Постанова

від 27.02.2007 по справі 12/309/06

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

12/309/06

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

27 лютого 2007 р.                                                                                   № 12/309/06  

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

Муравйова О.В. –головуючогоПолянського А.Г.Фролової Г.М.

за участю представників:

позивачаСвітличний О.В. –дов. від 10.01.2007 року

відповідачаПетренко В.П. –директор

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуМалого приватного підприємства “Колія-Сервіс”

на постановуОдеського апеляційного господарського суду

від28.11.2006 року

у справі№ 12/309/06 господарського суду Миколаївської області

за позовомАкціонерного товариства закритого типу “Іллічівський морський рибний порт”

доМалого приватного підприємства “Колія-Сервіс”

пророзірвання договору та стягнення 669092,18 грн.

ВСТАНОВИВ:

У липні 2006 року Акціонерне товариство закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Малого приватного підприємства “Колія-Сервіс” про розірвання договору № 31/04а від 13.05.2004 року, укладеного між позивачем та відповідачем, та стягнення з Малого приватного підприємства “Колія-Сервіс” на користь Акціонерного товариства закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” 669 092, 18 грн. (267 288, 57 грн. пеня, 401 803, 61 грн. вартість невиконаних робіт).

Позовні   вимоги   обґрунтовані   тим, що Мале приватне підприємство “Колія-Сервіс” не виконало в повному обсязі взяті на себе за договором № 31/04а від 13.05.2004 року зобов'язання по будівництву під'їзної колії, внаслідок чого вартість не виконаних ним робіт, за які він отримав оплату становить 401 803, 61 грн. Крім того, позивач просить стягнути з відповідача штрафні санкції, передбачені пунктом 5.8 вказаного вище договору на загальну суму 267 288, 57 грн.

Рішенням    господарського    суду  Миколаївської області від 27.09.2006 року (суддя: Семенов А.К.) по справі 12/309/06 господарського суду Миколаївської області в позові відмовлено у повному обсязі.

Мотивуючи судове рішення господарський суд, з посиланням на статті 612, 613, 883 Цивільного кодексу України зазначає про те, що позивач не вчинив дій, які він був зобов'язаний вчинити згідно умов договору № 31/04а від 13.05.2004 року, що унеможливлює належне виконання зобов'язань по договору відповідачем. Суд також зазначає, що оскільки позивач не виконав свого обов'язку за договором в частині надання відповідачеві документації необхідної для початку, виконання і закінчення робіт за договором та передачі будівельного майданчика, вина відповідача у невиконанні ним своїх зобов'язань за договором відсутня.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року (судді: Мацюра П.Ф. –головуючий, Андрєєва Е.І., Ліпчанська Н.В.) рішення господарського суду  Миколаївської області від 27.09.2006 року по справі 12/309/06 скасовано. Розірвано договір № 31/04а від 13.05.2004 року, укладений між Акціонерним товариством закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” та Малим приватним підприємством “Колія-Сервіс”. Стягнуто з Малого приватного підприємства “Колія-Сервіс” на користь Акціонерного товариства закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” 381 803, 61 грн. основного боргу, 1 880, 00 грн. витрат по сплаті державного мита та 118, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Мотивуючи постанову суду, апеляційний господарський суд зазначає про те, що відповідно до статті 883 Цивільного кодексу України підрядник не довів суду, що не здача об'єкту сталася з вини замовника, а тому повинен нести відповідальність за недоліки збудованого об'єкту, прострочення передання його замовнику і інші порушення договору. Крім того, суд зазначає, що всупереч вимогам статті 549 Цивільного кодексу України пеня обчислена у відсотках від суми договору, а не від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, а тому позовні вимоги відповідно до статті 81 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення пені підлягають залишенню без розгляду, що не позбавляє права позивача на повторне звернення з ними до суду в загальному порядку.

