Постанова

від 02.02.2011 по справі 7/223-09

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" лютого 2011 р. Справа № 7/223-09

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії :

головуючого судді Гудак А.В. ,

судді Олексюк Г.Є., судді Сініциної Л.М.

при секретарі Михайлюк К.В.

за участю представників сторін:

позивача -ОСОБА_1О- дор.вих.№ 123\68\ю від 18.10.10

відповідача 1 -ОСОБА_2Ф -дор. вих. № 162 від 08.10.10

відповідача 2 -ОСОБА_3В -дор. вих. № 13.11-296 від 10.01.11

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»( Вінницька обл.) на рішення господарського суду Вінницької області від 24 .11.10 р. у справі № 7/223-09( суддя Банасько О.О)

за позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»

до відповідача 1. Відкритого акціонерного товариства комерційного банк «Надра»( м.Київ)

до відповідача 2. Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Птахокомбінат Тульчинський»

про визнання недійсним договору застави

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 24.11.2010р. у справі № 7/223-09 (суддя Банасько О.О) в позові ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»до Відкритого акціонерного товариства комерційного банк «Надра», Сільськогосподарського відкритого акціонерного товариства «Птахокомбінат Тульчинський»про визнання недійсним договору застави відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням господарського суду Вінницької області ,позивач ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»-подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняте нове рішення , визнати недійсним договір застави від 29.03.02 р. укладеним між сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством «Птахокомбінат Тульчинський»та акціонерним комерційним банком «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу ОСОБА_5В, зареєстровано в реєстрі № 1553; визнати недійсним додаткову угоду від 27.08.2002 року до договору застави від 29.03.02; стягнути з Відповідачів пропорційно по сплаті державного мита та інформаційне технічне забезпечення судового розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що дане рішення є незаконним та необгрутованим ,таким ,що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку апелянта, судом першої інстанції невірно надано оцінку обставинам справи. Зокрема, з вказаного рішення не зрозуміла підстава відмови у позові.

На переконання апелянта, постановляючи рішення господарський суд Вінницької області виходив з того, що позивачем ТОВ «Едельвейс»необгрунтував та не надав доказів, що він є заінтересованою особою. Вважає хибним і те, що господарський суд виключає можливість встановлення факту суб»єктивного матеріального права або інтересу позивача ( апелянта) .

Також зазначає, що при розгляді справи судом першої інстанції не прийнято до уваги , що оспорюваний договір застави укладений всупереч вимогам діючих на той час вимог чинного законодавства , про що були надані докази у додаткових поясненнях вих.№ 3\ю від 21.11.10 року. Мотивуючи своє рішення, господарський суд Вінницької області посилався на ст.3 Закон України «Про заставу», не приймаючи до уваги ст.ст.1,4 вказаного закону.

Апелянт в скарзі зазначає, що 29.03.2002 року господарським судом Вінницької області ухвалою по справі № 86\10-14 було порушено провадження у справі про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів , заборонено укладати угоди, пов»язані з передачею нерухомого майна в оренду , заставу .

Таким чином, на майно передане у заставу не може бути звернення стягнення , так як на нього був накладений арешт. Просить суд врахувати, що заявлені ним вимоги є законними , обгрунтованими і такими , що відповідають нормам чинного законодавства та законодавства, яке існувало під час укладення угод.

В судовому засіданні представник скаржника доводи апеляційної скарги підтримав повністю. Просить оскаржуване рішення скасувати , визнати недійсним договір застави від 29.03.02 р., укладений між сільськогосподарським відкритим акціонерним товариством «Птахокомбінат Тульчинський»та акціонерним комерційним банком «Надра», посвідчений приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу ОСОБА_5В, зареєстровано в реєстрі № 1553; визнати недійсним додаткову угоду від 27.08.2002 року до договору застави від 29.03.02р.

Відповідач -1 та відповідач -2 відзивів на апеляційну скаргу не подали.

Відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні представник відповідача-1, вважає апеляційну скаргу безпідставною, а доводи необгрунтованими, вважає рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2010 року законним і обгрунтованим , у зв «язку з чим просить рішення залишити без змін , апеляційну скаргу без задоволення.

