Рішення

від 12.08.2015 по справі 910/14172/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.08.2015Справа №910/14172/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», м.Донецьк, ЄДРПОУ 33393752

до відповідача 1: Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», м.Київ, ЄДРПОУ 21536532

відповідача 2: Колективного малого підприємства «Руслан», м.Макіївка, ЄДРПОУ 22035743

про визнання договору недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Чічіна І.В. - по дов.

від відповідача 1: Палажченко О.О. - по дов.

від відповідача 2: не з'явився

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», м.Донецьк звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, 1. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», м.Київ, відповідача, 2. Колективного малого підприємства «Руслан», м.Макіївка про визнання недійсним договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укоопспілка» та Колективним малим підприємством «Руслан».

В обґрунтування позовних вимог заявник посилався на те, що договір №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. було підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» без попередньої згоди учасників товариства. Одночасно, за твердженнями заявника, вказаний правочин було укладено всупереч обмежень, які передбачені для Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», як позичальника за кредитними договорами, укладеними з іншими банками. Крім того, заявник посилався на збільшення курсу гривні по відношенню до долару США, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. Вказані обставини, на думку позивача, є достатніми підставами для визнання договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. недійсним.

Під час розгляду справи у судовому засіданні 12.08.2015р. представником позивача також було зазначено, що на момент укладання спірного правочину директор Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» перебував у відпустці.

Відповідач 1 у відзиві №1041 від 23.06.2015р. та під час розгляду спору у судовому засіданні 12.08.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення, посилаючись на те, що статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» директору позивача надано відповідні повноваження для вчинення від імені товариства правочинів, а згода учасників суб'єкта господарювання на укладання договорів не вимагається.

Відповідач 2 у судове засідання 12.08.2015р., як і в попередні засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.

Проте, за висновками суду, вказаний учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, суд зазначає наступне.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача 2 є: 86124, Донецька область, м.Макіївка, вул.Бойкая, буд.18.

Відповідно до п.6 Інформаційного листа №01-06/1290/14 від 12.09.2014р. Вищого господарського суду України «Про Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції» учасник судового процесу, який знаходиться на території проведення АТО, вважається належним чином повідомленим про час і місце засідання господарського суду, якщо у господарського суду наявні достовірні (тобто документально підтверджені підприємством зв'язку) відомості про неможливість здійснення поштових відправлень до певних населених пунктів чи місцевостей, та суд здійснює відповідне повідомлення шляхом надсилання телеграми, телефонограми, з використанням факсимільного зв'язку чи електронною поштою або з використанням інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення. У такому разі на примірнику переданого тексту, що залишається у матеріалах справи, зазначаються дата і година його передачі і прізвища та ініціали осіб, які передали і прийняли текст. У матеріалах справи мають міститися документи, що підтверджують отримання учасником судового процесу повідомлення (завірений судом витяг з журналу реєстрації телефонограм, журналу реєстрації електронних поштових відправлень тощо).

Неможливість надсилання судової кореспонденції на адресу Колективного малого підприємства «Руслан» підтверджується листом №50-06/547 від 25.06.2015р. Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта».

З метою належного повідомлення відповідача 2 про дату та місце розгляду справи судом було складено відповідні телефонограми.

До того ж, ухвалою від 08.06.2015р. судом було зобов'язано позивача вчинити всі дії з метою повідомлення Колективного малого підприємства «Руслан» про розгляд справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача 2 можливості дізнатись про слухання справи за його участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач 2 не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 22.07.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки відповідача 2 в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Судом також враховано, що ухвалою від 22.07.2015р. явка сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а відповідачем 2 клопотань про відкладення розгляду справи не заявлялось.

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач 2 не з'явився в судове засідання 12.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача 1, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписом ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Стаття 1054 Цивільного кодексу України визначає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 23.12.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укоопспілка» (кредитор) та Колективним малим підприємством «Руслан» (позичальник) було укладено договір №8/2013 про відкриття кредитної лінії, відповідно до п.2.1 якого банк за умови наявності власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної відкличної кредитної лінії зі встановленням ліміту кредитної лінії в розмірі 250 000 доларів США, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за його користування.

