Постанова

від 08.09.2009 по справі 11/176/09

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

11/176/09

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"08" вересня 2009 р. Справа № 11/176/09

Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                    Разюк Г.П.

суддів:                                        Колоколова С.І

                                                  Петрова М.С.

(склад суду змінювався згідно розпоряджень голови суду №103 від 28.07.2009р. та №128 від 17.08.2009р.)

при секретарі судового засідання Ніколовій Г.П.

за участю представників сторін:

від позивача – Гроцького О.В. за довіреністю б/н від 07.09.09р.,

                         Гадицького за довіреністю б/н від 07.09.09р.,

від відповідача –Бойченко І.О. за довіреністю б/н від 12.06.09р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайську Миколаївської області”

на рішення господарського суду Миколаївської області від „14” липня 2009 року

по справі № 11/176/09

за позовом Приватного підприємства „Одая”, м. Первомайськ  Миколаївської області                    

до скаржника

про стягнення 30 120,75 грн.

В С Т А Н О В И В :

У червні 2009 року ПП „Одая” звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до АКПІБ “Промінвестбанк” про стягнення з останнього 30 120,75 грн. неустойки за неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 29.05.2000р. за №493.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що 03.10.2008р. ПП „Одая” надало банку платіжні доручення №№399, 400 про сплату на розрахунковий рахунок ТОВ “Західна Нафтогазова Компанія” суми коштів у розмірі 210000,0 грн. та 124675грн., однак вказані суми були списані банком 03.10.2008р. з розрахункового рахунку позивача, але на рахунок ТОВ “Західна Нафтогазова Компанія” не надійшли, а були повернуті ПП „Одая” 22.10.2008р., відтак на підставі п.6 договору та з посиланням на вимоги ст.ст. 530, 1073 ЦК України, положення ст.ст. 2, 47, 55, 75, 85 Закону України “Про банки та банківську діяльність” позивач просив суд стягнути вищезазначений розмір неустойки за період з 03.10.2008р. по 22.10.2009р..

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.07.2009р.  (суддя Василяка К.Л.) позовні вимоги задоволені у повному обсязі з підстав їх обґрунтованості та підтвердження належними доказами по справі.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням господарського суду, АКПІБ “Промінвестбанк” звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішенням господарського суду Миколаївської області від 14.07.2009р. та прийняти нове, яким у позові відмовити у повному обсязі.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що суд першої інстанції:

?          помилково прийшов до висновку про неналежне виконання відповідачем своїх обов'язків за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 29.05.2000р. за №493, оскільки у відповідності до вимог. 8.4 ст. 8, п. 32.2 ст. 32 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні” платіжні доручення ПП „Одая” на ініціювання переказу банком були виконані своєчасно, про що свідчить відмітка банку про виконання, однак завершення процесу переказу не було здійснено з причин, що не залежать від відповідача;

?          не прийняв до уваги те, що вимоги позивача та зобов'язання відповідача у спірних правовідносинах є майновими, отже на них поширюється дія мораторію у відповідності до положень ст.ст. 2, 75, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" та Постанови правління Національного банку України від 07.10.2008р. №308 “Про призначення тимчасової адміністрації у Акціонерному комерційному промислово-інвестиційному банку (закрите акціонерне товариство)”. На думку апелянта, здійснення банком переказу за дорученням клієнта, кошти якого знаходяться у володінні банку, на рахунок одержувача коштів в іншому банку зменшує кількість грошових коштів першого банку, а отже безпосередньо впливає на його майновий стан і саме на ці грошові кошти  і зобов'язання банку платника (щодо завершення переказу) поширюється мораторій на задоволення вимог кредиторів, який зупиняє їх виконання;

?          не застосував ст.ст. 58, 80, 81, 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність", а також п.п. 1.1,8.2 Положення про застосування Національним банком України заходів впливу за порушення банківського законодавства №369 від 28.08.2001р., оскільки як зазначає апелянт, на підставі вищезазначених норм банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами влади.

У відзив на апеляційну скаргу та у судовому засіданні представники позивача спростовували доводи апеляційної скарги, наполягали на залишенні оскаржуваного рішення від 14.07.2009р. без змін.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення на неї, матеріали справи та вислухавши пояснення представників сторін судова колегія прийшла до висновку про відсутність підстав для скасування рішення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2000р. між ПП “Одая” (клієнт) та Українським акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком в особі керуючого філією “Відділення Промінвестбанку в м.Первомайськ Миколаївської області” (банк) укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №493, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язався відкрити клієнту основний поточний рахунок відповідно до інструкції №3 “Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті” та здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Згідно п. 3.3 цього договору, клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг, а банк зобов'язується належним чином виконувати умови цього договору (п. 4.1) та своєчасно здійснювати розрахункові операції відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки в господарському обороті України (п. 4.2).

Відповідно до умов п.6 договору сторони узгодили, що за несвоєчасне (пізніше наступного дня після отримання відповідного документа) чи неправильне списання з вини банку суми з рахунку клієнта, а також за несвоєчасне чи неправильне зарахування суми, яка належить власнику рахунку, банк сплачує клієнту штраф у розмірі 0,5% несвоєчасно або неправильно зарахованої (списаної) суми за кожний день прострочення.

03.10.2008р. клієнт надав банку платіжні доручення №№399, 400 про сплату на розрахунковий рахунок ТОВ “Західна Нафтогазова Компанія” суми коштів у розмірі 210 000 грн. та 124 675 грн. в якості оплати паливно-мастильних матеріалів згідно додаткового узгодження №28 від 03.10.2008р. до договору №ЗН-0000426.

