Ухвала

від 13.08.2015 по справі 2а-15154/12/2670

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" серпня 2015 р. м. Київ К/800/21321/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Островича С .Е .

Степашка О .І .

секретар судового засідання Бовкун В.В.

за участю представників згідно журналу судового засіданні від 13.08.2015 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Приватного підприємства „Гранд-Сервіс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2а-15154/12/2670

за позовом Приватного підприємства „Гранд-Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.

Києва Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Гранд-Сервіс" звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № 0004272230 від 05.07.2012.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції позивач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ „Берніс Продакт", ТОВ „ПСВ „Тернар Логік" за вересень 2011 року та складено акт № 418/22-30/30523953 від 16.05.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0004272230 від 05.07.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість основний платіж 3753122 грн., штрафні (фінансові) санкції 938281 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість на загальну суму 3753122 грн., порушено вимоги ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228, ст. 236 Цивільного кодексу України, правочини укладені позивачем з контрагентами ТОВ „Берніс Продакт" за серпень, вересень 2011 року та ТОВ „ПСВ „Тернар Логік" за вересень 2011 року є нікчемними та, як наслідок, недійсними з моменту їх вчинення.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, підставами для формування податкового кредиту є: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.

Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Вказаним свідчить про безпідставність посилання податкового органу та судів попередніх інстанцій на інформацію, отриману відповідачем від ДПІ, про те, що позивачем отримано від контрагентів видаткові та податкові накладні без мети реального настання правових наслідків, з єдиною метою проведення документування фактично не здійснених господарських операцій, тобто отримання податкової вигоди, а саме заниження об'єкту оподаткування та несплати податків.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Отже, судами попередніх інстанцій допущено порушення п.198.3 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.2 ст.198 ПК України, водночас фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність нарахування податкового кредиту, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов договірних відносин.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарських операцій.

Однак податковий орган може довести, що отримана платником податку податкова вигода є необґрунтованою. Так, податкова вигода може бути необґрунтованою, зокрема, якщо господарські операції між позивачем та його контрагентом не були реальними, а оформлялися лише документально.

Лише після встановлення та визнання доведеними зазначених фактичних обставин, які мають значення для справи, можливий аналіз законодавства, що підлягає застосуванню до відносин між сторонами.

Не встановлення в судовому процесі вище зазначених обставин як таких, що мають суттєве значення у справі з огляду на неможливість правильно вирішити спір без їх з'ясування, відповідно до частини другої ст. 227 КАС України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень у зв'язку з їх не відповідністю вимогам частин 4 та 5 ст. 11, частині 1 ст. 138 та ст. 159 цього Кодексу з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Гранд-Сервіс" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а-15154/12/2670 задовольнити частково, судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Гранд-Сервіс" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.02.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а-15154/12/2670 скасувати.

Справу № 2а-15154/12/2670 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-239 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. Федоров Судді О.І. Степашко С.Е. Острович