Рішення

від 04.08.2015 по справі 910/12402/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.08.2015Справа №910/12402/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал»

до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця»

про стягнення 1 245 648,35 грн.

Суддя А.М. Селівон

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Марченко А.І. - представник, довіреність б/н від 06.07.15 р.;

від відповідача: Гайдаєнко Т.В. - представник, довіреність №1496-ЖО від 07.07.15 р.;

В судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» про стягнення 1 169 478,29 грн. заборгованості, а саме: 999 999,00 грн. основного боргу, 55 890,36 грн. пені, три проценти річних в сумі 5 589,04 грн. та інфляційні втрати в сумі 107 999,89 грн..

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на невиконання відповідачем належним чином умов укладеного між сторонами Договору поставки №ПЗ/НРП-15110/НЮ від 10.02.15 р. в частині оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 999 999,00 грн., за наявності якої позивачем нараховано пеню, три проценти річних та інфляційні втрати в зазначених вище розмірах.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.15 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №910/12402/15 та призначено до розгляду на 04.06.15 р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.06.15 р. розгляд справи відкладено на 07.07.15 р.

07.07.15 р. судове засідання не відбулось у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.15 р. розгляд справи призначено на 04.08.15 р.

В судові засідання 04.06.15 р. та 04.08.15 р. з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.

До початку судового засідання 04.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано витребувані судом документи та додаткові докази із супровідним листом б/н від 23.06.15 р., а також письмове підтвердження б/н від 23.06.15 р. про те, що у провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору. Документи долучено судом до матеріалів справи.

Крім того, до початку судового засідання 04.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву б/н від 01.07.15 р. про уточнення позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» основну заборгованість у розмірі 849 999,00 грн., 95 219,09 грн. пені та три проценти річних за період з 06.03.15 р. по 01.07.15 р., інфляційні втрати в сумі 290 908,35 грн. за період з березня 2015 р. по липень 2015 р.. Заява разом з доданими до неї документами, зокрема, доказами доплати судового збору та направлення копії зазначеної заяви відповідачу по справі, долучені судом до матеріалів справи.

До початку судового засідання 04.08.15 р. через відділ діловодства (канцелярія) Господарського суду міста Києва представником відповідача подано відзив на позовну заяву №752 від 07.07.15 р., в якій в обґрунтування своїх доводів та заперечень проти позову відповідач стверджує, що оскільки Південно-Західна залізниця входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, враховуючи той факт, що відповідач повністю сплатив позивачу суму основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями №941 від 11.06.15 р. на суму 150 000,00 грн. та №1151 від 07.07.15 р. на суму 849 999,00 грн., сплата штрафних санкцій негативно вплине на діяльність відповідача та може призвести до безповоротних наслідків, як економічного так і виробничого характеру (створення заборгованості по заробітній платі та перед бюджетом, критичного зростання кредиторської заборгованості, невиконання підприємством державних завдань по організації безпеки руху та закупівлі відповідних запасних частин та матеріалів для забезпечення нормального виробничого процесу) та враховуючи виключність ситуації, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволені позовних вимог в частині стягнення основного боргу та штрафних санкцій в повному обсязі. Відзив на позовну заяву разом з доданими до нього документами судом долучено до матеріалів справи.

Пунктом 3.11. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (далі - Постанова №18) роз'яснено, що ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про «доповнення» або «уточнення» позовних вимог, або заявлення «додаткових» позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Згідно п. 3.10 Постанови № 18 під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно з частиною третьою ст. 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.

За приписами п. 3.12 Постанови №18 право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 ГПК з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України.

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» зміна предмета або підстав позову за заявою позивача допустима лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та якщо при цьому не порушено процесуальних прав відповідача, передбачених статтями 22 і 23 ГПК, і відповідачеві було надано можливість подання доказів щодо нового предмета або підстав позову та наведення його доводів у судовому засіданні. Волевиявлення позивача повинно викладатись у письмовій формі.

Отже, виходячи зі змісту позовної заяви та вказаної заяви позивача б/н від 01.07.15 р. про уточнення позовних вимог, суд розцінює останню як заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині основного боргу, збільшення розміру позовних вимог в частині пені, процентів річних та інфляційних нарахувань та одночасно зміну предмету позову, оскільки збільшення заявлених до стягнення сум нарахувань відбулось внаслідок зміни (збільшення) періоду їх нарахування позивачем.

