Постанова

від 25.08.2015 по справі 903/315/15

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 серпня 2015 року Справа № 903/315/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Гудак А.В.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1 (дов. № 25 від 08.06.15р.); ОСОБА_2В (дов. № 25 від 08.06.15р.)

від відповідача - ОСОБА_3 (дов. № б/н від 25.05.15р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Волинської області від 23.06.15 р. у справі № 903/315/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт-плюс"

до Товаристваз обмеженою відповідальністю "Волиньагрохолдинг"

про стягнення 15 426,60грн.

ВСТАНОВИВ :

Товариства з обмеженою відповідальністю В«Комфорт-ПлюсВ» (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Волинської області з позовною заявою (а.с.3-4) до Товариства з обмеженою відповідальністю В«ВолиньагрохолдингВ» (надалі -відповідач), в якій просить 8 282,78грн. основного боргу, 6 074,76грн. інфляційних втрат, 357,94грн. 3% річних, 707,09грн. пені та 1 000,00грн. судових витрат пов'язаних з послугами адвоката.

Рішенням господарського суду Волинської області від 23.06.15 (а.с. 93-95) позов задоволено.

В обґрунтування свого рішення суд першої інстанції вказав, що матеріалами справи підтверджено, що позивач на виконання умов договору поставки поставив відповідачу товар на загальну суму 9506,78 грн., з яких відповідачем оплачено лише 1224 грн.

Суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, а відтак підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 100-102) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Волинської області від 23.06.15 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що підписи особи, яка уповноважена на отримання товарно матеріальних цінностей на довіреностях відрізняються від підписів особи на накладних, яка отримала дані цінності, а тому дані накладні не можуть бути доказами поставки продукції відповідачу та підставою виникнення грошових зобовязань відповідача.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/315/15 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Сініціна Л.М., суддя Розізнана І.В.

Розпорядженням в.о. 25.08.2015 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., Гудак А.В.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв»язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 13 березня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю В«Комфорт-плюсВ» (постачальник) та Фермерським господарством В«ВолиньагрохолдингВ» (покупець) укладено договір поставки № К-00000029 (а.с.8-9).

У п. 1.1 Договору постачальник зобов'язався поставити (передати) товар у власність покупця, для використання останнім його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити таку продукцію.

Пунктом 3.1 Договору поставка здійснюється на умовах EXW відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів В«ІнкотермсВ» .

Відповідно до п. 3.4 Договору, отримання товару за кількістю та якістю проводиться на складі постачальника.

Згідно п.4.2 Договору визначено, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку протягом 14 календарних днів з моменту поставки відповідної партії товару.

На виконання умов договору, позивач поставив Фермерському господарству В«ВолиньагрохолдингВ» товар на загальну суму 15077,38 грн., що підтверджується видатковими накладними: №К-00000222 від 02.04.13 р. на суму 874 грн. (а.с. 54), №К-00000221 від 02.04.13 р. на суму 712,50 грн. (а.с. 55), №К-00000278 від 25.04.13 р. на суму 1399 грн. (а.с. 56), №К-00000370 від 30.05.13 р. на суму 1355,10 грн. (а.с. 58), №К-00000371 від 03.07.13 р. на суму 776 грн. (а.с. 59), №К-00000640 від 10.09.2013р. на суму 2923,55 грн. (а.с. 10), №К-00000641 від 10.09.2013р. на суму 2389,80 грн. (а.с. 1), №К-00000065 від 18.02.2014р. на суму 3881,03 грн. (а.с. 13), №К-00000066 від 18.02.2014р. на суму 312,40 грн. (а.с.14) та довіреностями № 164 від 30.05.2013, № 202 від 03.07.2013р., № 322 від 10.09.2013р., № 33 від 18.02.2014р., № 55 від 26.02.2014р.

Однак, за отриманий товар ФГ В«ВолиньагрохолдингВ» розрахувалось частково в сумі 6794,60 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 645 від 06.09.13 р. на суму 1000 грн. (а.с. 18), платіжним дорученням № 455 від 23.08.13 р. на суму 2000 грн. (а.с. 18), виписками про рух коштів по рахунках, що підтверджує перерахування коштів в сумі 3794,60 грн. (а.с. 60-70).

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ФГ В«ВолиньагрохолдингВ» свої зобов'язання по оплаті товару належним чином не виконав, внаслідок чого, утворилась заборгованість перед позивачем за отриманий товар в сумі 8282,78 грн.

28 грудня 2013р. рішенням №1 засновника Фермерського господарства В«ВолиньагрохолдингВ» змінено організаційно-правову форму господарства шляхом його перетворення в Товариство з обмеженою відповідальністю В«ВолиньагрохолдингВ» .

Згідно з витягу з ЄДРПОУ Фермерське господарство В«ВолиньагрохолдингВ» як юридична особа припинена шляхом перетворення у Товариство з обмеженою відповідальністю В«ВолиньагрохолдингВ» (дата державної реєстрації: 30.06.2006р., дата запису: 29.04.2014р., номер запису: 11871450000001894).

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю В«ВолиньагрохолдингВ» є правонаступником Фермерського господарства В«ВолиньагрохолдингВ» .

