Рішення

від 06.10.2009 по справі 20/198

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

20/198

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б     тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №  20/198

06.10.09

За позовом  Приватного підприємства «Колібрі»

До                 Приватного виробничого підприємства «Сталевий дім»

Про               стягнення 47 432,55грн.

Суддя Палій В.В.

Секретар Молочна Н.С.

Представники сторін:

від позивача                 Мусієнко В.І. –адвокат (дов. від 15.06.2009р.)

від відповідача             Санько С.В.- предст. (дов. від 09.01.200р.)

 ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позовні вимоги заявлені про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 47 432,55грн. (36 434,23грн. –основного боргу, 4384,08грн. –пені, 598,92грн. –3% річних, 3515,32грн. –збитків від інфляції), яка виникла внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов'язань по сплаті наданих позивачем послуг за договором №50 від 20.03.2008р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.06.2009р. порушено провадження у справі №20/198, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 26.08.2009р.

Представник позивача у судовому засіданні надав суду для огляду оригінали та копії до матеріалів справи Договору №06/2009/А про надання адвокатських послуг від 15.06.2009р., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

У судовому засіданні 26.08.2009р. представник відповідача надав суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти позовних вимог, посилаючись на те, що Акт виконаних робіт підписано керівництвом відповідача помилково, а договір №50 від 20.03.2008р. має ознаки фіктивного правочину.

         З метою витребування додаткових доказів по справі, розгляд справи 26.08.2009р. відкладено.

        У судовому засіданні 15.09.2009р. судом оголошено перерву до 23.09.2009р., для надання сторонам можливості надати суду додаткові докази по справі.

 У судовому засіданні 23.09.2009р. представник відповідача надав суду доповнення до відзиву, відповідно до якого просить суд визнати Акт здачі-приймання робіт                 №К-00000038 від 28.02.2009р. недійсним, у зв'язку з тим, що послуги  відповідачем за договором №50 від 20.03.2008р.фактично не надані.

Представник позивача в усних поясненнях підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі, представник відповідача проти позовних вимог заперечив.

У судовому засіданні 23.09.2009р. судом оголошено перерву до 06.10.2009р., з метою виготовлення повного тексту рішення по справі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд, -

                                                            в с т а н о в и в :

20.03.2008р. між позивачем та відповідачем укладено договір №50,  відповідно до умов якого виконавець (позивач) за дорученням і у відповідності з рекомендаціями замовника (відповідач) зобов'язується здійснювати комплекс заходів по плануванню, виготовленню й розміщенню рекламної продукції у засобах масової інформації згідно з рахунками-фактурами, а замовник зобов'язується оплачувати вказані послуги на умовах і в строк, які визначені цим договором.

27.11.2008р. сторонами підписано Додаток №13 до договору, відповідно до якого сторонами визначено рекламні послуги, які надає виконавець, а саме, розміщення реклами у виданнях:

«Строй прайс», «Днепровская неделя», «Привоз», «От и до», «Объявления по средам», «Гриф», «Авизо»м. Житомир, «Щаслива знижка», «Металлический весник», «Хорьковский курьер», «Строй прайс», «Звезда 4». У додатку №13 визначена загальна сума до сплати - 36434,23грн.  з ПДВ 20% та ПНР 0,5%.

Відповідно до п. 4.4 договору оплата послуг замовником проводиться в період п'яти банківських днів з моменту отримання рахунку-фактури.

У додатку №13 сторонами визначено, що замовник проводить 100% передоплату в розмірі 36 434,23грн. за розміщення реклами на підставі рахунку-фактури №К-00800 від 27.11.2008р.

Як зазначає позивач у позовній заяві, позивач 27.11.2008р. виставив відповідачу рахунок-фактуру №К-00800 від 27.11.2008р. на суму 36 434,23грн.

28.02.2009р. сторонами підписано Акт №К-00000038 здачі-прийняття робіт (надання послуг) на суму 36 434,23грн. з ПДВ та ПЗР.

Проте, у встановлені договором та додатком №13 до нього строки, відповідач  попередню оплату за послуги з планування, виготовлення й розміщення рекламної продукції у засобах масової інформації, не здійснив.

У зв'язку з наведеним, позивач просить суд стягнути з відповідача 36 434,23грн. основного боргу, 4 384,08грн. –пені, 598,92грн. –3% річних, 3515,32грн. –збитків від інфляції.