У п.2.2 вказаного правочину відповідачами було погоджено термін повернення кредиту не пізніше 22.12.2014р.

Пунктом 3.2 договору №8/2013 від 23.12.2013р. передбачено, що за користування кредитом позичальник сплачує проценти на рівні 14% річних.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками суб'єктів господарювання та діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі процентів за користування ними та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе за договором (п.6.1 договору №8/2013 від 23.12.2013р.).

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №8/2013 від 23.12.2013р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» та Колективного малого підприємства «Руслан» взаємних цивільних прав та обов'язків щодо видачі та повернення кредитних коштів.

Зі ст.626 Цивільного кодексу України вбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.

Як свідчать матеріали справи, 23.12.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» (поручитель), Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укоопспілка» (кредитор) та Колективним малим підприємством «Руслан» (позичальник) було укладено договір №8/2012/Z-P поруки, відповідно до п.1.1 якого поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором на засадах солідарного боржника за виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №8/2013 від 23.12.2013р. про відкриття кредитної лінії, укладеним між кредитором та позичальником (з усіма додатковими угодами/договорами про внесення змін до нього, що укладені та можуть бути укладені в майбутньому).

Вказаний правочин підписано начальником Донецького відділення Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» Бортом К.О., директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» Пентіним О.А. та директором Колективного малого підприємства «Руслан» Тісленком С.В., посадовий стан яких підтверджується наявними в матеріалах справи витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

За умовами п.1.2 договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поручитель, у випадку невиконання та/або прострочення виконання позичальником будь-якого із зобов'язань за кредитним договором по сплаті кредитору заборгованості по наданому кредиту в формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом у розмірі 250 000 доларів США з кінцевим терміном повернення не пізніше 22.12.2014р.; процентів за користування кредитом у розмірі 14% річних, розмір яких може бути змінено на 3%; штрафних санкцій (неустойки, пені, штрафів), передбачених кредитним договором; збитків, завданих кредитору, зобов'язується виконати зобов'язання по сплаті вказаних і несплачених позичальником сум кредитору.

У п.4.4 оспорюваного правочину сторонами погоджено, що договір діє з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та до 22.12.2019р. Дія поруки припиняється достроково у випадку повного погашення заборгованості за кредитним договором (з урахуванням всіх договорів про внесення змін до нього).

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору поруки, підписано та скріплено печатками текст договору, а отже, спірний правочин було вчинено 23.12.2013р.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий позов, позивач посилається на те, що договір №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. було підписано директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» під час перебування у відпустці та без попередньої згоди учасників товариства. Одночасно, за твердженнями заявника, вказаний правочин було укладено всупереч обмежень, які передбачені для Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», як позичальника за кредитними договорами, укладеними з іншими банками. Крім того, заявник посилався на збільшення курсу гривні по відношенню до долару США, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя. Вказані обставини, на думку позивача, є достатніми підставами для визнання договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 ст.92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Згідно з ч.3 ст.92 вказаного Кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

За приписами ст.97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

У ст.58 Закону України «Про господарські товариства», ст.145 Цивільного кодексу України зазначено, що вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори учасників. Вони складаються з учасників товариства або призначених ними представників.

За змістом положень ч.1 ст.62 Закону України «Про господарські товариства», ч.2 ст.145 Цивільного кодексу України у товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган (колегіальний або одноособовий), який здійснює поточне керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Дирекція (директор) вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції загальних зборів учасників. Загальні збори учасників товариства можуть винести рішення про передачу частини повноважень, що належать їм, до компетенції дирекції (директора). Дирекція (директор) підзвітна загальним зборам учасників і організує виконання їх рішень. Дирекція (директор) не вправі приймати рішення, обов'язкові для учасників товариства. Дирекція (директор) діє від імені товариства в межах, встановлених даним Законом та установчими документами. Генеральний директор має право без довіреності виконувати дії від імені товариства. Інші члени дирекції також можуть бути наділені цим правом.

З п.5.1 статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» (в редакції, що діяла на момент укладання спірного правочину) зазначено, що органами управління товариством є, зокрема, загальні збори учасників - вищий орган та дирекція, яку очолює генеральний директор - виконавчий орган.

