Рішення

від 02.09.2015 по справі 905/710/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

02.09.2015                     Справа № 905/710/15                               

Суддя господарського суду Донецької області Гринько С.Ю. при секретарі судового засідання Табачнікові В.Г., розглянувши матеріали за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочні ріки – Д» м.Дніпропетровськ до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Екопрод» м.Волноваха про стягнення 45202,00грн.

СУТЬ СПРАВИ:

          Позивач звернувся 02.07.2015року до господарського суду з позовною заявою, в якої просить суд стягнути з відповідача 51683,72грн., з яких: 32664,52грн. заборгованість , яку позивач зменшує до 7664,52грн. у зв'язку з частковою оплатою відповідачем боргу після звернення до суду, що підтверджує актом звірки, та просить стягнути за несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання інфляційні витрати в сумі 14 624,75грн., 1536,90грн. – 3% річних і 2857,55грн. пені.

          Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на договір поставки № 102 від 26.08.2013року, за яким і поставлений був товар і за цим договором відповідач повинен нести відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у вигляді пені, а за ст. 625 ЦК України ще і інфляційні витрати і 3% річних.

В порядку підготовки справи до розгляду позивач просить вжити заходи до забезпечення позову шляхом накладання арешту на рахунок відповідача, але не надав суду підстав для вжиття судом таких заходів.

          Розглядаючи це клопотання, господарський суд бере до уваги постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 11.12.2011року № 16, за якою особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

          У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд здійснює оцінку

необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності

вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення

захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав

та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового засідання.

          Приймаючи до уваги, що позивач не обґрунтував причини (необхідність) звернення із заявою про забезпечення позову і не сплатив заяву про забезпечення позову судовим збором, як це передбачено підпунктом 13 п.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», господарський суд відмовляє в цій заяві.

Відповідач 20.07.2015р. надіслав суду відзив на позов № 1735, яким викладено мотиви непогодження з вимогами позову, зокрема, за тим, що в накладних відсутнє посилання на укладений договір, а тому поставка відбулася за усною угодою до якої повинна бути застосована ст. 530 Цивільного кодексу. Крім цього, на час розгляду справи заборгованість відповідача складає 7664,52грн., а не 32664,52грн., як стверджує позивач. Підтверджує свої твердження про часткову оплату товару на загальну суму 15000,00грн. платіжними дорученнями від 06.07.2015р., 10.07.2015р., 16.07.23105р. Супровідними листами № 1734 від 20.07.2015р. і №1842 від 29.07.2015р. надіслав засвідчені копії накладних про передачу товару відповідачу та платіжні доручення про часткову сплату товару. Просив суд вирішити спір без участі представника відповідача.

Позивачем наданий додаток до позовної заяви від 30.07.2017року, яка за своєю суттю є зменшенням заявленої до стягнення суми, в якої просить стягнути з відповідача за даним розрахунком: борг в сумі 7664,52грн., інфляційні витрати за період з 16.11.2013р. по 16.07.2015р. в сумі 19099,75грн., 3% річних за цей же період в сумі 1536,90грн., пеню за період з 16.11.2013р. по 27.07.2015р. в сумі 16900,83грн.

Позивачем при подачі позовної заяви надана копія платіжного доручення про сплату судового збору без печатки банківської установи про отримання і перерахування коштів до державного бюджету, що являється порушенням Закону України «Про судовий збір», відповідно якого доказом сплати судового збору є тільки оригінал платіжного документу, що призвело до неодноразового відкладання розгляду справи.

01.09.2015р. позивач надіслав до суду копії видаткових накладних і оригінал платіжного доручення № 1708 від 30.06.2015р. про сплату судового збору в розмірі, передбаченому Законом України «Про судовий збір». Просив суд вирішити спір без участі представника відповідача.

Господарський суд вважає достатніми матеріалами справи для вирішення спору без явки представників сторін.

За результатами оцінки доказів, поданих сторонами, а також доказів, які були витребувані господарський суд –

ВИРІШИВ:

Предметом і підставою даного спору є стягнення заборгованості за договором №102 від 26.08.2013року і нарахування за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання сум, передбачених 5.4 договору і ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

За своїм змістом та правовою природою договір №102 від 26.08.2013р., на який позивач посилається як на підставу своїх вимог, є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

При дослідженні матеріалів справи господарським судом встановлено, що за договором поставки №102 від 26.08.2013р. постачальник (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) приймає і оплачує на умовах договору продукцію, кількість, асортимент і ціна якої зазначені в накладних.           

Пунктом 3.8 договору встановлений строк оплати прийнятого товару відповідачем, пунктом 5.4 встановлена відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання. Враховуючи вищезазначене, договір, на який посилається позивач, вважається судом укладеним, так як в ньому сторонами передбачені всі істотні умови.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов»язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Господарським судом встановлено, що по видатковим накладним, на які посилається позивач в підтвердження виконання договору :

- № РН-0000396 від 26.08.13р. на суму 7762,51грн., № РН-0000397 від 26.08.13р. на суму 10275,00грн., № РН-0000449 від 16.09.13р. на суму 7162,51грн., № РН-0000471 від 25.09.13р. на суму 4289,03грн., № РН-0000495 від 07.10.13р. на суму 31987,52грн., № РН-0000517 від 14.10.13р. на суму 402,00грн., № РН-0000579 від 06.11.13р. на суму 10580,03грн. відповідачем отриманий у позивача товар на загальну суму 72458,60грн.

За п.3.8 договору відповідач зобов'язався сплатити отриманий товар протягом 10 календарних днів з моменту поставки партії товару. Відповідно до цього пункту договору датою поставки вважається дата підпису накладної.

