Постанова

від 13.03.2007 по справі 13/107/06

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

13/107/06

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"13" березня 2007 р. Справа № 13/107/06

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді:   Мирошниченко М. А.,

                     Суддів:    Бєляновського В. В., Шевченко В. В.,

при секретарі   -   Волощук О.О.,

за участю представників:

позивача  – Клименко О.П.,                                                                                   

відповідача – Єрмаков А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одеса апеляційну скаргу  ТОВ „Укрюжпром”, м. Миколаїв

на рішення господарського суду Миколаївської області від 12.12.2006 р.

у справі   №13/107/06  

за позовом ДП „Науково –виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря” - „Машпроект”, м. Миколаїв

до  ТОВ „Укрюжпром”, м. Миколаїв  

про стягнення 651410,14 грн.,

    ВСТАНОВИЛА:

           27.10.2006 р. (вх. №10704) ДП „Науково –виробничий комплекс газотурбобудування „Зоря” - „Машпроект” (далі - позивач) у господарському суді Миколаївської області пред'явлено позов до ТОВ „Укрюжпром” (далі –відповідач) про стягнення суми основного боргу, з урахуванням індексу інфляції за період з 01.01.2006р. по 01.09.2006р. - 563601,98 грн.; пені за прострочення постачання обладнання за строк з 19.10.2005р. по 31.12.2005р. у сумі 20907,41 грн.; 10% штрафу (п.8.3 договору) за прострочення постачання більш як 30 днів - у сумі 54276,00 грн.; 3% річних з 01.01.2006р. по 10.10.2006р. за користування чужими грошовими коштами у сумі 12624,75 грн., а всього 651410,14 грн., а також витрати на ІТЗ у сумі 118,00 грн. та держмито у сумі 6514,10 грн. (а.с. 3-4). Свої  вимоги воно мотивувало наступним.     

  Між позивачем і відповідачем 19.12.2003 р. укладений договір № 77, згідно якого постачальник (відповідач по справі) повинен поставити на адресу замовника (позивача) обладнання на суму 542760 грн.. Згідно умов договору (п.3.1 договору у редакції протоколу розбіжностей і специфікації № 179), строк постачання 12 тижнів з дня передплати. Передплата здійснена 27.07.2005 р. за пл. дорученням № 832 у сумі 542760,00 грн., згідно рахунка постачальника № 127/1 від 05.07.2005 р.; термін постачання до 19.10.2005 р.. Постачальник свої договірні зобов'язання не виконав, постачання обладнання не здійснив. Строк дії договору скінчився 31.12.2005 р.. На неодноразові звернення (листи № 69/293 від 20.10.2005 р., № 69/71 від 24.02.2006 р., від 21.03.2006 р., № 69/6517 від 11.07.2006 р.) про постачання сплаченого обладнання або повернення сплаченої суми передоплати відповідач пообіцяв поставити у квітні 2006 р., потім - 30 серпня 2006 р. (листи відповідача №26/03 від 24.03.2006 р., №25/04 від 04.07.2006 р.). Але обладнання відповідачем не поставлено. Заявлена претензія № 34/5298 від 02.06.06р. залишена без задоволення. В обґрунтування позову позивач послався на  ст.ст. 173,175,193,218,231,232 ГК України, ст.ст. 509,525,526,536,611,612,624,625 ЦК України.

      Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 28.11.2006 р. (а.с. 51), яка була надіслана на адресу відповідача за адресою ним же зазначеною, а саме: 54031, м. Миколаїв, вул. Електронна,81/8, враховуючи клопотання відповідача (а.с. 45), розгляд справи відкладений на 12.12.2006 р..