Неналежне виконання ТОВ В«ВолиньагрохолдингВ» зобов»язань в частині оплати продукції, стало підставою для звернення позивача в господарський суд з даним позовом.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 622 ЦК України, продавець зобов»язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі - продажу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону України В«Про бухгалтерський облік та фінансову звітністьВ» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до листа Міністерства фінансів України від 31.10.2000р. № 053-291516 довіреність на одержання цінностей є первинним документом, що фіксує рішення уповноваженої особи (керівника) підприємства про уповноваження конкретної особи одержати для підприємства визначені перелік та кількість цінностей. Без довіреності не може бути створено (виписано, підписано) інший первинний документ - накладну вимогу, товарно-транспортну накладну, який є дозволом для здійснення господарської операції з відпуску цінностей і відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є підставою для її бухгалтерського обліку.

Видаткові накладні наявні в матеріалах справи (а.с. 10-11, 13-14, 54-59) та довіреності на отримання товару є первинними документам, які фіксують факт здійснення господарської операції та факт встановлення договірних відносин, а тому є всі підстави для покладення на відповідача обов'язку по проведенню розрахунків за отриманий товар.

При цьому, твердження відповідача про неотримання товару згідно накладних від 10.09.2013р. № 00000640 та № 00000641 та накладних від 18.02.2014р. № 00000065 та № 00000066, у звязку з відмінностями у підписах осіб на довіреностях та накладних в графі "отримав", спростовуються матеріалами справи.

Зокрема, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно платіжних доручень та банківських виписок, відповідач при здійсненні оплати підставою для її проведення визначав рахунок фактуру. Судом витребовувалися дані рахунки в сторін та були надані на вимогу суду лише позивачем. Так, 06.09.13р. відповідачем здійснено оплату на суму 1000 грн. згідно рахунку фактури № К 0000613 від 30.08.13р. При цьому перелік товару у рахунку № К 0000613 від 30.08.13р. співпадає з переліком товарів, визначеним в накладній № 00000641 від 10.09.13р.А відтак відповідачем здійснено частково оплату товару, отримання якого він заперечує.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачем самостійно визначалися підстави проведення оплати. Так з матеріалів справи вбачється, що відповідач частково здійснив оплату за поставлений товар, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками по рахунках.

Будучи власником коштів при проведенні оплати власник (відповідач) самостійно ними розпоряджається, в даному випадку шляхом визначення підстави платежів, а відтак відповідачем погоджено оплату за товар, що поставлявся позивачем.

Крім того, дії відповідача по оплаті виставлених позивачем рахунків, свідчать про прийняття поставленого товару, а тому заперечення відповідача про неотримання поставленого товару по вищевказаним накладним, суд оцінює критично.

В той же час, на переконання суду, дії позивача по передачі товару відповідачу та дії відповідача по частковій оплаті цього товару, свідчать про те, що у відповідача виникло зобов'язання по оплаті за отриманий товар по договору поставки від 13.03.13 р.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваного договору, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 8282,78 грн. та залишає оскаржуване рішення в цій частині без змін.

Крім суми основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, суму, на яку збільшилась сума боргу у звязку з інфляційними процесами, 3% річних.

Статтею 546 Цивільного кодексу України, передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою (штраф, пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 6.4 Договору, за необґрунтовану відмову від розрахунку за товар згідно п. 4.2 покупець виплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми відмови, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення, до моменту повного виконання покупцем свого зобов»язання по оплаті.

Здійснивши розрахунок пені, колегія суддів погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 707,09 грн. пені.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд погоджується з правильністю розрахунку суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 6074,76 грн. інфляційних та 357,94 грн. річних.

Враховуючи вказане, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та підтверджені доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Водночас, колегія апеляційного суду звертає увагу на те, що обов»язок доказування, у відповідності до ст. 33 ГПК України, покладено на сторони.

Господарський суд розглядає справи не інакше як за зверненням осіб підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, громадян, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і набули статусу суб»єкта підприємницької діяльності , в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 36 ГПК України, письмові докази є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Сторони та інші особи, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст. 4-3 ГПК України).

Якщо для підтвердження позовних вимог позивач надав договір, видаткові накладні та довіреність на отримання товару, а відповідач заперечує проти отримання товару та дійсності поставленого на первинних документах підпису, при цьому відповідачем не надано суду в обгрунтовання своїх заперечень належних та допустимих доказів, не заявлено клопотання щодо проведення судової експертизи для встановлення справжності підписів на первинних документах, то суд вправі здійснювати розгляд виключно за наявними у справі доказами.

Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1000 грн. витрат на оплату послуг адвоката, виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом за наявності документального підтвердження витрат, як-то угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

За змістом приписів частини 3 статті 48 та частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"). З наведеним узгоджується позиція, викладена у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 №7 "Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України".

Як зазначається в п.п. 6.3 п. 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.13 р. № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ ГПК України», відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладання на іншу сторону зазначених сум.

Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про правову допомогу №08/06/15-1 від 08.06.2015р., прибутковим касовим ордером №08/06/15-1/1 від 08.06.2015. та свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю №277 від 28.04.2004р. №6.

Водночас, крім пояснень, щодо підготовки, оформлення та подання позовної заяви, формування пакета документів, надання на вимогу суду додаткових письмових доказів, які не впливають на складність справи, участь в судових засіданнях, адвокат ОСОБА_2 не надав жодних доказів щодо тих обставин, які б охарактеризували справу як дуже складну та таку, що розглядалася тривалий період.

Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість стягнення з відповідача на користь позивача витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі не більше 1 000,00грн., а відтак залишає оскаржуване рішення в цій частині без змін.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33,34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст.49 ГПК.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ТОВ "Волиньагрохолдинг" на рішення господарського суду Волинської області від 23.06.15 р. у справі № 903/315/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 23.06.15 р. у справі № 903/315/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №903/315/15 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Гудак А.В.