Пунктом 5.3.4 статуту позивача передбачено, що генеральний директор вирішує всі питання діяльності товариства за винятком питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів.

Генеральний директор вправі без довіреності вчиняти від імені товариства будь-які правочини, в тому числі, укладати будь-які угоди (договори, контракти), в тому числі, зовнішньоекономічні договори, давати довіреності, підписувати документи від імені товариства, а також вчиняти інші юридичні дії та правочини від імені товариства.

Тобто, зі змісту статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» вбачається, що генеральний директор має необхідний обсяг повноважень для укладання від імені відповідача правочинів без отримання дозволу учасників товариства. Будь-яких обмежень зазначеного права положення статуту відповідача не містять.

Суд одразу зазначає, що укладання договорів поруки відповідно до змісту статуту Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» не віднесено до виключної компетенції загальних зборів товариства.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи протоколу №1 від 15.02.2005р. загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» вищим органом позивача було прийнято рішення про обрання генеральним директором товариства Пентіна Олександра Аркадійовича. Доказів визнання недійсним вказаного рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» матеріали справи не містять.

Одночасно, як зазначалось вище, відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Частиною 2 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» передбачено, що в Єдиному державному реєстрі містяться, в тому числі, відомості щодо прізвища, ім'я, по батькові, дати обрання (призначення) та реєстраційних номерів облікових карток платників податків, які обираються (призначаються) до органу управління юридичної особи, уповноважених представляти юридичну особу у правовідносинах з третіми особами, або осіб, які мають право вчиняти дії від імені юридичної особи без довіреності, у тому числі підписувати договори; дані про наявність обмежень щодо представництва від імені юридичної особи.

З наявного в матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (складеного станом на дату укладення спірного правочину) вбачається, що керівником Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» був Пентін Олександр Аркадійович. Жодних відомостей щодо обмеження повноважень представництва вказаної особи витяг не містить.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку щодо наявності у Пентіна Олександра Аркадійовича, як генерального директора позивача, достатнього обсягу повноважень для укладання від імені Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки.

Крім того, суд зауважує, що перебування директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» під час підписання спірного правочину у відпустці не нівелює повноважень директора товариства на укладання договорів від імені господарського товариства.

Одночасно, посилання заявника на те, що спірний правочин було укладено всупереч обмежень, які передбачені для Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», як позичальника за кредитними договорами, укладеними з іншими банками, ніяким чином не свідчать про наявність підстав для визнання договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. недійсним. При цьому, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» було укладено договір №26-15-23/12 від 18.07.2012р. кредитної лінії з Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та договір №20-1893/2-1 від 10.11.2011р. про відкриття кредитної лінії з Публічним акціонерним товариством «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк».

Пунктом 4.3.4 договору №20-1893/2-1 від 10.11.2011р. передбачено відповідальність позивача, як позичальника, за залучення додаткової підпроцентної заборгованості.

У п.5.3.10 договору №26-15-23/12 від 18.07.2012р. визначено, що позичальник не має права укладати будь-які інші кредитні договори чи, в тому числі, договори поруки без попереднього письмового погодження з банком.

Суд зазначає, що приписами чинного законодавства передбачено, що договір є обов'язковим саме для його сторін, тобто, обмеження позичальника, які передбачені окремими кредитними договорами, не можуть бути належною підставою для визнання недійсним договору, укладеного між іншими сторонами. До того ж, недодержання умов договору у відповідності до чинного законодавства не пов'язується з визнанням іншого правочину недійсним.

У даному випадку суд зауважує, що неналежне виконання позивачем своїх обов'язків, що виникли на підставі договорів з іншими контрагентами , може бути лише підставою для притягнення заявника до відповідальності, що передбачена такими правочинами.

Крім того, твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» про те, що укладання оспорюваного правочину суперечить економічним інтересам позивача, не мають значення для надання юридичної оцінки правовідносинам сторін, оскільки приписи чинного цивільного та господарського законодавства викладені позивачем обставини не визначають в якості підстави для визнання договору поруки недійсним.

Суд також зазначає, що збільшення розміру відповідальності поручителя внаслідок коливань курсу гривні України по відношенню до долару США (в якому і виражене зобов'язання, за належне виконання якого позивач поручився) не свідчить про те, що договір №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки суперечить приписам чинного на момент його укладання законодавства.