      08.12.2006 р. (вх. №17735) позивач, на виконання ухвали від 28.11.06р. пояснив, що, по-перше, пеня за невиконання договірних обов'язків по договору №77 від 19.12.2003 р. нарахована за 74 дні - з 19.10.2005 р. (термін постачання обладнання) по 31.12.2005 р. (строк закінчення договору), а не за 82 дні, як вказано в ухвалі. По-друге, відносно претензії №34/5298 від 02.06.06р., в якій сторони начебто узгоджували нові строки поставки обладнання він повідомив наступне. Зміни договорів, так само як і їх укладення, підпорядковані певним правилам. Дії по змінам договорів за своєю юридичною природою є правочином, тобто до них застосовуються загальні правила про здійснення правочинів, зокрема, правила про форму здійснення правочинів. Згідно зі ст. 654 ЦКУ, угода про зміну договору здійснюється у такій самій формі, як і договір. Договір №77 укладено у письмовій формі, згідно зі ст. 207 ЦКУ, також скріплений печатками. За своєю формою претензія №34/5298 від 02.06.06р. не відповідає цим вимогам, так само, як і вимогам ст. 188 ГКУ. Крім того, не можна змінювати договір, строк якого скінчився. На цій підставі не можна стверджувати, що сторони узгоджували нові строки поставки обладнання. Розмір позовних вимог складає 651410,14 грн..

     Рішенням господарського суду Миколаївської області від 12.12.2006 р. (підписаним суддею Ковалем Ю.М. 29.01.2007 р.) позов задоволено частково, а саме, стягнено з ТОВ "Укрюжпром"  на користь ДП "Науково-виробничий комплекс газотурбобудування "Зоря"-"Машпроект" основний борг у сумі 542760 грн., пеню за прострочення виконання зобов'язання в сумі 20907,41 грн., 10% штрафу за прострочення виконання зобов'язання в сумі 54276 грн., а всього 617943,41 грн., а також кошти на погашення витрат зі сплати держмита у сумі 6179,41 грн. та 118,00 грн. за ІТЗ судового процесу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с. 58-61). Таке рішення суд мотивував тим, що відповідач не надав суду письмових пояснень, не виконав вимоги ухвали суду від 01.11.2006 р. щодо надання відзиву по суті позовних вимог та доказів на обґрунтування заперечень проти позову. Будучи повідомлений належним чином про місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, причини неявки представника відповідача суду не відомі. За таких обставин, суд вирішив розглядати спір за наявними у справі матеріалами, відповідно до ст. 75 ГПК України. Договором у редакції протоколу розбіжностей передбачено, що у разі передплати строки поставки можуть змінюватися в залежності від замовленого обладнання, яке узгоджується специфікаціями (а.с. 10). Вказаний договір, відповідно до додаткової угоди до нього від 23.12.2004 р. (а.с. 12), діє до 31.12.2005 р.. На виконання умов договору на підставі рахунка відповідача від 05.07.2005 р. за № 127/1, ДП НВКГ "Зоря"-"Машпроект" здійснено передплату коштів у сумі 542760 грн. платіжним дорученням від 27.07.2005 р. № 832. Зобов'язання за укладеним сторонами договором щодо поставки обладнання протягом 12 тижнів з дня передоплати його вартості, тобто до 19.10.2005 р. (передплату коштів здійснено 27.07.2005 р.), ТОВ "Укрюжпром" не виконано. Вимоги позивача про здійснення поставки оплаченого обладнання або повернення сплаченої суми передоплати, викладені у листах № 69/293 від 20.10.2005 р., № 69/71 від 24.02.2006 р., № 69 від 21.03.2006 р., № 69/6517 від 11.07.2006 р., відповідач залишив без