Рішення

від 15.03.2007 по справі 20-7/425

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД М. СЕВАСТОПОЛЯ

20-7/425

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ

Іменем України

РІШЕННЯ

"15" березня 2007 р. справа № 20-7/425

За позовом:          Товариства з обмеженою відповідальністю „Акцент”

          (99002, м. Севастополь, вул. Молодих будівників, 26-59)

до відповідача:          Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Севхозснаб”

          (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 61-19)

          (99057, м. Севастополь, вул. Юмашева, 24)

про          стягнення заборгованості за Договорами консигнації № 50 від 26.08.2005 та № 20 від 01.01.2006 в сумі 5600,62грн.,

Суддя Ілюхіна Г.П.

Представники сторін:

від позивача:          - Поліщук О.П., представник, довіреність б/н від 05.05.2006;

від відповідача:          - Савоськін Д.М., директор, протокол зборів засновників, паспорт АР 122230.

Суть спору:

15.12.2006 (вх.№ 3681) Товариство з обмеженою відповідальністю „Акцент” звернулось до господарського суду м. Севастополя з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Севхозснаб” про стягнення заборгованості за Договорами консигнації № 50 від 26.08.2005 та № 20 від 01.01.2006 в сумі 5600,62грн., з посиланням на статтю 610 Цивільного кодексу України (арк. с. 3-4).

Відповідач у відзиві на позов (вх.№4134) позовні вимоги не визнав по мотивам, викладеним в ньому, основні з яких полягають в тому, що відповідно до пункту 1.3. Договору у випадку, якщо товар не буде проданий протягом строку консигнації, Консигнатор за згодою з Консигнантом зобов'язаний або придбати товар у свою власність, оплативши його повну вартість, або повернути товар згідно відвантажувальним реквізитам Консигнанта на умовах пункту 3.4. Договору;  після закінчення строку дії Договору відповідач по накладній № 50 від 25.01.2007 направив на повернення товар на суму 4296,54 грн., від прийняття якого позивач відмовився; відповідно до пункту 6.1. Договору товари, що передані Консигнатору, є власністю Консигнанта до моменту їх передачі покупцеві; передача товарів за договором консигнації не передбачає перехід права власності на товари Консигнанта до Консигнатора, вартість цих товарів Консигнатор не включає до валових прибутків; відповідач вважає неправомірним відмову позивача від прийняття повернутого товару та вимоги про здійснення оплати вартості отриманого на реалізацію товару; товар, який не реалізовано протягом строку консигнації, підлягав реалізації протягом строку дії договору, тобто до 31.12.2006; в Договорі строк повернення товару не визначений Консигнанту у випадку нереалізації його в строк консигнації; відповідач не заперечує проти повернення товару позивачу; просить у задоволенні позову відмовити (а.с.65).

Строк вирішення спору по справі продовжувався, розгляд справи відкладався в порядку статей 69, 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, вислухавши представників сторін, суд -

в с т а н о в и в:

З`ясовані наступні обставини:

·          26.08.2005 та 01.01.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю „Акцент” (Консигнант) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Фірма „Севхозснаб” (Консигнатор) укладено Договори консигнації №№ 50, 20, згідно яких Консигнатор зобов'язується за дорученням Консигнанта протягом 90 днів з моменту отримання за обумовлену винагороду продати з консигнаційного складу від свого імені товар, що належить Консигнанту (пункт 1.1 Договорів);

Відповідно до пункту 1.3. Договорів, у випадку, якщо товар не буде проданий протягом строку консигнації, Консигнатор, за згодою з Консигнантом, зобов'язаний:

-          придбати товар у свою власність, оплативши його повну вартість (пункт 1.3.1 Договорів);

-          повернути товар згідно відвантажувальним реквізитам Консигнанта на умовах пункту 3.4. Договорів (пункт 1.3.2. Договорів).

Пунктом 3.4. Договорів передбачено, що, у випадку, коли товар не буде реалізований протягом строку цього договору, Консигнатор зобов'язаний повернути товар Консигнанту на умовах, визначених в них.

Пунктом 4.1. Договорів визначено, що строк консигнації складає 90 днів.

Відповідно до пункту 5.1. Договорів, їх укладено строком до 31.12.2005 та 31.12.2006, відповідно.

Пунктом 5.2. Договорів встановлено, що по закінченню вищезазначеного строку умови договору продовжують діяти щодо всіх партій товару, які до цього моменту знаходяться на консигнації та розрахунок за якими не завершено.

Пунктом 6.1. Договорів передбачено, що товари, що передані Консигнатору, є власністю Консигнанта до моменту їх передачі Покупцеві.

Пунктом 10 Договорів встановлено відповідальність сторін, зокрема:

-          сторони несуть відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань по цим Договорам;

-          у випадку прострочення оплати товару Консигнатор сплачує Консигнанту пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України, що встановлена на цей період, що нараховується на суму простроченого платежу, за кожен день прострочення (арк.с.10-11, 12-13).

На виконання умов Договорів Позивач за попередньою заявкою Відповідача надав для реалізації товар в асортименті по накладним:

-          № 226 від 26.08.2005 на суму 7628,28 грн.;

-          № 276 від 22.09.2005 на суму 6825,84 грн.;

-          № 291 від 11.10.2005 на суму 2624,16 грн.;

-          № 315 від 28.10.2005 на суму 1436,16 грн.;

-          № 336 від 18.11.2005 на суму 560,40 грн.;

-          № 374 від 21.12.2005 на суму 912,90 грн.;

-          № 63 від 31.03.2006 на суму 2093,76 грн.;

-          № 69 від 04.04.2006 на суму 1575,78 грн.;

-          № 150 від 11.07.2006 на суму 1045,14 грн.,

всього на загальну суму 24702,42 грн. (арк.с.14-21).

