Ухвала

від 22.02.2011 по справі 2а-476/09

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 лютого 2011 р. Справа № 24829/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Сапіги В.П., Попка Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області на постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 11 березня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області про зобов'язання провести нарахування та виплату підвищення до пенсії, як дитині війни,

ВСТАНОВИЛА :

У лютому 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати незаконною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області (надалі - УПФ України в Ратнівському районі) у вигляді невиплати їй передбаченої ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» щомісячної державної соціальної допомоги, як дитині війни, зобов'язати відповідача нарахувати і виплатити їй таку допомогу за 2006-2008 рр. та здійснювати в подальшому виплату пенсії у розмірах, передбачених законом.

Постановою Ратнівського районного суду Волинської області від 11 березня 2009 року вказаний позов задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність УПФ України в Ратнівському районі щодо ненарахування та невиплати позивачці, як дитині війни, підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком і зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 таке підвищення за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі УПФ України в Ратнівському районі просить зазначену постанову скасувати і прийняти нову про відмову у задоволенні вимог позивачки в повному обсязі, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права та неповноту з'ясування істотних обставин справи. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що законодавство України не містить жодного нормативного акту, прийнятого на виконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» про підвищення розміру пенсій дітей війни на 30 % мінімальної пенсії за віком, та не врегульовує питання про те, які саме органи мають проводити такі виплати, за рахунок яких коштів і джерел. Крім того, залишається невизначеним порядок обчислення спірної доплати та її розмір. Просить врахувати, що встановлений ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розміру пенсій, призначених відповідно до зазначеного Закону, і не може враховуватися для перерахунків або підвищень інших пенсій. Стверджує, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом не були враховані положення бюджетного законодавства України, а також видаткові можливості основного фінансового документу держави і Пенсійного фонду України. Наполягає на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, вважаючи, що він пропущений позивачкою без поважних причин.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких мотивів.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд виходив із того, що вона належить до категорії громадян, на яких поширюються державні соціальні гарантії дітям війни, а тому має право на передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» доплату до пенсії. Оскільки Конституційний Суд України своїми рішеннями від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними окремі положення Законів України про Державний бюджет України на 2007-2008 рр., якими було зупинено і обмежено право на отримання спірної доплати, відмова УПФ України в Ратнівському районі у проведенні нарахування та виплати позивачці підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року є незаконною. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та є правильними.

Безспірно встановлено, що позивачка є дитиною війни та відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у редакції, що була чинною на час виникнення та існування спірних правовідносин у 2007-2008 рр., мала право на підвищення виплачуваної їй відповідачем пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.

Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року та 22.05.2008 року визнано такими, що не відповідають Конституції України, положення Законів України про Державний бюджет на 2007-2008 рр., якими було зупинено (обмежено) дію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», із вказівкою на те, що дані рішення Конституційного Суду України мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

За чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

Положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, на думку колегії суддів, не слід брати до уваги при вирішенні спору, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації конституційних гарантій та права на отримання підвищення до пенсії дітям війни, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

За таких обставин колегія суддів приходить до переконання про підставність вимог позивачки ОСОБА_1 у частині визнання протиправною відмови відповідача у підвищенні розміру її пенсії, як дитини війни, за період з 09 липня по 31 грудня 2007 року та з 22 травня по 31 грудня 2008 року і правомірність задоволення таких вимог судом першої інстанції.

Оскільки функції з призначення, нарахування та виплати пенсії позивачки здійснює Пенсійний фонд України в особі управління в Ратнівському районі Волинської області, відповідний обов'язок правильно покладено на відповідача у справі.

Достатніх правових підстав чи застережень щодо неможливості підвищення пенсії позивачки у передбаченому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» розмірі колегія суддів не вбачає.

Покликання апелянта на відсутність бюджетного фінансування встановленого дітям війни підвищення до пенсії, як на причину невиконання державою взятих на себе зобов'язань, до уваги колегією суддів не приймаються, оскільки реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

Крім того, оскільки відповідач УПФ України в Ратнівському районі у ході судового розгляду справи не наполягав на застосуванні строку звернення до адміністративного суду, підстав для його застосування на стадії апеляційного провадження, на думку колегії суддів, немає.

Доводи апелянта в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Ратнівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Ратнівського районного суду Волинської області від 11 березня 2009 року у справі № 2а-476/09/0313 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Сапіга

ОСОБА_2