Постанова

від 05.10.2009 по справі 33/188-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33/188-09

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.10.2009 року                                                                 Справа №  33/188-09

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:       

головуючий  –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),

судді –Джихур О.В., Науменко І.М.,  

                       секретар судового засідання –Прокопець Т.В.,

           за участю представників сторін:

від позивача –Танцюра А.О., довіреність від 25 березня 2009 року б/н;

від відповідача  –Жарінова Ю.І., довіреність від 20 лютого 2007 року № 16-4016;

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”, м.Нікополь Дніпропетровської області

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року у справі № 33/188-09

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “РИМ 2000”, м.Дніпропетровськ

до Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів”, м.Нікополь

про стягнення 5760,77 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року у справі № 33/188-09 (суддя Рудовська І.А.) позовні вимоги ТОВ “РИМ 2000” задоволено частково; стягнуто з відповідача ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” на користь позивача 5320,44 грн. основного боргу, 232,41 грн. інфляційних витрат, 33,10 грн. річних, 97,31 грн. витрат на держмито та 112,50 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В решті позову відмовлено.

При винесенні рішення господарський суд виходив із невиконання відповідачем зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 5320,44 грн., яка стягнута з відповідача з нарахуванням інфляційних та річних. В частині стягнення пені відмовлено у зв'язку з недодержанням сторонами письмової форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.

Не погодившись і вказаним з рішенням, відповідач –ВАТ “НЗФ”, звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та припинити провадження у справі.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що поставка товару здійснювалася за договором від 19 серпня 2008 року № 804791 відповідно до специфікації № 2 до договору. При цьому, п.6.2 вказаного договору містить третейське застереження, у зв'язку з чим спір має розглядатися третейським судом, а провадження у даній справі має бути припинено на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України.

Позивач –ТОВ “РИМ 2000”, проти викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення господарського суду вважає законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу відповідача без задоволення.

В порядку ст.77 ГПК України в судовому засіданні оголошувалась перерва з 01 жовтня 2009 року до 05 жовтня 2009 року.

Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Як вбачається з матеріалів справи, 19 серпня 2008 року між сторонами –ВАТ “Нікопольський завод феросплавів” (покупець) та ТОВ “РИМ 2000” (постачальник) укладено договір поставки № 804791 /а.с.22/, згідно умов якого (п.1.1 договору) постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти цей товар, асортимент, кількість, строки поставки і ціна якого зазначені у Специфікації № 1 та Специфікації № 2 до цього договору, які є його невід'ємною частиною.

Сторонами підписано Специфікацію № 2 до договору від 19 серпня 2008 року № 804791 /а.с.23/, якою обумовлено поставку програмного забезпечення:

1. Windows Svr Std 2008 Sngl OLP NL, (P73-04190) у кількості 1 од. вартістю з ПДВ 3206,34 грн.,

2. Windows Serwer CAL 2008 Sngl OLP NL User CAL, (R18-02729) у кількості 15 од. вартістю з ПДВ 3024,10 грн.

На виконання умов договору позивачем ТОВ “РИМ 2000” поставлено відповідачу ВАТ “НЗФ” товар відповідно до специфікації на загальну суму 5230,44 грн., що підтверджується видатковою накладною від 12 вересня 2008 року № R-163066 /а.с.12/, товар отриманий представником відповідача за довіреністю від 10 вересня 2008 року серії ЯНЖ № 075950 /а.с.13/.

Факт отримання товару і його вартість відповідачем не заперечуються.

Як встановлено сторонами в п.2.2 договору поставки від 19 серпня 2008 року № 804791, покупець здійснює оплату поставленого постачальником товару протягом 5-ти банківських днів з моменту надання рахунків-фактур та податкових накладних за фактично поставлений товар.

Рахунок–фактура від 12 вересня 2008 року № R-163066 /а.с11./ та податкова накладна віл 12 вересня 2008 року № 163066 /а.с.14/ були передані позивачем відповідачу, відповідно до п.2.4 договору, при передачі товару.