Відповідачем частково здійснена оплата заборгованості, яка складається з вартості реалізованого та повернутого товару на загальну суму в розмірі 19201,80 грн. (арк.с.66).

18.01.2007 Відповідач здійснив дії по поверненню Позивачу товару на загальну суму 4296,54 грн., що підтверджується накладною № 50.

29.01.2007 Відповідач повідомив Позивача про повернення нереалізованого товару відповідно до умов Договору № 20 від 01.01.2006 згідно вищезазначеної накладної і свою незгоду придбавати цей товар у власність (арк.с.67-69).

В судовому засіданні сторони надали суду Акт звірки взаєморозрахунків від 02.03.2007, згідно з яким, станом на 02.03.2007 вартість товару, що залишився на складі, складає 3866,04 грн., заборгованість за реалізований Відповідачем товар на 02.03.2007 складала 1734,58 грн. (арк.с.81).

Платіжним дорученням № 134 від 05.03.2007 Відповідач сплатив заборгованість в сумі 1734,58 грн. (арк.с.82), що є підставою для припинення провадження у справі в цій частині в порядку пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України, про що винесено ухвалу.

Таким чином, на дату прийняття рішення залишок нереалізованих товарів по Договорам згідно Акту звірки взаєморозрахунків від 02.03.2007, наданому сторонами, складає на суму 3866,04 грн. (арк.с.87-88).

Відповідно до пункту 3.4. Договорів строк повернення або оплати товару у випадку не реалізації товару в строк консигнації визначено строком дії договорів, тобто 31.12.2005 та 31.12.2006, відповідно.

Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, не виконав вимоги Договорів в повному обсязі в частині оплати товару, отриманого для реалізації; вважає, що, у випадку нереалізації товару протягом 90 днів, відповідач зобов'язаний придбати товар у свою власність, оплативши його повну вартість. Відповідач вважає, що пункт 1.3. Договорів містить альтернативу: або придбати у власність, або повернути товар на умовах пункту 3.4. Договорів, яким строк реалізації товару продовжено терміном дії Договорів; вважає, що позивач ніяких дій, які б свідчили про наміри передати товари у власність Відповідача, не здійснив: не виписував податкові накладні на нереалізований товар, не звертався з вимогами придбати товар у власність.

Правовідносини сторін регулюються статтею 193 Господарського кодексу України, статтям 525, 526, 610, 631 Цивільного кодексу України, статтею 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Аналогічні положення містяться в статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Згідно зі статтею 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом, не включаються до валового доходу і не підлягають оподаткуванню кошти або майно, зокрема, у зв'язку з залученням платником податку майна на підставі договору концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання), а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно, з урахуванням положень підпункту 7.9.6 цього пункту.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Зміст Договорів містить неоднозначні, не чіткі, а альтернативні можливості, умови дій, зобов'язань сторін, які сторони тлумачать по різному.

Сторони в пункті 1.3. Договорів не оговорили порядок придбання нереалізованого товару у власність.

Ні одна зі сторін не надала належних та допустимих доказів, які б свідчили про намір придбати товар у власність, звернення з цим питанням, оформлення відповідних податкових накладних.

Бездіяльність Позивача, відсутність вимоги до Відповідача придбати нереалізований товар свідчать про те, що сторони обрали інший варіант: повернення переданого товару на умовах пункту 3.4. Договорів, де змінено строк реалізації замість 90 днів –на строк дії Договорів, так як частина нереалізованого товару отримана в період дії Договору № 50 від 26.08.2005.

Відповідач в свою чергу не надав доказів звернення до Позивача з вимогою прийняти товар, що узгоджується умовами пункту 5.2. Договорів.

Матеріали справи і надані докази не дають підстави вважати, що нереалізований товар став власністю Відповідача, тому відсутні підстави для його оплати ним.

Позивач не позбавлений можливості вимагати від Відповідача придбати нереалізований товар, по якому минув строк реалізації, або повернути товар, по якому строк реалізації не минув.

Акт звірки залишків продукції від 02.03.2007, який містить дату виготовлення продукції та інші відомості, наданий Позивачем, немає доказового значення, так як є одностороннім, не підписаний Відповідачем.

Висновок державної санітарно-епідеміологічної експертизи № 05.03.02-06/46430 від 19.11.2004 та інші документи, пов'язані з якістю товару не стосуються предмету спору (а.с.87-91).

Мотиви та доводи позивача спростовуються змістом Договорів та наданими доказами.

При таких обставинах, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача на оплату державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача пропорційно сумі задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтею 193 Господарського кодексу України, статтям 525, 526, 610, 631 Цивільного кодексу України, статтею 7 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”, статтями 33, 34, 44, 49, 77, 82-85 Господарського процесуального кодексу України,  суд, –

Вирішив:

1.          В задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 3866,04 грн. відмовити.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Фірма Севхозснаб” (99040, м. Севастополь, вул. Хрустальова, 61-19 / 99057, м. Севастополь, вул. Юмашева, 24, ідентифікаційний код 32610843; п/р 260050238101 в СФ Банк „Фінанси та кредит”, м. Севастополь, МФО 384812) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Акцент” (99002, м. Севастополь, вул. Молодих будівників, 26-59, ідентифікаційний код 19003685, п/р 26009035760100 в АКІБ „УкрСібБанк”, м. Харків, МФО 351005; п/р № 26004254980001 в СФ КБ „ПриватБанк”, м. Севастополь, МФО 324935) державне мито в сумі 31,59 грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 36,54 грн.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                                                    Г.П. Ілюхіна

Рішення оформлено і підписано,

в порядку ст. 84 ГПК України

20.03.2007