Рішення

від 06.10.2009 по справі 37/227

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

37/227

                                ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

                                  83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

                                                             Р І Ш Е Н Н Я   

                                                            іменем України

06.10.09 р.                                                                                     Справа № 37/227                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О.,

присекретарі Кварцяній О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестлізинг”, м. Київ, ідентифікаційний код 33104534

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехстрой”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 33200074

про: стягнення заборгованості та неустойки в сумі 191814,82грн.

за участю уповноважених представників:

від Позивача –  Шаблій Ю.В. (за довіреністю від 15.09.2009р.);      

від Відповідача – Михайлов В.Г. (директор згідно протоколу №1 від 14.09.2004р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався  з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 22.09.2009р. оголошено перерву до 06.10.2009р.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Вестлізинг”, м. Київ (далі – Позивач)  звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехстрой”, м. Донецьк (далі – Відповідач) про стягнення заборгованості,  пені та штрафу в сумі 191814,82грн.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договорами фінансового лізингу №4 від 19.12.2007р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені.

На  підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №4 від 19.12.2007р. з додатками та додатковою угодою, акт приймання-передачі майна в фінансовий лізинг, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), право установчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст.ст. 526, 552, 624 Цивільного кодексу України.

На виконання вимог ухвали суду Позивачем надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.42-45).

Відповідач надав відзив від 22.09.20009р. (а.с.52), яким позовні вимоги визнав, вказуючи на необхідності оформлення акту звірення розрахунків та 06.10.2009р. надав акт звірення розрахунків (а.с.56), підписаний без зауважень.

У судовому засіданні сторони підтримали свою позицію, викладену письмово.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

19.12.2007р.  між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем  (Лізінгоодержувач) був укладений договір фінансового лізингу №4 (а.с.а.с.8-18) ) згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець зобов'язувався придбати у власність вказане в цьому договорі майно (предмет лізингу) у визначеного сторонами продавця (постачальника) і передати предмет лізингу в користування Лізингоодержувача на визначений договором строки за встановленою плату (лізингові платежі).

Відповідно до п. 1.9. договору предмет лізингу, його опис, умови поставки, продавець (постачальник), технічні характеристики визначені сторонами у додатку №1 (а.с.19), який є невід'ємною договору фінансового лізингу.

Розділом 2 договору фінансового лізингу сторони визначили умови передачі предмету лізингу, згідно, яких, зокрема, датою передачі майна в користування Лізингоодержувача є дата підписання сторонами акту приймання-передачі майна в фінансовий лізинг.

Як встановлено п. 4.1. договору фінансового лізингу Лізингоодержувач щомісячно (якщо інша періодичність не передбачена Графіком лізингових платежів – а.с.20) сплачує Лізингодавцю лізингові платежі у визначеній графіком сумі з коригуванням на зміну офіційного курсу гривні, встановленого Національним банком України для долара США. Цим же пунктом договору сторони визначили відповідну формулу розрахунку фактично сплачуваної суми. Згідно п. 4.3. договору сплата лізингових платежів за 2-й і наступний місяці користування предметом лізингу, визначені в графіку лізингових платежів, здійснюється до 10 числа (включно) відповідного місяця, наступного за місяцем, в якому повинен був здійснений попередній лізинговий платіж. Сплата лізингових платежів за умовами п. 4.6. договору фінансового лізингу здійснюється шляхом перерахунку грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця, а моментом виконання Лізингодержувачем своїх зобов'язань по сплаті передбачених договором платежів є дата зарахування відповідної суми грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця.  

Пунктом 9.3. договору фінансового лізингу у разі прострочення сплати передбачених договором платежів Лізингоодержувач зобов'язується сплатити заборгованість у розмірі 0,15% від суми заборгованості за кожен день прострочення. В свою чергу, відповідно до п. 9.5. договору фінансового лізингу за невиконання та/або несвоєчасне виконання Лізингоодержувачем своїх зобов'язань згідно п.п.3.3., 3.4., 6.1., 6.2., 6.9., 7.4., 8 договору фінансового лізингу (у тому числі, своєчасного здійснення лізингових платежів – п.8.4.4.)  Лізингоодержувач зобов'язується сплатити штраф у розмірі 5% від ціни договору, яка, згідно п. 1.3. договору становить 723100,37грн.

