Рішення

від 31.08.2015 по справі 922/3843/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2015 р.Справа № 922/3843/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Сіліній М.Г.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Фінбанк", м. Одеса до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Брістоль ЛТД", м. Харків 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Теоком", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013", м. Харків 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківспецнадра", м. Харків про визнання недійсною іпотеки за участю :

Представник позивача - Данілов А.І. довіреність №01-28/459 від 04.02.2015 року;

Представник 1-го відповідача - не з"явився;

Представник 2-го відповідача - Нагорний Є.Ф. довіреність б/н від 28.08.2015 року;

Представник третьої особи (ТОВ "Велторг") - не з"явився;

Представник третьої особи (ТОВ "Харківспецнадра") - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Фінбанк" звернувся до господарського суду Харківської області з позовом, в якому просить визнати недійсним Договір іпотеки, посвідчений 12 липня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. за реєстровим № 3138, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брістоль ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теоком"; встановити спосіб виконання рішення суду шляхом вилучення Реєстраційною службою Харківського міського управління юстиції Харківської області з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записів про іпотеку та обтяження об'єкта нерухомого майна -нежитлової будівлі літ. «Т-5», загальною площею 10441,9 кв.м., що знаходиться за адресою: місто Харків, вул. Морозова, буд. 13, а саме вилучити запис: про державну реєстрацію іпотеки номер 6313452 від 12.07.2014 року, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. на підставі іпотечного Договору, посвідченого 12.07.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. за реєстровим № 3138 та про державну реєстрацію обтяження номер 6313417 від 12.07.2014 року, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. на підставі іпотечного договору, посвідченого 12.07.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. за реєстровим № 3138.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.07.2015 року за позовною заявою було порушено провадження по справі № 922/3843/15, залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківспецнадра" та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 27 липня 2015 року.

27 липня 2015 року через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання (вх.№30021) про залучення Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції до участі у справі № 922/3843/15 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

Ухвалою суду від 27.07.2015 року розгляд справи було відкладено на 10 серпня 2015 року.

Ухвалою суду від 10 серпня 2015 року строк розгляду справи №922/3843/15 було продовжено на 15 днів до 18 вересня 2015 року, розгляд справи відкладено на 25 серпня 2015 року.

Ухвалою суду від 25.08.2015 року розгляд справи було відкладено на 31 серпня 2015 року.

Суд, дослідивши клопотання позивача (вх.№30021) про залучення Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції до участі у справі №922/3843/15 в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, відмовляє в його задоволенні у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов'язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору.

Пунктом 1.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено можливість участі в судовому процесі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, на предмет спору, якщо рішення господарського суду зі спору може вплинути на права та обов'язки цієї особи щодо однієї із сторін (стаття 27 ГПК). Така третя особа виступає в процесі на стороні позивача або відповідача - у залежності від того, з ким із них у неї існують (або існували) певні правові відносини. ... Що ж до наявності юридичного інтересу у третьої особи, то у вирішенні відповідного питання суд має з'ясовувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу наділено новими правами чи покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду достатніх доказів того, що рішення по справі може вплинути на права та обов'язки Реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції.

26 серпня 2015 року через канцелярію суду 2-й відповідач надав заяву (вх.№33998) про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду.

Надані документи були досліджені та долучені судом до матеріалів справи.

Представник позивача в призначеному судовому засіданні позовні вимоги з підтримував в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні, з підстав викладених у позовній заяві.

2-й відповідач проти задоволення позову заперечував з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

1-й відповідач та треті особи повноважних представників у судове засідання не направили, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

23 січня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Фінбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" було укладено Договір овердрафту № 03/01/14, за яким позивач надав Товариству з обмеженою відповідальністю "Велторг 2013" кредитні кошти на умовах їх повернення, забезпечення, строковості, та плати за користування. Ліміт овердрафту за Кредитним договором (з урахуванням змін до нього було встановлено в розмірі 15000000,00грн..

27 лютого 2014 року між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківспецнадра" з метою забезпечення зобов'язань ТОВ "Велторг 2013" за Кредитним договором, було укладено Іпотечний договір, який було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Бакіровою В.В. за реєстровим № 105. Предметом Іпотечного договору виступило нерухоме майно - нежитлова будівля, що знаходиться за адресою: м. Харків, вулиця Морозова, буд.13.

Згідно з п. 1.2. договору іпотеки, вартість предмету іпотеки за згодою сторін становить 18 083 500,00 грн.

Згідно п.п. 1.3. договору іпотеки, експертна вартість предмету іпотеки, відповідно до Звіту про оцінку майна СОД ПП "Аргумент", реєстраційний номер 20-09/2013/ХР від 20.09.2013 року становить 18 083 500,00 грн..

Згідно з п.п. 2.4.3. договору іпотеки, у разі невиконання або неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором кредиту, позивач має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення та предмети іпотеки.