задоволення. За своєю юридичною природою укладений сторонами договір є договором поставки, відносини за яким регулюються §1 глави 30 ГК України. Так, п.1 ст. 265 ГК України, передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно п.2 ст. 267 ГК України, строки поставки встановлюються сторонами в договорі, з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством. Строк поставки обумовленого сторонами обладнання стік 19.10.2005 р., а строк дії договору - 31.12.2005 р.. У відповідності із ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства. Цивільним законодавством, зокрема ст. 610 ЦК України, визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України). Згідно ч.1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами. Сторонами передбачено відповідальність постачальника за невиконання зобов'язань за укладеним ними договором. Так, у п.п.8.2 зазначено, що у випадку зриву строку постачання продукції при узгодженому графіку постачання постачальник сплачує замовнику пеню в розмірі 2-х облікових ставок НБУ від вартості непоставленої в строк продукції за кожен день зриву строку. Сплата пені не звільняє постачальника від зобов'язань по постачанню продукції по зазначеному договору. У відповідності з п.п. 8.3, у випадку не поставки продукції при узгодженому графіку постачання в строк більш, ніж 30 днів постачальник сплачує замовнику штраф у розмірі 10% від вартості непоставленої в строк продукції. Враховуючи викладене, суд визнав обґрунтованим наведений у розрахунку до позовної заяви розмір пені за прострочення постачання товару в сумі 20907 грн. 41 коп., а також 10% штрафу за прострочення постачання більш як 30 днів у сумі 54276 грн., і в цій частині позовні вимоги задовольнив. Суд, при цьому, виходив з того, що позивач з вимогами звернувся до суду 13.10.2006 р., тобто в межах строку позовної давності. Щодо вимог про стягнення з ТОВ "Укрюжпром" грошових коштів, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних, котрі позивач мотивує тим, що відповідачем не виконано грошового зобов'язання, а саме, що відповідач не повернув на вимоги ДГТ НВКГ "Зоря"-"Машпроект" грошові кошти, отримані за продукцію, поставку якої не здійснив, суд прийшов до наступного. Такі вимоги не ґрунтуються на чинному законодавстві. За умовами укладеного сторонами договору, відповідач повинен був поставити продукцію, а не сплатити її вартість. Притримування грошей за продукцію, яку ТОВ "Укрюжпром" не поставлено і строк поставки якої за договором стік, є безпідставним збереженням грошей відповідачем. Статтею 1214 ЦК України визначено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними. Відповідно до ст. 536 зазначеного Кодексу, розмір процентів встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Оскільки в чинному законодавстві відсутнє встановлення процентів за безпідставне збереження грошей при здійсненні господарських операцій, а в договорі розмір процентів у випадку безпідставного збереження грошей сторони не передбачили, то в задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних збитків та 3 % річних за безпідставне користування грошима суд відмовив. Також, суд зазначив, що за ст. 49 ГПК України, судові витрати при частковому задоволені позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Позивач, не заважаючи на те, що його позов було  задоволено лише частково, не оскаржив це рішення в апеляційному порядку.

