Рішення

від 28.02.2007 по справі 17/47

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД міста КИЄВА

01030,

м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б    

тел.230-31-34

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е

М  У К Р А Ї Н И

 № 

17/47

28.02.07

За позовом    

Товариства з обмеженою відповідальністю "Кожний про своє -1"

До                    Відкритого акціонерного

банку “Кредобанк” в особі Київської філії                    ВАТ “Кредобанк”

Про                 визнання недійсними договорів

Суддя  Кролевець О.А.

Представники :

від

позивача:          Білецький К.Ф.

(довіреність від 26.02.2007)

від

відповідача:      Колесник В.В.

(довіреність №01-1582/07 від 28.02.2007)

                                      Єлишев

К.Ю. (довіреність №0735 від 08.08.2006)

ОБСТАВИНИ

СПРАВИ :

На розгляд Господарського суду

міста Києва передані позовні вимоги ТОВ “Кожний про своє-1” про визнання

недійсними кредитного договору №89 від 15.04.2003, договору застави основних

засобів від 15.04.2003 та договору застави від 07.07.2003, укладених між

сторонами по справі.

Свої вимоги позивач обґрунтовує

тим, що кредитний договір був укладений неуповноваженою особою без згоди зборів

учасників товариства і замість директора ТОВ “Кожний про своє-1” взагалі

підписаний невідомою особою. Також в кредитному договорі не зазначені такі

істотні умови як повернення, строковість, платність і цільова спрямованість,

порядок нарахування процентів і доведення їх розміру до позичальника, що є

порушенням вимог ст.153 Цивільного кодексу Української РСР, який був чинним на

момент укладення договору. Щодо договору застави від 15.04.2003 позивач зазначає,

що на момент передачі основних засобів на підставі додатку №1 від 10.04.2003,

договірних відносин між банком та товариством не існувало, а тому договір від

15.04.2003 в силу ст.3 Закону України “Про заставу” не міг бути укладений, а

майно переданим. Договір застави від 07.07.2003 позивач вважає таким, що не

відповідає вимогам ст.153 ЦК УРСР, оскільки в його умовах відсутній опис

предмета застави. Спірні угоди позивач просить визнати недійсними на підставі

ст.ст.203,215 ЦК України.

Відповідач проти позовних вимог

заперечує повністю виходячи з наступного. Посилання позивача на те, що директор

ТОВ “Кожний про своє-1” не була уповноважена на підписання кредитного договору

№89 спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, а також подальшими

діями позивача, які свідчать про схвалення цього договору. Посилання позивача

на відсутність у додатку №1 до договору застави опису майна є безпідставними,

оскільки в заставу було передано все багатогалузеве виробниче підприємство, яке

складається з 31 будівлі та 2 споруд, які розташовані за адресою: Київська

обл., Макарівський р-н, с. Завалівка, вул. Польова,1. Також відповідач

стверджує, що в договорі застави визначені всі істотні умови, передбачені ст.12

Закону України “Про заставу. 

В судовому засіданні 19.02.2007

відповідачем подано заяву про застосування строків позовної давності,

встановлених положеннями ЦК УРСР та ЦК України.    

Дослідивши матеріали справи та

заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до п.1.2 Положення про

Київську філію ВАТ “Кредобанк” (нова редакція), затвердженого рішенням

Спостережної Ради ВАТ “Кредобанк” від 10.02.2006 та зареєстрованого рішенням

Комісії Національного банку з питань нагляду та регулювання діяльності банків

при Управлінні Національного банку України у Львівській області від 13.03.2006

№14/5, за рішенням Загальних зборів акціонерів №2001/2 від 17.08.2001 АТ

“Західно-Український Комерційний Банк” змінило назву на Акціонерне товариство

“Кредит Банк (Україна)”. За рішенням Загальних зборів акціонерів №2005/02 від

17.11.2005 АТ “Кредит Банк (Україна)” змінило назву на ВАТ “Кредобанк”.

Київська філія ВАТ “Кредобанк” виступає правонаступником всіх прав і

зобов'язань Київської філії АТ “Західно-Український Комерційний Банк” та

Київської філії АТ “Кредит Банк (Україна)”.

15 квітня 2003 року між Акціонерним

товариством “Кредит Банк (Україна)” (далі -Банк) та Товариством з обмеженою

відповідальністю “Кожний про своє-1” (позичальник) був укладений кредитний

договір №89, згідно з п.1.1., 1.5 якого позивачеві було відкрито поновлювальну

кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості в сумі 105000,00 грн. зі

сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 24% річних. Кінцевий

термін погашення кредиту 14 квітня 2004р. Кредит надається для поповнення

обігових коштів для проплати за сировину та матеріали.

