Ухвала

від 08.02.2011 по справі 2а-476/09

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2011 р. Справа № 71206/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Заверухи О.Б.,

суддів - Старунського Д.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області на постанову Маневицького районного суду Волинської області від 08 травня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області про стягнення підвищення до пенсії,-

ВСТАНОВИЛА :

В лютому 2009 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення підвищення до пенсії за 2006-2008 роки, зазначивши, що відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» передбачено виплату такої у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Незважаючи на це, відповідач її не виплачує.

Постановою Маневицького районного суду Волинської області від 08 травня 2009 року позов задоволено частково. Зобов»язано управління Пенсійного фонду України в Маневицькому районі Волинської області провести нарахування підвищення до пенсії на користь ОСОБА_1 за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зазначена постанова мотивована тим, що позивач є дитиною війни, а рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та від 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік» якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а відтак вимоги позивача щодо виплати підвищення до пенсії є підставними та обґрунтованими за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року та за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області подало апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати оскаржувану постанову і прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі апелянт вказує на те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального і матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

За відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки таку може бути вирішено на основі наявних у ній доказів (ч. 1 ст. 197 КАС України із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 07.07.2010 року N 2453-VI), що є достатнім для розгляду даної справи.

Заслухавши доповідь судді Львівського апеляційного адміністративного суду, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду скасуванню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач є дитиною війни, що підтверджується відповідним посвідченням, а відтак, він має право на отримання підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Вирішуючи позовні вимоги щодо спірних виплат за 2006 рік, то Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» було зупинено дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», однак Законом України від 19.01.2006 року №3367-ІУ дію цієї статті було відновлено, але встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5, запроваджуються з 01 січня 2006 року, а статтею 6 - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом верховної ради України з питань бюджету. Тобто, такі підвищення до пенсії повинні були здійснюватись у випадку вищезазначених умов. Оскільки такі умови не настали, в задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за 2006 рік слід відмовити.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 положення Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік», якими обмежується дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цих Рішень.

При цьому згідно п.п. 5,6 резолютивної частини такого це рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними та є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Стосовно посилань апелянта на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», то колегія вважає за необхідне вказати про наступне.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Однак, згідно ч.3 ст. 28 цього Закону мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Оскільки законодавством інший мінімальний розмір пенсії за віком не визначений, слід застосовувати цей розмір.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що підвищення до пенсії відповідно до ст.6 «Про соціальний захист дітей війни» повинно було виплачуватись за період з 09.07.2007 по 31.12.2007 року та за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, тобто, з дня набрання чинності рішень Конституційного суду України.

В той же час, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Посилання представника відповідача на пропущення позивачем річного строку звернення до адміністративного суду, колегія суддів вважає обґрунтованими з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.99 КАС України, в редакції, яка була чинна на момент звернення позивача до суду, розгляду і вирішення справи судом першої інстанції, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У зв»язку з тим, що підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком не нараховувалось відповідачем, колегія суддів вважає, що в даному випадку слід застосовувати річний строк звернення до суду, оскільки іншими нормативно-правовими актами не визначено строк звернення до суду за не нарахованими пенсіями.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що позов підлягає до часткового задоволення, а саме в частині виплати підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, оскільки, дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка передбачає виплату дітям війни підвищення у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком була відновлена з 22.05.2008 року, відтак позивач має право на таку виплату.

У задоволенні позовних вимог щодо виплати підвищення до пенсії за період з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року слід відмовити у зв»язку з пропуском строку звернення до суду позивачем.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх положення, що визнані неконституційними втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним судом України рішення про їх неконституційність.

Колегія суддів також вважає за необхідне зазначити про те, що відсутність бюджетного фінансування на виплату, передбачених Законом України «Про соціальний захист дітей війни», підвищення до пенсії не може бути причиною невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього зобов'язань, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі В«Кечко проти УкраїниВ» ).

Оскільки правові положення, які передбачають виплату щомісячного підвищення до пенсії дітям війни є чинними, а позивач належать до вказаної групи осіб і має право на її отримання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати розмір такої допомоги.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

З огляду на викладене, колегія суддів відзначає, що невиплата підвищення до пенсії позивачу заподіяна протиправною бездіяльністю відповідача.

Колегія суддів вважає, що вірним способом відновлення порушеного права позивача є покладення обов'язку на відповідача провести належне нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням виплачених позивачу сум у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року, що, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права, фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам.

Керуючись ст. 195, ст. 196, ч.1 ст.197, п.3 ст. 198, ст. 202, ч.2 ст. 205, ст. 207, ст. 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області задовольнити частково.

Постанову Маневицького районного суду Волинської області від 08 травня 2009 року скасувати та прийняти нову про часткове задоволення позову.

Визнати бездіяльність управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області щодо невиплати на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України у Маневицькому районі Волинської області провести нарахування та виплату на користь ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно виходячи з мінімального розміру пенсії за віком, встановленого абз.1 ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили.

Головуючий : О.Б. Заверуха

Судді : Д.М. Старунський

ОСОБА_2