Відповідач у відзиві, заперечуючи проти позовних вимог, зазначає, що рахунок-фактура від 27.11.2008р. відповідачем не отримувався, відповідно строк оплати не настав.

Проте, суд критично оцінює зазначене твердження відповідача, оскільки безпосередньо у додатку №13 від 27.11.2008р. до договору №50 від 20.03.2008р., який підписаний керівником відповідача та скріплений печаткою відповідача, міститься посилання на рахунок-фактуру №К-00800 від 27.11.2008р., на підставі якого здійснюється передоплата. Крім того, посилання на зазначений рахунок міститься у підписаному сторонами Акті №К-00000038 від 28.02.2009р.

При підписанні додатку №13 від 27.11.2008р. до договору, у якому міститься посилання на визначений рахунок-фактуру №К-00800 від 27.11.2008р. відповідач фактично підтвердив факт його існування та виставлення позивачем.

У відзиві на позовну заяву (з урахуванням доповнення до відзиву) відповідач стверджує, що Акт виконаних робіт підписано зі сторони відповідача помилково та просить суд визнати недійсним зазначений Акт, у зв'язку з тим, що послуги  відповідачем за договором №50 від 20.03.2008р.фактично не надані.

На зазначені твердження  відповідача, суд зазначає наступне.

Акт здачі-прийняття робіт не є договором  у розумінні норм чинного законодавства, виходячи з наступного.

Так, стаття 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором (угодою) є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, договори носять вольовий характер, який проявляється в бажанні осіб встановити права і прийняти обов'язки з метою досягнення правового результату.

У свою чергу, вчинення особами дій щодо виконання досягнутих домовленостей, тобто виконання прийнятих на себе прав і покладених обов'язків за договором, є виконанням договору.

Дане виконання договору може оформлюватись окремими документами, складеними сторонами за договором, як то накладною, актом приймання-передачі майна та іншими, які не породжують самостійних прав чи обов'язків, а є тільки технічною фіксацією виконання умов договору, тобто документуванням особами своїх дій по реалізацію набутих прав і прийнятих обов'язків.

Жодних прав і обов'язків, характерних для договору як виду зобов'язання, оспорювані акти приймання-передачі не породжують. У них не зафіксовано, які права і обов'язки виникають між сторонами, і якому інституту договірних зобов'язань вони характерні.

В  акті здачі-прийняття робіт, проти якого заперечує відповідач, відсутні будь-які дані про прийняття сторонами за ними на себе будь-яких прав чи обов'язків, тобто відсутні істотні умови.

Таким чином, лише договір є правовстановлюючим документом, а укладення актів є виконанням зобов'язань,  які встановлені договором.

За наведених обставин, акт здачі-прийняття робіт, який не є договором  у розумінні норм чинного законодавства не може бути визнаний недійсним у судовому порядку.

При цьому, суд здійснює  оцінку зазначеного Акту, як одного із доказів у справі №20/198.

Акт №К-00000038 здачі-прийняття робіт підписаний як від імені виконавця, так і від імені замовника. Підписи осіб, які підписали акт скріплений печатками сторін.

Відповідач не заперечує проти того, що зазначений Акт підписаний керівником замовника та на Акті міститься печатка замовника.

При цьому, відповідач зазначає, що вказаний Акт підписано керівником відповідача помилково.

Проте, суд критично оцінює зазначене твердження відповідача, оскільки матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що після підписання Акта здачі-прийняття робіт відповідач повідомляв позивача про помилковість його підписання, про те, що послуги, надання яких підтверджується зазначеним Актом, є такими, що не прийняті замовником, тощо.

Таким чином Єршов С.Л., який підписав Акт від імені замовника та є керівником відповідача із відповідними повноваженнями, у тому числі, наділений повноваженнями на підписання Актів, розумів значення своїх дій при його підписанні та підтвердив факт розміщення виконавцем реклами у пресі по рахунку №К-00800 від 27.11.2008р. на загальну суму  36434,23грн. з ПДВ та ПЗР.

При цьому посилання відповідача на те, що послуги у встановленому обсязі фактично не були надані не приймається судом до уваги, оскільки при підписанні Акту №К-00000038 здачі-прийняття робіт (надання послуг) керівник відповідача, який діє від імені та в інтересах  відповідача, підтвердив факт надання позивачем послуг на визначену сторонами суму.