Пунктом 2.1 кредитного договору в

редакції Додаткової угоди №1 від 07.04.2003 сторони визначили, що в

забезпечення виконання зобов'язань позивача (позичальник) Банком приймається

нерухоме майно позичальника експертною вартістю 329600,00 грн., заставною

вартістю 279905,00 грн.; основні засоби позичальника експертною вартістю

1311400,00 грн. заставною вартістю 720095,00 грн. Загальна заставна вартість

забезпечення визначена за згодою сторін і становить 1000000,00 грн. 

Додатковою угодою №2 від 15.07.2003

до кредитного договору  Банк збільшив

суму ліміту по кредитній лінії до 385000,00 грн.

Додатковою угодою №3 від 17.07.2003

максимальний ліміт заборгованості по кредитній лінії був збільшений до

495000,00 грн.

На виконання умов кредитного

договору позивачем сплачувалися відсотки, що підтверджується банківською

випискою про рух коштів з позичкового рахунку ТОВ “Кожний про своє-1”, наданими

відповідачем та залученими до матеріалів справи.

В забезпечення вимог Банка, що

випливають з положень кредитного договору №89 від 15.04.2003, між Банком та

позивачем був укладений Договір застави основних засобів від 15.04.2003, за

яким позивач передав, а Банк прийняв основні засоби підприємства балансовою

вартістю 10074204,00 грн., а саме багатогалузеве виробниче підприємство ТОВ

“Кожний про своє-1”, що розташоване за адресою: Київська обл., Макарівський

р-н, с.Завалівка, вул. Польова,1 та яке складається в цілому з 31 (тридцять

однієї) будівлі та 2 (двох) споруд, за описом, перелік якого викладений в

Додатку №1 (доданий до відзиву). Заставлене майно з урахуванням його

ліквідності відповідно до п.5 цього договору було визначено сторонами в розмірі

720095,00 грн.

Договір застави основних засобів від

15.04.2003 був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського

нотаріального округу ОСОБА_1 15.04.2003 за реєстр.№2290.

Крім того, 07.07.2003 між позивачем

та Банком був укладений договір застави, за яким вартість переданого раніше

заставленого майна з урахуванням його ліквідності було оцінено сторонами в

розмірі 279905,00 грн. (п.7 договору застави). 

Цей договір був посвідчений приватним нотаріусом Макарівського районного

нотаріального округу Київської області ОСОБА_2 під реєстр. №1989 від 07.07.2003.  Також, сторонами були підписані зміни та

доповнення до договору застави від 18.07.2003.

За твердженням позивача, кредитний

договір №89 від 15.04.2003, договір застави основних засобів від 15.04.2003 та

договір застави від 07.07.2003 не відповідають вимогам чинного законодавства, а

саме, ці угоди підписані неуповноваженою особою, а також не дотримані вимоги

ст.153 ЦК УРСР щодо істотних умов договору.

Дослідивши матеріали справи, суд

дійшов висновку про безпідставність заявлених позивачем вимог виходячи з

наступного.  

Відповідно до п.4 Прикінцевих та

перехідних положень Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), який набув

чинності з 1 січня 2004р., положення ЦК України застосовуються до цивільних

відносин, що виникли після набрання ним чинності.

З огляду на те, що оспорювані

позивачем угоди були укладені в 2003 році, тому суд до спірних правовідносин

застосовує положення Цивільного кодексу Української РСР (далі ЦК УРСР).  

Відповідно до ст.48 Цивільного

кодексу Української РСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до ст.63 ЦК України

-угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладання

угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права

і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі схвалення угоди цією

особою.

Як вбачається з наявних у справі

документів, кредитний договір та додаткові угоди до нього, а також договір

застави та договір застави основних засобів з боку ТОВ “Кожний про своє-1” були

підписані директором товариства Катальніковою О.О., що діє на підставі Статуту

ТОВ “Кожний про своє-1”.

