Рішення

від 19.08.2015 по справі 910/14778/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.08.2015Справа №910/14778/15

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м.Київ, ЄДРПОУ 34693790

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ, ЄДРПОУ 36049370

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Мамросенка Володимира Володимировича, м.Київ

про звернення стягнення на предмет застави

та за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ, ЄДРПОУ 36049370

до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м.Київ, ЄДРПОУ 34693790

про визнання договору застави товарів в обороті №567-291210/Т від 29.12.2010р. недійсним

Суддя Любченко М.О.

Представники сторін:

від позивача: Луговик Є.В. - по дов.

від відповідача: Малиневський П.П. - по дов.

від третьої особи: не з'явився

Згідно з приписами ст.77 Господасрького процесуального кодексу України у судовому засіданні 22.07.2015р. оголошувалась перерва.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк», м.Київ звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави - труби металеві (сталь 20) d600 мм у кількості 1092 тон, ціною за тону 1658,39 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 1 810 961,88 грн. та труби металеві (сталь 20) d800 мм у кількості 8785 тон, ціною за тону 1658,40 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 14 569 038,12 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» на праві власності на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «ДнепрАЗОТ», акту прийому-передачі від 24.12.2010р., балансової довідки №24/12-02 від 24.12.2010р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №281 від 27.12.2010р., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій, та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» про стягнення заборгованості за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. в розмірі 15 091 570,53 грн., з яких заборгованість по кредиту в розмірі 9 574 949,34 грн. та заборгованість зі сплати процентів в сумі 5 516 621,19 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем набуто право звернення стягнення на предмет застави за договором №567-291210/Т від 29.12.2010р. застави товарів в обороті, укладеним між позивачем та відповідачем на забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» за кредитним договором №371/231210 від 23.12.2010р., умови якого щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитною лінією було порушено позичальником.

Відповідач у поясненнях б/н від 04.08.2015р. проти задоволення позовних вимог надав заперечення з огляду на стягнення заявником заборгованості за кредитним договором №371/231210 від 23.12.2010р. з майнового поручителя, що на думку відповідача, вказує на відсутність підстав для звернення стягнення на предмет застави. Одночасно, у вказаних поясненнях Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 23.07.2015р. прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м.Київ про визнання договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. застави товарів в обороті недійсним.

В обґрунтування зустрічних позовних вимог заявник посилався на те, що визначений в оспорюваному правочині предмет застави не відповідає приписам Закону України «Про заставу», зокрема, за твердженнями позивача за зустрічним позовом, металеві труби, що є предметом застави, не відділено від колектора, разом з яким останні було придбано у Відкритого акціонерного товариства «ДнепрАЗОТ» на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу та заявник не має можливості здійснювати вільне розпорядження ними. Наведені обставини, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», є достатньою підставою для визнання договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. недійсним.

Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» у відзиві б/н від 07.08.2015р. проти задоволення зустрічних позовних вимог надало заперечення, посилаючись на те, що укладений між позивачем та відповідачем договір №567-291210/Т від 29.12.2010р. застави в повному обсязі відповідає вимогам чинного законодавства. Одночасно, відповідачем за зустрічним позовом заявлено про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 08.07.2015р. господарського суду до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, було залучено Мамросенка Володимира Володимировича.

Третя особа у судове засідання 19.08.2015р. не з'явилась, представника не направила, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України не скористалась, своєї правової позиції по суті спору не висловила.

Проте, за висновками суду, Мамросенко Володимир Володимирович був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного.

За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Статтею 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Зі змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що місцем проживання Мамросенка Володимира Володимировича на теперішній час є: м.Київ, вул.Ватутіна, буд.26, кв.31. Інших адрес вказаного учасника судового процесу матеріали справи не містять.

На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 07.08.2015р. з метою повідомлення третьої особи про час та місце розгляду справи.

Наразі, конверт з вказаною вище ухвалою було вручено адресату, що підтверджується поштовим повідомленням №0103034471014.

За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою Мамросенка Володимира Володимировича, яка наявна в матеріалах справи, з огляду на наявні в матеріалах справи докази отримання вказаним учасником судового процесу поштової кореспонденції, суд дійшов висновку про належне повідомлення третьої особи про дату, час і місце розгляду справи.

Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у третьої особи можливості дізнатись про слухання справи за її участю.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що третя особа не була позбавлена права та можливості ознайомитись з ухвалою від 07.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

З приводу неявки третьої особи в судове засідання господарський суд зазначає наступне.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.Вказанами правами у відповідності до ст.27 Господарського процесуального кодексу України наділено третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору.

Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

У ст.69 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України.

Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату.

Розгляд справи №910/14778/15 здійснюється з 09.06.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору.

Судом також враховано, що ухвалою від 07.08.2015р. явка учасників судового процесу в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

За висновками суду, незважаючи на те, що третя особа не з'явилась в судове засідання 19.08.2015р., справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши всі представлені учасниками судового процесу докази, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із ст.11 вказаного нормативно-правового акту підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу норм ч.2 ст.1069 Цивільного кодексу України права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом.

