Рішення

від 19.08.2015 по справі 910/16165/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.08.2015Справа №910/16165/15 за позовом: Відділу охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації, Закарпатська обл., м.Рахів, ЄДРПОУ 34815936 до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія», м.Київ, ЄДРПОУ 39042048 про стягнення 122  586,30 грн. Суддя Любченко М.О. Представники сторін: від позивача: : не з'явився від відповідача: не з'явився СУТЬ СПОРУ: Позивач, Відділ  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації, Закарпатська обл., м.Рахів звернувся до господарського суду м.Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія», м.Київ про стягнення вартості невикористаних талонів в сумі 90721,90 грн., інфляційних втрат в розмірі 12268,67 грн. та штрафу в сумі 19595,73 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія»   умов договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. про закупівлю товарів за державні кошти в частині здійснення поставки товару в повному обсязі, що стало підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом. У судовому засіданні 19.08.2015р.  позивач не з'явився, представника не направив, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, під час слухання справи у вказаному засіданні суду не скористався. Проте, наведений учасник судового процесу був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, з огляду на таке. За приписами п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (п.4 ч.2 ст.81-1 Господарського процесуального кодексу України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони  про час і місце наступного судового засідання. Отже, враховуючи, що присутність представника Відділу охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації  у минулому судовому засіданні підтверджується протоколом від 05.08.2015р.  судового засідання, суд дійшов висновку, що позивач був обізнаний про час та місце наступного слухання справи. Відповідач в судове засідання 19.08.2015р., як і попереднє засідання суду, не з'явився, представника не направив, відзиву на позов не надав, правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористався, правової позиції по суті спору не висловив.   Проте, за висновками суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» було належним чином повідомлене про час та місце розгляду справи. При цьому, господарський суд виходить з наступного. За приписами ст.65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином. Відповідно до п.11 листа №01-8/123 від 15.03.2007р. Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році» до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Статтею 93 Цивільного кодексу України встановлено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Згідно із ч.4 ст.89 вказаного Кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру. Відповідно до ч.1 ст.16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. За змістом наявного у матеріалах справи витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходженням відповідача  на теперішній час є: 01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.52, літ.Б, офіс 204. На вказану адресу судом на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України було скеровано, в тому числі, ухвалу від 05.08.2015р.  з метою повідомлення відповідача про час та місце розгляду справи.   Конверт, направлений на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія», було повернуто до суду з відміткою «За закінченням встановленого терміну зберігання». До того ж, попередня судова кореспонденція, що направлялась відповідачу, також була повернута до суду. У відповідності до п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. За таких обставин, приймаючи до уваги направлення господарським судом поштової кореспонденції за адресою відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців,  з огляду на позицію Вищого господарського суду України, суд дійшов висновку про належне повідомлення вказаного учасника судового процесу про дату, час і місце розгляду справи. Наразі, суд зазначає, що інформація стосовно слухання судом справ є публічною та розміщується на офіційному сайті господарського суду м.Києва в мережі Інтернет, що також свідчить про наявність у відповідача  можливості дізнатись про слухання справи за його участю. Крім того, господарський суд вважає за необхідне зауважити, що у відповідності до  ч.2 ст.2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Статтею 3 вказаного нормативно-правового акту передбачено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень  - це автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. У статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»  передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Отже, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалою від 05.08.2015р. у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua). З приводу неявки сторін в судове засідання господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Статтею 77 вказаного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. У ст.69 Господарського процесуального кодексу України  зазначено, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, третіх осіб, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У п.3   Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду         і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи «Федіна проти України» від 02.09.2010р., «Смірнова проти України» від 08.11.2005р., «Матіка проти Румунії» від 02.11.2006р., «Літоселітіс Проти Греції» від 05.02.2004р.) Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain). Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому, як зазначено вище, господарський суд має право відкласти розгляд справи лише у межах строків, передбачених ст.69 Господарського процесуального кодексу України. Суд наголошує, що строк вирішення спору фактично сплив, а отже у суду відсутня можливість відкладення розгляду спору на іншу дату. Розгляд справи №910/16165/15 здійснюється з 23.06.2015р., а отже подальше відкладення може призвести до порушення приписів господарського процесуального законодавства України та вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо розумних строків судового розгляду спору. За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що сторони в процесі розгляду справи 19.08.2015р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з огляду на приписи ст.69 вказаного нормативно-правового акту, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України. Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі представлені заявником документи, господарський суд встановив: За змістом ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору. Згідно зі ст.626  Цивільного кодексу України договором   є   домовленість   двох   або  більше  сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.ст.6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст.712 Цивільного кодексу України). Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2014р. між Відділом охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації (замовник) та  Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» (постачальник) було укладено договір №ЗК-148/Т/435 про закупівлю товарів за державні кошти, відповідно до п.1.1 якого постачальник зобов'язується у 2014р. поставити замовнику продукти нафтоперероблення рідкі по талонах (бензин А-95, А-92, дизельне паливо), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити такі поливано-мастильні матеріали. Ціна договору становить 434  509 грн. (п.3.1 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. в редакції додаткової угоди №3). У п.10.1 укладеного між сторонами правочину зазначено, що договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2014р., а в частині зобов'язань – до повного їх виконання. З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків з постачання товару. За своїм змістом та правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм  статті 712 Цивільного кодексу України  та  статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми  Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України). Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтями 525, 615 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч.1  ст.530 Цивільного кодексу України). Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч.1 ст.693 Цивільного кодексу України). Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу. Частиною 1 ст.692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. За приписами ст.693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Як зазначалось вище, ціна договору становить 434  509 грн. (п.3.1 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. в редакції додаткової угоди №3). Розрахунки проводяться шляхом перерахування замовником грошових коштів на рахунок постачальника за отримані паливно-мастильні матеріали протягом п'яти банківських днів  з моменту підписання сторонами видаткової накладної та отримання рахунку. Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, відповідачем було передано, а позивачем прийнято талони на паливно-мастильні матеріали на загальну суму 434  509 грн., що підтверджується видатковими накладними №5263 від 16.06.2014р. на суму 69  878 грн., №4110 від 29.05.2014р. на суму 120  016 грн., №6486 від 08.07.2014р. на суму 63500 грн., №4109 від 29.05.2014р. на суму 63  974 грн., №11561 від 08.10.2014р. на суму 87120 грн. та №5259 від 16.06.2014р. на суму 30  021 грн. На оплату паливно-мастильних матеріалів за талонами, які отримано на підставі вказаних вище видаткових накладних, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» було виставлено заявнику рахунки на загальну суму 434  509 грн., а саме рахунок №5881 від 16.06.2014р., №4729 від 29.05.2014р., №7239 від 08.07.2014р., №4736 від 29.05.2014р., №13528 від 08.10.2014р., №5883 від 16.06.2014р. Вказані рахунки було оплачено Відділом охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації шляхом перерахування на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» грошових коштів в сумі 434  509 грн., на підтвердження чого позивачем представлено до матеріалів справи платіжні доручення №870 від 17.07.2014р. на суму 69878 грн., №785 від 29.05.2014р. на суму 120016 грн., №613 від 17.07.2014р. на суму 63500 грн., №449 від 29.05.2014р. на суму 63  974 грн., №1542 від 10.10.2014р. на суму 87  120 грн. та  №511 від 17.07.2014р. на суму 30  021 грн. Ухвалами від 26.06.2015р., від 22.07.2015р. та від 05.08.2015р. відповідача було зобов'язано надати заперечення (у разі наявності) щодо отримання від позивача грошових коштів в сумі 434  509 грн. в межах договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. Однак, відповідачем витребуваних пояснень надано не було, факт належного виконання позивачем своїх обов'язків за спірним правочином не спростовано. За таких обставин, враховуючи наведене вище, судом встановлено, що Відділом охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації було виконано свій обов'язок з перерахування Товариству з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» на підставі договору  №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. грошових коштів, в якості оплати товару в сумі 434  509 грн. За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Відповідно до ч.1 ст.662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. За приписами ст.663 Цивільного кодексі України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. У Наказі №281/171/578/155 від 20.05.2008р. Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики «Про затвердження Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України» зазначено, що талон – це спеціальний талон, придбаний за умовами та відпускною ціною обумовленого номіналу, що підтверджує право його власника на отримання на АЗС фіксованої кількості нафтопродукту певного найменування і марки, які позначені на ньому. Заправлення за талонами відображається у змінному звіті АЗС за формою N 17-НП. За умовами п.1.2 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. товаром у розмінні вказаного правочину є паливно-мастильні матеріали – код. ДК 016-2010-19.20.2 «Паливо рідинне та газ»; оливи мастильні (бензин А-95, А-92, дизельне паливо) по талонах. У п.11.5 вказаного правочину сторонами погоджено, що талоном є спеціально емітований постачальником документ, встановленого зразку та форми, зі ступенем захисту, одноразового використання та встановленою відпускною ціною, обумовленого номіналу, що підтверджує право його пред'явника на отримання на автозаправочних станціях певного найменування і марки, товару, які позначені на ньому. З моменту передачі замовнику паливно-мастильних матеріалів за видатковими накладними та до моменту їх відпуску замовнику на автозаправочній станції за пред'явленими талонами, товар знаходиться у постачальника.  Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання з поставки паливно-мастильних матеріалів з моменту передання паливно-мастильних матеріалів у розпорядження замовника (пред'явника талону) на автозаправочній станції (п.11.6 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р.). У п.5.1 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. сторонами погоджено строк поставки до 31.12.2014р. У п.6.3.3 договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. постачальник зобов'язався здійснювати погашення талонів, по яких було здійснено відпуск паливно-мастильних матеріалів, шляхом проставлення відмітки у вигляді штампу автозаправочної станції, чи порушення їх цілісності. Тобто, з наведеного вбачається, що сторонами при укладанні договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. було досягнуто згоди щодо визначення чіткого моменту виконання постачальником своїх зобов'язань з поставки, який залежить не від передачі талонів на паливно-мастильні матеріали, а від передання пред'явнику такого талону відповідного палива на автозаправочній станції, за результатами чого такі талони погашаються. Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку, що строк поставки паливно-мастильних матеріалів за договором №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. настав. Проте, за твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розмінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» всі талони, передані Відділу охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації, погашено не було, паливо за ними на автозаправочних станціях пред'явникам не відпущено. Наразі, як зазначає позивач, сума неотоварених талонів становить 90721,90 грн. За поясненнями позивача, які з боку відповідача не заперечені, неотримання паливно-мастильних матеріалів за переданими  заявнику талонами обумовлено припиненням діяльності автозаправочних станцій Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія». Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи довідкою №1136/9/1500 від 31.07.2015р. Державної податковою інспекції у Рахівському районі Закарпатської області, відповідно до змісту якої з 01.12.2014р. відповідачем не здійснюється господарська діяльність на території району. При цьому, суд зазначає, що відповідачем не доведено, а судом не встановлено обставин стосовно того, що неодержання позивачем товару (паливно-мастильних матеріалів) обумовлено волею та бездіяльністю Відділу охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації щодо фактичного заправки транспортних засобів. Одночасно, з представлених заявником до суду документів вбачається, що середній рівень споживання позивачем паливно-мастильних матеріалів дозволив би замовнику у строк до 31.12.2014р. використати пальне за всіма талонами, наданими відповідачем, у разі забезпечення Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» відпуску товару у відповідності до умов укладеного між сторонами правочину шляхом погашення талонів. З метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, судом ухвалами від 26.06.2015р., від 22.07.2015р. та від 05.08.2015р. було зобов'язано відповідача надати докази повного або часткового виконання