 Не погоджуючись зі вказаним рішенням, відповідач звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, прийнявши нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволені позовних вимог, з тих підстав, що справу розглянуто судом за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату та місце судового розгляду справи. Відповідно до рішення суду зазначено, що відповідач повідомлений належним чином про місце розгляду справи. Проте, таке посилання є безпідставним. Відповідно до ст. 86 ГПК України, якщо господарський спір не вирішується по суті (відкладення розгляду справи, зупинення, припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду, тощо), господарський суд виносить ухвалу. Згідно до п.2,3 ч.2 ст. 86 ГПК України, в ухвалі мають зазначатися стислий виклад спору або зміст питання, з якого виноситься ухвала, висновок з розглянутого питання, вказівку на дії, що мають здійснити сторони у строки визначені господарським судом. Статтею 87 ГПК України передбачено, що ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який брав участь в судовому процесі, третім особам не пізніше п'яти днів після їх прийняття або вручаються їм під розписку, якщо інше не передбачено цим Кодексом. За клопотанням ТОВ «Укрюжпром»від 27.11.2006 р. за вих. № 67/11 до суду було надано прохання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із хворобою директора, який мав надати свої пояснення по суті справи. Як пізніше з'ясувалося, справа була відкладена, але відповідач належним чином не був повідомлений про наступну дату та місце судового засідання. Ухвали суду про призначення наступного судового засідання ТОВ «Укрюжпром»не отримав. Розгляд справи за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату та місце судового розгляду справи, порушує права, надані відповідачу ст. 22 ГПК України, а також ст. 87 ГПК України, що позбавило відповідача можливості надати свої заперечення та, відповідно до п.2 ч.2 ст. 11110 ГПК України, є підставою для скасування судового рішення. Також, необхідно зазначити, що у судовому рішенні суд зазначив адресу відповідача, як м. Миколаїв, вул. Електрона, 81/8. Проте, відповідно до Довідки № 2951 з ЄДРПОУ (додаток №3), юридичною адресою ТОВ «Укрюжпром»є вул. Електрона, 81. Ця адреса також міститься у реквізитах договору № 77 та позовній заяві. Може тому і ухвала суду про призначення судового засідання на 12.12.2006 р. не була отримана підприємством. Чому суд вирішив, що відповідач належним чином був повідомлений про дату та місце судового засідання невідомо. Проводячи із ТОВ «Укрюжпром»стягнення, судом було порушено ст.ст. 598,611,654 ЦК України та ст.ст. 188,193,202,206,208 ГК України. За своєю суттю договір № 77 від 19.12.2003 р. є господарським зобов'язанням і має регулюватися не тільки нормами ЦК України, але і ГК України (абз.2 ч.1 ст. 193 ГК України). Позивач не відмовлявся від прийняття зобов'язання, розірвано зобов'язання також не було. Проте, суд не звернув уваги, що ні законом, ні договором не було встановлено підстав для припинення зобов'язання і позивач не відмовлявся від зобов'язання та не розривав його у встановленому законом порядку. Таким чином, стягуючи із ТОВ «Укрюжпром»суму грошових коштів, суд не дослідив фактичних обставин справи та не з'ясував чи припинилося зобов'язання, яке діяло між сторонами, і чи вправі позивач заявляти позов саме про стягнення грошової суми, а не вимагати виконання зобов'язання в натурі. Насправді, зобов'язання припинено не було, а тому права на стягнення коштів у позивача немає. Тобто, допускаючи стягнення, судом було порушено ст.ст. 598, 611,654 ЦК України та ст.ст. 188,193,202,206,208 ГК України, що, відповідно до п.п.1,2 ч.1 ст. 104 ГК України, є підставою для скасування судового рішення. Стягуючи пеню, суд порушив ст. 549 ЦК України. Пеня є одним із видів забезпечення зобов'язання і регулюється нормами §2 глави 49 ЦК України. Згідно до ч.3 ст. 549 ЦК України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Враховуючи те, що зобов'язання, яке мало виконати ТОВ «Укрюжпром», не є грошовим, стягнення пені за його порушення не відповідає ч.3 ст. 549 ЦК України. Таким чином, суд припустився порушення ч.3 ст. 549 ЦК України, стягуючи з відповідача пеню за прострочення виконання не грошового зобов'язання, що також є підставою, на думку скаржника, для скасування судового рішення, відповідно до п.4 ч.1 ст. 104 ЦК України.