Таким чином, враховуючи, що зміна предмету позову та збільшення його розміру є правом позивача, передбаченим ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству, не порушує процесуальні права відповідача, передбачені ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, відповідачу було надано можливість надання заперечень щодо нового предмета позову і зміни розміру останнього та наведенні його доводів у судовому засіданні, суд приймає вищевказану заяву позивача про уточнення позовних вимог (зміну предмету позову та зміну розміру позовних вимог ) до розгляду і спір вирішується з її урахуванням.

Документи, витребувані ухвалами суду від 15.05.15 р., від 04.06.15 р. та від 20.07.15 р., сторонами надані не в повному обсязі.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, сторонами суду не надано.

Враховуючи відсутність на час проведення судових засідань клопотання щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколах судових засідань.

Перед початком розгляду справи в судових засіданнях представників позивача та відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Представники позивача та відповідача в судових засіданнях повідомили суд, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.

Відводу судді представниками позивача та відповідача не заявлено.

В судовому засіданні 04.08.15 р. представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог (збільшення розміру позовних вимог) та просив суд задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні 04.08.15 р. представник відповідача підтримав заперечення проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами докази та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд

В С Т А Н О В И В:

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

10 лютого 2015 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» (Постачальник за договором, позивач у справі) та Державним територіально-галузевим об'єднанням «Південно-Західна залізниця» в особі відокремленого підрозділу моторвагонного депо Чернігів (Покупець за договором, відповідач у справі) укладено Договір поставки №ПЗ/НРП-15110/НЮ (далі - Договір), згідно якого Постачальник зобов'язується у 2015 році поставити і передати у власність Покупцю певну продукцію - колодку гальмівну (далі - товар) відповідно до Специфікації №1 (Додаток №1), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору.

Розділами 2-12 Договору сторони погодили ціну Договору, порядок та умови поставки та приймання товару, здійснення розрахунків, відповідальність сторін тощо.

Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.15 р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (розділ 11 Договору).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який регулюється нормами §3 глави 54 Цивільного кодексу України та §1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.4. Договору зазначено, що кількість та асортимент товару визначений у Специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною даного Договору.

Пунктом 3.4. Договору визначено, що загальна сума поставки складає 999 999,00 грн. (дев'ятсот дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто дев'ять гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 20% 166 666,50 грн. (сто шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят шість гривень 50 копійок).

За умовами Договору приймання товару здійснюється згідно Інструкції №П-6 від 15.06.65 р. «О порядке приемки продукции производственно-техныческого назначения и товаров народного потребления по количеству» та Інструкцією №П-7 від 25.04.66 р. «О порядке приемки продукции производственно-технического назначения и товаров народного потребления по качеству» при наявності товаросупровідних документів: видаткової накладної, податкової накладної на кожну партію товару, рахунку-фактури, документів, підтверджуючих якість товару (п. 5.9. Договору).

В силу приписів ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

Згідно п. п. 5.1., 5.3., 6.3.1. Договору Постачальник зобов'язаний поставити товар не пізніше 15 робочих днів від дня отримання Постачальником заявки Покупця. Товар постачається за рахунок та транспортом Постачальника на склад Покупця на умовах DDU (м. Хмельницький, вул. Проскурівська, 92, у відповідності до Офіційних правил тлумачення торгівельних термінів - Інкотермс в редакції 2000 р., або інший підрозділ залізниці).

Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов вищевказаного Договору позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 999 999,00 грн., що підтверджується підписаними повноважними представниками сторін та засвідчені печатками обох підприємств видатковими накладними №10 від 12.02.15 р. на суму 204 633,00 грн., №11 від 12.02.15 р. на суму 102 960,00 грн., №12 від 12.02.15 р. на суму 386 100,00 грн., №13 від 12.02.15 р. на суму 306 306,00 грн. а також відповідними їм актами прийому-передачі товару, копії яких наявні в матеріалах справи. Додатково зазначений факт також підтверджується складеним та підписаним Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» та Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» актом звірки взаєморозрахунків за період з 10.02.15 р. по 01.04.15 р.

Факт отримання товару по кількості та якості відповідачем не заперечувався.

Доказів пред'явлення відповідачем претензій щодо якості, кількості та термінів поставки товару у відповідності до умов Договору, матеріали справи не містять та до суду не надходило.

