Ухвала

від 10.07.2015 по справі 915/1168/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

УХВАЛА

10 липня 2015 року Справа № 915/1168/15

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Група Сігур” , 04107, м. Київ, вул. Печенізька,8,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг”, 54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду,113,

про: стягнення 1023 072,73 грн.

Суддя Коваль С.М.

ПРЕДСТАВНИКИ: не викликались

СУТЬ СПОРУ: позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення з останнього 531300,01 грн. загальна сума за даними бухгалтерського обліку,44343,16 грн. – 3 % річних від простроченої суми, 447429,56 грн. – сума з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, 102307,27 грн. – оплата послуг адвоката за договором про надання правової допомоги від 16.06.2015.

Через відділ документального забезпечення суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Група Сігур” 09.07.2015 надійшла заява про забезпечення позову шляхом:

          - накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг” (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду,113, код ЄДРПОУ 30976452) в межах суми заявлених позовних вимог.

Дану заяву позивач обґрунтовує тим, що позивачу стало відомо, що відносно відповідача винесені декілька рішень у справах, предметом яких було стягнення боргів ТОВ «Техноторг» перед іншими особами ( рішення господарського суду Миколаївської області від 13.01.2015р. у справі за №915/1846/14, яке набрало законної сили 24.01.2015р; постанова Одеського апеляційного господарського суду від 24.06.2014р. у справі №915/197/14 ). За таких обставин, у позивача існують обгрунтовані підстави вважати, що відповідача може здійснити дії щодо відчуження свого майна та зняття грошових коштів зі своїх рахунків, що в разі задоволення позовних вимог, утруднить або взагалі унеможливить виконання рішення суду.

Згідно з ст. 66, 67 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду. Позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Таким чином, із змісту вищенаведених правових норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди при виконанні рішення суду. Тобто, безпосередньою метою вжиття заходів забезпечення позову є гарантія реального виконання судового рішення.

          Відповідно до п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 N 16 «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову», умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Враховуючи подання заяви про забезпечення позову в процесуальному порядку, передбаченому Господарським процесуальним кодексом України, при розгляді такої заяви суд застосовує норми зазначеного кодексу, в тому числі норми ст. 33 ГПК України, відповідно до якої кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх доводів та заперечень.

          У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

          Таким чином, заявник має обґрунтувати належними доказами наявність підстав для забезпечення позову.

          З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 12.12.2006 року № 01-8/2776).

          Заявником (позивачем) не надано належних доказів на обґрунтоване підтвердження наявності фактичних обставин, достатніх для вжиття судом заходів до забезпечення позову.

Враховуючи викладене, господарський суд дійшов до висновку про неможливість задоволення заяви позивача про вжиття заходів щодо забезпечення позову.

Керуючись ст.ст. 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

           1. У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Група Сігур” про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно та грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю “Техноторг” (54025, м. Миколаїв, пр. Героїв Сталінграду,113, код ЄДРПОУ 30976452) в межах суми заявлених позовних вимог, - відмовити.

Суддя С.М. Коваль