Разом з цим, відповідач –ВАТ “НЗФ” своїх зобов'язань по оплаті вартості отриманого товару не виконав, вартість товару у встановлений у договорі строк не сплатив, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі поставки –5320,44 грн. Доказів погашення вказаної суми заборгованості відповідачем не надано.

Листом від 25 грудня 2008 року вих.№ 1015 позивач надіслав відповідачу вимогу про сплату боргу в сумі 5230,44 грн. /а.с.10/, яка відповідачем залишена без задоволення /а.с.9/.

Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Враховуючи, що відповідачем не виконані зобов'язання по оплаті вартості отриманого товару, судова колегія вважає правильним висновок господарського суду про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача суми заборгованості.

Викладені відповідачем в апеляційній скарзі доводи щодо необхідності припинення провадження у справі судова колегія вважає безпідставними.

В обґрунтування вказаних заперечень відповідач посилається на п.6.2 договору поставки від 19 серпня 2008 року № 804791, відповідно до умов якого сторони дійшли згоди про те, що у випадку неможливості вирішення розбіжностей шляхом переговорів вони підлягають розгляду у постійно діючому Третейському суді При Українській асоціації виробників феросплавів і іншої електрометалургійної продукції. Посилаючись на вказані положення договору як третейське застереження, відповідач вказує про те, що даний спір не підвідомчий господарському суду.

Вищезазначені доводи відповідача судова колегія вважає неспроможними.

У відповідності з п.1 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів.

Частина 2 ст.12 ГПК України передбачає, що підвідомчий господарським судам спір може бути передано сторонами на вирішення третейського суду (арбітражу), крім спорів про визнання недійсними актів, а також спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України “Про третейські суди” юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

Вимоги до видів і форми третейської угоди встановлені у ст.12 Закону України “Про третейські суди”. Як зазначено у ч.ч.1, 4, 7 цієї статті, третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення  відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує. У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною.

Отже, звернення за вирішенням спору до третейського суду є правом особи, яка самостійно на свій розсуд вибирає способи захисту порушених або оспорюваних інтересів. Третейська угода (третейське застереження) є обов'язковою і головною умовою звернення особи з позовом до третейського суду, проте її наявність не свідчить про обов'язок особи у разі виникнення спору звертатись за його вирішенням лише до третейського суду, не тягне за собою позбавлення права особи на звернення з позовом до господарського суду та не забороняє господарському суду розглядати і вирішувати по суті  такий спір.

Як встановлено ч.2 ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які  здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі –підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.3 ст.1 ГПК України угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.

Таким чином, навіть при наявності третейського застереження у договорі від 19 серпня 2008 року № 804791, позивач правомірно звернувся з даним позовом до господарського суду згідно встановленої підвідомчості, а господарським судом правомірно розглянуто даний спір по суті.

Клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.80 ГПК України підлягає відхиленню, оскільки під час розгляду справи сторонами угоди про передачу даного спору на вирішення третейського суду не укладалося.

Також, судова колегія вважає вірним рішення господарського суду в частині стягнення з відповідача інфляційних та річних.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.  

Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання останній також зобов'язаний сплатити суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції в сумі 232,41 грн. за період з 01 січня 2009 року по 18 березня 2009 року включно та 3% річних в розмірі 33,10 грн. за період з 01 січня 2009 року по 18 березня 2009 року (77 днів) відповідно до розміру заявлених позовних вимог та розрахунків позивача, наведений у позовній заяві /а.с.2-4/, які судова колегія вважає вірними.

Також судова колегія погоджується з рішенням господарського суду першої інстанції відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.

Як встановлено ст.547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Оскільки сторонами в договорі нарахування неустойки за порушення грошового зобов'язання не передбачено, вимоги позивача про стягнення пені є безпідставними і задоволені бути не можуть.

У зв'язку з викладеним судова колегія вважає, що рішення господарського суду повністю відповідає вимогам законодавства і підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 19 травня 2009 року у справі № 33/188-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Нікопольський завод феросплавів” –без задоволення.

Головуючий                                                                                              О.В.Голяшкін

          Судді                                                                                                          О.В. Джихур

                                                                                                                                     І.М.Науменко