Постанова

від 30.09.2009 по справі б-39/02-08

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

Б-39/02-08

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 30 вересня 2009 р.                                                                                    № Б-39/02-08  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючий),

Катеринчук Л.Й. (доповідач),Яценко О.В.

розглянувши  касаційну скаргудержавної податкової інспекції у місті Херсоні

на постановугосподарського суду Харківської області від 07.05.2008 року

у справігосподарського суду№ Б-39/02-08Харківської області

за заявою ТОВ «Про-будмотаж»

доприватного підприємства «Прімекс-плюс Компані»

про визнання банкрутом

ліквідаторЗагребельний Г.С.

в судовому засіданні взяли участь  представники :

від заявника:не з'явились

від боржника:Загребельний Г.С. (ліквідатор)

від ДПІ м. Херсоніне з'явились

ВСТАНОВИВ :

в провадженні господарського суду Харківської області знаходиться справа про визнання банкрутом приватного підприємства «Прімекс-плюс Компані»(далі –боржника), яку було порушено ухвалою суду від 15.04.2008 року за заявою ТОВ «Про-будмотаж», з урахуванням особливостей, передбачених статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Постановою господарського суду Харківської області від 07.05.2008 року боржника визнано банкрутом за процедурою, передбаченою статтею 52 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відкрито ліквідаційну процедуру у справі, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Загребельного Г.С., зобов'язано ліквідатора у п'ятиденний строк опублікувати оголошення про визнання боржника банкрутом в офіційному друкованому органі, зобов'язано ліквідатора письмово повідомити всіх відомих йому кредиторів боржника, зобов'язано за результатами проведеної роботи у строк до 07.05.2009 року подати до господарського суду звіт про свою діяльність та ліквідаційний баланс.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, державна податкова інспекція у місті Херсоні (далі –інспекція) звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та направити справу на новий судовий розгляд, аргументуючи порушенням норм процесуального права, зокрема, статей 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову суду першої інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з такого.

За приписами статті 107 Господарського процесуального  кодексу України, сторони у справі мають право подати касаційну скаргу, а прокурор касаційне подання на рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, та постанову апеляційного суду; касаційну скаргу мають право подати також особи, яких не було залучено до участі у справі, якщо суд прийняв рішення чи постанову, що стосується їх прав чи обов'язків.

Відповідно до частини 2 статті 4-1 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», норми якого, як спеціальні норми права, превалюють у застосуванні над загальними нормами Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 52 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі –Закону) в разі, якщо громадянин-підприємець - боржник або керівні органи боржника - юридичної особи відсутні за її місцезнаходженням, або у разі ненадання боржником протягом року до органів державної податкової служби згідно із законодавством податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності, а також за наявності інших ознак, що свідчать про відсутність підприємницької діяльності боржника, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань.

Отже, процедура банкрутства передбачена статтею 52 Закону передбачає введення ліквідаційної процедури боржника одразу ж після порушення провадження у справі про банкрутство, що має наслідком припинення господарської діяльності боржника ( частина 1 статті 23 Закону).

          Наслідком припинення господарської діяльності боржника є те, що в ліквідаційній процедурі не виникають зобов'язання по сплаті податків та загальнообов'язкових зборів відповідно до Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами". З таким висновком погоджується Верховний суд України у Постанові №04/153 від 06.04.2004 року у справі №17/124.

          Відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій ним податковій декларації протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 статті 4 цього Закону для поданні податкової декларації. У разі коли відповідно до закону контролюючий орган самостійно визначає податкове зобов'язання платника податків за причинами, не пов'язаними із порушенням податкового законодавства, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму податкового зобов'язання у строки, визначені в законі з відповідного податку, а за їх відсутності - протягом десяти календарних днів від дня отримання податкового повідомлення про таке нарахування.

          Відтак, незаконне визнання боржника банкрутом за процедурою передбаченою статтею 52 Закону унеможливлює встановлення податковим органом зобов'язань по сплаті податків відповідно до податкових повідомлень-рішень, прийнятих після введення ліквідаційної процедури, оскільки з моменту визнання боржника банкрутом у нього не можуть виникати податкові зобов'язання.

          Наведене дозволяє зробити висновок про право податкового органу на оскарження постанов про визнання боржника банкрутом в порядку статті 107 ГПК України, як судових актів за наслідком прийняття яких змінюється правовий статус юридичної особи і вона втрачає статус суб'єкта, щодо якого можуть виникати  податкові зобов'язання відповідно до частини 5.3.1 статті 5.3 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону провадження у справах про банкрутство регулюється цим Законом, Господарським процесуальним кодексом та іншими законодавчими актами України.

Частиною 3 статті 6 Закону встановлено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора до боржника сукупно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим законом.

При цьому безспірність вимог кредитора повинна підтверджуватись документами, які кредитор зобов'язаний додати до заяви про порушення справи про банкрутство.

Перелік цих документів міститься в пункті 8 статті 7 Закону, в якому зокрема зазначається, що кредитор повинен додати до заяви виконавчі документи, чи інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора.

За приписами частини 8 статті 1 Закону безспірні вимоги кредиторів - вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.

Отже, якщо провадження у справі про банкрутство порушено за відсутності документів виконавчого провадження або інших розрахункових документів за якими здійснюється списання коштів з рахунків боржника, його не можна вважати обґрунтовано порушеним з огляду на недоведення безспірності вимог ініціюючого кредитора.