Відповідно до п. 5.2. договору іпотеки іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, на підставі рішення суду; виконавчого напису нотаріуса, або шляхом позасудового врегулювання згідно з застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в п.п. 5.2.1. договору.

Відповідно до Інформаційної довідки з Державною реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, складеної станом на 09 квітня 2015 року (далі за текстом - «Інформаційна довідка»), 06 травня 2014 року право власності на заставне майно, що розташоване за адресою: м. Харків, вулиця Морозова, буд.13, перейшло від Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківспецнадра" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брістоль ЛТД".

11 червня 2014 року Відділом державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції було виключено запис про іпотеку та обтяження нерухомого майна, що розташоване за адресою: м. Харків, вулиця Морозова, буд.13. Вказана дія була здійснена на підставі Листа ПАТ "Фінбанк" № 1678/14-0163, в якому зазначалося, що кредит ТОВ "Велторг 2013" погашено в повному обсязі та який було підписано Головою Правління Смольським К.В..

Поряд з цим, як зазначено позивачем, жодних листів ПАТ "Фінбанк" до Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції не надсилав, запис про реєстрацію листа за вказаним номером в журналі вихідної кореспонденції відсутній.

Вказаний факт в даний час є предметом розслідування в межах кримінального провадження № 4201 4220 0000 00562 від 22.10.2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3, 4 ст. 358. ч. 1 ст. 357 КК України, що перебуває в провадженні слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області, що підтверджується довідкою Прокуратури Харківської області № 04/2/4-700-14 від 22.04.2015 року Відповідно до вказаної довідки в ході вказаного досудового розслідування Коваленку Б.Б. оголошено про підозру у вчиненні вказаних злочинів, готуються матеріали щодо оголошення Коваленка Б.Б. у розшук.

Отже, в порушення діючого законодавства, шляхом обману, станом на сьогоднішній день власником нерухомого майна є не іпотекодавець - Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківспецнадра", а Товариство з обмеженою відповідальністю "Брістоль ЛТД".

Як зазначено позивачем, наведені вище обставини свідчать про те, що в момент укладення оспорюваного договору іпотеки, сторонами цього договору порушені вимоги ст. 13 Закону України «Про іпотеку» та не отримано згоду в ПАТ "Фінбанк" на передачу зазначеного нерухомого майна в наступну іпотеку.

Враховуючи зазначені обставини, посилаючись на те, що правочин щодо іпотечного майна, вчинений без його згоди, як іпотекодержателя, позивач звернувся до суду із позовними вимогами про визнання недійсним іпотечного договору посвідченого 12 липня 2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кошель Т.В. за реєстровим № 3138 який було укладено між , який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Брістоль ЛТД" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Теоком".

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог і заперечень проти них суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Загальні підстави визнання недійсними угод і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч. 1 та 3 ст. 215 ПК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1 -3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, відповідно до яких, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вирішуючи спір про визнання договору недійсним, господарський суд має встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.

Іпотека, в силу статті 575 Цивільного кодексу України, є окремим видом застави нерухомого майна. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом; спеціальним законом, який регулює відносини у сфері застави нерухомого майна є Закон України "Про іпотеку".

За термінами, визначеними у статті 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою є вид забезпечення зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні та користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом; тобто, поняття іпотеки передбачає зміну майнових прав власника майна, що передано в іпотеку, щодо цього майна.

За частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України, оспорюваний правочин може бути визнано недійсним, зокрема, за позовом заінтересованої особи, що повинна довести зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Частиною 1 статті 11 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета іпотеки

За ст. 9 Закону України "Про іпотеку", іпотекодавець має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом, однак, зокрема, відчужувати предмет іпотеки іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя.

Відповідно до ч. З ст. 12 Закону України "Про іпотеку", правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

В силу ч. 1 ст. 209 Цивільного кодексу України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 174 Господарського кодексу України, з якою кореспондується ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Ч. 1 ст. 12 ЦК України встановлено, що особа, здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються як за допомогою письмових доказів так і, зокрема, за пояснення представників сторін.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін, яка, зокрема, проявляється в тому, що, як зазначається в частині 1 ст. 33 ГПК України, сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 34 ГПК України).

П.п. 3-5 ст. 35 ГПК України передбачено, що вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, є обов'язковим для господарського суду щодо фактів, які встановлені судом і мають значення для вирішення спору.

Факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.

Факти, які містяться у винесених раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер.

Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, позаяк їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу.

В позовній заяві як на доказ протиправного позбавлення майна шляхом введення в оману позивач посилається на те, що відповідно до довідки Прокуратури Харківської області № 04/2/4-700-14 від 22.04.2015 року в провадженні слідчого СУ ГУМВС України в Харківській області перебуває кримінальне провадження № 4201 4220 0000 00562 від 22.10.2014 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358. ч. 1 ст. 357 КК України та в ході вказаного досудового розслідування Коваленку Б.Б. оголошено про підозру у вчиненні вказаних злочинів, готуються матеріали щодо оголошення Коваленка Б.Б. у розшук, тобто саме на факті відкриття крмінального провадження та проведення певних слідчих дій.