своїх зобов'язань за договором №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. Проте, як зазначалось, відповідачем витребувані судом докази надано не було, документів, що підтверджували б належне виконання умов договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. в частині передання паливно-мастильних матеріалів у розпорядження замовника (пред'явника талону) на автозаправочній станції не надано. При цьому, суд зазначає, що відповідно п.2.3 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч.1 ст.38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи. За таких обставин, з огляду на наведене вище, суд зазначає, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» було порушено умови договору №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. в частині передання паливно-мастильних матеріалів у розпорядження Відділу охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації (пред'явника талону) на загальну суму 90721,90 грн. Доказів зворотного матеріали справи не містять. Частиною 2 ст.693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. Отже, непередання продавцем, який одержав суму попередньої оплати, товару у встановленому об'ємі та у передбачений строк, надає покупцеві право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати. При цьому, виходячи з положень вказаної норми права, до предмета доказування у даній справі входить встановлення наявності чи відсутності певних юридичних фактів, а саме: підстав виникнення у сторін зобов'язань з купівлі-продажу, зокрема, у відповідача обов'язку поставити певний товар у встановлений строк; здійснення позивачем попередньої оплати; порушення відповідачем відповідного зобов'язання передати товар. Як вже зазначалось, матеріалами справи виконання відповідачем зобов'язання поставити товар за договором №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р. в повному обсязі, а саме на суму 90721,90 грн.,   не підтверджується. Доказів протилежного відповідачем не надано. З аналізу умов укладеного між сторонами правочину вбачається, що перераховані замовником на рахунок постачальника грошові кошти за своєю правовою природою є попередньою оплатою, оскільки фактично передання грошових коштів передувало відпуску паливно-мастильних матеріалів на автозаправочних станціях постачальника та погашенню талонів. За таких обставин, за висновками суду, попередня оплата товару у розмірі 90721,90 грн. за договором №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р.  про поставку товару підлягає поверненню покупцю. Таким чином, з огляду на викладене вище, позовні вимоги Відділу  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» про стягнення вартості невикористаних талонів сумі 90721,90 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Виходячи з принципу повного та всебічного розгляду всіх обставин справи, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в сумі 12268,67 грн. та штрафу в розмірі 19595,73  грн. При цьому, суд виходить з наступного. Відповідно до ч.1  ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання)  ст.610 Цивільного кодексу України  кваліфікує як порушення зобов'язання. Згідно з ч.1  ст.611 Цивільного кодексу України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. У  ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України зазначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності. При цьому, право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов'язань, у тому числі, встановлювати неустойку за порушення негрошового зобов'язання, визначено частиною 2 ст.546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, яка передбачена ст.627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, суб'єкти господарських відносин при укладенні договору наділені правом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності – договірної санкції за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань. Аналогічну позицію висловлено Вищим господарським судом України в інформаційному листі №01-06/249 від 15.03.2011р. та у поставі від 28.04.2015р. по справі 910/5692/14. Відповідно до 7.2 договору  №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р.  у разі невиконання або несвоєчасного виконання зобов'язань при закупівлі товарів за державні кошти постачальник сплачує замовнику штраф в розмірі 0,1% від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів  сплачується ще і штраф  в розмірі 7% від вказаної вартості. Господарський суд зазначає, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», відповідно до ст.3 якого розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, до спірних правовідносин не застосовуються. При цьому, господарський суд виходить з того, що за змістом преамбули вказаного Закону України, останній регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. В свою чергу, спір у даній справі виник внаслідок порушення відповідачем негрошового зобов'язання щодо поставки товару у встановлені договором строки. За висновками суду, та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді відсотків від вартості товару, за яким допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення, не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, так само, як і обов'язок постачальника поставити товар не стає грошовим зобов'язанням, а отже відсутні підстави для обмеження розміру нарахованої неустойки подвійною обліковою ставкою Національного банку України.  