Статетю 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст.345 Господарського кодексу України встановлено, що у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Як свідчать матеріали справи, 23.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (позичальник) та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (банк) було укладено кредитний договір №371-231210, відповідно до п.1.1 якого банк надає позичальнику кредит в сумі 6 450 000 грн. строком по 21.06.2011р. включно, із сплатою 30% процентів річних.

Строк дії договору встановлюється з дня його укладання і до повного погашення кредиту, процентів за ним, штрафів, пені, тощо (п.8.10 договору №371-231210 від 23.12.2010р.).

21.06.2011р. сторонами було укладено договір про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р., відповідно до якого строк користування кредитом визначено по 20.06.2012р. зі сплатою 35% річних.

Договором від 20.06.2012р. сторонами погоджено внесення змін до кредитного договору та визначення строк користування кредитними коштами по 19.10.2012р. зі сплатою 35% річних.

У договорі від 19.10.2012р. про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р. контрагентами погоджено збільшення строку користування кредитом по 18.10.2013р. зі сплатою 35% річних.

21.01.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» було укладено договір про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р., яким збільшено ліміт невідновлювальної кредитної лінії до 9 658 165 грн. зі строком користування до 18.10.2013р. зі сплатою 25% річних.

За умовами п.2.1 договору №371-231210 від 23.12.2010р. кредит, наданий банком, забезпечується всім належним позичальнику майном, на яке може бути звернене стягнення згідно законодавства.

Одночасно, з наявних в матеріалах справи документів, вбачаться, що належне виконання відповідачем своїх обов'язків за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. було забезпечено порукою Мамросенка Володимира Володимировича за договором №127-140113/П від 14.01.2013р.

З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги кредитний договір №371-231210 від 23.12.2010р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.

За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм статей 1054-1057 1 Цивільного кодексу України, а в частині, що не суперечить вказаним нормам та умовам договору, регулюється ст.1046-1053 Цивільного кодексу України.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вказувалось вище, у п.1.1 кредитного договору №371-231210 від 23.12.2010р. сторонами було погоджено ліміт кредитування на рівні 6 450 000 грн.

21.01.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» було укладено договір про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р., яким збільшено ліміт невідновлювальної кредитної лінії до 9 658 165 грн.

Кредит надається позичальнику для поновлення обігових коштів (п.1.2 договору №371-231210 від 23.12.2010р.).

За умовами п.8.2 договору №371-231210 від 23.12.2010р. кредит надається шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника, відкритий в Публічному акціонерному товаристві «Європейський газовий банк» або за листом клієнта на оплату товарів або послуг.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору №371-231210 від 23.12.2010р. позивачем було надано відповідачу кредитні кошти на загальну суму 9 658 163,34 грн. шляхом перерахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» 23.12.2010р. кредитних коштів в розмірі 6 450 000 грн. та 21.01.2013р. - 3 208 163,64 грн. Обставини щодо перерахування банком кредитних коштів на рахунок позичальника підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку останнього.

З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи ухвалою від 12.06.2015р. судом було зобов'язано відповідача надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» грошових коштів в сумі 9 658 163,34 грн. в межах договору №371-231210 від 23.12.2010р.

Однак, відповідачем вказаних заперечень надано не було, представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» протягом розгляду справи у судових засіданнях факту отримання грошових коштів на підставі договору №371-231210 від 23.12.2010р. не заперечно.

За таких обставин, враховуючи наведене вище, приймаючи до уваги наявні в матеріалах справи докази, господарський суд дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Європейський газовий банк» виконало свої зобов'язання за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. в частині надання грошових коштів окремими траншами в межах ліміту кредитування на загальну суму 9 658 163,34 грн.

Частиною 1 ст.1054 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок, зокрема, позичальника повернути кредит та сплатити проценти за кредитним договором.

За приписами ст.1056 1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За умовами п.6.2 кредитного договору №371-231210 від 23.12.2010р. позичальник зобов'язується сплачувати проценти за користування кредитом зі свого поточного рахунку в Публічному акціонерному товаристві «Європейський газовий банк» або іншого поточного рахунку.

У п.1.1 договору №371-231210 від 23.12.2010р. сторонами погоджено процентну ставку на рівні 30% річних.

21.06.2011р. сторонами було укладено договір про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р., відповідно до якого збільшено процентну ставку до 35% річних.

21.01.2013р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» було укладено договір про внесення змін до договору №371-231210 від 23.12.2010р., яким змінено ставку за користування кредитом до 25% річних.

У п.7.1 договору №371-231210 від 23.12.2010р. зазначено, що проценти на кредит нараховуються щомісячно не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. В останній місяць дії правочину проценти за кредит нараховуються в день закінчення дії договору. Нарахування процентів проводиться з першого по останній день поточного місяця. Проценти нараховуються на залишки заборгованості на ту кількість календарних днів, протягом яких залишки цих сум обліковувались на позичковому рахунку позичальника банку.

