Постанова

від 30.09.2009 по справі 9/173-09

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

9/173-09

Україна

Харківський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2009 р.                                                           Справа № 9/173-09  

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя , судді  ,   

                                                 при секретарі Парасочці Н.В.

за участю представників:

позивача – Влєзкової З.Г. –дов.

відповідача –Маківського В.О. –дов.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського  апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 2228С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 09 липня 2009 р. по справі       № 9/173-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро», м. Київ

до  Приватного виробничого сільськогосподарського кооперативу «Синівка»                    с. Синівка Липоводолинського району Сумської області

про стягнення 2 031 881,28 грн.,

встановила:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро», у червні 2009 р. звернувся  до господарського суду Сумської області з позовом, в якому просив стягнути з Приватного виробничого сільськогосподарського кооперативу «Синівка»на свою користь  суму заборгованості в розмірі 2 031 881,28 грн.

Заявою від 09 липня 2009 р. позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача на свою користь 1 724 574,27 грн. заборгованості, яка підтверджується актом звірки між сторонами, та понесені ним судові витрати. Також позивач, у зв'язку зі зменшенням позовних вимог просив суд повернути йому 3073,07 грн. зайво сплаченого держмита.

Рішенням господарського суду Сумської області від 09 липня 2009 року по справі № 9/173-09 (суддя Лущик М.С.) в клопотанні відповідача про надання часу для проведення звірки взаєморозрахунків та заліку зустрічних однорідних вимог відмовлено. В клопотанні позивача про повернення державного мита відмовлено. Позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного виробничого сільськогосподарського кооперативу «Синівка» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»1724574,27 грн. боргу,  17245,74 грн.  державного мита та 265,23 грн. витрат на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу.

Відповідач з даним рішенням  не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить  рішення господарського суду Сумської області від 09 липня 2009 року по  справі № 9/173-09 скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Вимоги апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, оскільки, як вважає відповідач, єдиним дослідженим судом доказом є акт звірки взаєморозрахунків, що суперечить як положенням чинного законодавства, так і правовій позиції Верховного суду та Вищого господарського суду України. Відповідач заперечує суму боргу перед позивачем та вважає, що подані позивачем докази є сфальсифікованими.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 31 липня 2009 р. апеляційна скарга відповідача прийнята до провадження та її розгляд призначено на 02 вересня 2009 р.

03 серпня 2009 р. до Харківського апеляційного господарського суду надійшла заява від гр. Підлісного М.А. та гр. Підлісної Г.О, в якій вони від імені пайщиків, майно яких знаходиться у відповідача, просять залучити пайщиків до участі у справі та розглядати апеляційну скаргу відповідача в присутності пайщиків.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки до заяви не надано належних доказів того, що Підлісний М.А. та Підлісна Г.О. дійсно є пайщиками підприємства відповідача та що пайщиками цього підприємства їм надані повноваження на представництво їх інтересів в суді; крім того заявниками клопотання не визначено, в якому саме статусі слід залучити пайщиків до участі у справі (у якості відповідачів, третіх осіб, ін.).

Одночасно колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що, як вбачається із поданої заяви, Підлісний М.А. та Підлісна Г.О. повідомлені про час та місце засідання суду апеляційної інстанції, а тому вони (якщо дійсно є пайщиками) та інші пайщики підприємства відповідача, мають право бути присутніми у судовому засіданні апеляційного господарського суду, оскільки відповідно до ст. 4-4 ГПК України розгляд справ у господарських судах є відкритий за винятком випадків, коли це суперечить вимогам щодо охорони державної, комерційної або банківської таємниці, або коли сторони чи одна з сторін обґрунтовано вимагають конфіденційного розгляду справи і подають відповідне клопотання до початку розгляду справи по суті.

Позивач проти апеляційної скарги заперечує, вважає, що оскаржуване рішення прийнято господарським судом Сумської області у повній відповідності до вимог чинного законодавства та просить відмовити відповідачу у задоволенні його апеляційної скарги, а рішення господарського суду Сумської області від 09 липня 2009 року у даній справі залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу позивач посилається на те, що його вимоги повністю підтверджені належними доказами (копіями актів здачі-приймання виконаних робіт, видатковими накладними та довіреностями на отримання товару), які підписані обома сторонами. З урахуванням положень ст. 530 ч. 2 ЦК України позивач вважає, що відповідач повинен був перерахувати грошові кошти в семиденний строк від дня отримання товару та послуг, однак відповідач свої зобов'язання по оплаті не виконав, що й стало підставою для подання позову.

В судовому засіданні 02 вересня 2009 р. розгляд справи відкладений до 23 вересня 2009 р. з метою надання сторонам можливості надати додаткові докази в обґрунтування своїх вимог та заперечень (в тому числі і щодо питань, які були предметом дослідження в судовому засіданні 02 вересня 2009 р.).

В судове засідання 23 вересня 2009 р. сторонами надано, в тому числі:

позивачем –письмові пояснення та документи, якими позивач обґрунтовує  наявність у нього товару, який був переданий відповідачу, довідку про наявність транспортних засобів, якими виконувались роботи, а також письмові пояснення з приводу того, що письмовий договір між сторонами не укладався та не підписувався, оскільки його підписання планувалося під час співпраці;

відповідачем –доповнення до апеляційної скарги, акт внутрішньої перевірки та письмові пояснення голови правління, головного бухгалтера та інших посадових осіб, з яких слідує, що частину накладних та актів виконаних робіт останні взагалі не підписували, а частина з цих накладних та актів підписана без належної перевірки фактичної передачі товару та виконання робіт.