Щодо посилання відповідача на те, що укладений сторонами договір №50 від 20.03.2008р. має ознаки фіктивного правочину, то суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Згідно із ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

На вимогу суду (ухвала суду від 26.08.2009р.) відповідач не надав суду доказів визнання договору №50 від 20.03.2008р. недійсним у судовому порядку.

Таким чином, станом на час прийняття даного рішення, вчинений сторонами правочин є правомірним.

Відповідно до ч. 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

За змістом статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п.1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача 36 434,23грн. основного боргу вважається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов'язання 4 384,08грн. –пені, 598,92грн. –3% річних, 3515,32грн. –збитків від інфляції.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п.1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.    

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Позивач просить суд стягнути з відповідача за прострочення виконання зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг по розміщенню рекламних матеріалів 4384,08грн. пені.

Ознайомившись з розрахунком пені, який наданий позивачем та нарахування якої передбачено п. 6.2 договору, суд задовольняє вимогу позивача про стягнення з відповідача пені відповідно до уточненого розрахунку суду у розмірі 4355,35грн. (за 182 дні за період з 05.12.2008р. по 04.06.2009р. включно).

Згідно п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ознайомившись з розрахунком 3% річних, суд задовольняє зазначену вимогу відповідно до розрахунку позивача у розмірі 598,92грн.

Щодо вимоги позивача по стягнення з відповідача 3 515,32грн. –збитків від інфляції, то суд задовольняє зазначену вимогу частково, відповідно до перерахунку суду, у розмірі 3497,69грн. за період, визначений позивачем, а саме, з грудня 2008р. по травень 2009р. включно.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Щодо клопотання позивача про покладення на відповідача витрат позивача на послуги адвоката у розмірі 2500,00грн., суд вважає, що воно не підлягає задоволенню,  виходячи з наступного.

Відповідно до п.10 Роз‘яснень Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 р. №02-5/78 витрати позивачів та відповідачів, пов‘язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об‘єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ч.5.ст.49 ГПК України. Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Позивачем на підтвердження його витрат на послуги адвоката надано копії Договору №06/2009/А про надання адвокатських послуг, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №2446/10 та платіжне доручення №362 від 18.06.2009р. про оплату 2500,00грн. (оригінали зазначених документів досліджені судом у судовому засіданні).

Дослідивши умови Договору №06/2009/А від 15.06.2009р. суд встановив, що у ньому не передбачено надання консультацій безпосередньо щодо заборгованості відповідача за Договором №50 від 20.03.2008р. або представлення інтересів позивача у суді адвокатом саме у справі про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №50 від 20.03.2008р.

У п. 4.1 зазначеного договору визначена загальна суму винагороди у розмірі 2500,00гн. за представлення інтересів позивача у Господарському суді міста Києва, Київському апеляційному господарському суді, Вищому господарському суді України, за позовом до ПП «Сталевий дім». Проте, зазначений пункт договору не конкретизує за яким саме позовом до ПП «Сталевий дім»підлягає сплаті зазначена винагорода та чи сплачується зазначена сума загалом за представлення адвокатом інтересів позивача у всіх судових інстанціях, чи у кожній інстанції окремо.

Крім того, суд звертає увагу, що Акт №06/2009/А/01 прийомки-передачі виконаних робіт, за яким клієнт (позивач) підтвердив приймання адвокатських послуг від адвоката згідно договору №06/2009/А від 15.06.2009р. на суму 2500,00грн., складений 22.06.2009р., тобто до пред'явлення позивачем позову до суду та порушення провадження у справі. Таким чином, зазначеним Актом не може бути підтверджений факт надання послуг із представлення адвокатом інтересів позивача у суді станом на час, коли такі послуги ще не були надані.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач не оспорив ціну позову, позовні вимоги визнаються обґрунтованими у частині та такими, що підлягають задоволенню частково.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1.          Позовні вимоги  задовольнити частково.

2.          Стягнути з Приватного виробничого підприємства «Сталевий дім»(м. Київ, пр. Визволителів, 17, код ЄДРПОУ 24601359) на користь Приватного підприємства «Колібрі»(м. Київ, вул. Червоноармійська, 89, кв. 6, код ЄДРПОУ 30372986) 36434,23грн. –основного боргу, 4355,35грн. –пені, 598,92грн. –3% річних, 3497,69грн. –збитків від інфляції, 448,86грн. - державного мита, 295,72грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

4.          В іншій частині позовних вимог –відмовити.

          Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 10 днів з дня прийняття.

   Суддя                                                                                                                             В.В. Палій