Постанова

від 24.09.2009 по справі 20/311-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

20/311-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 вересня 2009 р.                                                                                    № 20/311-08  

       Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, суддіОстапенка М.І.,

суддівСтратієнко Л.В., Черкащенка М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб"

нарішення господарського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2009 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2009 року

у справі№ 20/311-08

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ест"

дотовариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб"

простягнення 25 969,47 грн.

за участю представників сторін:

від позивача –Бондаренко О.А.

     відповідача – Маркова О.Е.

                                                               ВСТАНОВИВ:

У грудні 2008 року товариство з обмеженою відповідальністю "Ест" звернулось до господарського суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" про стягнення 25 969,47 грн. заборгованості за договором поставки –ТФ №1101/6319 від 24.07.2008 року.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 24 березня 2009 року (суддя –Н.Пархоменко) позов задоволено частково. Стягнено з відповідача 25 344,00 грн. основного боргу та судові витрати. У стягненні 10,48 грн. інфляційних втрат, 494,20 грн. пені і 120,79 грн. трьох відсотків річних відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2009 року (головуючий –Т.Верхогляд, судді –І. Кузнєцова, В.Крутовських) рішення місцевого господарського суду скасовано і прийнято нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з відповідача 25 344,00 грн. основного боргу, 10,48 грн. інфляційних втрат, 494,20 грн. пені, 120,79 грн. трьох відсотків річних та судові витрати.

В касаційній скарзі, ставиться питання про скасування постановлених у справі судових рішень, у зв'язку з порушенням норм матеріального права і прийняття нового рішення про відмову у позові.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційної інстанції –без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваних судових актів, колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 712 ЦК України закріплено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 24 липня 2008 року між ТОВ "Ест" (постачальник) і ТОВ "Інтерпайп Ніко Тьюб" (покупець) укладено договір поставки –ТФ №1101/6319, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і оплатити продукцію матеріально-технічного призначення, найменування, асортимент, номенклатура, кількість,  ціна і умови поставки яких вказані у специфікаціях до даного договору (пункт 1.1 договору).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порядок та строк виконання зобов`язань по оплаті поставленого продавцем товару врегульований пунктом 4.1. договору, згідно з яким покупець здійснює розрахунок по даному договору у сумі 145 059,00 грн., вказаній у специфікаціях до даного договору, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом двадцяти банківських днів з моменту поставки товару і надання постачальником рахунку.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт поставки позивачем і отримання відповідачем товару на загальну суму 46 400,04 грн. підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних і довіреностей на отримання матеріальних цінностей (а.с. 22-25).

Як вбачається із копії виписки з рахунку позивача, відкритому у Полтавському ГРУ ПриватБанку, (а.с. 26-27), відповідач свої зобов`язання щодо оплати за поставлений товар виконав частково, перерахувавши на рахунок позивача грошові кошти у розмірі 21 056,04 грн.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Таким чином, внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов`язань за договором поставки –ТФ №1101/6319 від 24.07.2008 року, у відповідача утворилась основна заборгованість у розмірі 25 344,00 грн., яка і була правомірно стягнена судом апеляційної інстанції.

Що стосується питання моменту виникнення у відповідача зобов`язання з оплати за поставлений товар –то касаційна інстанція погоджується із висновком Дніпропетровського апеляційного господарського суду про те, що у відповідності з частиною 1 статті 692 ЦК України, у покупця обов`язок оплатити товар виник з моменту його поставки, а прострочення сплати слід обраховувати по закінченню двадцятиденного строку, визначеного пунктом 4.1 договору.

Крім того, частина 2 статті 613 ЦК України передбачає можливість надання відстрочки виконання боржником свого зобов`язання, на час прострочення кредитора, тобто невчинення дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Однак, в даному випадку, ненадання постачальником рахунків на оплату поставленого товару не може бути визнано простроченням кредитора, бо ціна товару, реквізити банківського рахунку позивача, та інші відомості, необхідні для виконання відповідачем грошового зобов`язання, були зазначені у видаткових накладних № 25029 від 21.08.2008 р. і № 26658 від 11.09.2008 р. (а.с. 22, 24) і у розділі 11 договору поставки (а.с. 13), згідно з якими покупець і здійснив часткову оплату (а.с. 26-27).

Відтак, ненадання постачальником покупцю рахунків на сплату за поставлений товар не звільняє останнього від виконання грошового зобов`язання, а тому колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у відповідача взагалі не виникало грошового обов`язку по договору.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення місцевого господарського суду і в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат і трьох відсотків річних є законним і відповідає обставинам справи.

Що стосується вирішення господарськими судами даного спору в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 3 статті 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 ЦК України).

Відповідно до частини 4 статті 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

У разі несвоєчасного здійснення розрахунків по даному договору, покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі не більшому ніж подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від несплаченої суми за кожен день прострочки (пункт 7.5 договору).

Таким чином, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку щодо законності позовних вимог про стягнення пені у розмірі 494,20 грн.

Інші посилання скаржника в обґрунтування касаційної скарги також не підтверджуються матеріалами справи, спростовуються висновками судів та не доведені відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені апеляційним господарським судом на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих сторонами доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, суд

                                               ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерпайп Ніко Тьюб" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2009 року у справі за № 20/311-08 –без змін.

Поновити виконання постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22 червня 2009 року.

Головуючий, суддяМ. Остапенко

Суддя

Л.Стратієнко

Суддя                                   М. Черкащенко