Як підтверджується банківською випискою та не оспорюється відповідачем, вказані суми були списані банком 03.10.2008р. з розрахункового рахунку клієнта, однак на рахунок ТОВ “Західна Нафтогазова Компанія” не надійшли, а були повернуті клієнту 22.10.2008р..

З огляду на вказані обставини, на підставі умов п.6 договору, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача штраф (неустойку) за 18-денний період прострочення (з 03.10.2008р. по 22.10.2008р.) у розмірі 30120,75 грн., які місцевим господарським судом були стягнуті на користь ПП “Одая” у повному обсязі.

Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість заявлених позовних вимог з огляду на таке.

За своєю правовою природою договір №493 від 29.05.2000р. відноситься до договорів банківського рахунку, позивач та відповідач являються господарюючими суб'єктами та на їх правовідносини поширюються норми Господарського кодексу України, а також норми Цивільного кодексу України.

Згідно частини 1 статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктами господарювання, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно статей 193, 202 ГК господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Колегія суддів вважає, що невиконання розпорядження позивача, як клієнта банку, про перерахування коштів клієнта за призначенням із посиланням на рішення тимчасового адміністратора суперечить чинному законодавству, з огляду на наступне.

Згідно статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права рівні перед законом.

Відповідно до статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність" з дня призначення тимчасового адміністратора повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління банку (ради директорів) переходить до тимчасового адміністратора.

Стаття 80 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає права та обов'язки тимчасового адміністратора, зокрема, в частині першій вказаної статті визначено, що тимчасовий адміністратор негайно після свого призначення зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку, а також активів та документації філійованих осіб, в яких банк має участь, що перевищує 50 відсотків. Відповідно до частини другої вказаної статті протягом одного місяця з дня призначення тимчасовий адміністратор зобов'язаний провести інвентаризацію банківських активів і пасивів та скласти баланс.

За статтею 85 Закону України "Про банки і банківську діяльність" мораторій на задоволення вимог кредиторів поширюється на зобов'язання, строки виконання яких настали до призначення тимчасової адміністрації.

Протягом дії мораторію:

1) забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства України;

2) не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Частиною 4 статті 85 Закону передбачено, що мораторій не поширюється, зокрема, на обслуговування поточних операцій, здійснюваних тимчасовим адміністратором.

Таким чином, колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає безпідставними доводи скаржника про те, що сума грошового переказу позивача у розмірі 210 000 грн. та 124 675 грн. підпадає під дію мораторію. Постановою Правління НБУ N 308 введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а позивач до таких не відноситься, виходячи з виду договірних відносин, позивач є клієнтом банку, але не кредитором у розумінні чинного законодавства.

Такий висновок суду ґрунтується на аналізі приписів ряду законів. Зокрема, стаття 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" дає визначення термінів та зазначає, що кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Суд вважає, що позивач є клієнтом банку, який за визначенням у статті 2 вказаного Закону - це будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку.

Відповідно до преамбули Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" цей Закон визначає загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, поняття та загальний порядок проведення переказу коштів в межах України, а також встановлює відповідальність суб'єктів переказу.

Відповідно до приписів статті 5 вказаного Закону позивач та відповідач є відповідно учасником та членом платіжної системи, та відносини між ними, як між суб'єктами переказу, регулюються на підставі договору, укладеного між ними з урахуванням вимог законодавства України.

Судом встановлено, що правовідносини між сторонами ґрунтуються на умовах договору N493 на здійснення розрахунково-касового обслуговування банківського рахунку, за яким ПП “Одая” є клієнтом банку.

Таке визначення його як учасника договору банківського рахунку відповідає приписам глави 72 ЦК України. Зокрема, в статті 1066 ЦК України вказано, що за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Частиною 3 статті 1068 ЦК України визначено обов'язок банку за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Порядок завершення переказу регулюється ст. 30 Закону України “Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, відповідно до якої переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача. Враховуючи, що станом на 07.10.2008р. кошти отримувачу —ТОВ “Західна нафтова компанія” на суму 334 675 грн. не поступили, що вбачається з акту звіряння розрахунків, то зобов'язання банком виконані не були, що є порушенням норм вищезазначеного законодавства та умов укладеного між сторонами договору.

Враховуючи викладене, колегія приходить до висновку, що ні Закон України "Про банки і банківську діяльність", ні постанова Правління НБУ N 308 від 07.10.2008 не надають відповідачу права блокувати операції по поточним рахункам клієнтів, відтак позивач обґрунтовано у відповідності до вимог п.6 договору нарахував відповідачу відповідача штраф (неустойку) за 18-денний період прострочення у розмірі 30120,75 грн..

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку про те, що господарський суд Миколаївської області ретельно з'ясував всі обставин справи, давши належну оцінку наявним в ній доказам, відтак ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків одержуваного рішення. Тому, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Миколаївської області від 14.07.2009р. слід залишити без змін.

Згідно із ст.49 ГПК України витрати скаржника по сплаті держмита за розгляд апеляційної скарги не відшкодовуються.

Керуючись ст. ст. 99,101-105 ГПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 14.07.2009 року по справі № 11/176/09 залишити без змін, а апеляційну скаргу акціонерного комерційного промислово-інвестиційного банку (закрите акціонерне товариство) в особі філії „Відділення Промінвестбанку в м. Первомайську Миколаївської області” –без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя                                                             Г.П.Разюк

Суддя                                                                                   С.І.Колоколов

Суддя                                                                                   М.С. Петров