Аналогічну позицію наведено у постанові від 03.12.2013р. Верховного Суду України по справі №908/43/13-г. За порушення строків поставки товару за договором №ЗК-148/Т/435  від 23.05.2014р.   позивачем нараховано неустойку (у вигляді процентів за кожен день прострочення) за 146 днів  на суму 13  245,40 грн. та штраф в розмірі 7% від суми прострочення в розмірі 6350,33 грн., що загалом становить 19595,73 грн. Після проведення господарським судом перевірки розрахунку неустойки, наведеного позивачем, судом встановлено, що представлений до матеріалів справи розрахунок є арифметично вірним. Позовні вимоги Відділу  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації про стягнення інфляційних втрат  не підлягають задоволенню з огляду на наступне. За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до п.1.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» грошовим, за змістом статей 524, 533 - 535, 625 Цивільного кодексу України, є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов'язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка, відповідно, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору. У даному випадку стягнення з відповідача  фактично суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, а є поверненням сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, а також зобов'язання повернути безпідставно набуте майно, не можна розцінювати як грошові зобов'язання в розумінні ст. 549, 625 Цивільного кодексу України. Тобто, в силу закону нарахування інфляційних збитків є можливим лише внаслідок несвоєчасного виконання грошового зобов'язання. Проте, обов'язок поставити товар не є грошовим зобов'язанням, оскільки дії зобов'язаної сторони не пов'язуються зі сплатою грошових коштів, внаслідок чого нарахування позивачем інфляційних збитків на суму вартості товару, що не був у встановлений строк поставлений відповідачем, є неправомірним. Аналогічну позицію наведено і у постановах від 19.02.2014р., від 08.04.2015р. Вищого господарського суду України по справах №910/10416/13 й №922/5224/14 та постанові від 15.10.2013р. Верховного Суду України у справі № 5011-42/13539-2011. При цьому, суд зазначає, що грошове зобов'язання може виникати, зокрема, з рішення суду про стягнення суми попередньої оплати в зв'язку з недопоставкою продукції, яке набуло законної сили.  Саме після виникнення такого зобов'язання можливо застосування ст.625 Цивільного кодексу України. Вказані висновки суду повністю узгоджуються з п.5.4 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань». За таких обставин, позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Якщо факт недоплати судового збору з'ясовано господарським судом у процесі розгляду прийнятої заяви (скарги), суд у залежності від конкретних обставин справи може, в тому числі, стягнути належну суму судового збору за результатами вирішення спору з урахуванням приписів частин першої - четвертої статті 49 Господарського процесуального кодексу України або ж залишити позов (заяву, скаргу) без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 81 названого Кодексу (п.2.23 Постанови №7 від 21.02.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»). Враховуючи, що при зверненні до суду з розглядуваним позовом заявником було невірно визначено та сплачено суму судового збору, суд зазначає, що судовий збір в сумі 120 грн. підлягає стягненню зі сторін в дохід Державного бюджету України, з яких з огляду на приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України 108 грн. стягується з відповідача, а 12 грн. – з позивача. При цьому, враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 2331,73 грн. з огляду на часткове задоволення позовних вимог покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд – ВИРІШИВ: Частково задовольнити позовні вимоги Відділу  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації, Закарпатська обл., м.Рахів до  Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія», м.Київ про стягнення вартості невикористаних талонів сумі 90721,90 грн., інфляційних втрат в сумі 12268,67 грн. та штрафу в розмірі 19595,73 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.52, літ.Б, офіс 204, ЄДРПОУ 39042048)  на користь Відділу  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації (90600, Закарпатська область, Рахівський район, м.Рахів вул.Карпатська, буд.1, ЄДРПОУ 34815936) вартість невикористаних талонів сумі 90721,90 грн., штраф в сумі 19595,73 грн. та судовий збір в розмірі 2098,37 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути з Відділу  охорони здоров'я Рахівської районної державної адміністрації (90600, Закарпатська область, Рахівський район, м.Рахів вул.Карпатська, буд.1, ЄДРПОУ 34815936) на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 12 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лотос-енергія» (01030, м.Київ, Шевченківський район, вул.Богдана Хмельницького, буд.52, літ.Б, офіс 204, ЄДРПОУ 39042048)   на користь Державного бюджету України судовий збір в сумі 108 грн. Видати накази після набрання рішенням законної сили. У судовому засіданні 19.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повне рішення складено 25.08.2015р. Суддя                                                                                                  М.О. Любченко