Відповідно до п. 7.13 Статуту ТОВ

“Кожний про своє-1”, затвердженого Загальними зборами учасників товариства

(протокол №1 від 14.08.2000) та зареєстрованого Ленінградською районною

державною адміністрацією міста Києва за реєстр. №6467 від 18.09.2000, з

урахуванням змін та доповнень №1 до Статуту, затверджених Загальними зборами

учасників ТОВ “Кожний про своє-1” (протокол №4 від 02.07.2003), виконавчим

органом товариства, який здійснює поточне керівництво діяльністю товариства, є

директор. Директор вирішує всі питання фінансово-господарської діяльності

товариства, крім тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників.

Збори учасників можуть винести рішення про передачу частини прав в компетенцію

директора (п.7.16). Директор представляє інтереси товариства, укладає договори,

угоди, контракти, в тому числі зовнішньоекономічні, видає довіреності тощо

(п.7.17).     

Затвердження господарських

контрактів, що укладаються товариством на суму, що перевищує еквівалент 5 тисяч

доларів США за курсом банківської установи, в якій товариству відкрито

розрахунковий рахунок на день, в який директор направив Загальним Зборам

товариства офіційного листа про таке затвердження, відповідно до п.7.4.14

Статуту відноситься до виключної компетенції зборів учасників товариства.

Як вбачається з протоколу №1 від

03.02.2003 Загальних зборів учасників ТОВ “Кожний про своє-1” на цих зборах

були прийняті рішення про затвердження рішення про збільшення ТОВ “Кожний про

своє-1” розміру кредитної лінії на 855000,00 грн. у Київській філії АТ “Кредит

Банк (Україна)” строком на три роки, а також рішення про затвердження та

надання в якості забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиного майнового комплексу

ТОВ “Кожний про своє-1” загальною вартістю 1500000,00 грн. та майнових прав на

придбане обладнання по розливу мінеральної та солодкої води вартістю 1000000,00

грн. Цим же рішенням були затверджені повноваження директора Катальнікової О.О.

щодо підпису договорів фінансування, договорів застави та інших видів кредитних

документів у повному обсязі. 

Крім того, 02.07.2003 на Загальних

зборах учасників ТОВ “Кожний про своє-1” були прийняті рішення про збільшення

розміру кредитної лінії до 500000,00 грн. у Київській філії АТ “Кредит Банк

(Україна)” строком на один рік, рішення про затвердження та надання в якості

забезпечення збільшеної кредитної лінії єдиного майнового комплексу, що є

власністю позивача загальною вартістю 1641000,00 грн. та затверджені повноваження

директора Катальнікової О.О. щодо підпису договорів фінансування, договорів

застави та інших видів комерційних та фінансових документів у повному обсязі

(протокол №3/03 від 02.07.2003).   

Таким чином, твердження позивача

про те, що Катальнікова О.О. не була уповноважена на підписання кредитного

договору та договорів застави до цього кредитного договору, спростовуються

залученими до матеріалів справи доказами, а саме протоколом №1 від 03.02.2003

та протокол №3/03 від 02.07.2003 Загальних зборів учасників ТОВ “Кожний про

своє-1”. Цими ж доказами спростовуються твердження позивача про те, що

оспорювані угоди не затверджувались загальними зборами товариства.

Крім того, судом встановлено, що

позивачем були вчинені дії щодо подальшого схвалення укладеного між сторонами

кредитного договору, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами

отримання позивачем кредиту та сплати ним процентів за користування цим

кредитом.

Також не знайшли свого

підтвердження посилання позивача на недотримання сторонами за договором вимог

ст.153 ЦК УРСР в частині істотних умов договору (умови повернення кредиту,

строковість, платність, цільова спрямованість, порядок нарахування процентів і

доведення їх розміру до позичальника) виходячи з наступного.

Згідно зі ст.153 ЦК УРСР договір

вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі

досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які

визнані такими за законом, або необхідні для договорів даного виду, а також всі

ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до п.9 Положення

Національного банку України про кредитування, затвердженого постановою

Правління НБУ від 28.09.1995 №246, основними з умов кредитного договору є:

забезпеченість, повернення, строковість, платність та цільова направленість.

Дослідивши умови укладеного між

сторонами кредитного договору №89, суд дійшов висновку про наявність всіх

істотних умов, необхідних для договорів даного виду, зокрема, визначено розмір

кредиту, строк повернення кредиту, розмір плати за користування кредитом,

цільова направленість кредиту, порядок забезпечення виконання позичальника за

договором тощо.

Щодо посилань позивача на

недійсність договорів застави від 15.04.2003 та від 07.07.2003 суд вважає

необхідним зазначити наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України

“Про заставу” застава це спосіб забезпечення зобов'язань. Застава виникає в

силу договору чи закону.