Додатковою угодою від 21.10.2008р. (а.с.21) сторони внесли зміни до п. 4.1. договору фінансового лізингу, доповнивши його положенням про те, що неотримання від Лізингодавця  рахунка через будь-які обставини не звільняє Лізингоотримувача від сплати лізингового платежу. У такому випадку, Лізингодавець зобов'язується самостійно здійснити  перерахунок лізингового платежу на дату сплати у відповідності до встановленої формули.

14.01.2008р. об'єкт лізингу, визначений додатком №1, був переданий Лізингоодержувачу, про що сторонами складений відповідний акт приймання-передачі майна в фінансовий лізинг (а.с.22).

В перебігу правовідносин за договором фінансового лізингу Позивачем виписувалися рахунки – фактури №СФ-0000058 від 02.02.2009р., №СФ-00092 від 02.03.2009р., №СФ-000279 від 01.04.2009р., №СФ-00309 від 05.05.2009р., №СФ-00338 від 30.06.2009р., №СФ-00382 від 31.07.2009р., №СФ-00395 від 18.08.2009р. (а.с.а.с.23-29), доказами отримання яких та підтвердженням вартості відповідних наданих послуг є акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) (а.с.а.с.30-35).

У зв'язку із неповною сплатою означених рахунків Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом про стягнення суми заборгованості у розмірі 132477,52грн. та нарахованої пені в сумі 20762,61грн. і штрафу 38574,69грн.

Відповідач у відзиві від 22.09.2009р. (а.с.52) визнав заявлені вимоги та гадав підписаний без зауважень акт звіряння розрахунків (а.с.57).   

Суд розглядає справу відносно вимог, визначених у позовній заяві, оскільки заявлені вимоги є грошовими, пов'язані підставами виникнення  (порушення зобов'язань за договором фінансового лізингу) та поданими доказами, їх об'єднання не суперечить ст. 58 Господарського процесуального кодексу України та не призводить до утруднення вирішення спору в контексті остаточної позиції сторін, а навпаки сприяє реалізації принципу процесуальної економії та права на ефективний судових захист, гарантованого ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.  

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача  такими,  що підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне:

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у примусовому спонуканні до виконання прострочених грошових зобов'язань та застосуванні наслідків  їх невиконання  у вигляді стягненні пені та штрафу.  

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право визнати позов повністю або частково. При цьому, згідно ч. 6 цієї статті суд не приймає визнання позову, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиїх-небудь права і охоронюваних законом інтересів.

За змістом ч. 5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України визнання позову відповідачем є підставою для прийняття рішення про задоволення позову за умови, якщо дії відповідача не суперечать законодавству і не порушують і охоронюваних інтересів інших осіб.

В контексті означених норм, суд зауважує на наступному:

По-перше, визнання позову опосередковано у належній письмовій формі, визначеній ч. 1 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України;

По-друге, визнання позову здійсненою уповноваженою (а.с.а.с.49, 50) на вчинення такої процесуальної дії особою;

По-третє, оскільки учасниками спірних правовідносин є лише Позивач та Відповідач, остільки визнання позовних вимог як таке не має безпосередніх негативних наслідків для прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб.

Відносно наявності/відсутності суперечності визнання позову закону суд зазначає таке:

Враховуючи статус Позивача та Відповідача  та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України „Про фінансовий лізинг” та умовами укладеного між ними договору фінансового лізингу.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч.2 ст.1, п.2 ч. 2 ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг”, ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 292 Господарського кодексу України за користування майном на умовах фінансового лізингу лізингоодержувач має сплачувати лізингові платежі.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між Позивачем та Відповідачем договір є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов'язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, Відповідач  не мав правових підстав ухилятися від сплати лізингових платежів згідно визначеного договором графіку.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов'язання припиняються належним виконанням, у розглядуваному випадку – шляхом своєчасного та у повному обсягу здійснення лізингових платежів. Натомість невиконання або неналежне виконання зазначених  зобов'язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.  