Статтею 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»передбачено, що з метою забезпечення органів державної влади та учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб (підприємців) створюється Єдиний державний реєстр, який містить відомості щодо місцезнаходження юридичної особи, дати та номеру записів про проведення державної реєстрації юридичної особи, дату та номеру записів про внесення змін до нього, дати видачі або зміни свідоцтва про державну реєстрацію, дані про установчі документи, дати та номери записів про внесення змін до них, про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням тощо.

Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців», який набув чинності з 01.07.2004 року в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу, а також відомості про зарезервовані найменування юридичних осіб.

Відповідно до вимог частин 1, 3 статті 18 вказаного Закону, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру , не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою.

Вказаний Закон також визначає порядок внесення до Єдиного державного реєстру записів про відсутність юридичної особи за її  місцезнаходженням, які здійснюються державним реєстратором  (пункт 7 статті 19 зазначеного Закону).

Згідно з частиною 8 статті 19 зазначеного Закону, якщо до Єдиного державного реєстру не внесено запис про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням, то в разі неодержання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу в установлений частиною сьомою цієї статті строк, а також у разі одержання державним реєстратором від органу державної податкової служби повідомлення встановленого зразка про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням державний реєстратор зобов'язаний у строк, що не перевищує десяти робочих днів з дати, яка встановлена для подання реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу, або з дати одержання повідомлення від органу державної податкової служби, направити рекомендованим листом юридичній особі повідомлення про необхідність подання державному реєстратору реєстраційної картки про підтвердження відомостей про юридичну особу.

Виходячи з вимог частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства  повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

          Як вбачається з матеріалів справи, провадження у справі про банкрутство боржника було порушено за заявою ТОВ «Про-будмотаж». Заява мотивована тим, що боржник відсутній за адресою місцезнаходження: м. Харків, вул. Шатилова дача, 4, кім. 506, що підтверджується актом, державного виконавця (т.1 а.с.21).

Безспірність заборгованості ініціюючий кредитор підтверджував згідно копії опротестованого векселя №0563847 серії АА від 04.12.2007 року на суму 1295569,80 грн., оригінал якого відсутній в матеріалах справи, що не спростовує можливості виникнення грошових зобов'язань боржника перед третіми особами внаслідок переуступки векселя ініціюючим кредитором на користь третіх осіб. Зазначені обставини судом першої інстанції не перевірялись, оригінал векселя в ініціюючого кредитора не витребовувався. З правовою позицією про необхідність витребування у кредитора оригіналу векселя на підтвердження грошових зобов'язань боржника перед зазначеним кредитором погодився Верховний Суд України у Постанові  №04/262 від 08.06.2004року у справі №32/173б.

          Відповідно до статті 36 ГПК України встановлено, що оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також на вимогу суду.

Виконавчий напис нотаріуса по опротестованому векселю було зроблено 11.03.2008 р., а постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві було прийнято 01.04.2008 р. Отже, виконавчий напис перебував на виконанні в органах державної виконавчої служби менше одного місяця, всупереч вимогам статі 6 Закону, який вимагає доведення  ініціюючим кредитором обставин не задоволення його вимог протягом більше як трьох місяців після встановленого для їх погашення строку.

          З висновками про необхідність доведення безспірності грошових вимог ініціюючого кредитора документами виконавчого провадження погодився Верховний Суд України в постанові № 06/337 від 17.10.2006р. у справі № 3/157.          

Отже, ініціюючим кредитором не доведено при порушенні провадження у справі безспірності його грошових вимог.

Також, колегія суддів касаційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції про доведення ініціюючим кредитором відсутності місцезнаходження боржника з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 5.5 пункту 5 Положення про порядок надання відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 20.10.2005р. № 97, статус відомостей про юридичну особу може набувати значення: у Єдиному державному реєстрі є підтвердження даних про юридичну особу; у Єдиному державному реєстрі відсутні підтверджені дані про юридичну особу; виявлено відсутність юридичної особи за місцезнаходженням.

Матеріалами справи підтверджується, що при прийнятті оскаржуваної постанови судом першої інстанції не надано оцінки витягу з ЄДРПОУ №1644739 від 05.05.2008 року про реєстрацію боржника, за адресою місцезнаходження: м. Харків, вул. Шатилова дача, 4, кім. 506 та підтвердженість статусу відомостей про юридичну особу (т.1 а.с.31-33).

У зв'язку з тим, що на момент порушення провадження у справі ініціюючий кредитор не надав суду доказів безспірності своїх вимог до боржника, боржник мав фактичне місце знаходження відповідно до запису в ЄДРПОУ, провадження у справі про його банкрутство за процедурою передбаченою статтею 52 Закону було порушено необґрунтовано, визнання боржника банкрутом за відсутності належних доказів на підтвердження підстав передбачених статтею 52 Закону згідно постанови суду від 07.05.2008 року є незаконним. З огляду на зазначене, провадження у справі про банкрутство боржника належить припинити, як таке, що порушено необґрунтовано, відповідно до частини 1 статті 80 Закону України, положення якої можуть застосовуватися субсидіарно, оскільки спеціальними положеннями законодавства про банкрутство не врегульовано порядку припинення необґрунтовано порушених справ про банкрутство.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції згідно приписів ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, вважає постанову господарського суду Харківської області від 07.05.2008 року про визнання боржника банкрутом прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, а отже такою, що підлягає скасуванню, а провадження у справі припиненню.

На підставі викладеного та керуючись частиною 1 статті 80 ГПК України, статтями 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України Вищий господарський суд України –

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у місті Херсоні задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Харківської області від 07.05.2008 року у справі № Б-39/02-08 скасувати, провадження у справі припинити.

Головуючий                                                                                           Н. Ткаченко

Судді                                                                                                              Л. Катеринчук

                                                                                                                     О. Яценко