненню підлягає пеня в розмірі 135 842.69 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд, перевіривши суму 3% річних та інфляційних витрат вважає, що місцевим господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства та обставин справи зроблено обґрунтований розрахунок суми 3% річних яка становить - 60599,74 грн. та суми інфляційних витрат за весь час прострочення за договором поставки, що складає 414 068,07 грн.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої щодо відмови в задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Позивач за зустрічним позовом просив визнати недійсним договір поставки №ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007р., що був укладений між ним та Відповідачем за зустрічним позовом з огляду на те, що він був укладений з метою, що суперечить інтересам держави. При цьому єдиним документом, на який посилається Позивач за зустрічним позовом, для підтвердження обґрунтованості своїх позовних вимог, є лист департаменту контррозвідувального захисту Служби безпеки України від 30.05.2008 № 8/4/1-4949. адресований Генеральному директору Державної адміністрації залізничного транспорту України “Укрзалізниця” Мельничуку В.О. У зазначеному листі вказано, що за отриманими даними, безпосереднє ввезення обладнання на митну територію України, що було поставлене ДІЇ “Укрзалізничпостач” товариством з обмеженою відповідальністю “Бітерра” на підставі договору поставки № ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007р., здійснювало ТОВ “Фірма “Кода”. Під час митного оформлення вартість комплекту товару складала близько 6 000 грн., але в подальшому внаслідок штучного збільшення ціни шляхом додаткової комплектації обладнання непідтвердженого походження, ціна одиниці обладнання була збільшена до 110 000,00 грн.. В листі також зазначено, що він направлений для врахування в ході аналізу обґрунтованості та ефективності закупівель в 2007 році та проведення процедури придбання такого обладнання в поточному році.

Крім того, Позивач за зустрічним позовом просить визнати договір поставки №ЦХП 1-06-00107-01 від 16.03.2007 недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 207 ГК України, відповідно до якої господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Натомість, відповідно до п. 21 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» стаття 207 ГК України не містить особливостей регулювання господарських відносин, а містить загальні правила про недійсність господарських зобов'язань, які суперечать ЦК України як за термінологією, так і за змістом. Тому стаття 207 ГК України відповідно до абзацу першого частини другої статі 4 ГК України, абзацу другого частини першої статті 4 ГК України застосовуватись не може.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 33 ПІК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Стаття 34 ПІК України передбачає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що в порушення зазначених вище вимог Господарського процесуального кодексу України, Позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували те, що договір поставки № ЦХП 1-06-00107-01 від 16.03.2007р. був укладений з метою, що суперечить інтересам держави. При цьому лист СБУ, що зазначеній вище, не містить даних щодо конкретних фактів порушення інтересів держави при укладенні договору поставки, а висновки щодо необґрунтованого завищення цін постачальником за даним договором, як вбачається з вказаного листа, зроблені Службою безпеки України на підставі інформації, джерело якої не зазначено.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з місцевим господарським судом, що Позивач за зустрічним позовом на надав до суду жодних доказів на підтвердження своїх позовних вимог, тому суд не має підстав для визнання договору поставки № ЦХП-06-00107-01 від 16.03.2007 недійсним.

Позивачем за первісним позовом також заявлена вимога про стягнення з Відповідача витрат на послуги адвоката Шевченко Марії Олександрівни у розмірі                 250 000,00 грн.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесі та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 5 сі. 49 ГПК України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового пронесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при частковому задоволенні позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Статтею 44 ГПК передбачено відшкодування зазначених витрат за послуги, надані лише адвокатом, а не будь-яким представником.

На підтвердження оплати послуг адвоката Шевченко М.О. за ведення даної справи Позивачем були надані: генеральна угода про надання адвокатських послуг № 1-04/08 від 03.04.2008, укладена між директором Позивача та адвокатом Шевченко М.О., Протокол погодження договірної ціни надання адвокатських послуг від 03.03.2008р., відповідно до п. 3 якого замовник (Позивач) зобов'язується здійснити оплату послуг адвоката у розмірі 250 000,00 грн., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1788 від 12.03.2003р., видане Шевченко Марії Олександрівні, платіжне доручення № 82 від 03.07.2008р., на підставі якого Позивач перерахував на рахунок адвоката Шевченко М.О. 250 000,00 грн. у якості оплати за надання адвокатських послуг згідно з Генеральною угодою № 1-04/08 від 03.04.2008р.

Таким чином, з урахуванням наведених вище документів, на думку Позивача доведений факт понесення ним витрат на оплату послуг адвоката Шевченко М.О., у розмірі 250 000,00 грн., пов'язаних з веденням даної судової справи.

У пункті 12 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 № 02-5/78 “Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат. господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат, крім державного мита, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним. За таких обставин суд з урахуванням обставин конкретної справи, зокрема, ціни позову може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Суд вважає, що сума витрат на оплату послуг адвоката, яку Позивач просить стягнути з Відповідача, є надмірною та необґрунтовано завищеною, виходячи з наступного.

Так в Протоколі погодження договірної ціни надання адвокатських послуг від 03.03.2008р., що є додатком 1 до генеральної угоди про надання адвокатських послуг                 №1-04/08 від 03.04.2008. зазначено, що в обсяг запропонованих адвокатських послуг входить, зокрема, правовий аналіз документів для підготовки від імені ТОВ “Бітерра” позову про стягнення з ДП “Укразалізничпостач” боргу та штрафних санкцій, підготовка позовної заяви, підготовка апеляційної скарги чи відзиву на апеляційну скаргу ДП “Укразалізничпостач”, підготовка касаційних скарг, представництво інтересів ТОВ “Бітерра” в господарських судах всіх інстанцій.

Проте, як встановлено судом першої інстанції, відповідно до протоколів судових засідань в даній справі, інтереси ТОВ “Бітерра” в більшості судових засідань в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції представляла не адвокат Шевченко М.О., а інші особи, що діяли від імені Позивача на підставі довіреності, клопотання про уточнення позовних вимог також підписані іншими представниками Позивача.

З урахуванням наведених обставин, ціни позову, що є предметом розгляду в даній справі, а також того, що витрати на оплату послуг адвоката підлягають відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, апеляційний суд вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про необхідність зменшити розмір судових витрат на послуги адвоката Шевченко М.О. до 50 000,00 грн..

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в будь якому разі підлягало б покладанню на відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 25.06.2009р. по даній справі відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі ДП “Укрзалізничпостач” та апеляційній скарзі ТОВ “Бітерра” не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення господарського суду в розумінні ст. 104 Господарського процесуального кодексу України та задоволення апеляційних скарг.

Керуючись ст. ст. 32-34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд  –

ПОСТАНОВИВ:

 1.          Апеляційну скаргу Державного підприємства матеріально-технічного забезпечення залізничного транспорту “Укрзалізничпостач” залишити без задоволення.

2.          Апеляційну скаргу ТОВ “Бітерра” залишити без задоволення.

3.          Рішення Господарського суду м. Києва у справі № 6/272-32/533 від 25.06.2009р. залишити без змін.

4.          Матеріали справи № 6/272-32/533 повернути до Господарського суду м. Києва.

 Головуючий суддя                                                                      

 Судді                                                                                          

 23.09.09 (відправлено)