За умовами п.7.2 укладеного між сторонами кредитного договору позичальник сплачує проценти в строк до п'ятого числа місяця, наступного за місяцем нарахування на рахунок №206873014821. Позичальник сплачує проценти за останній період (тобто, період, в якому наступає термін повернення кредиту) не пізніше за термін повернення кредиту. Розрахунок процентів проводиться за період користування кредитними коштами з моменту списання цих коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту повернення цих коштів. Проценти нараховуються за методом «факт/365(366)», виходячи з розрахунку фактичної кількості днів у місяці та році. Розрахунок процентів за день видачі проводиться як за повний день, а за день повернення не проводиться.

Як свідчать матеріали справи, за користування кредитними коштами (з урахуванням збільшення ліміту кредитної лінії) у період з 23.12.2010р. по 31.05.2015р. банком було нараховано проценти на загальну суму 10 183 710,14 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд».

З огляду на наведене вище, виходячи з умов укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що строк оплати Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» процентів за користування кредитними коштами в межах договору №371-231210 від 23.12.2010р., що були нараховані за період з 23.12.2010р. по 31.05.2015р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» було лише часткового виконано свої зобов'язання з внесення процентів за користування кредитом за договором №371-231210 від 23.12.2010р., в результаті чого у позичальника утворилась заборгованість в сумі 5 516 621,19 грн.

Наразі, господарський суд зауважує, що вказаний вище розмір заборгованості відповідача зі слати процентів за користування кредитними коштами підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд».

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Як зазначалось судом, контрагентами у п.1.1 договору №371-231210 від 23.12.2010р. (в редакції договору від 21.01.2013р.) погоджено строк користування кредитними коштами по 18.10.2013р.

У п.6.1 укладеного між сторонами правочину позичальник зобов'язався повернути одержавний кредит банку.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на умови спірного кредитного правочину, господарським судом встановлено, що строк повернення кредитної лінії, що була надана Товариству з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» на підставі договору №371-231210 від 23.12.2010р., настав.

Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, позичальником грошові кошти в повному обсязі повернуто не було, в результаті чого у позичальника утворилась заборгованість в розмірі 9 574 949,34 грн. Обставини, щодо часткового повернення позичальником кредитних коштів підтверджуються наявними в матеріалах справи банківськими виписками з рахунку відповідача.

Ухвалою від 12.06.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №371-231210 від 23.12.2010р.

Однак, відповідачем вимоги господарського суду виконано не було, доказів належного виконання умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами не надано, факту наявності заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 574 949,34 грн. та за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 5 516 621,19 грн. не спростовано.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» було порушено умови кредитного договору №371-231210 від 23.12.2010р. в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість за кредитом в сумі 9 574 949,34 грн. та за процентами в розмірі 5 516 621,19 грн.

Щодо заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності суд зазначає наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як було встановлено судом, обов'язок з повернення повної суми заборгованості за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. виник у відповідача тільки після 18.10.2013р., тобто, у даному випадку трирічний термін позовної давності не сплив.

Щодо перебігу строків позовної давності за вимогами про стягнення процентів за користування кредитними коштами, господарський суд зауважує наступне.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч.1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст.264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Пунктом 4.4.1. Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Наразі, як свідчать наявні в матеріалах справи документи, відповідачем неодноразово вчинялись дії, направлені на підтвердження наявності своєї заборгованості з внесення плати за користування кредитними коштами. Зокрема, представленими до матеріалів справи банківськими виписками з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» підтверджується, що позичальником протягом всього часу користування кредитними коштами в межах строків позовної давності, починаючи з 2010р., вносились часткові оплати процентів за користування кредитними коштами. При цьому, судом також враховано, що більша частина оплат не містить посилань на період нарахування відсотків, за який здійснюється погашення.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості з повернення кредитних коштів та заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами не сплив.

За приписами ст.572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ч.1 ст.574 Цивільного кодексу України).

Як свідчать матеріали справи, 29.12.2010р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством «Європейський газовий банк» (заставодержатель) було укладено договір №567/2912/Т застави товарів в обороті, відповідно до п.1.1 (в редакції договору від 19.10.2012р. про внесення змін) якого заставодавець передає в заставу заставодержателю товари в обороті, найменування, кількість, ціна та загальна вартість яких визначені правочином, як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. строком користування до 18.10.2013р., а також процентів за користування кредитом, виходячи з процентних ставок згідно умов кредитного договору, а також комісійної винагороди, неустойки за цим або кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет застави в повному обсязі.

Наразі, суд вважає твердження Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» про невідповідність вказаного правочину вимогам чинного законодавства та наявність підстав для визнання його недійсним необгрунованими, а зустрічні позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.628 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом ст.638 Цивільного кодексу України, ст.180 Господарського кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому, за змістом п.3 ст.180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У ст.12 Закону України «Про заставу» зазначено, що у договорі застави визначаються суть, розмір та строк виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, опис предмета застави, а також інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода.Опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Статтею 577 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, установлених законом. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заяви заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

У таблиці №1 до договору №567/2912/Т від 29.12.2010р. сторонами було визначено, що предметом застави є труби металеві (сталь 20) d600 мм у кількості 1092 тон, ціною за тону 1658,39 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 1 810 961,88 грн. та труби металеві (сталь 20) d800 мм у кількості 8785 тон, ціною за тону 1658,40 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 14 569 038,12 грн.