Відповідач перерахував позивачу кошти наступними платіжними дорученнями: № 10730 від 18.09.13р. в сумі 7162,51грн., № 10862 від 04.10.13р. в сумі 12051,54грн., № 11078 від 05.11.13р. в сумі 10580,03грн., № 12612 від 04.04.14р. в сумі 5000,00грн., № 13482 від 03.07.14р. в сумі 5000,00грн. Всього на загальну суму 39794,08грн.

Вартість отриманого товару на суму 32664,52грн. залишилась несплаченою на момент звернення позивача з позовом до господарського суду.

Під час розгляду справи відповідачем перерахована ще заборгованість на суму 25000,00грн., що підтверджують платіжні доручення: № 17363 від 06.07.15р. в сумі 5000,00грн., № 17395 від 07.07.15р. в сумі 5000,00грн., № 17436 від 10.07.15р. в сумі 5000,00грн., № 17483 від 15.07.15р. в сумі 5000,00грн., № 17520 від 16.07.15р. в сумі 5000,00грн.

Оскільки на час вирішення спору залишилась несплаченою сума 7664,52грн., господарський суд задовольняє вимогу про стягнення заборгованості в цій сумі, а в частині заявленої суми, яка була перерахована відповідачем після звернення з позовом позивача, припиняє провадження за відсутністю спору в цій частині на підставі п.1-1ст. 80 ГПК України.

Підставою заявленої позову в частині стягнення пені в сумі 16900,83грн., інфляційних витрат в сумі 19099,75грн. і 3% річних в сумі 1536,90грн. явилось несвоєчасне виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором №102 від 26.08.2013р.

Вирішуючи спір в частині нарахування пені, господарський суд виходить з наступного:

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Вирішуючи питання щодо стягнення пені в сумі 16900,83грн., суд враховує, що згідно главі 49 Цивільного кодексу України пеня являється способом забезпечення виконання зобов'язань. Це значить, що зобов'язання сплатити пеню, а також її розмір може встановлюватись виключно договором, укладеним в письмовій формі. Сторони передбачили пунктом 5.4 договору, що за прострочення оплати товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення оплати за кожен день прострочення від несплаченої суми.

З наданого розрахунку пені, встановлено, щодо позивачем нарахована пеня за період з 16.11.2013року по 27.07.2015року, тобто з урахуванням поточних перерахувань боргу відповідачем.

За чинним законодавством, пеня стягується за кожний день прострочення боржника за грошовим зобов'язанням аж до повного погашення ним боргу (до повного виконання грошового зобов'язання). Однак, нарахування пеня обмежується відповідно до ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22 листопада 1996року, яким встановлено, що розмір пені, передбачений статтями 1 та 2 цього закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня не більш як за шість місяців. Крім того, щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) підпункт перший пункт 2 статті 258 Цивільного кодексу України застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

Приймаючи до уваги, що сторонами договором передбачені: а) строк виконання грошового зобов»язання (п. 3.8 договору); б) вид відповідальності за прострочення грошового зобов»язання; в) розмір пені (п. 5.4 договору), а також доведено факт прострочення виконання боржником грошового зобов'язання, господарський суд задовольняє вимоги позивача в частині стягнення пені частково в розмірі 1295,43грн., оскільки вона розрахована в розмірі, що не суперечить вимогам Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов»язання”, тобто з урахуванням шестимісячного терміну та розміру облікової ставки НБУ.

Позивач з посиланням на норми ст.625 Цивільного Кодексу України, заявив вимоги про стягнення з боржника, який не виконав своєчасно грошові зобов'язання інфляційні витрати в сумі 19099,75грн. за період з листопада 2013року по червень 2015року включно і 3% річних в сумі 1536,90грн. за 518 днів.

Вирішуючи ці питання, суд виходить з наступного: ст.625 Цивільного кодексу України не звільняє боржника від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, за вимогою кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Відтак, встановлені статтею 625 ЦК України відсотки річних та інфляційні витрати підлягають нарахуванню до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання.

Враховуючи, що матеріалами справи доведений факт порушення відповідачем строків оплати товару, господарський суд провівши власний розрахунок, задовольняє вимоги позивача в частині стягнення інфляційних витрат в розмірі 19099,75грн. і 3 % річних в розмірі 1536,90грн. за весь час прострочення з урахуванням кожної оплати.

Приймаючи до уваги, що позов виник з вини відповідача, на нього покладаються судові витрати в розмірі сплаченому позивачем, враховуючи часткову оплату боргу після звернення позивача до господарського суду.

.На підставі ст.ст.526,530,546,549,610,612,625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67,193 Господарського кодексу України та, керуючись статтями 49, 82, п.1-1 ст.80, 84,81-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ:

Задовольнити позов Товариство з обмеженою відповідальністю «Молочні ріки – Д» м.Дніпропетровськ до відповідача - Публічного акціонерного товариства «Екопрод» м.Волноваха про стягнення 45202,00грн. частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Екопрод», ЄДРПОУ 23981928, м.Волноваха -85700, вул..Леніна, 6-в на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Молочні ріки – Д», ЄДРПОУ 38199582, м.Дніпропетровськ- 49052, вул. Валентина Ларіонова, 145 заборгованість в сумі 7664,52грн., інфляційні втрати в сумі 19099,75грн., 3% річних в сумі 1536,90грн., пеню в сумі 1295,43грн. В решті вимог відмовити.

Припинити провадження в частині стягнення боргу в сумі 25000,00грн. за відсутністю спору.

Видати накази після вступу в законну дію рішення господарського суду.

Рішення господарського суду, повний текст якого оголошений 02.09.2015р., може бути оскаржено в термін 10 днів з часу оголошення тексту рішення через місцевий господарський суд

Суддя С.Ю. Гринько