Представник відповідача-2, підтримує доводи апелянта, вважає, що при укладенні договору застави від 29.03.02 порушені норми діючого законодавства, просить апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст.101 ГПК України , апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши доводи апелянта ( позивача), викладені в апеляційній скарзі та заслухавши його пояснення в судовому засіданні, заслухавши пояснення представників відповідачів, оцінивши наявні матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційну скаргу ТОВ «Едельвейс»необхідно залишити без задоволення, а рішення господарського суду Вінницької області від 24.11.10 р. у справі № 7/223 без змін з огляду на наступне.

При перевірці законності і обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, колегією суддів Рівненського апеляційного господарського суду було встановлено, що 26 березня 2002 року між АКБ «Надра»в особі директора Кіровоградського Регіонального Управління АКБ «Надра»- ОСОБА_6С, яка діяла на підставі Положення про Регіональне Управління та СВАТ «Птахомбінат Тульчинський»в особі голови правління - ОСОБА_7П, який діяв на підставі статуту був укладений договір кредитної лінії № 80 ,відповідно до п.1.1 якого відповідач відкрив позивачу кредитну лінію в сумі 85 000,00 доларів США строком до 16 серпня 2004 року із розрахунку 17% річних ( з урахуванням додаткової угоди від 25.06.2003 року).

Згідно п.2.1, 2.2 договору кредитної лінії № 80 від 26.03.02 в якості забезпечення своєчасного повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, а також можливої пені і штрафних санкцій, передбачених даним договором, позивач надає відповідачу договір застави на основні засоби (прохідної, пташників № 1,2,4,5,6,7,8, обладнання центрального відділення по виробництву м»яса бройлерів, пташник № 8, обладнання центрального відділення по отриманню товарного яйця, які знаходяться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, с.Кирсанівка, вул.Леніна,1, ліквідаційною вартістю 3654685,00 грн., завірений нотаріально строком до 27.03.02. Кредит, наданий відповідачем , забезпечується всім майном і коштами, на які може бути звернено стягнення в порядку встановленим діючим законодавством України. З метою забезпечення належного виконання зобов»язань за договором кредитної лінії № 80 від 26.03.02 між позивачем та відповідачем 29.03.09 був укладений договір застави , відповідно до якого позивачем в забезпечення виконання своїх зобов»язань за договором кредитної лінії № 80 від 26.03.02 передав в заставу відповідачу належні йому на праві колективної власності частину майнового комплексу з обладнанням, який знаходиться за адресою: Вінницька область, Тульчинський район, с. Кирсанівка , вул. Леніна ,1 , і складається з Центрального відділення по вирощуванню м»яса бройлерів ( прохідної № 9, пташників № 1,2,4,5,6,7,8), загальною площею 11499,00 кв.м, з комплектом обладнання для вирощування ремонтного молодняка курей БКМ -ЗД , комплект - 5, пташник № 8( центральне відділення по отриманню товарного яйця) загальною площею 1627,9 кв.м., з комплектом обладнання для вирощування ремонтного молодняка курей БКМ -ЗД. 27.08.02 року сторони уклали додаткову угоду до договору застави від 29.03.02 року. Відповідно до п.1.5 Договору позивач свідчить , що предмет застави не переданий в заставу іншим особам , не проданий , не знаходиться під арештом чи забороною, що підтверджується підписом позивача під цим договором. Згідно з довідкою № 523102-1712, виданої приватним нотаріусом Тультчинського районного нотаріального округу ОСОБА_5 предмет застави -нерухоме майно, під забороною не перебуває.

Судом першої інстанції встановлено, що ухвалою від 29.03.02 року у справі № 86\10-14 порушено провадження у справі про банкрутство СВАТ «Птахокомбінат»Тульчинський», накладено арешт на основні засоби СВАТ «Птахокомбінат»Тульчинський», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника, заборонено посадовим особам боржника укладати та здійснювати угоди, пов»язані з передачею нерухомого майна в оренду, заставу, з внесенням зазначеного майна, як внеску.

ТзОВ «Едедльвейс»звернувся до господарського суду Вінницької області з позовом про визнання недійсним договору застави від 29.03.2002 р. та додаткової угоди від 27.08.2002р. до договору застави від 29.03.2002р. укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.