У п.2 договору №567/2912/Т від 29.12.2010р. зазначено, що узгоджена контрагентами вартість товару становить 13 680 000 грн. Заставодавець засвідчує та гарантує, що предмет застави (товар) належить йому на праві власності на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «ДнепрАЗОТ», акту прийому-передачі від 24.12.2010р., балансової довідки №24/12-02 від 24.12.2010р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №281 від 27.12.2010р.; не вилучений з цивільного обороту і на нього згідно з законодавством може бути звернуто стягнення заставодержателем, нікому не продано, не заставлено, в спорі, під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває, спору про предмет застави (про права на нього) не існує, ніякі права на предмет застави ніяким третім особам не передані, не знаходяться під обтяженням.

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язань за кредитним договором.

Вказаний правочин підписано заступником голови правління Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» Шиманським Ю.В., а з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» директором Мамросенком В.В. та скріплено печаткми суб'єктів господарювання.

Заставу за вказаним правочинном було зареєстровано 29.12.2010р., що підтверджується витягом №29881985 від 29.12.2010р. з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.

За змістом п.2.6 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (договір, який не укладено). У зв'язку з наведеним господарським судам необхідно встановлювати, чи є оспорюваний правочин вчиненим та з якого моменту (статті 205 - 210, 640 Цивільного кодексу України, частини друга - п'ята, сьома статті 180 Господарського кодексу України тощо).

Враховуючи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» звернулось до суду з зустрічним позовом про визнання договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. застави товарів в обороті недійсним, керуючись приписами чинного на момент укладання договору цивільного та господарського законодавства України, господарським судом було встановлено, що сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору застави, підписано та скріплено печатками текст договору, а отже, спірний правочин було вчинено 29.12.2010р.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється у спосіб встановлений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 Цивільного кодексу України).

За приписом ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За приписами ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

За змістом Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи поданий зустрічний позов, заявник посилався на те, що визначений в оспорюваному правочині предмет застави не відповідає приписам Закону України «Про заставу», зокрема, за твердженнями позивача за зустрічним позовом, металеві труби, що є предметом застави, не відділено від колектора, разом з яким останні було придбано у Відкритого акціонерного товариства «ДнепрАЗОТ» на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, та у заявника відсутня можливість здійснювати вільне розпорядження ними. Наведені обставини, на думку Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», є достатньою підставою для визнання договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. недійсним.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

За приписами ч.1 ст.203 Цивільний кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Згідно зі ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 4 Закону України «Про заставу» визначено, що предметом застави можуть бути майно та майнові права. Предметом застави може бути майно, яке відповідно до законодавства України може бути відчужено заставодавцем та на яке може бути звернено стягнення. Предметом застави може бути майно, яке стане власністю заставодавця після укладення договору застави, в тому числі продукція, плоди та інші прибутки (майбутній урожай, приплід худоби тощо), якщо це передбачено договором. Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких забороняється законом. Предметом застави не можуть бути об'єкти державної власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, а також майнові комплекси державних підприємств та їх структурних підрозділів, що знаходяться у процесі корпоратизації. Предметом застави підприємств державної форми власності, приватизація яких заборонена законодавчими актами, та їх структурних підрозділів, що знаходяться в процесі корпоратизації, можуть бути їх товари в обороті або в переробці.

Предметом застави не можуть бути: культурні цінності, що є об'єктами права державної чи комунальної власності і занесені або підлягають занесенню до Державного реєстру національного культурного надбання; пам'ятки культурної спадщини, занесені до Переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації. Предметом застави не можуть бути вимоги, які мають особистий характер, а також інші вимоги, застава яких заборонена законом (ч.4 ст.576 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст.12 Закону України «Про заставу» встановлено, що опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Господарський суд зазначає, твердження позивача за зустрічним позовом про невідповідність визначеного в оспорюваному правочині предмету застави вимогам чинного законодавства є безпідставними та доказового необґрунтованими. При цьому, судом враховано настуне.

Як вказувалось вище, предметом застави за договором №567-291210/Т від 29.12.2010р. сторони визначили труби металеві (сталь 20) d600 мм у кількості 1092 тон, ціною за тону 1658,39 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 1 810 961,88 грн. та труби металеві (сталь 20) d800 мм у кількості 8785 тон, ціною за тону 1658,40 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 14 569 038,12 грн.

Заставодавець засвідчує та гарантує, що предмет застави (товар) належить йому на праві власності на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «ДнепрАЗОТ», акту-прийому передачу від 24.12.2010р., балансової довідки №24/12-02 від 24.12.2010р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №281 від 27.12.2010р.; не вилучений з цивільного обороту і на нього згідно з законодавством може бути звернуто стягнення заставодержателем, нікому не продано, не заставлено, в спорі, під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває, спору про предмет застави (про права на нього) не існує, ніякі права на предмет застави ніяким третім особам не передані, не знаходяться під обтяженням (п.4 договору №567-291210/Т від 29.12.2010р.).

