Рішення

від 12.08.2015 по справі 908/2839/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12.08.2015р. Справа №908/2839/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп», м.Маріуполь, код ЄДРПОУ 33320092

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд», м.Донецьк, код ЄДРПОУ 36981321

про стягнення 51609,95 грн

Суддя: Паляниця Ю.О.

Секретар судового засідання: Чуб Б.О.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 - за дов.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп», м.Маріуполь звернувся до господарського суду Запорізької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд», м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 34489,76 грн, пені - 4662,58 грн, інфляційних втрат - 11761,01 грн, 3% річних - 696,60 грн, а всього 51609,95 грн.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 27.04.2015р. вказану позовну заяву з додатками направлено за підсудністю до господарського суду Донецької області.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 12.05.2015р. (суддя Соболєва С.М.) за вказаною позовною заявою порушено провадження по справі №908/2839/15.

23.06.2015р. у зв'язку з відсутністю судді Соболєвої С.М., здійснено повторний автоматичний розподіл справи, внаслідок чого її передано на розгляд судді Паляниці Ю.О.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. в частині проведення оплати товару, що стало підставою для нарахування пені, інфляційних та 3% річних.

Відповідач у судові засідання 03.06.2015р., 24.06.2015р., 15.07.2015р., 12.08.2015р. не з'явився, у відзиві №83/15 від 04.08.2015р. проти задоволення позову заперечив та зазначив, що такого контрагента як Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» у своїй базі не має.

31.07.2015р. від відповідача надійшло клопотання №76/15 від 30.07.2015р. про відкладення розгляду справи на дату після 31.08.2015р., яке залишається судом без задоволення з урахуванням наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийнття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов?язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

За висновками суду, незважаючи на те, що відповідач, зокрема, у судове засідання 12.08.2015р. не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Посилання відповідача на неможливість прибуття у судове засідання через загострення ситуації у зоні проведення антитерористичної операції та не врегулюванням питання отримання перепустки для перетину зони проведення АТО, судом до уваги не приймаються з огляду на те, що участь у судовому засіданні є правом сторони, ухвалою суду від 15.07.2015р. присутність сторін в засіданні суду 12.08.2015р. була визнана судом не обов'язковою, у відзиві відповідачем вже було викладено власну правову позицію по суті спору. Крім того, відповідачем не доведено неможливості отримання відповідної перепустки, а також не зазначено, чому відповідач вважає, що після 31.08.2015р. отримання вказаного документу стане для представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд» можливим.

Крім іншого, розгляд справи неодноразово відкладався за наявності аналогічних клопотань відповідача.

З урахуванням викладених обставин, клопотання №76/15 від 30.07.2015р. позивача про відкладення розгляду справи залишено судом без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.712 вказаного нормативно-правового акту за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 10.06.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» (найменування якого змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп») (постачальник) та Товариствам з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд» (покупець) був укладений договір поставки №МП/10062013, у відповідності до п.1.1 якого продавець зобов'язався передавати у власність покупцеві, а покупець приймати та оплачувати товар у асортименті, кількості, ціні, у відповідності до заявки покупця, яка узгоджується між сторонами за допомогою факсимільного зв'язку, електронної пошти або в усній формі. Підтвердженням факту узгодження сторонами найменування, асортименту, кількості, ціни товару є прийняття покупцем товару по видатковій накладній (у разі оплати товару на умовах відстрочки платежу), яка є невід'ємною частиною цього договору.

За приписами п.п.2.1, 2.2, 2.4 вказаного правочину товар поставляється на умовах DDP - у редакції Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс-2010, склад покупця. За домовленістю сторін товар може бути поставлений на умовах EXW - у редакції Міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів Інкотермс-2010, зі складу постачальника. Датою поставки є дата вказана у видатковій накладній.

Згідно із п.4.1 договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. загальна сума договору складається з суми вартості партій товарів, поставлених постачальником на протязі строку дії договору.

Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2014р. включно, а у частині невиконаних зобов'язань - до їх повного виконання (п.7.1. договору №МП/10062013 від 10.06.2013р.).

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Тобто, враховуючи зміст вказаних статей, при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором №МП/05/08/13 від 05.08.2013р., позивачем має бути доведено, в тому числі, факт передання відповідачу товару за договором, невиконання якого є підставою позовних вимог, а також настання строку виконання покупцем за договором обов'язку стосовно оплати придбаного товару.

Виходячи зі змісту матеріалів справи, на підставі накладних №ПРН+У566615 від 03.07.2014р. на суму 32783,02 грн, №ПРН+У568291 від 25.07.2014р. на суму 21706,74 грн позивачем було передано відповідачу товар на загальну суму 54489,76 грн.

У судовому засіданні 15.07.2015р. судом було оглянуто оригінали вказаних накладних.

Зазначені накладні підписані представниками сторін, містять печатки постачальника та покупця, внаслідок чого приймаються судом в якості належних доказів передання відповідачу товару у відповідності до умов договору №МП/10062013 від 10.06.2013р.

Наразі, факт отримання товару на суму 54489,76 грн від Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» відповідачем в порядку норм ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не заперечується.

Посилання відповідача на відсутність у своїй базі такого контрагента як Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» судом до уваги не приймаються з огляду на їх безпідставність.

Зокрема, зміна найменування позивача з Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» підтверджена наявними у матеріалах справи протоколом №05/01 від 05.01.2015р. загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл», статутом позивача.

Згідно із випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відповідні зміни внесені до реєстру. На теперішній час за кодом 33320092 Товариства з обмеженою відповідальністю «Донбас Пром Оіл» обліковується Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп». Наразі, зміна найменування юридичної особи не передбачає її припинення.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими у розумінні норм ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами факт передання відповідачу товару на загальну суму 54489,76 грн за вказаним правочином.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обов'язок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 34489,76 грн.

За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Згідно із ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.4.2 договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. покупець здійснює розрахунки за отриману партію товару на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 14 (календарних) днів від дати поставки товару.

Згідно із п.2.4 зазначеного договору датою поставки партії товару є дата, вказана у видатковій накладній.

Як свідчать матеріали справи, накладні №ПРН+У5666615, №ПРН+У568291 підписані сторонами 03.07.2014р. та 25.07.2014р. відповідно.

Відтак, з урахуванням приписів п.п.2.4, 4.2 договору №МП/10062013 від 10.06.2013р., господарським судом встановлено, що строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати товару настав.

25.07.2014р. відповідачем частково здійснено оплату товару в розмірі 20000 грн. Проте, в порушення договірних зобов'язань оплату товару в сумі 34489,76 грн відповідачем не проведено.

Ухвалами господарського суду від 24.06.2015р., 15.07.2015р. відповідача було зобов'язано, зокрема, надати докази часткової чи повної оплати відповідачем, визначеної позивачем заборгованості.

Витребуваних судом документів Товариством з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд» всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не представлено, тверджень позивача щодо наявності заборгованості в сумі 34489,76 грн не спростовано.

Таким чином, приймаючи до уваги, що позивач зобов'язання за договором №МП/10062013 від 10.06.2013р. виконав належним чином, враховуючи, що відповідачем порушені взяті на себе за договором обов'язки в частині строку їх виконання та у повному обсязі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд» про стягнення боргу за поставлений товар в сумі 34489,76 грн є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до п.5.1 договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. у випадку порушення покупцем строку оплати товару, покупець несе відповідальність у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент сплати пені, від вартості неоплаченого у строк товару, за кожен день прострочення.

Відтак, позивач нарахував та заявив до стягнення неустойку в сумі 4662,58 грн (період з 17.07.2014р. до 03.03.2015р.).

