Ухвала

від 04.08.2015 по справі 820/18780/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" серпня 2015 р. м. Київ К/800/17900/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.

Суддів: Карася О.В., Костенка М.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року

по справі №820/18780/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - ФОП ОСОБА_2.)

до Богодухівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області (надалі - Богодухівська ОДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У листопаді 2014 року позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому поставлено питання про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Богодухівської ОДПІ від 03.11.2014р. №0014161702

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2015р. позовні вимоги задоволено.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що про фактичне виконання умов договору свідчать надані позивачем первинні документи, які оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, що спростовує висновки податкового органу про порушення ним ст.138, ст.177 ПК України.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015р. рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції вказав на порушення позивачем порядку оформлення та фіксування фактів здійснення господарських операцій у первинних документах податкової та бухгалтерської звітності, що є порушенням чинного законодавства.

Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, вказуючи на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судом норм матеріального права, позивач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій ставить питання про скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.03.2015р. та просить залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2015р.

Сторони в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином. Відповідно до п.2 ч.1 ст.222 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р.

За наслідками перевірки складено акт № 1630/127/17-НОМЕР_1 від 24.10.2014р., в якому зазначено про порушення позивачем вимог податкового законодавства, зокрема: 138.1 ст. 138, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати та занижено отриманий чистий дохід на суму 94396,00 грн.

Відповідно до акту перевірки, у період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. позивачем до складу витрат включена вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей (залишку важкого-мазуту) що реалізовані на загальну суму 570788,00грн. Для підтвердження понесених витрат ФОП ОСОБА_2 під час перевірки було надано видаткову накладну №Р4-007 від 01.11.2012р. від постачальника ТОВ «ППН-АгроПлюс» на відпуск товару - залишку важкого-мазуту в кількості 135620кг. на суму 576533,00грн. та квитанцію до прибуткового касового ордеру №121 від 01.11.2012р.

З огляду на відсутність товарно-транспортних накладних та інформацію щодо ТОВ «ППН-АгроПлюс» згідно бази інформаційних даних, податкова інспекція дійшла висновку, що видаткова накладна №Р4-007 від 01.11.2012р. та квитанція до прибуткового касового ордеру №121 від 01.11.2012р. не можуть бути документальним підтвердженням понесених витрат ФОП ОСОБА_2 (а.с.18)

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржуване податкове повідомлення-рішення №0014161702 від 03.11.2014р., згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування в сумі 118505,00грн., в т.ч. 94396,00грн. за основним платежем та 24109,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Надаючи оцінку обставинам у справі колегія суддів Вищого адміністративного суду України виходить з неповного з'ясування судами попередніх інстанції усіх обставин справи з огляду на наступне.

Так, згідно з п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із п. 138.1. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті.

Відповідно п.138.2 ст.138 ПК України - витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно п.п. 177.1, 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування фізичних осіб-підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно п. 177.4. ст. 177 ПК України до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Досліджуючи правомірність формування позивачем податкового обліку, судами попередніх інстанцій встановлено, що ФОП ОСОБА_2 у перевіряємий період мав господарські відносини з ТОВ «ППН-АГРО ПЛЮС» та ТОВ «Карбонсинтез».

Відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №121 від 01.11.2012р. на підставі видаткової накладної №Р4-007 від 01.11.2012р., ФОП ОСОБА_2 було придбано у ТОВ «ППН-АГРО ПЛЮС» залишок важкого-мазуту на суму 576533,00 грн.

Для реалізації придбаного нафтопродукту, між СПД ОСОБА_2 (Постачальник) та ТОВ «Карбонсинтез» (Покупець) укладено договори №02/11-12 від 02.11.2012р. та №1/02 від 01.02.2013р. За умовами укладених договорів Постачальник передає, а Покупець приймає та оплачує товар: темні нафтопродукти.

На підтвердження реальності виконання умов вищезазначених договорів позивачем було надано їх копії, а також копії видаткових накладних №РН-0000001 від 05.11.2012р., №РН-0000002 від 04.12.2012р., №РН-0000001 від 04.02.2013р., №РН-0000002 від 07.02.2013р., №РН-0000003 від 11.02.2013р., товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (нафти) №1 від 05.11.2012р., №2 від 04.12.2012р., №1 від 04.02.2013р., №2 від 07.02.2014р., №3 від 11.02.2013р. та довіреностей на отримання №44 від 05.11.2012р., №54 від 04.12.2012р., №6 від 11.02.2013р., №5 від 04.02.2013р. Поставка придбаного товару здійснювалась ресурсами ТОВ «Карбосинтез».

Як вбачається з матеріалів справи, в письмових запереченнях на даний позов, податковий орган посилається на ряд недоліків у первинних документах, а також відсутність доказів щодо зберігання товару та його переміщення, на які не було посилання в акті перевірки (а.с.61).

Разом з тим, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції не звернув увагу на зазначені обставини.

В обґрунтування апеляційної скарги, відповідач наголошував, що судом першої інстанції не враховані пояснення Боголухівської ОДПІ щодо неправильного заповнення первинних документів (товарно-транспортних накладних) та не доведеності самого факту переміщення товару, з урахуванням віддаленості контрагентів, часу проведення операцій та економічно необхідних ресурсів для виконання операцій (а.с.99-102).

При цьому, розглядаючи спірні правовідносини та досліджуючи первинні документи, які наявні в матеріалах справи, суд апеляційної інстанції передчасно зробив висновки та прийняв рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не надавши позивачу строк для надання додаткових доказів.

Доказами в адміністративному судочинстві, відповідно до ч.1 ст.69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (частина друга цієї статті).

Якщо особа, яка бере участь у справі, не може самостійно надати докази, то вона повинна зазначити причини, через які ці докази не можуть бути надані, та повідомити, де вони знаходяться чи можуть знаходитися. Суд сприяє в реалізації цього обов'язку і витребовує необхідні докази (ч.3 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України).

Також, необхідно враховувати, що формальні недоліки первинних документів, а також недоліки, зумовлені дефектами правового статусу особи, що їх видала, повинні оцінюватися у сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу варто надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту, а не оформленню такої операції. В свою чергу, реальність господарської операції визначається фактом руху активів та зміною стану зобов'язань суб'єкта господарювання, а не повноваженнями осіб із складання первинних документів, що засвідчують здійснення господарської операції.

При цьому, основне правове значення для виникнення змін у податковому обліку має кваліфікація учасників господарської операції саме з урахуванням норм податкового законодавства. Недотримання цивільно-правових норм, у тому числі щодо неналежного оформлення представництва осіб, які діяли від імені суб'єкта господарювання, не є самостійною підставою для невизнання реальною господарської операції.

Водночас, у разі встановлення відсутності факту господарської операції навіть належно оформлені документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту, сум бюджетного відшкодування або витрат для цілей податку на прибуток.

Отже, під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

При цьому, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Разом з тим, частина 4 та 5 статті 11 даного Кодексу встановлює, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Виходячи з положень ст.220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визначати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що судами з'ясовані всі обставини справи і їм надана правильна юридична оцінка. Вказане позбавляє касаційну інстанцію можливості перевірити юридичну оцінку, надану судами попередніх інстанцій всім обставинам справи.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для повного, достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2015 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2015 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий:

---

Н.Є. Маринчак

Судді:

---

О.В. Карась

---

М.І. Костенко