Як свідчать матеріали справи, за договром №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі продажу, укладеним між Відкритим акціонерним товариством «ДнепрАЗОТ» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (покупець), продавець зобов'язався передати у власність (продати) покупцю колектор зовнішньо-площадкової каналізації від промстоків №1 до ріки Дніпр (інвентарний номер №3463), а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його.

У п.1.2 договору №665/10-5 від 16.12.2010р. зазначено, що майно, яке підлягає продажу має наступний склад: дільниця №1 «Промсток-1 - Промсток -2 (пгт.Карнауховка)», що складається зі сталевих труб довжиною 3,48 кв, діаметром 600 мм; дільниці №2 «Промсток-2 (пгт Карнауховка) - ПК 379», що складається зі сталевих труб довжиною 43,98 км, діаметром 800 мм; дільниця №3 «ПК 379 - до випуску до ріки Дніпр (район с.Дніпровське), що складається зі сталевих труб довжиною 5,30 км, діаметром 600 мм; металеві чохли у кількості 8 одиниць (кожен довжиною 30 м, діаметром 1000 мм), розміщені під автодорогами (5 одиниць) та залізничними шляхами (3 одиниці). Розміщення предмету застави підземне на глибині 2,5 м.

Відповідано до акту б/н від 24.12.2010р. приймання передачі колектора зовнішньо-площадкової каналізації від промстоків №1 до ріки Дніпр продавцем було передано, а покупцем прийнято товар за договором №665/10-5 від 16.12.2010р.

Суд зауважує, що такі індивідуальні ознаки товару, як діаметр металевих труб та матеріал (сталь), що визначені в оспорюваному правочині та договорі купівлі-продажу №665/10-5 від 16.12.2010р., повністю співпадають.

Суд також звертає увагу заявника, що марка сталі металевих труб, які є предметом застави за спірним правочином, була визначена позивачем за зустрічним позовом самостійно та наведена у листі №24/12-02 від 24.12.2010р.

При цьому, суд зауважує, що твердження позивача за зустрічним позовом про те, що предмет застави на теперешній час знаходиться під землею та його фактично не відділено від колектора ніяким чином не вказує на те, що останній не відповдає приписам Закону України «Про заставу», оскільки вказаним нормативно-правовим актом заборони передачі в заставу частини об'єкту, яка характеризується індивідуальними ознаками та технічними характеристиками, не встановлено.

До того ж, доказів того, що майно, передане у власність відповідача за договором №665/10-5 від 16.12.2010р., на теперешній час є неподільним чи складовою цілої працюючої колекторської системи, що зумовлювало б неможливість звернення стягнення на частину об'єкту - металеві труби, матеріали справи не містять.

Навпаки, наявними в матеріалах справи документами, зокрема, листом №21/12-04 від 21.12.2010р. Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» підтверджується, що колектор зовнішньо-площадкової каналізації від промстоків №1 до ріки Дніпр (інвентарний номер №3463) придбавався для подальшого розбирання. Вказану мету отримання у власність колектору також було підтверджено Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» у листі №2608-01 від 26.08.2014р.

Одночасно, Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», на яке у відповідності до чинного господарського процесуального законодавства України покладено обов'язок довести ті обставини, на які воно посилається в якості обгрунтуовання своїх вимог, не надано належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів того, що станом на момент укладання договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. застави та на теперешній час вказане майно було знищене чи не відповідало індивідуальним ознакам, які наведені у таблиці №1 до оспорюваного договору.

Суд також звертає увагу Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», що визначення у договорі застави будь-яких додаткових індивідуальних ознак, як-то інвентаризаційний номер, не є обов'язковим та не вимагається Законом України «Про заставу», а частиною 2 ст.12 вказаного Закону України передбачено, що опис предмета застави в договорі застави може бути поданий у загальній формі (вказівка на вид заставленого майна тощо).

Крім того, слід зазначати, що у п.4 договору №567/2912/Т від 29.12.2010р. заставодавець засвідчив та гарантував, що предмет застави (товар) належить йому на праві власності; не вилучений з цивільного обороту і на нього згідно з законодавством може бути звернуто стягнення заставодержателем, нікому не продано, не заставлено, в спорі, під забороною (арештом) та в податковій заставі не перебуває, спору про предмет застави (про права на нього) не існує, ніякі права на предмет застави ніяким третім особам не передані, не знаходяться під обтяженням.

До того ж, у листі №24/12-02 від 24.12.2010р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» було чітко визначено складові колекторської системи та належність до нього металевих труб, що є предметом застави за оспорюваним правочином.

Суд зауважує, що знаходження предмету застави під землею ніяким чином не впливає на відповідність укладеного між сторонами правочину вимогам чинного законодавства та не нівелює права відповідача, як власника майна, на власний розсуд користуватись ним (з урахуванням обмежень, що випливають з договору застави).