Як вбачається із матеріалів справи, будь-які заперечення щодо повного та належного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» умов Договору з боку відповідача відсутні.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у відповідності до умов укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару по кількості та якості відповідачу - Державному територіально-галузевому об'єднанню «Південно-Західна залізниця», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень. Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.

Згідно із ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до умов Договору Покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар (п. 6.1.2. Договору). Покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з дня отримання товару. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками видаткової накладної (п. 4.2. Договору).

Проте, на твердження позивача, відповідач своїх зобов'язань щодо оплати поставленого товару у строки та порядку, визначені умовами Договору, належним чином не виконав, в результаті чого у відповідача станом на момент подання позовної заяви утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором в розмірі 999 999,00 грн..

У зв'язку з порушенням відповідачем своїх договірних зобов'язань та з метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено на адресу відповідача - Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» та відокремленого підрозділу моторвагонного депо Чернігів досудову претензію від 06.04.15 р., в якій вимагав протягом одного місяця з дати одержання даної досудової претензії сплатити суму заборгованості в розмірі 999 999,00 грн. Факт направлення зазначеної претензії підтверджується наявними у матеріалах справи копіями описів вкладення у цінні листи №0421503883495 та №0421503883487 від 08.04.15 р.

Доказів того, що вимогу позивача було задоволено та сплачено заборгованість за поставлений товар або надано обґрунтовану відповідь на претензію матеріали справи не містять.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

В силу ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та підтверджено представниками сторін в судових засіданнях, станом на момент подання позовної заяви свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару в сумі 999 999,00 грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у зазначеному вище розмірі, яку останній просив стягнути в позовній заяві.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору поставки № ПЗ/НРП-15110/НЮ від 10.02.15 р. або його окремих положень суду не надано.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що після порушення провадження у справі ухвалою суду від 15.05.15 р., відповідачем перераховано на рахунок позивача грошові кошти в сумі 999 999,00 грн. із зазначенням призначення платежу «за колодку гальмівну по дог ПЗ/НРП-15110/НЮ від 10.02.2015 р. у т.ч. ПДВ 20% - 25 000,00 грн. без тендера», що підтверджується наданими відповідачем та залученими до матеріалів справи платіжними дорученнями №941 від 11.06.15 р. на суму 150 000,00 грн. та №1151 від 07.07.15 р. на суму 849 999,00 грн..

Згідно п. 1-1 ч.1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами, у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

При цьому, судом враховано п. 4 Постанови № 18, яким визначено, що припинення провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення, у зв'язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної вище норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, те благо (річ, право, інше майно), з приводу якого виник спір.

В даному випадку предметом спору є стягнення з відповідача суми заборгованості, зокрема, 849 999,00 грн. основного боргу за поставлений товар.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

В судовому засіданні 04.08.15 р. судом роз'яснено представникам позивача та відповідача, що відповідно до ч.2 ст.80 Господарського процесуального кодексу України у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Представник позивача в судовому засіданні повідомив, що наслідки припинення провадження у справі йому зрозумілі.

Дослідивши матеріали справи суд встановив, що сплата грошових коштів в сумі 849 999,00 грн. за поставлений згідно Договору товар здійснена відповідачем після порушення провадження у справі, відповідно на момент розгляду справи предмет спору в частині стягнення основного боргу відсутній, тобто провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами ст. ст. 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 2 ст. 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов'язань у зазначеній сфері визначено ст. ст. 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 1 ст. 546, ст. 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України).

У відповідності до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного або неналежно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Преамбула Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Вказаний закон є спеціальним з питань регулювання відносин, щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, і має пріоритетне застосування, щодо зазначених правовідносин сторін у справі.

При цьому, пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) передбачено, що за приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України (постанова Верховного Суду України від 24.10.11 р. у справі №25/187).

Пунктом 7.2.1. Договору сторони передбачили, що у разі порушення строків оплати покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки, включаючи день оплати.

Постановою Правління Національного банку України №154 від 02.03.15 р. «Про регулювання грошово-кредитного ринку» з 04 березня 2015 року розмір облікової ставки встановлено в розмірі 30 % річних.

Крім того, суд зазначає, що згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (далі - Постанова №14) зазначено щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини 6 статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, за висновками суду, положення п. 7.2.1. Договору щодо нарахування пені, в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочки не дає іншого (більшого або меншого) визначення тривалості періоду нарахування пені, ніж передбачений положеннями ст. 232 Господарського кодексу України та Постанови №14, а тому нарахування пені за Договором повинно здійснюватись виключно у визначеному господарським законодавством загальному порядку.