       Розгляд справи було призначено на 13.03.2007 р., про що сторони, згідно приписів ст. 98 ГПК України, були повідомлені належним чином.  

      У письмовому відзиві на скаргу позивач просив суд відмовити в її задоволенні та залишити рішення без змін, оскільки воно відповідає фактичним обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права.

            Оскільки представники сторін не заявили клопотань про технічну фіксацію судового засідання, така фіксація, відповідно до ст. 81-1 ГПК України, не здійснювалась, але вівся протокол судового засідання.

           Представник скаржника (відповідача) в усних поясненнях наданих апеляційному суду підтримав скаргу і просив її задовольнити на  викладених у ній підставах.

           Представник позивача просив суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення без змін.

           За згодою представників сторін, згідно ст. 85 ГПК України, в судовому засіданні оголошувались лише вступна та резолютивна частини судової постанови.

        Заслухавши усні пояснення  представників сторін, ознайомившись з доводами  апеляційної скарги та запереченнями на неї, дослідивши обставини  і матеріали  справи,  в тому числі наявні у них докази, відповідність викладеним  в рішенні висновкам  цим обставинам і доказам, а також перевіривши додержання та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія  встановила наступне.

     Як свідчать матеріали справи, і ці обставини встановив та дослідив місцевий суд,     між позивачем і відповідачем 19.12.2003 р. був укладений договір № 77 (далі – Договір), згідно якого (а.с.7-9) та специфікації до нього (а.с.11) постачальник (відповідач) повинен поставити на адресу замовника (позивача) обладнання, а саме установку СВ-НY260Х=162А у кількості –1 шт. та конденсатор АСDS803C у кількості - 1 шт. на суму 542760 грн.. Згідно умов Договору (п.3.1 договору у редакції протоколу розбіжностей і специфікації № 179 –а.с.10,11), строк постачання 12 тижнів з дня передплати. Сторони узгодили у Договорі строк його дії –до 31.12.2004р.. Однак, додатковим погодженням від 23.12.2004р. до Договору сторони продовжили його дію до 31.12.2005р. (а.с.12).

     Матеріали справи свідчать, що згідно рахунка постачальника № 127/1 від 05.07.2005 р. (а.с.16) змовник (позивач)  здійснив 27.07.2005 р. передоплату за пл. дорученням № 832 у сумі 542760,00 грн. (а.с.15).

     Враховуючи викладені обставини, відповідач повинен  був поставити вищезазначену продукцію у термін до 27.10.2005р..

    Матеріали справи свідчать, і цю обставину визнає та не оспорює відповідач, що останній свої договірні зобов'язання не виконав ні у встановлені Договором строки (27.10.2005р.), ні до закінчення дії Договору (31.12.2005р.), ні на час звернення позивача до суду з цим позовом (27.10.2006р.) та розгляду справи в суді першої інстанції.

   Позивач просив стягнути з відповідача зазначені грошові кошти з урахуванням індексу інфляції, 3% річних за користування цими коштами, а також передбачені Договором  штрафні санкції.

    Місцевий суд задовольнив ці вимоги частково, а саме стягнув на користь позивача сплачену ним відповідачу передоплату, а також штрафні санкції (пеню та штраф).

           Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, скаржник навів наступні доводи.

1. Місцевий суд належним чином не повідомив відповідача (скаржника)  про нову дату розгляду справи після її відкладення (ухвала направлялась за адресою: м. Миколаїв, вул. Електрона,81/8, тоді як він, згідно реєстрації, знаходиться за іншою адресою: м. Миколаїв, вул. Електрона,81), чим порушено його право на учать у розгляді справи, і що, згідно ст. 104 ГПК України, є підставою для скасування судового рішення.

2. Договір не було розірвано або припинено його дію, позивач не відмовлявся від прийняття виконання за договором, пропозицій щодо розірвання або зміни Договору, відповідно до вимог ст. 188 ГК України, йому не надсилав, тобто договірні зобов'язання є діючими і обов'язковими до виконання, і тому правових підстав для повернення отриманих відповідачем від позивача грошових коштів  в сумі 54276 грн. немає, а за таких обставин місцевий  суд необґрунтовано стягнув з відповідача зазначені кошти.

3.  Стягуючи пеню, суд порушив приписи ст. 549 ЦК України, яка передбачає стягнення пені за не виконання (несвоєчасне виконання) грошового зобов'язання, а в даному випадку в нього (відповідача) не було грошових зобов'язань перед позивачем, а тому таке стягнення є безпідставним та необґрунтованим.  

           Проте, зазначені доводи не можуть прийматись до уваги, виходячи з такого.

1. Щодо не повідомлення відповідача  належним чином   про нову дату розгляду справи після її відкладення.