При цьому, суд звертає увагу заявника, що при укладанні договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки у п.1.2 сторони дійшли згоди, що розмір основного зобов'язання, в тому числі, та не виключно процентів за користування кредитом, може бути змінений протягом строку дії кредитного договору без додаткового повідомлення поручителя. Поручитель підтверджує, що він ознайомлений з текстом кредитного договору та останньому зрозумілі всі його умови.

Тобто, скріплення позивачем спірного правочину своєю печаткою презюмує те, що останній був обізнаний щодо зобов'язань, які на себе приймає. Отже, останній усвідомлював, що зобов'язання, яке виражене в іноземній валюті, у будь-якому випадку залежить від коливань курсу валют станом на момент його виконання.

Суд також звертає увагу заявника, що збільшення обсягу відповідальності поручителя не є підставою для визнання договору поруки недійсним, а тягне самостійні правові наслідки, передбачені Цивільним кодексом України.

За таких обставин, враховуючи, що позивачем не було доведено наявності підстав для визнання недійсним договору поруки №8/2013/Z-P від 23.12.2013р., суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» до 1. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», 2. Колективного малого підприємства «Руслан» про визнання недійсним договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укоопспілка» та Колективним малим підприємством «Руслан», є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Клопотання позивача, яке наведено у поясненнях №804 від 17.07.2015р., про призначення по справі судової експертизи з метою визначення чи дійсно спірний правочин підписано від імені Колективного малого підприємства «Руслан» Тисленком С.В. залишене судом без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно із положеннями ст.1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи.

За змістом п.5 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи» питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Як зазначено в листі №01-8/2651 від 27.11.2006р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання призначення судових експертиз» судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні за змістом положення містить ч.2 п.2 Постанови №4 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Суд зазначає, що звертаючись з вказаним клопотанням, позивач необґрунтовано ставить під сумнів дійсність волевиявлення відповідача 2 на укладення спірного договору, яке, натомість, відповідачем 2 не заперечувалось та не оспорювалось. До того ж, обставини стосовно справжності підпису спірного правочину Тисленком С.В. та обсягу його повноважень не є підставою заявленого позову, а отже не входять до предмету доказування по справі.

При цьому, задоволення клопотання позивача та призначення по розглядуваній справі експертизи фактично могло призвести до затягування строків вирішення спору.

Крім того, в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Таким чином, враховуючи наведене вище, за висновками суду, відсутні будь-які підстави для призначення експертизи по справі №910/17172/15, а отже клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» є необґрунтованим та з наведених підстав підлягає залишенню судом без задоволення.

Щодо заяви №846 від 11.08.2015р. Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», в якій заявником наголошено про необхідність витребування у Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка» додаткових документів та вчинення запитів до Державної фіскальної служби України суд зазначає таке.

За приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ.

Проте, всупереч наведених приписів чинного господарського процесуального законодавства України позивачем необхідність витребування додаткових документів у відповідача 1 та Державної фіскальної служби України не обгрунтовано, а отже, клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» було залишено без задоволення, як таке, що не відповідає вимогам ст.38 Господарського процесуального кодексу України.

Всі інші заяви, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

На підставі п.1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 71862 грн., сплачений позивачем на підставі платіжного доручення №126 від 12.05.2015р., підлягає поверненню Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» з Державного бюджету України.

Судовий збір в сумі 1218 грн. згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України залишається за позивачем.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», м.Донецьк до 1. Публічного акціонерного товариства «Акціонерний банк «Укоопспілка», м.Київ, 2. Колективного малого підприємства «Руслан», м.Макіївка про визнання недійсним договору №8/2013/Z-P від 23.12.2013р. поруки, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав», Публічним акціонерним товариством «Акціонерний банк «Укоопспілка» та Колективним малим підприємством «Руслан».

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «ТПК Укрсплав» (83009, Донецька область, м.Донецьк, вул.Новоросійська, буд.9, ЄДРПОУ 33393752) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 71862 грн., сплачений на підставі платіжного доручення №126 від 12.05.2015р.

У судовому засіданні 12.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено та підписано 17.08.2015р.

Суддя М.О. Любченко