Підставою для визнання договору застави недійсним позивач вважає наявність на день укладення договору застави передбаченого Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторію на задоволення вимог кредиторів, що був введений господарським судом Вінницької області 29.03.2002р. по справі №86/10-149, а також ту обставину, що на майно боржника було накладено арешт. Окрім того, позивач відзначає, що 29.06.2005 року між ним та відповідачем-2 укладено договір оренди пташників, з вимогою про визнання якого недійсним та виселення в травні 2007 року звернувся відповідач-1. Факт заявлення відповідачем 1 на підставі договору застави від 29.03.2002 року позовної заяви про визнання недійсним договору оренди та виселення з орендованого приміщення позивач пов'язує із порушенням його права оспорюваним договором застави.

08.12.2009 року ВАТ КБ "Надра" надіслало заперечення на позовну заяву згідно яких просить суд відмовити в позові, посилаючись на відповідність оспорюваного договору вимогам законодавства, а також на пропуск позивачем строку позовної давності.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції прийняв рішення про відмову в позові.

Судова колегія апеляційного господарського суду, переглядаючи справу, зазначає наступне.

Спір виник з правовідносин, що стосуються договору застави нерухомого майна, яким забезпечено виконання договору кредитування, укладеного в період дії Цивільного кодексу УРСР, та які продовжують існувати після набрання чинності Цивільним кодексом України.

Відповідно до ст. 178 ЦК УРСР виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), заставою і поручительством. Крім того, зобов'язання між громадянами або з їх участю можуть забезпечуватися завдатком, а зобов'язання між соціалістичними організаціями - гарантією.

Перелік способів забезпечення зобов'язання, визначений даною статтею, є вичерпним.

Цивільний кодекс Української РСР (ст. ст. 181 - 190) і Закон "Про заставу" регламентують такий вид забезпечення зобов'язання, як застава. Застава є таким способом забезпечення виконання зобов'язання, який пов'язаний з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника. Тобто, в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання кредитор (заставодержатель) має право одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

При цьому договір про заставу може бути самостійним, тобто відокремленим від договору, за яким виникає забезпечене заставою зобов'язання. Але умову про заставу може бути включено і до основного договору, що підтверджує похідний характер застави (ст. 3 Закону "Про заставу"). Це також вказує, що застава пов'язана з основним зобов'язанням, тобто задоволення основного зобов'язання автоматично стає підставою для припинення застави (ст. 28 Закону "Про заставу").

До того ж, законодавство України, чинне на момент укладення спірного договору, не містить конкретних видів зобов'язань, виконання яких може бути забезпечене заставою. Так перелік, викладений у Законі "Про заставу" (ст. 3), не є вичерпним, тому заставу можливо використовувати майже у будь-якому договорі.

Таким чином, договір застави від 29.03.2002р. був укладений сторонами на виконання умов договору кредитної лінії №80 від 26.03.2002р. (п.2.1.).

Відповідно до положень ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з метою забезпечення вимог кредиторів господарський суд має право вжити заходів за своєю ініціативою або за клопотанням сторін. Зокрема, заборонити посадовим особам боржника вчиняти певні дії , накласти арешт на майно.

Частина 4 ст.12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачає, що мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

За змістом ст. 1 вказаного Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Таким чином, з порушенням справи про банкрутство і, відповідно, із введенням мораторію, має бути зупинено як виконання боржником зобов'язань, так і заходи, що спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань.

Правила указаного Закону не передбачають участі сторін при вирішенні судом питання про порушення провадження у справі про банкрутство.

Договір застави від 29.03.2009р. був укладений сторонами в день винесення господарським судом Вінницької області ухвали про порушення провадження у справі про банкрутство СВАТ "Птахокомбінат "Тульчинський", введення мораторію та встановлення заборони.

Про відсутність відомостей щодо порушення справи про банкрутство свідчить і довідка №523102-1712 від 29.03.2002р., видана приватним нотаріусом Тульчинського районного нотаріального округу ОСОБА_5, що предмет застави - нерухоме майно - під забороною не перебуває.

При укладенні договору застави була відсутня інформація про існування будь-яких заборон щодо майна позивача, а також інформація про наявність будь-яких обтяжень у відповідних реєстрах.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"визначено, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину .

А тому, при вирішенні даного спору слід керуватися вимогами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року в редакції, що діяла на час укладення цього договору.

Предметом спору у даній справі є вимога заявлена ТзОВ «Едельвейс», яке не стороною договору застави, укладеного 29.03.2002 року та додаткової угоди до нього укладеної 27.08.2002 року.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За приписами пункту 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі -підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів , а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушення.