Проте суд не може прийняти до уваги такі посилання відповідача оскільки в силу приписів ст. 34, 35 ГПК України такі обставини можуть бути підтверджені лише вироком у кримінальній справі, постановленого за результатами судового слідства у кримінальному провадженні. Тобто, саме встановлені вироком у кримінальному провадженні № 4201 4220 0000 00562 фактичні дані можуть бути в даному випадку, але не виключно, обставинами які вплинуть на юридичну оцінку дій Коваленка Б.Б.

З урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства та того, що підставою вимог є саме факт скоєння злочину щодо ПАТ "Фінбанк" Коваленком Б.Б., суд доходить висновку, що вирішення питання, чи мали місце певні дії (кримінально каране діяння) щодо позивача, можливе лише за наявності відповідного вироку суду у кримінальній справі.

На час розгляду судом даної справи досудове слідство у кримінальній справі, порушеній за ознаками скоєного щодо ПАТ "Фінбанк" злочину, передбаченого ч. 4 ст. 190, ч.ч. 3,4 ст. 358. ч. 1 ст. 357 КК України, не завершене, справу для розгляду до суду не передано.

За таких обставин, підстави для висновку про доведеність факту скоєння злочину, об'єктом якого, за доводами позивача, є майно яке перебувало в іпотеці та незаконно було виведено з неї, відсутні.

Крім того, кримінальну справу порушено органом досудового слідства за ознаками злочину, передбаченого ст. 190 Кримінального кодексу України, а саме шахрайства, яке вказаною нормою визначається як заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою до чого і зводиться аргументація позивача по справі.

Обставини, які зафіксовані в листі Прокуратури Харківської області № 04/2/4-700-14 від 22.04.2015 року щодо ходу досудового розслідування по кримінальному провадженню № 4201 4220 0000 00562 від 22.10.2014 року стосуються оцінки дій саме громадянина Коваленка Б.Б. щодо наявності в його діях ознак злочинів передбачених Кримінальним кодексом України.

Натомість, предметом оцінки у даній справі є не дії Коваленка Б.Б., а предметом оцінки є оставини що спростовують наявність цивільної дієздатності юридичних осіб під час укладання оспорюваннчя договору іпотеки.

При цьому, наявність у діях Коваленка Б.Б. ознак злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, не свідчить про невідповідність дій юридичної особи вимогам цивільного та господарського законодавства, та не свідчить про недотримання вимог цивільного та господарського законодавства при укладенні правочину відповідачами по справі.

У відповідності зі ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину - правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Положеннями ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За при приписами ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Окремо суд зазначає, що ст. 3 Цивільного Кодексу України визначено основні засади цивільного законодавства, а саме 1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; 2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; 3) свобода договору; 4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; 5) судовий захист цивільного права та інтересу; 6) справедливість, добросовісність та розумність.

Ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного Кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Таким чином, на думку суду, позивач звернувшись до суду з даним позовом порушив встановлені п.п. 3, 4 ч.1 ст. З, ч.1,2 ст. 319 Цивільного Кодексу України засади цивільного законодавства стосовно свободи договору та свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, свободи власника вільно розпоряджатися своїм майном, оскільки фактично своїми діями втручається в підприємницьку діяльність відповідача та порушує свободу останнього вільного розпорядження належним їм майном.

Разом з тим слід зазначити, що позивач в обґрунтування своєї правової позиції посилається на норми Цивільного Кодексу України, одночасне застосування яких відносно одного предмету спору є неприпустимим. Так, позивач обґрунтовує заявлені позовні вимоги з посиланням на ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України та зазначає, що оспорюваний договір іпотеки суперечить ст. 13 Закону України «Про іпотеку». Подалі позивач зазначає, що даний правочин є укладеним внаслідок обману та є фіктивним, тобто не направленим на настання реальних правових наслідкив. Таким чином вбачається, що правова позиція позивача є нецілісною та взаємосуперчливою, оскільки застосування ч.З ст.215 ЦК України можливе, за виключенням випадків, коли правочин підпадає під дію норм, які встановлюють спеціальні підстави недійсності правочину, зокрема такими нормами є ст.234 ЦК України, у зв'язку з чим суд, не в змозі зробити правову оцінку заявлених позивачем правових підстав недійсності договору іпотеки.

З урахуванням викладеного позов заявлено безпідставно та необгрунтовано, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача згідно зі ст. ст. 44, 49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись cт. cт. 1, 12, 22, 32, 33, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Повне рішення складено 07.09.2015 р.

Суддя Т.С. Денисюк

Справа №922/3843/15.