При цьому, посилання позивача за зустрічним позовом на те, що предмет застави за договором №567-291210/Т від 29.12.2010р. не відповідає ст.41 Закону України «Про заставу» суд також не приймає до уваги в якості належної та достатньої підстави для визнання вказаного правочину недійсним.

Статтею 40 Закону України «Про заставу» передбачено, що предметом застави товарів в обороті або у переробці можуть бути сировина, напівфабрикати, комплектуючі вироби , готова продукція тощо. При заставі товарів в обороті або у переробці реалізовані заставодавцем товари перестають бути предметом застави з моменту їх вручення набувачу або транспортній організації для відправлення набувачу або передачі на пошту для пересилки набувачу, а набуті заставодавцем товари, передбачені в договорі застави, стають предметом застави з моменту виникнення на них права власності.

Договір застави товарів у обороті або в переробці повинен індивідуалізувати предмет застави шляхом зазначення знаходження товарів у володінні заставодавця чи їх розташування в певному цеху, складі, іншому приміщенні або іншим способом, достатнім для ідентифікації сукупності рухомих речей як предмета застави (ст.41 Закону України «Про заставу»).

Наразі, господарський суд зауважує, що наведеними нормами передбачено, що предметом застави товарів в обороті можуть бути комплектуючі вироби, зокрема, за висновками суду, складові частини колекторської системи також відповідають вказаним ознакам, а умовами оспорюваного правочину визначено чітке місцезнаходження майна.

До того ж, слід зауважити, що наявність невідповідності між предметом застави за договором №567-291210/Т від 29.12.2010р. та переліком майна (його характеристик), який наведено у ст.40 Закону України «Про заставу», не може бути достатньою підставою для визання договору недійсним та таким, що не породжує правових наслідків для його сторін, оскільки визначений сторонами у правочині майно у відповідності до Закону України «Про заставу» та Цивільного кодексу України може бути предметом застави.

Одночасно, судом вже зазначалось, що ст.4 Закону України «Про заставу» також визначено перелік об'єктів, які не можуть бути предметом застави, проте, суд зауважує, що труби металеві до означеного переліку не відносяться.

Крім того, твердження позивача за зустрічним позовом про заборону у п.5 договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. заставодавцю розпоряджатись предметом застави, суд вважає необґрунтованими, оскільки наведеним пунктом спірного правочину передбачено право останнього на відчуження предмету застави за умови заміни товару. Тобто, вказаним пунктом договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. не встановлено виключної заборони заставодавця на розпорядження предметом застави, а лише передбачено умови вчинення такої дії.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, господарський суд дійшов висновку, що твердження позивача за зустрічним позовом про недійсність договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. з огляду на невідповідність предмету застави припиписам ст.40 Закону України «Про заставу» є необґрунтованими, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» такими, що підлягають залишенню без задоволення.

З приводу первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» про звернення стягнення на предмет застави суд зазначає наступне.

Статтею 589 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 20 Закону України «Про заставу» передбачено, що заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

Аналогічні положення містить і ст.23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», яка надає право обтяжувачу в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне зобов'язання, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Як вказувалось вище, відповідно до п.1.1 договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. (в редакції договору від 19.10.2012р. про внесення змін) заставодавець передає в заставу заставодержателю товари в обороті, найменування, кількість, ціна та загальна вартість яких визначені правочином, як забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. строком користування до 18.10.2013р., а також процентів за користування кредитом, виходячи з процентних ставок згідно умов кредитного договору, а також комісійної винагороди, неустойки за цим або кредитним договором, враховуючи відшкодування збитків, завданих прострочкою платежів, відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет застави в повному обсязі, в тому числі, витрати за виконавчим написом.

За умовами п.12 договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. в разі зміни будь-якого строку виконання зобов'язань за кредитним договором, право застави зберігається. При цьому, якщо збільшується розмір зобов'язань заставодавця, право застави розповсюджується також і на такі зобов'язання. Отже, збільшення сторонами ліміту кредитної лінії не спростовує дії застави на все зобов'язання.

Пунтком 7 укладеного між сторонами договору застави передбачено, що заставодавець набуває право звернення стягнення на товар, у разі, якщо на момент закінчення строку виконання зобов'язання за кредитним договором, останні не було виконано.

Як вже зазначалось, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, ухвалою від 12.06.2015р. відповідача було зобов'язано надати докази повного або часткового виконання своїх грошових зобов'язань за договором №371-231210 від 23.12.2010р.

Однак, відповідачем вимоги господарського суду виконано не було, доказів належного виконання умов кредитного договору в частині повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитними коштами не надано, факту наявності заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 574 949,34 грн. та за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 5 516 621,19 грн. не спростовано.

Відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

Отже, господарським судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» свої зобов'язання з повернення кредиту та сплати процентів всупереч положень договору №371-231210 від 23.12.2010р. виконано не було, внаслідок чого у Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» виникло право в силу норм ст.589 Цивільного кодексу України, ст.20 Закону України «Про заставу», ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», та п.7 договору застави №567-291210/Т від 29.12.2010р. звернути стягнення на предмет застави.