Згідно зі ст.3 Закону України “Про

заставу” заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що

випливає з договору позики (банківської позички).

У договорі застави відповідно до

ст.12 Закону повинно бути зазначено найменування (прізвище, ім'я та по

батькові), місцезнаходження (місце проживання) сторін, суть забезпеченої заставою

вимоги, її розмір і строк виконання зобов'язання, опис предмета застави, а

також будь-які інші умови, відносно яких за заявою однієї із сторін повинна

бути досягнута угода.

Як вбачається з наявних в

матеріалах справи договорів застави основних засобів від 15.04.2003 та застави

від 07.07.2003 позивач в забезпечення вимог Банку, що випливають з кредитного

договору №89 передав багатогалузеве виробниче підприємство, яке складається в

цілому з 31 (тридцять однієї) будівлі та 2 (двох) споруд, що розташоване за

адресою: Київська область, Макарівський район, с. Завалівка, вул. Польова,1.

Заставлене майно належить позивачу і є його власністю на підставі договору

купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Макарівського районного

нотаріального округу Київської області ОСОБА_3 02.07.2003 за реєстр. №2716.

Відповідно до п.4 договору застави основних засобів від 15.04.2003 та п.6

договору застави від 07.07.2003 заставлене майно залишено на відповідальному

збереженні та користуванні у заставодавця - ТОВ “Кожний про своє-1”. Перелік

переданого в заставу майна наведений в Додатку №1 та Акті опису та оцінки

майна, що передається в заставу від 04.07.2003 (знаходяться в матеріалах

справи).  

Дослідивши умови укладених між

сторонами договорів застави від 15.04.2003 та від 07.07.2003, суд не знайшов

підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання цих договорів

недійсними.

Згідно зі ст.33 ГПК України кожна

сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу

своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду доказів

того, що кредитний договір №89 від 15.04.2003 з урахуванням додаткових угод до

нього, договір застави основних засобів від 15.04.2003 та договір застави від

07.07.2003 з ТОВ “Кожний про своє-1” були укладені неуповноваженою особою з

перевищенням повноважень, а  також не

надав суду доказів того, що сторонами не були дотримані вимоги законодавства,

яке було чинним на час укладення зазначених договорів.

Відповідно до п.6 Прикінцевих та

перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність

застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений

законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим кодексом. До

позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування

наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло

до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для

відповідних позовів законодавством, що діяло раніше (п.7).

Приймаючи до уваги, що право на

пред'явлення позову про визнання недійсними договорів виникло у позивача до

набрання чинності ЦК України, а саме 15.04.2003 та 07.07.2003 відповідно до

договорів, тому суд застосовує положення ЦК УРСР.

 Відповідно до ст.76 ЦК УРСР перебіг строку

позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов

виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення

свого права.

Загальний строк для захисту права

за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), згідно зі ст.71 ЦК

УРСР встановлюється в три роки.  

Судом встановлено, що право на

позов виникло у позивача з моменту укладення оспорюваних угод, і на день

звернення до суду з позовом встановлений законодавством трирічний строк

позовної давності вже сплив. Клопотання про поновлення пропущеного строку

позовної давності позивача до суду не звертався.

Закінчення строку позовної давності

відповідно до ст.80 ЦК УРСР до пред'явлення позову є підставою для відмови в

позові.

Приймаючи до уваги вищевикладене,

заявлені до суду позовні вимоги ТОВ “Кожний про своє-1” про визнання недійсними

кредитного договору №89 від 15.04.2003, договору застави основних засобів від

15.04.2003 та договору застави від 07.07.2003 є безпідставними та такими, що не

підлягають задоволенню.

Відповідно до ст.49 ГПК України та

Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита з позивача в

дохід державного бюджету підлягає стягненню державне мито в розмірі 14780,00

грн., яке не було сплачене позивачем при поданні позову.

На підставі викладеного та

керуючись ст.ст. 48, 63, 153 Цивільного кодексу Української РСР, ст. ст. 49,

82-85 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В

:

В позові відмовити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою

відповідальністю “Кожний про своє-1” (03148, м. Київ, вул. Героїв Космосу,4,

кв.115, код 31167732) на користь державного бюджету України державне мито в

розмірі 14780 (чотирнадцять тисяч сімсот вісімдесят) грн., яке не було сплачене

при поданні позову.

Видати наказ після набрання

рішенням законної сили.

          Суддя                                                                           О.А.Кролевець