Після проведення перевірки наведеного заявником розрахунку, судом встановлено, що останній є частково необґрунтованим з огляду на наступне.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п.2.6 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Зміст укладеного між сторонами правочину та зазначення про нарахування пені за весь час прострочення, за висновками суду, не свідчить про наявність у сторін волі щодо погодження відмінного, ніж визначено ст.232 Господарського кодексу України, строку нарахування неустойки. При цьому, судом враховано, що нормою ст.252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Умовами договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. іншого строку нарахування неустойки не визначено.

З огляду на те, що накладну №ПРН+У5666615 було підписано сторонами 03.07.2014р., приймаючи до уваги, що згідно із п.4.2 договору №МП/10062013 від 10.06.2013р. оплата товару мала бути здійснена на умовах відстрочення платежу у строк не пізніше 14 (календарних) днів від дати поставки товару, нарахування пені мало здійснюватись в період з 18.07.2014р. до 18.01.2015р.

Періодом нарахування неустойки за накладною №ПРН+У568291 від 25.07.2015р. є період з 09.08.2014р. до 09.02.2015р.

Отже, виходячи з наведеного вище, приймаючи до уваги приписи ст.232 Господарського кодексу України та межі нарахування неустойки, що визначені заявником, враховуючи, що клопотань про вихід за межі позовних вимог позивачем не заявлялось, з огляду на приписи п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо не нарахування пені у день фактичної оплати, господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення пені в сумі 4662,58 грн підлягають частковому задоволенню, а саме на суму 4497,58 грн.

При цьому, суд зазначає, що позивач не позбавлений права та можливості звернутись до суду з окремим позовом про стягнення з відповідача пені за період, що не був предметом розгляду у цій справі з урахування встановленого законодавством шестимісячного строку нарахування неустойки з дати, коли зобов'язання мало бути виконано боржником.

За змістом ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процента річних від прострочення суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.

З огляду на приписи вказаної норми закону, позивач нарахував за період з серпня 2014 року по березень 2015 року та заявив до стягнення інфляційні збитки в сумі 11761,01 грн, а також 3% річних в розмірі 696,60 грн за період з 24.07.2015р. по 08.04.2015р.

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

За висновками суду, позивачем при здійсненні розрахунку інфляційних збитків, вказаних правил враховано не було, що призвело до безпідставного збільшення інфляційної складової боргу.

За розрахунком суду, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають збитки від інфляції у розмірі - 11528,43 грн.

Одночасно, розрахунок 3% річних є арифметично вірним.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, з'ясувавши обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних збитків, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню на суми 4497,58 грн та 11528,43 грн. Крім того, вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню на визначену позивачем суму, а саме 696,60 грн.

Клопотання відповідача про продовження строку розгляду справи на 15 днів залишаються судом без задоволення з урахуванням того, що наявні у матеріалах справи документи є достатніми для прийняття повного та обґрунтованого рішення, а підстави для продовження строку розгляду справи та відкладення судового засідання на іншу дату відсутні.

Всі інші клопотання та заяви, доводи та міркування учасників судового процесу відповідно залишені судом без задоволення і не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно зі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Задовольнити частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп», м.Маріуполь до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд», м.Донецьк про стягнення заборгованості в сумі 34489,76 грн, пені - 4662,58 грн, інфляційних втрат - 11761,01 грн, 3% річних - 696,60 грн, а всього 51609,95 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Міко-Фуд» (83001, м.Донецьк, бул.Пушкіна, будинок 9, код ЄДРПОУ 36981321) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвент Груп» (87514, Донецька область, м.Маріуполь, Володарське шосе, будинок 1, код ЄДРПОУ 33320092) заборгованість в сумі 34489,76 грн, пеню - 4497,58 грн, інфляційні втрати - 11528,43 грн, 3% річних - 696,60 грн, а також судовий збір у розмірі 1812,93 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 12.08.2015р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.08.2015р.

Суддя Ю.О.Паляниця