Частиною 3 ст.24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Наразі, з матеріалів справи вбачається, що на виконання приписів ст.24 «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» позивачем 08.06.2015р. було зареєстровано відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

При цьому, господарський суд зазначає, що у представленому до матеріалів справи витягу №47151045 від 08.06.2015р. відсутні відомості щодо наявності інших обтяжувачів предмету забезпечувального зобов'язання за договором застави №567-291210/Т від 29.12.2010р.

Одночасно, господарський суд зазначає, що посилання відповідача на задоволення кредиторських вимог банку у межах провадженя по справі №761/25817/14- ц за позовом Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» та Мамросенка Володимира Володимировича, рішенням від 08.07.2015р. по якій частково задоволено позовні вимоги банку: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» заборгованість за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. в сумі 17 240 992,54 грн., суд до уваги не приймає, оскільки наявність відповідного судового рішення, яке не набрало законної сили, без доказів його виконання та погашення спірної заборгованості не нівелює права кредитора на звернення стягнення на предмет застави та задоволення за його рахунок своїх вимог.

Крім того, суд звертає увагу відповідача, що у разі задоволення банком своїх кредиторських вимог на підставі рішення по справі №761/25817/14- ц, Товариство з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» має право звернутись до суду з вимогою про визнання наказу по розглядуваній справі таким, що не підлягає виконанню з урахуванням норми ст.117 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

У ст.25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» вказано, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст.26 вказаного нормативно правового акту.

Згідно із ст.26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» обтяжувач має право на власний розсуд обрати, в тому числі, такий спосіб звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження як продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах.

У п.9 договору №567-291210/Т від 29.12.2010р. зазначено, що звернення стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання може здійснюватись на розсуд заставодержателя або за рішенням суду, або заставодержателем самостійно позасудовим способом відповідно до чинного законодавства та умов договору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, з огляду на передбачене договором №567-291210/Т від 29.12.2010р. та чинним законодавством право застводержателя на задоволення своїх кредиторських вимог шляхом звернення стягнення на предмет застави, в тому числі, за рахунок продажу предмету застави на публічних торгах, у зв'язку із тим, що порушення основного зобов'язання з повернення кредитних коштів та процентів усунуті не були, за висновками суду, позивач правомірно реалізував передбачене чинним законодавством право на звернення до суду з вимогою про звернення стягнення на заставлене майно у визначений вище спосіб.

Згідно з ч.2 ст.591 Цивільного кодексу України початкова ціна предмета застави для його продажу з публічних торгів визначається в порядку, встановленому договором або законом. Якщо звернення стягнення здійснюється за рішенням суду, суд у своєму рішенні може визначити початкову ціну предмета застави.

Статтею 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначається, в тому числі, початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Відповідно до ч.1 ст.58 Закону України «Про виконавче провадження» визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна.

У п.42 Постанови №5 від 30.03.2012р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» зазначено про можливість суду зазначити у рішенні, що початкова ціна встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Отже, початкова ціна предмета застави для його подальшої реалізації або вказівка на її встановлення на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, має зазначатись у рішенні. Аналогічну позицію наведено у постанові від 08.04.2014р. Вищого господарського суду України по справі №1/16.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що заставодержатель просить звернути стягнення на предмет забезпечувального зобов'язання шляхом його реалізації на публічних торгах за ціною, визначеною суб'єктом оціночної діяльності в ході виконавчого провадження.

Враховуючи наведені вище приписи чинного законодавства України, приймаючи до уваги позицію Пленуму Вищого спеціалізованого суду України та Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку, що визначений заявником спосіб визначення початкової ціни предмету застави, відповідає вимогам законодавства України.

Позицію з приводу правомірності визначення початкової ціни предмету забезпечувального зобов'язання шляхом зазначення саме способу встановлення наведено у постанові від 26.03.2014р. Вищого господарського суду України по справі № 4/772-55/45.

Крім того, судом прийнято до уваги, що Законом України «Про виконавче провадження» визначено досить тривалі строки для можливого пред'явлення наказу до виконання та вчинення виконавчих дій органами Державної виконавчої служби України, внаслідок чого визначення певної вартості спірного майна в рішенні суду може призвести до завищення або заниження його ціни саме на момент реалізації у виконавчому провадженні, що може спричинити порушення майнових інтересів заставодержателя або заставодавця.

Отже, за висновками суду звернення стягнення на предмет застави шляхом його продажу на публічних торгах за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій, є обґрунтованим.