Судова колегія погоджується з виконовками суду першої інстанції, що наведене позивачем обґрунтування не свідчить про дійсну наявність порушеного права чи охоронюваного законом інтересу укладенням оспорюваного договору застави та додаткової угоди до нього.. Доводи наведені позивачем у позовній заяві не свідчать про те, що оспорювані договори порушують права чи охоронювані законом інтереси позивача.

Як зазначалося вище, позивач обґрунтовуючи наявність порушеного права укладенням оспорюваних правочинів вказував на укладення між ним та відповідачем-2 договору оренди 29.06.2005 року, дійсність якого на підставі договору застави оспорив відповідач-1 шляхом звернення з позовом до суду.

Однак, оспорюваний договір застави, укладений відповідачами - 29.03.2002 р., додаткова угода укладена - 27.08.2002р. до договору застави від 29.03.2002р. укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, в той час як позивач уклав договір оренди в 2005 році, що не свідчить про порушення його суб'єктивного матеріального права, адже на момент укладення договору оренди оспорювані договори об'єктивно існували і факт їх існування і їх укладеність не порушували права позивача.

Надаючи юридичну оцінку встановленим у справі обставинам, апеляційний суд вважає, що позивачем належним чином не обґрунтовано та не надано доказів порушення його прав укладенням оспорюваних договорів між відповідачами.

Стосовно застосування строків позовної давності апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.

Для правильного обчислення позовної давності важливим є визначення її початкового моменту, оскільки від нього залежить правильне обчислення строку позовної давності і в кінцевому результаті - захист порушеного права.

Пунктом .28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" наголошено на тому, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину , а відповідно до частини першої статті 261 ЦК - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила . ЦК встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними (частини друга, третя статті 261 ЦК).

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Строк позовної давності у даній ситуації закінчився 12.10.2009 року, а позовну заяву подано до суду 14.10.2009 року ( (а.с.1, т.1 ). Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В запереченнях на позовну заяву відповідач 1 вказав на пропуск позивачем строку позовної давності (а.с.59-63, т.1).

Як вбачається із матеріалів справи ТОВ "Едельвейс" знайомилось із матеріалами справи № 5/1-06 на підставі клопотання від 04.07.2006 року, а 12.10.2006 року у даній справі було з поміж іншого затверджено реєстр вимог кредиторів до якого включено ТОВ "Едельвейс" та ВАТ КБ "Надра" з вказівкою на те, що вимоги останнього забезпечені заставою (а.с.23, 28-29, т.1). Із ухвали від 12.10.2006 року слідує, що в судовому засіданні крім інших, приймав участь представник ТОВ "Едельвейс" ОСОБА_1

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Строк позовної давності у даній ситуації закінчився 12.10.2009 року, а позовну заяву подано до суду 14.10.2009 року ( (а.с.1, т.1 ) . Згідно з ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Частиною 3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. В запереченнях на позовну заяву відповідач 1 вказав на пропуск позивачем строку позовної давності (а.с.59-63, т.1).

Виходячи з наведеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що моментом з якого позивач дізнався про існування договору застави є дата прийняття ухвали від 12.10.2006 року з якої і розпочинається перебіг строку позовної давності.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що при вирішенні даного спору , зокрема про визнання недійним договору застави від 29.03.02 року та додаткової угоди до нього 27.08.02 року, укладених між ВАТ «Надра», м.Київ та Сільськогоподарським відкритим акціонерним товариством «Птахокомбінат «Тульчинський»слід керуватись вимогами Цивільного кодексу Української РСР від 18.07.1963 року в редакції , що діяла на час укладення договору. Відповідно договір застави 29.03.2002 , як спосіб забезпечення зобов»язань по договору кредитної лінії № 80 від 26.03.02 року ( п.2.1) укладений правомірно.

Колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду не погоджується з доводами апелянта про наявність порушеного права укладанням оспорюваних правочинів. Вважає висновки суду першої інстанції про відсутність доказів про порушення прав позивача належними та вірними.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду Вінницької області, в частині пропуску строку позовної давності, щодо вимоги позивача про визнання договору застави та додатковох угоди до нього недійсною.

З огляду на викладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 ГПК України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення господарського суду Вінницької області від 24 листопада 2010 року у справі № 7/223-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу позивача -ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю «Едельвейс»- без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Гудак А.В.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.