Не погоджуючиcь з постановою суду, Мале приватне підприємство “Колія-Сервіс” звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року по справі № 12/309/06 господарського суду Миколаївської області, в якій просить постанову у справі скасувати повністю, а рішення    господарського суду  Миколаївської області від 27.09.2006 року по справі 12/309/06 господарського суду Миколаївської області залишити в силі, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення та неправильне застосуванням судом норм матеріального права, зокрема, статей 612, 613, 883 Цивільного кодексу України. Зокрема, заявник зазначає про те, що позивач не передав своєчасно будівельний майданчик та проектну документацію чим допустив зі свого боку прострочення виконання зобов'язання, що й стало причиною несвоєчасного виконання та неможливості виконання зобов'язання з боку відповідача.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.11.2006 року залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення, посилаючись, зокрема, на те, що постанова є обгрунтованою.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представників сторін,    присутніх    у    судовому   засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові,   колегія   суддів   вважає,   що   касаційна   скарга   підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України       Вищий  господарський  суд  України  переглядає  за  касаційною   скаргою (поданням)    рішення    місцевого    господарського    суду    та    постанови апеляційного господарського суду.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до роз'яснень, викладених у пунктах 1, 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.

Судові рішення цим вимогам не відповідають.

Як встановлено Одеським апеляційним господарським судом, 13.05.2004 року між Акціонерним товариством закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” та Малим приватним підприємством “Колія-Сервіс” було укладено договір № 31/04а, предметом якого є будівництво під”їзної колії довжиною 500 м з укладкою 3 стрілкових переводів, будівництво під”їзної колії довжиною 800 м з укладкою 3 стрілкових переводів. 10.06.2005 року було підписано додаткову угоду до договору, за якою доповнено предмет договору роботами по укладці ще одного стрілкового переводу.

Згідно пункту 1.7 договору строк виконання робіт встановлено 100 днів з моменту здійснення передоплати у розмірі 80% від вартості усіх робіт. На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу коштів на суму 1 323 931,61 грн.

Відповідно до додаткової угоди від 10.06.2005 року зазначений термін було змінено, при цьому зазначено, що Мале приватне підприємство “Колія-Сервіс” зобов”язано здати весь обсяг робіт не пізніше 01.07.2005 року та було збільшено вартість до 1 427 364 грн.

У відповідності зі статтею 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов”язується збудувати і здати у встановлений строк об”єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов”язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов”язок не покладається на підрядника, прийняти об”єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до статті 878 Цивільного кодексу України замовник має право вносити зміни до проектно-кошторисної документації до початку робіт або під час їх виконання за умови, що додаткові роботи, викликані такими змінами, за вартістю не перевищують десяти відсотків визначеної в кошторисі ціни і не змінюють характеру робіт, визначених договором. Відповідно до додаткової угоди від 10 червня 2005 року були внесені зміни до договору в частині збільшення обсягу робіт на суму 87 000 грн., що не перевищують 10% вартості договору.

Згідно статті 883 Цивільного кодексу України підрядник відповідає за недоліки збудованого об”єкта, за прострочення передання його замовникові та за інші порушення договору(за недосягнення проектної потужності, інших запроектованих показників тощо), якщо не доведе, що ці порушення сталися не з його вини.

Апеляційним господарським судом встановлено, що Мале приватне підприємство “Колія-Сервіс” роботи згідно з умовами договору  в повному обсязі не виконало.

Як вбачається з матеріалів справи апеляційний господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги виходив з того, що посилання відповідача на неможливість вчасно розпочати і вчасно завершити роботи, передбачені договором у зв”язку з ненаданням Акціонерним товариством закритого типу “Іллічівський морський рибний порт” будівельного майданчику та проектної документації не відповідають дійсності, оскільки відповідно з актом приймання виконаних підрядних робіт підтверджується виконання відповідачем робот на суму 922 128 грн. Крім того, судом зазначено, що наявність спільних актів недоліків робіт, складених після перевірки під”їзних колій комісією Акціонерного товариства закритого типу“Іллічівський морський рибний порт” і відсутність актів про усунення недоліків також підтверджує проведення Малим приватним підприємством “Колія-Сервіс” робіт за договором та відсутність перешкод виконання зобов”язань.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не виконано своїх зобов”язань за договором від 13.05.2004 року, а саме: не надано відповідачеві документації, яка необхідна останньому для початку, виконання і закінчення робіт та не передано будівельного майданчика.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об”єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Однак, вищезазначені висновки судів зроблені при неповному з”ясуванні обставин справи.