До того ж, суд звертає увагу, що вартість предмету застави, яка визначена у прохальній частині позовної заяви, є лише ціною товару як індивідуальною ознакою майна, що відповідає його вартості, визначені у договорі купівлі-продажу №665/10-5 від 16.12.2010р., а не є початковою ціною для реалізації на прилюдних торагах.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, приймаючи до уваги всі фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» про звернення стягнення на предмет застави - труби металеві (сталь 20) d600 мм у кількості 1092 тон, ціною за тону 1658,39 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 1 810 961,88 грн. та труби металеві (сталь 20) d800 мм у кількості 8785 тон, ціною за тону 1658,40 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 14 569 038,12 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» на праві власності на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «ДнепрАЗОТ», акту прийому-передачі від 24.12.2010р., балансової довідки №24/12-02 від 24.12.2010р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №281 від 27.12.2010р., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій, та задоволення за рахунок вказаного майна вимог Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» про стягнення заборгованості за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. в розмірі 15 091 570,53 грн., з яких заборгованість по кредиту в розмірі 9 574 949,34 грн. та заборгованість зі сплати процентів в сумі 5 516 621,19 грн., є обгрунтвованими та такими, що підлягають задоволенню.

Усне клопотання Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», яке було заявлене у судовому засіданні 22.07.2015р., про призначення колегіального розгляду справи залишене судом без задоволення з оглядун на наступне.

Згідно зі ст.4 6 Господарського процесуального кодексу України справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

За висновками суду, розглядувана справа не відноситься до категорії складних справ, крім того, наявна практика вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів та договорів застави, на теперішній час є усталеною. Інших підстав для необхідності колегіального розгляду спору позивачем не представлено, а судом не встановлено.

Отже, враховуючи наведене, оскільки, за висновками суду, справа №910/14778/15 не потребує колегіального розгляду, клопотання Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» було залишене без задоволення.

Заява Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» про застосування до зустрічного позову строків позовної давності залишена судом без задоволення з огляду на наявність самостійних підстав для відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

За приписами ст.84 Господарського процесуального кодексу України в резолютивній частині рішення вказується про розподіл судових витрат між сторонами.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняється, в тому числі, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Оскільки у даному випадку саме уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулась до господарського суду з заявою від імені Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» про забезпечення позову, то заявник звільнений від сплати судового збору за її подання.

У п.4.5 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» зазначено, що у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору та якщо позов такої особи залишено без задоволення, судовий збір не стягується.

Одночасно, щодо судового збору за подання первісного позову суд зазначає таке.

Згідно із ст.ст.1, 2 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів і включається до складу судових витрат. Платниками судового збору є громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду.

Статтею 4 вказаного Закону України встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» мінімальна заробітна плата з 01.01.2015р. становить 1 218 грн.

За приписами ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір встановлюється у розмірі 2% ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1 827 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73 080 грн.). З позовних заяв немайнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1 мінімальної заробітної плати (1 218 грн.).

При цьому, за позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину судовий збір сплачується залежно від вартості майна (суми коштів), стосовно якого (якої) заявлено вимогу. У випадку об'єднання відповідних вимог судовий збір піддягає сплаті з вимог як немайнового, так і майнового характеру. (п.2.2.1 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).

Отже, при зверненні до суду з позовом про звернення стягнення на предмет застави та задоволення за рахунок нього кредиторських вимог на суму 15 091 570,53 грн. до Державного бюджету України позивачем повинно було бути внесено судовий збір в сумі 73080 грн.

Таким чином, враховуючи, що позов було подано уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, яка у відповідності до ст.5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, з огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, суд дійшов висновку, що судовий збір в сумі 73080 грн. за подання первісного позову підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» на користь Державного бюджету України.

Згідно з приписами ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за подання зустрічного позову залишається за Товариством з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ про звернення стягнення на предмет застави.

Звернути стягнення на предмет застави - труби металеві (сталь 20) d600 мм у кількості 1092 тон, ціною за тону 1658,39 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 1 810 961,88 грн. та труби металеві (сталь 20) d800 мм у кількості 8785 тон, ціною за тону 1658,40 грн. без податку на додану вартість та заставною вартістю 14 569 038,12 грн., що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Ярославів Вал, буд.13/2, літ.Б) на праві власності на підставі договору №665/10-5 від 16.12.2010р. купівлі-продажу, укладеного з Відкритим акціонерним товариством «ДнепАЗОТ», акту прийому-передачі від 24.12.2010р., балансової довідки №24/12-02 від 24.12.2010р., оборотно-сальдової відомості по рахунку №281 від 27.12.2010р., шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» за ціною, яка буде визначена під час проведення виконавчих дій, та за рахунок вказаного майна задовольнити вимоги Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк» (04073, м.Київ, Оболонський район, проспект Московський, буд.16, ЄДРПОУ 34693790) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Ярославів Вал, буд.13/2, літ.Б) про стягнення заборгованості за кредитним договором №371-231210 від 23.12.2010р. в розмірі 15 091 570,53 грн., з яких заборгованість по кредиту в розмірі 9 574 949,34 грн. та заборгованість зі сплати процентів в сумі 5 516 621,19 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд» (01054, м.Київ, Шевченківський район, вул.Ярославів Вал, буд.13/2, літ.Б) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 73080 грн.

Відмовити в задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Триумф-трейд», м.Київ до Публічного акціонерного товариства «Європейський газовий банк», м.Київ про визнання договору застави товарів в обороті №567-291210/Т від 29.12.2010р. недійсним.

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

У судовому засіданні 19.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 25.08.2015р.

Суддя М.О.Любченко