Ухвала

від 07.07.2011 по справі 2а-231/09

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2011 р. Справа № 53546/09

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді - Дяковича В.П.,

суддів - Обрізко І.М., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Львові апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області на постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2009 року у справі № 2а-231/09/0911 за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області про зобов'язання нарахувати та виплатити разову щорічну грошову допомогу до п'ятого травня,-

ВСТАНОВИЛА:

12.05.2009 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, яким просила визнати неправомірними дії відповідача та зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської РДА Івано-Франківської області виплатити на її користь разову щорічну грошову допомогу до 05 травня учаснику війни за 2008 рік в сумі 1378,00 грн. та за 2009 рік в сумі 1419,00 грн.

Постановою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2009 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії відповідача та зобов'язано управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської РДА Івано-Франківської області зробити перерахунок та виплатити ОСОБА_1М разову щорічну грошову допомогу до 05 травня учаснику війни за 2008 та 2009 роки в розмірі трьох мінімальних пенсій за віком; в решті позову відмовлено.

Постанову в апеляційному порядку оскаржив відповідач управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області, вважає, що вона прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить постанову скасувати та прийняти нову, якою в позові відмовити в повному обсязі. На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вплати зазначеної допомоги проводилась в розмірах, встановлених чинним законодавством в межах бюджетних асигнувань.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, хоч були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником війни.

Відповідно до ч. 5 ст. 174 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам війни виплачується разова грошова допомога у розмірі трьох мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до вимог ст. 17 даного Закону фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів.

Однак Законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, якими були внесені зміни (зупинено дію), зокрема, ч. 5 ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розмір такої допомоги інвалідам війни був встановлений в інших розмірах, а саме Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» в розмірі 65,00 грн. і дана сума позивачу була виключена.

Тобто, в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.

Отже, для вирішення зазначеного спору необхідно встановити, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у Рішенні від 03.10.1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути одночасно врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено ним, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

За змістом ч. 3 ст. 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.

Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих правовідносинах, слід застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

На момент виникнення спірних правовідносин, а саме дату нарахування і виплати позивачу органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» були чинними, а відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За таких обставин відповідач на період виплати позивачу щорічної грошової допомоги до 5 травня у 2008 році відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а тому правових підстав для стягнення різниці у цих виплатах немає.

Щодо виплати позивачу зазначеної вище грошової допомоги за 2009 рік, колегія суддів вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню з наступних підстав.

У 2009 році відповідач здійснив виплату вказаної грошової допомоги відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.03.2009 року № 211 «Про розміри разової грошової допомоги, що виплачується в 2009 році», керуючись при цьому положеннями Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік», якою Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат.

Такі дії відповідача є неправомірними, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» розміри державних соціальних гарантій на 2009 рік, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами України, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.

Відповідно до ст. 71 цього Закону Кабінету Міністрів України надано право у 2009 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.

Із змісту наведеної норми вбачається, що вона поширює свою дію на правовідносини щодо державних соціальних гарантій, у яких вихідним критерієм є мінімальна заробітна плата.

Однак в даному випадку таким критерієм є мінімальна пенсія за віком, тому колегія суддів вважає, що положення ст. 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» не поширюються на спірні правовідносини.

Крім того, надання законодавцем такого права Кабінету Міністрів України не означає, що останній, встановлюючи порядок та розміри таких виплат, в тому числі інвалідам війни, може допустити звуження змісту та обсягу прав позивача, встановлених Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону, чи інших законів, якими встановлено розміри мінімальної заробітної плати.

Тому виплата разової щорічної грошової допомоги позивачу у 2009 році повинна становити 3 мінімальних пенсій за віком, розмір яких визначається відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням положень ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік».

Відсутність бюджетного фінансування, на яку вказує відповідач, не може бути підставою невиконання відповідним суб'єктом владних повноважень покладених на нього обов'язків. В свою чергу реалізація особою права на отримання соціальних виплат не може бути поставлена у залежність від наявності відповідних бюджетних асигнувань.

За наведених обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню в зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 197, п. 3 ч. 1 ст. 198, п. 2 ст. 201, ч. 2 ст. 205, ст. ст. 207, 211, 212, 254 КАС України,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області задовольнити частково.

Постанову Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 10 червня 2009 року у справі № 2а-231/09/0911 - скасувати та прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Надвірнянської районної державної адміністрації Івано-Франківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 разову щорічну грошову допомогу до п'ятого травня відповідно до ст. 14 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2009 рік в розмірі 3 (трьох) мінімальних пенсій за віком, з врахуванням ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених сум.

В задоволенні решти позову відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

ГОЛОВУЮЧИЙ: В.П. ДЯКОВИЧ

СУДДІ І.М. ОБРІЗКО

ОСОБА_2