           Відповідно до вимог ст. 64 ГПК України, суддя прийнявши позовну заяву, не пізніше п'яти днів з дня її надходження виносить і надсилає сторонам ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначається про прийняття позовної заяви до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення. Відповідно до п.п.3.5.1. Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої  наказом Голови Вищого господарського суду України  10.12.2002 р. N 75, ухвала   про   порушення   провадження   у   справі  і призначення її до розгляду службою діловодства в день  її  прийняття надсилається всім учасникам процесу з повідомленням про вручення. Повідомлення з  відміткою  про  вручення  ухвали адресатові залучаються до матеріалів справи. Факт неодержання  ухвали  адресатом  засвідчується   поштовим повідомленням встановленого   зразка,   яке  разом  з  не отриманою ухвалою та конвертом оперативно  передається  службою  діловодства судді для ознайомлення та залучення до справи. Виходячи з вищезазначених норм, а також судової практики Верховного суду України та Вищого господарського суду України, сторона вважається повідомленою належним чином, якщо  ухвали про призначення справи до розгляду або про відкладення розгляду справи були направлені стороні рекомендаційною поштою і якщо в матеріалах справи наявні повідомлення поштового відділення про вручення цих ухвал стороні. Водночас, відповідно до роз'яснень наданих в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 02.06.2006 р. за №01-8/1228, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб –учасників судового процесу на час  вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому примірники повідомлень про вручення рекомендаційної кореспонденції, повернуті органами зв'язку  з позначками „адресат вибув”, „адресат відсутній” і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи, можуть вважатись належними доказами виконання судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.  

           Дійсно, у Договорі зазначено місцезнаходження відповідача за адресою: м. Миколаїв, вул. Електрона,81. Така ж адреса зазначена у довідці управління статистики (а.с.29).

           Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач  повідомляв позивача 26.10.2006 р. про те, що він, згідно договору оренди №9 від 01.07.2003 р., знаходиться за адресою: м. Миколаїв, вул. Електрона,81/8 (а.с.38). Більш того, у клопотанні до місцевого суду від 27.11.2006 р. про відкладення розгляду справи, підписаному керівником відповідача –Петровим Ф.П. та скріпленому  печаткою, відповідач зазначив  адресу: м. Миколаїв, вул. Електрона,81/8.

           Матеріали свідчать, що місцевий суд, враховуючи ці данні, направив ухвалу про відкладення розгляду справи відповідачу за зазначеною в його клопотанні адресою, яка (ухвала) повернулась до місцевого суду з позначкою відділення зв'язку, що кореспонденція повертається, у зв'язку з  „закінченням строку зберігання” (а.с.49,50).

            Слід зазначити, що в апеляційній скарзі відповідача зазначено обидві вищевказані адреси.

             З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку, що відповідач повідомлявся належним чином про час та місце розгляду справи за зазначеною ним адресою і не отримав це повідомлення зі своєї вини, оскільки не знаходився на час здійснення цих процесуальних дій за цією адресою, а тому його (відповідача)  посилання на те, що він належним чином не  повідомлявся про розгляд справи, не може прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

2. Щодо доводів скаржника про безпідставність та необґрунтованість вимог позивача та висновку суду про стягнення з нього отриманої від позивача передоплати.

           Як вірно зазначив місцевий суд, укладений сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки продукції і, враховуючи, що він діяв після набрання чинності ЦК України та ГК України, до правововідносин за цим Договором необхідно застосовувати норми цих Кодексів, які регулюють договірні відносини, в тому числі щодо поставки продукції.   

     Строк виконання відповідачем зобов'язання, відповідно до умов Договору, настав 27.10.2005 р., а дія його (Договору)  закінчилась 31.12.2005 р..

    Відповідач у вищезазначені строки та до цього часу не поставив зазначену у специфікації та оплачену позивачем продукцію.

   В даному конкретному спорі вирішується питання наслідків невиконання відповідачем умов Договору.

     Стаття 188 ГК України, на яку посилається скаржник, регулює питання розірвання або зміни умов  діючого договору. Оскільки дія Договору закінчилась і позивач не ставив питання про його розірвання або зміну, приписи цієї статті не можуть застосовуватись до предмету цього спору, а тому посилання скаржника на зазначену статтю є хибним та не можуть прийматись до уваги і бути підставою для скасування рішення місцевого суду.