Згідно із ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, у тому числі – сплата неустойки, що узгоджується із ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України.

Аналогічні положення закріплені і в ст.ст. 216, 217 Господарського кодексу України. При цьому, несвоєчасне виконання грошових зобов'язань є належною підставою у розумінні ст. 218 Господарського кодексу України для застосування заходів господарсько-правової відповідальності.

Як встановлено ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є вид неустойки, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється від суми виконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Враховуючи, що домовленість Позивача та Відповідача про застосування пені у разі прострочення оплати лізингових та інших платежів сформульована безпосередньо у п. 9.3 договору фінансового лізингу № 4 від 19.12.2007р., вимоги ст. 547 Цивільного кодексу України стосовно форми правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання, видом якого у розумінні ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України є неустойка, у розглядуваному випадку дотримані. Аналогічний висновок суду стосується і домовленості щодо сплати штрафу, встановленої п. 9.5. договору фінансового лізингу.

Відтак, Позивач, зважаючи на ненадання Відповідачами належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів належного виконання грошових зобов'язань  за договором фінансового лізингу зі сплати у повному обсягу рахунків-фактур  (а.с.а.с.23-29) та підтвердження ним наданим актом звірення розрахунків (а.с.57) наявність заборгованості,  цілком управнений ініціювати питання про стягнення заборгованості, пені та штрафу.

Отже, враховуючи позицію Відповідача  щодо визнання заявлених вимог, суд, перевіривши відповідність арифметичного розрахунку  вимог щодо заборгованості умовам договору фінансового лізингу,   вважає за можливе їх задовольнити в цій частині у повному обсягу – у сумі 132477,52грн.

Натомість наведений Позивачем розрахунок вимог щодо неустойки не може бути прийнятий, оскільки:

·          щодо штрафу – Позивач розрахував його суму як 5% від 771493,75грн., проте згідно п. 1.3. наявного в матеріалах справи договору ціна договору становить 723100,37грн. (при цьому жодних доказів внесення сторонами змін до цього пункту до матеріалів справи не надано). Відтак, належна до стягнення сума штрафу судом визначається у розмірі 36155,02грн.;

·          щодо пені – Позивач розрахував відповідні вимоги виходячи із визначеної у договорі ставки 0,15% за кожен день прострочення, не врахувавши при цьому грачиного розміру ставки пені, за якою вона може бути отримана одержувачем грошових коштів за прострочення платежу, обмеженого подвійною обліковою ставкою НБУ згідно ст. 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”. Суд, здійснивши перерахунок вимог щодо пені з урахуванням вказаного обмеження за допомогою відповідної програми інформаційно-пошукової системи „Законодавство”, встановив, що належною до стягнення за вказаний Позивачем період є пеня у сукупному розмірі  8655,6грн.

Таким чином, суд приймає визнання позову Відповідачем відносно вимог про стягнення неустойки (штрафу та пені) виключно в частині вказаних вище належних до стягнення сум означених вимог, відхиляючи визнання позову щодо решти означених вимог як таке, що не суперечить закону. Відповідно, вимоги про стягнення неустойки понад визначеного судом розміру задоволенню не підлягають як необґрунтовані.

У відповідності до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на Відповідача  пропорційно сумі задоволених вимог.  

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 78,  82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестлізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104534) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехстрой”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33200074) про стягнення заборгованості та неустойки в сумі 191814,82грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехстрой”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33200074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестлізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104534) заборгованість у сумі 132477,52грн., штраф в сумі 36155,02грн. та пеню в сумі 8655,6грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволені решти вимог щодо штрафу і пені відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Донтехстрой”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 33200074) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестлізинг”, м. Київ (ідентифікаційний код 33104534) відшкодування витрат по сплаті державного мита у сумі 1772,88грн., витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 218,13грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку – після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.

За згодою сторін у судовому засіданні 06.10.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст судового рішення  підписано 06.10.2009р.

Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня його підписання  або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                               Попков Д.О.