Так судами залишено поза увагою та не надано оцінки пункту 2.1 договору, згідно якого не пізніше, чим через п”ять робочих днів з дати підписання даного договору, підрядник надає замовнику для узгодження кошторисну документацію. Замовник розглядає передані йому документи і не пізніше, чим через п”ять робочих днів з дати їх отримання: а) підписує (з цього моменту  вся кошторисна документація вважається невід”ємною частиною даного договору; б) направляє підряднику обгрунтування непідписання кошторисної документації, а також пропозицію по її зміні; а також пунктам 1.4, 1.5, 3.1.1 (п.п.г, з) та пункту 3.1.2 (п.п.а) договору.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов”язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно частини 4 статті 612 Цивільного кодексу України прострочення боржника не настає, якщо зобов”язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до частини 1 статті 613 Цивільного кодексу України  кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовляється прийняти належне виконання , запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов”язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов”язку.

Однак судами не встановлено, на кого згідно договору покладено обов”язок виготовити проектно-кошторисну документацію, чи була вона виготовлена та затверджена ( з урахуванням п.2.1 договору) .

Судами не з”ясовано, яким чином замовником вносились зміни до проектно-кошторисної документації.

Також не з”ясовано, які саме документи були передані позивачем відповідачу (на виконання умов договору) для виконання робіт за договором; на підставі яких документів відповідач виконав частково роботи та на якому будівельному майданчику, яким чином були узгоджені між сторонами виконані відповідачем роботи та на підставі яких документів відповідач прийняв від позивача будівельний майданчик, розпочав та частково виконав роботи.

Не з”ясовано, які саме роботи не виконані відповідачем, обгрунтований розрахунок їх вартості, та чи є можливість їх виконання без документів, на які посилається відповідач.

Крім того, апеляційним господарським судом у резолютивній частині постанови не вирішено питання щодо стягнення пені.

Також слід зазначити, що у постанові відсутнє обгрунтування з посиланням на норми матеріального права щодо підстав розірвання договору від 13.05.2004 року, укладеного між позивачем та відповідачем, що є порушенням статті 105 Господарського процесуального кодексу України. У рішенні суду відсутнє обгрунтування, з посиланням на норми матеріального права, відмови у задоволенні позовних вимог в частині розірвання договору від 13.05.2004 року та стягнення пені, що є порушенням статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Частина 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 статті 38 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо надані сторонами докази є недостатніми, господарський суд зобов'язаний витребувати від підприємств та організацій незалежно від їх участі у справі документи і матеріали, необхідні для вирішення спору.

Оскільки, відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирання нових доказів або додаткової перевірки доказів, а також враховуючи, що господарськими судами  порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України  щодо оцінки доказів на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку про те, що рішення та постанова суду підлягають скасуванню, а справа підлягає передачі на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області.

При новому розгляді справи суду слід взяти до уваги наведене, з'ясувати всі обставини справи, і, в залежності від встановленого та у відповідності до діючого законодавства, вирішити спір.

Керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,  Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Малого приватного підприємства “Колія-Сервіс” задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28 листопада 2006 року у справі № 12/309/06 господарського суду Миколаївської області та рішення господарського суду Миколаївської області від 27.09.2006 року по справі № 12/309/06 господарського суду Миколаївської області скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської  області.

Головуючий                                                                              О. Муравйов

Судді                                                                                          А. Полянський

                                                                                                   Г. Фролова