Крім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п. 3 Постанови № 14 інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97 р. при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць; тому умовно слід вважати, що сума, яка внесена за період з 01 по 15 число відповідного місяця, наприклад травня, індексується за період з урахуванням травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у Інформаційному листі №01-06/928/2012 від 17.07.12 р. «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо оплати за поставлений товар у термін, визначений умовами Договору, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення пеню в сумі 95 219,09 грн. за період з 06.03.15 р. по 01.07.15 р., а також 3 % річних в сумі 9 521,91 грн. за період з 06.03.15 р. по 01.07.15 р. та інфляційні втрати в сумі 290 908,35 грн. за період березень-липень 2015 р., які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданих розрахунків.

Згідно п. 1.12 Постанови №14 з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

В свою чергу, відповідачем не подано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або доказів наявності заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи «ЛІГА» перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, відсотків річних та інфляційних втрат судом встановлено, що при здійсненні розрахунку пені та процентів річних позивачем здійснений розрахунок виходячи із повної суми заборгованості в розмірі 999999,00 грн. та включаючи дату часткової оплати заборгованості відповідачем, а саме 11.06.15 р..

Суд зазначає, що відповідно до абз.1 п.1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

А тому, при розрахунку розміру пені, інфляційних та 3% річних слід виключати день фактичної оплати із розрахунку періоду прострочення.

При цьому, пеня, річні проценти, так само як і інфляційні втрати на суму боргу, входять до складу грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина 2 статті 252 ЦК України ).

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно з частиною 1 статті 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку.

За висновками суду, день фактичної сплати не включається до часу прострочення виконання грошового зобов'язання при здійсненні розрахунку суми пені, 3 % річних та інфляції, оскільки відповідний розрахунок здійснюється у днях, протягом яких не виконувалось (неналежно виконувалось) грошове зобов'язання, нарахування за весь день (24 години) прострочення, а здійснення оплати в даний день виключає правомірність нарахування пені, процентів річних та інфляційних нарахувань за 24 години цього дня, нарахування можуть здійснюватись лише за кожен повний день прострочення платежу. День фактичної оплати заборгованості не може вважатись днем, протягом якого не виконувалось грошове зобов'язання.

Окрім цього, позивачем при здійсненні розрахунку втрат від інфляції до періоду нарахування помилково включений місяць, в якому мав бути здійснений платіж, а саме березень 2015 р..

Таким чином, з урахуванням вказаних висновків суду, розміри пені, процентів річних та втрат від інфляції, перераховані у відповідності до вимог чинного законодавства та умов Договору в межах визначеного позивачем періоду з 06.03.15 р. по 01.07.15 р., становлять 94397,17 грн. пені, 9439,71 грн. процентів річних та 168749,83 грн. втрат від інфляції, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, тому позовні вимоги в частині стягнення процентів річних та втрат від інфляції за несвоєчасну оплату поставленого за Договором товару підлягають частковому задоволенню в сумах 9439,71 грн. процентів річних та 168749,83 грн. втрат від інфляції відповідно.

Стосовно викладеної відповідачем у відзиві на позов вимоги про відмову у задоволені стягнення штрафних санкцій суд зазначає, що відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Стаття 233 Господарського кодексу України також встановлює, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає суду право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно п. 3.17.4. Постанови №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. Якщо відповідні санкції застосовуються не у зв'язку з порушенням зобов'язання, а з інших, передбачених законом підстав (наприклад, за порушення вимог конкурентного законодавства), їх розмір не може бути зменшено судом. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

В обґрунтування своїх доводів відповідач наголошує, що Південно-Західна залізниця має стратегічне значення для держави, у свою чергу сплата штрафних санкцій може негативно вплинути на діяльність залізниці та призвести до безповоротних наслідків, як економічного, так і виробничого характеру, зокрема: створення заборгованості по заробітній платі перед працівниками залізниці та перед бюджетом; критичного зростання кредиторської заборгованості; невиконання підприємством державних завдань по організації безпеки руху та закупівлі відповідних запасних частин, обладнання та матеріалів для забезпечення нормального виробничого процесу.

Так, згідно Статуту Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця», затвердженого наказом міністерства транспорту України №847 від 25.11.2002 р., Південно-Західна залізниця є статутне територіально-галузеве об'єднання, що створене гідно із статтями 1, 4 Закону України «Про залізничний транспорт», засноване на державній власності, яке належить до сфери управління Міністерства інфраструктури України та підпорядковане Державній адміністрації залізничного транспорту України.