   Матеріали справи (листи, відповіді на них та претензія) свідчать, що позивач тривалий час наполягав на тому, щоб відповідач виконав свої зобов'язання, однак, у зв'язку з нездійсненням відповідачем цих дій, позивач звертався до відповідача з вимогами  повернути йому передоплату, тобто фактично відмовився від виконання відповідачем простроченого тим зобов'язання, а тому посилання скаржника, що позивач не відмовлявся від отримання продукції, немотивовані та не можуть прийматись до уваги.

   Відповідно до ст.ст. 611 та 612 ЦК України, така відмова можлива, якщо це передбачено договором або законом. Стаття 202 ГК України також встановлює, що господарські зобов'язання можуть припинятись у випадках встановлених цим Кодексом або іншими законами.

         Відповідно до ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю –продаж. Стаття 693 ЦК України встановлює, що, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

   За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що вимога позивача про повернення йому попередньої оплати мотивована, ґрунтується  на фактичних обставинах та законі і місцевий суд обґрунтовано задовольнив її, а тому посилання скаржника на неможливість витребування позивачем перерахованих йому (відповідачу) коштів та помилковість висновків суду в цій частині не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування рішення суду.

3.  Щодо порушення місцевим судом при стягненні пені  приписів ст. 549 ЦК України.

           Дійсно, ст. 549 ЦК України  встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Однак, п.9 Прикінцевих та Перехідних положень цього Кодексу передбачено, що правила цього кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються до договорів, які продовжують діяти після набрання цим кодексом законної сили, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004 р., була встановлена інша відповідальність.  

         На момент укладення Договору діяв ЦК УРСР в редакції від 1963 р.. Статтею 179 якого, неустойкою, в тому числі пенею, визнавалась визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі невиконання зобов'язання.

       З викладеного вбачається, що на момент укладення Договору закон передбачав можливість застосування пені не тільки при невиконанні грошового зобов'язання, а і будь-якого  іншого (не грошового) зобов'язання.

        Умовами договору сторони передбачили можливість стягнення пені та штрафу за невиконання відповідачем зобов'язань по поставці продукції, тобто сторони реалізували, надане їм законом, право встановлювати штрафні санкції, в тому числі, пеню за невиконання зобов'язання по поставці продукції.

             За таких обставин, доводи скаржника, що пеня стягнута необґрунтовано, оскільки в нього не було грошового зобов'язання, не можуть прийматись до уваги та бути підставою для скасування судового рішення.

         Судова колегія, перевіривши розрахунки позивача та висновки місцевого суду, дійшла до висновку, що, враховуючи умови Договору та невиконання їх відповідачем, пеня та штраф нараховані вірно та обґрунтовано стягнуті з відповідача.

           Будь-яких інших доводів щодо незаконності рішення місцевого суду та допущення ним порушень норм матеріального  та процесуального права, крім вищезазначених та визнаних апеляційною інстанцією необґрунтованими та безпідставними, скаржник не навів.

           Перевіряючи, згідно приписів ст. 101 ГПК України,  законність і обґрунтованість  рішення місцевого суду в повному обсязі, тобто не тільки на підставах, викладених в апеляційній скарзі,  судова колегія не встановила  будь - яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені місцевим судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

            З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких, передбачених ст. 104 ГПК України, правових підстав для  скасування рішення місцевого суду.

                Керуючись ст.ст. 99,101-105  ГПК  України, колегія суддів -

ПОСТАНОВИЛА:

      Рішення господарського суду Миколаївської області від 12.12.2006 р. у справі   №13/107/06 - залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ „Укрюжпром” (м. Миколаїв) на зазначене рішення - без задоволення.

            Постанова, згідно ст. 105 ГПК України, набуває законної сили з дня її оголошення і може бути оскаржена  у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Головуючий:                                                                                 Мирошниченко М. А.

Судді:                                                                                                Бєляновський В. В.

                                                                                                            Шевченко В. В.