Постанова

від 13.03.2007 по справі 14/56-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

14/56-07

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31     http://vn.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

13 березня 2007 р.                                                                                               Справа № 14/56-07

Господарський суд Вінницької області у складі судді Залімського І.Г., при секретарі  судового засідання Гриневичі В.С., з участю представників сторін:

позивача      -     Філіпова Л.Т., за дорученням

відповідача  -  Іванішен В.А., керівник

розглянувши в приміщенні суду справу за позовом Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (21100, вул. Пирогова, 135, м. Вінниця, Вінницька область,  ЄДРПОУ 13308892) до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іва" (вул. Радянська, 6 А, смт Крижопіль, Вінницька область) про стягнення   4 593,75 грн.

В С Т А Н О В И В :

Заявлено позов про стягнення  4 593,75  грн. по платежах за нестворені на підприємстві робочі місця для інвалідів.

Позивач  свої вимоги обґрунтовує тим, що відповідно до ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” відповідачу встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, що становить 1 робоче місця, а відповідно до звіту про зайнятість інвалідів в 2005 році відповідачем  не було  створено жодного  робочого місця для інвалідів. Відповідно ж до статті 20 названого Закону, відповідач повинен перерахувати позивачу по 4 593,75  грн. за кожне незайняте робоче місце, виходячи з розрахунку середньорічної зарплати одного працівника.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги визнав у повному обсязі, зазначивши, проте, що підприємство не має фінансової можливості провести розрахунок по даній заборгованості.

Заслухавши представників сторін, дослідивши надані докази та матеріали справи, в судовому засіданні встановлено наступне.

Відповідно до поданої статистичної звітності відповідача загальна чисельність працюючих на підприємстві  відповідача у 2005 році становила  16 осіб. З урахуванням цієї чисельності норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від загальної чисельності працюючих для відповідача становить  1 робоче місце.

Як  вбачається з матеріалів справи, на підприємстві не працевлаштовано жодного інваліда, що підтверджується  звітом про зайнятість та працевлаштування інвалідів форми №10-ПІ.

Крім того,  факт невиконання відповідачем встановленого законом нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів підтверджується також  довідкою №649/05 від 29.06.06 управління праці та соціального захисту населення Крижопільської районної державної адміністрації Вінницької області та довідкою №951 від 26.10.06 Крижопільського районного центру зайнятості відповідно до яких відповідач не інформував зазначені органи про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та про вільні робочі місця і вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.

Відповідно до ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства (об'єднання), установи і організації (незалежно від форм власності і господарювання), які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. №314, підприємства, зокрема, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. Пунктом 14 Положення передбачено, що підприємства (об'єднання), установи і організації у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів. Цим же пунктом також передбачено, що підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може виконуватися праця інвалідів.

Стаття 19 Закону про захист інвалідів встановлює для підприємств (об'єднань), установ і організацій нормативи робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.

Частиною першою статті 18 названого Закону передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів (далі - органи працевлаштування інвалідів).

Відповідальність за незабезпечення зазначених нормативів відповідно до частини другої статті 19 цього Закону покладається на керівників підприємств. А в разі, коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом (частина перша статті 20 вказаного Закону).

Розмір відшкодувань визначається середньорічною заробітною платою на підприємстві, яка визначається діленням суми виплаченої заробітної плати на підприємстві за рік на середньооблікову чисельність персоналу в еквіваленті повної зайнятості. Як вбачається з матеріалів справи, середньорічна заробітна плата штатного працівника на даному  підприємстві у 2005 році становила 4 593,75  грн. Враховуючи, що відповідачем не створено жодного робочого місця для інвалідів, відшкодуванню підлягає  заборгованість в сумі  4 593,75  грн.

Посилання відповідача на важке матеріальне становище підприємства судом до уваги не приймається, так як чинне законодавство не ставить в безпосередню залежність обов'язок підприємства  сплатити штрафні санкції за нестворені робочі  місця для інвалідів від наявності чи відсутності у нього прибутку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Доказів погашення боргу або оскарження у встановленому порядку вимог, на день розгляду справи у суді відповідачем не надано.

Оцінивши надані сторонами докази та беручи до уваги визнання відповідачем позовних вимог, суд дійшов висновку, що вимоги позивача обґрунтовані, відповідають обставинам справи та наявним матеріалам, у зв'язку з чим позов підлягає задоволенню відповідно до чинного законодавства та у межах заявлених вимог в сумі  4 593,75  грн.

Керуючись ст.ст.69, 70, 86-98, 159-163, 167, прикінцевими та перехідними положеннями КАС України, -

П О С Т А Н О В И В:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іва" (вул. Радянська, 6 А, смт Крижопіль, Вінницька область, 24600, код ЄДРПОУ 30803309) 4 593,75  грн. ( чотири тисячі п'ятсот дев'яносто три грн. сімдесят п'ять  коп.) штрафних санкцій на користь Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Пирогова, 135А, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 13308892).

      3.          Постанову направити сторонам.

                    Судове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАСУ після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву  про  апеляційне  оскарження,  але апеляційна  скарга  не  була  подана  у  строк,  встановлений  цим Кодексом,  постанова або  ухвала  суду  першої  інстанції  набирає законної сили після закінчення цього строку. Відповідно до ст.186. КАСУ Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі, яка подається до суду апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів  після  подання  заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова складена в повному обсязі відповідно

до ч. 3 ст. 160 КАС України 16.03.07

Суддя                                                    Залімський І.Г.