Статтею 2.1. Статуту Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» зазначено, що залізниця є основною організаційною ланкою на залізничному транспорті, що здійснює забезпечення перевезень пасажирів і вантажів у визначеному регіоні транспортної мережі, виробничу та комерційну діяльність з метою одержання прибутку (доходу).

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №1734 від 23.12.2004 р. та №999 від 03.11.2010 р. Південно-Західна залізниця входить до переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.

На твердження відповідача, здійснюючи перевезення вантажів залізничним транспортом залізниця отримує прибуток, в результаті чого підприємство забезпечує робочими місцями близько 70 тисяч чоловік, виплачуючи їм при цьому заробітну плату та сплачуючи податки в бюджет усіх рівнів, за рахунок яких фінансуються бюджетні установи держави, забезпечуються соціальні гарантії та інше.

Відповідач зазначає, що залізниця здійснює пільгові перевезення населення, які є збитковими для залізниці. Так, наслідок пільгового перевезення студентів денної форми навчання вищих навчальних закладів І-ІV рівня акредитації та учнів професійно-технічних навчальних закладів, витрати залізниці на які фінансуються відповідно до п. 6 Порядку надання пільгового проїзду студентам вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації та учням професійно-технічних навчальних закладів у міському й приміському пасажирському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті територією України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №541 від 1999 р., у 2014 р. відповідач недоотримав з державного бюджету України 53 272 571,90 грн., у 2015 р. - 32 124 4436,64 грн. Аналогічна ситуація склалася із зобов'язаннями управлінь праці та соціального захисту населення за перевезення пільгових категорій громадян, де заборгованість перед залізницею становить понад 10 500,00 тис. грн. Проблемність зазначеної ситуації в першу чергу пов'язана з тим, що ця категорія боржників є бюджетними установами і здійснюють розрахунки лише в межах бюджетних асигнувань і лише за цільовим призначенням.

Таким чином, у зв'язку з фінансовою кризою та неналежним відшкодуванням із державного бюджету вартості пільгових пасажирських перевезень фінансовий стан залізниці значно погіршився.

За висновками суду представлені відповідачем докази в обґрунтування вимоги про відмову у задоволені стягнення з останнього на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» штрафних санкцій свідчать про винятковість даного випадку та наявність об'єктивних обставин, що виключали б можливість відповідача належним чином виконати свої зобов'язання за Договором.

Враховуючи вищезазначене, в тому числі те, що розмір пені надмірно великий у порівнянні зі збитками кредитора, враховуючи всі обставини справи, та приймаючи до уваги доводи відповідача, ступінь виконання зобов'язання боржником, зокрема, погашення відповідачем суми основного боргу в розмірі 999 999,00 грн.; майновий стан відповідача, який мають істотне значення, інтереси сторін, що заслуговують на увагу, враховуючи інтереси боржника (який являється економічно важливим підприємством, яке за сучасних, не досить сприятливих умов в українській економіці, залишається діючим підприємством, тобто продовжує здійснювати поточну господарську діяльність), суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 0,01 грн..

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 р. «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи, що спір виник з вини відповідача та частина суми заборгованості сплачена відповідачем після порушення провадження у справі, суд приходить до висновку, що відповідно до відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 22, 33, 43, 49, п. 1-1 ч.1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Провадження у справі в частині стягнення 849 999,00 грн. основного боргу припинити.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з Державного територіально-галузевого об'єднання «Південно-Західна залізниця» (01030, м. Київ, Шевченківський район, вул. Лисенка, буд. 6, код ЄДРПОУ 04713033) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Група Індастріал» (04053, м. Київ, Шевченківський район, провулок Киянівський, буд. 3-7, код ЄДРПОУ 39110657) 0,01 грн. (нуль гривень одну копійку) пені, 9439,71 грн. (дев'ять тисяч чотириста тридцять дев'ять гривень сімдесят одну копійку) процентів річних, 168479,83 грн. (сто шістдесят вісім тисяч чотириста сімдесят дев'ять гривень вісімдесят три копійки) інфляційних втрат та 22446,32 грн. (двадцять дві тисячі чотириста сорок шість гривень тридцять дві копійки) судового збору.

4. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення складено та підписано 04 вересня 2015 року.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.М. Селівон