В судовому засіданні 23 вересня 2009 р. оголошено перерву до 29 вересня 2009 р. з метою надання сторонам можливості ознайомитися з поданими додатковими доказами та поясненнями.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу у відповідності до вимог ст. 101 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

 Позовні вимоги позивача ґрунтуються на тому, що в період 2007-2008 років між позивачем та відповідачем існували відносини співпраці, які базувалися на разових поставках (без укладання будь-якого договору) товару та наданням послуг.

В підтвердження цього позивачем надані довіреності на отримання товару, видаткові накладні, податкові накладні та акти виконаних робіт, відповідно до яких позивач стверджує, що ним було поставлено товару та надано послуг (з урахуванням часткових оплат) на суму  1724574,27 грн. (арк.справи 9-36, 64-68). Відповідну суму боргу позивач також підтверджує і актом звірки розрахунків між сторонами (арк.справи 69), що підписаний обома сторонами.

Дослідженням вищезазначених накладних та актів встановлено, що в них міститься посилання на договір б/н від 23.02.2007 р. Разом з тим, обидві сторони факт підписання такого договору заперечують.

Таким чином, вищенаведені накладні та акти виконаних робіт колегія суддів вважає окремими правочинами (разовими договорами), що укладені в порядку  ст.ст. 11, 205, 206, 218 ЦК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином, у встановлений строк у відповідності з вказівками закону, договору, а за відсутності таких вказівок - у відповідності до звичайно пред'явлених вимог.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону та інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов'язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-якій час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як свідчать матеріали справи, акти здачі-приймання виконаних робіт та видаткові накладні не містять строку оплати наданих послуг та отриманого товару, а відтак, до правовідносин сторін по цим актам та накладним слід застосовувати положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, про що вірно зазначив місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні.

Разом з тим, місцевим господарським судом зроблені невірні висновки щодо того, що відповідач повинен був погасити суму заборгованості в загальному порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача в семиденний строк від дня отримання товару та послуг.

Такі твердження суду першої інстанції не узгоджуються ані з приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України, ані з фактичними обставинами справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що не відповідає фактичним обставинам справи та прийняте з порушенням норм матеріального права.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вже зазначалося вище, акти виконаних робіт та видаткові накладні не містять вказівки на строк оплати робіт та отриманого товару. Вимога в порядку ст. 530 ч. 2 ЦК України позивачем на адресу відповідача не направлялася (матеріали справи таких доказів не містять), а тому у позивача відсутні підстави стверджувати, що відповідачем порушені свої зобов'язання  оплати, оскільки строк оплати ще не настав.

Згідно зі статтею 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб‘єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств, організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Тобто, для звернення до суду з позовною заявою необхідно, щоб право особи було порушеним на момент такого звернення.

Системний аналіз вищезазначених статей свідчить про те, що у даному випадку право позивача буде порушеним лише після того, як він пред‘явить відповідачу  вимогу про оплату поставленого товару та така вимога не буде задоволена у семиденний строк від дня її пред‘явлення. І тільки після закінчення зазначеного строку позивач має право на звернення до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача у зв'язку з її юридичною та фактичною обґрунтованістю і наявністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийняте при неповному з‘ясуванні обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що питання щодо фактичного виконання (чи невиконання) робіт (надання послуг) та поставки товару, фальсифікації документів та підписів (чи відсутності відповідного) не розглядаються при вирішенні даної справи, оскільки, як встановлено вище, на дату подання позову право відповідача не було порушеним, що є єдиною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що позивач не позбавлений можливості на подання позову до відповідача у встановленому законом порядку у разі дотримання ним законодавчо встановлених вимог щодо направлення на адресу відповідача вимоги в порядку ч. 2 ст. 530 ЦК України. Відповідач же, в свою чергу, не позбавлений можливості (у разі подання позивачем такого позову) заперечувати проти нього з підстав, на які він посилався під час розгляду даної справи, заявляти клопотання про призначення експертизи щодо встановлення дійсності підписів на відповідних документах, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими йому чинним законодавством.

Враховуючи те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, заходи по забезпеченню позову, вжиті ухвалою господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 р. по справі № 9/173-09 (арк.справи 56-57) за заявою позивача шляхом накладення арешту на нерухоме та рухоме майно відповідача підлягають скасуванню.

Керуючись ст. ст. 66-68, 99,101,102, п.2 ст. 103, п. 1, 4 ч. 1, п. 2 ч. 2 ст. 104, ст. 105 ГПК України,  

                                                   постановила:

Апеляційну скаргу відповідача задовольнити.

Рішення господарського суду Сумської області від 09 липня 2009 року по справі № 9/173-09  скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотуре-Агро»(03127 м. Київ пр. 40-річчя Жовтня, 100/2 Код 34287465 п/рахунок 2600202499 в ТОВ «Східно-промисловий комерційний банк»м. Луганськ МФО 304870) на користь   Приватного виробничого сільськогосподарського кооперативу «Синівка»(42533 с. Синівка Липоводолинського району Сумської області, Код 03777373 п/рахунок 260067461 в СОД ВАТ «Райффайзен банк Аваль»МФО 337483) 8623,00 грн. витрат по сплаті держмита, сплаченого при поданні апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Сумської області видати відповідний наказ.

Заходи по забезпеченню позову, вжиті ухвалою господарського суду Сумської області від 25 червня 2009 р. по справі № 9/173-09 скасувати.

В задоволенні заяви Підлісного М.А. та Підлісної Г.О. про залучення до участі у справі пайщиків  ПВСК «Синівка»відмовити.

         Головуючий суддя                                                                      

                                Суддя                                                                      

                                Суддя