Постанова

від 03.09.2015 по справі 914/1535/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

---

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "03" вересня 2015 р.                                                   Справа №   914/1535/15 Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючого-судді                                                                                     Кордюк Г.Т. суддів                                                                                           Давид Л.Л.                                                                                                       Данко Л.С. Розглянувши апеляційну скаргу ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів” від 13.08.15 року на рішення господарського суду Львівської області від 27.07.15 у справі № 914/1535/15 за позовом: Прокурора Залізничного району м. Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, м. Львів; до відповідача:     ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів”, м. Львів; за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:     Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Львівській області, м. Львів; про: зобов'язання укласти договір безоплатного зберігання споруд цивільного захисту (цивільної оборони) За участю представників сторін: від позивача – Карвацька О.Р. – представник; від відповідача – Майорчак О.Р. – представник; прокурор – Мельничук Ю.І. від третьої особи – не з'явилися; Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/1535/15 розподілено до розгляду судді – доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л. Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.15 до складу судової колегії внесено зміни – замість суддів Гриців В.М. введено суддю Данко Л.С. з підстав, викладених у розпорядженні. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.08.15 апеляційну скаргу  у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 03.09.15. Рішенням Господарського суду Львівської області від 27.07.15 у справі №914/1535/15 (суддя Крупник Р.В.) позов задоволено повністю, Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю “Львівський завод біофізичних приладів” укласти з Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області  договір про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) сховища №48038, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Курмановича, 9 в редакції, запропонованій позивачем. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський завод біофізичних приладів”  1218,00 грн. судового збору в дохід державного бюджету України. При цьому місцевий господарський суд виходив з того, що укладення договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) між суб'єктом управління та балансоутримувачем є обов'язковим на підставі закону, оскільки судом встановлено, що до статутного капіталу ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” не увійшло та залишилось на балансі цього підприємства державне майно - захисні споруди цивільної оборони, зазначене державне майно перебуває на балансі відповідача (правонаступника ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів”), державним органом приватизації (позивачем) обрано спосіб управління спірного майна шляхом укладення договору на його зберігання, що відповідає вимогам наведених нормативно-правових актів. Наведені обставини стали підставою для задоволення позову місцевим господарським судом.           Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим господарським норм матеріального та процесуального права. Зокрема, на думку апелянта, місцевим господарським судом помилково зроблено висновок стосовно того, що позивачем вірно вибрано спосіб управління спірним майном, оскільки п.14  «Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі» передбачено також інші способи  управління державним майном, натомість судом першої інстанції не зазначено, чому у даному випадку застосовується саме обраний позивачем спосіб управління. Крім цього, як зазначає скаржник, судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідно до  висновків комісії з проведення технічної інвентаризації спірна споруда не відповідає вимогам ДБН В 2.2.5-97 та підлягає списанню з подальшим зняттям з обліку. Також, апелянт посилається на неможливість застосування до відповідача  вимог Постанови КМУ від 25.03.2009 року №253, а саме п.25, яким, відповідно, передбачено обо'язок правонаступника державного підприємства укласти договір безоплатного зберігання, оскільки приватизація ДП  Львівський завод біофізичних приладів завершилася  у 1999 році, що підтверджується  наказом РВ ФДМ у Львівській області «Про завершення  приавтизації» № 833 від 30.09.1999 року. Крім того, скаржник зазначає про відсутність факту реєстрації спірного об'єкта цивільної оборони – сховища №48038 в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності. 31 серпня 2015 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, а тому просить залишити його без змін,  апеляційну скаргу без задоволення. Третя особа участі свого уповноваженого представника у судовому засіданні не забезпечила, причини неявки суду не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про час та місце судового розгляду, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне: Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України   зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору. Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених   статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Враховуючи те, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення даної справи, судова колегія Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку про можливість закінчення розгляду апеляційної скарги на підставі наявних у справі матеріалів за відсутності представника третьої особи. Присутні у судовому засіданні представники сторін та прокурор навели свої доводи, міркування та заперечення. Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшла підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 27.07.15 у даній справі з огляду на наступне: Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 28.06.1995р. №2073 Львівський завод біофізичних приладів перетворено на ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” (а.с.17). На підставі Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 30.09.1999р. №833 процес приватизації ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” було завершено (а.с.60). З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що  відповідач по справі – ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів” є правонаступником ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів”. Як вбачається з матеріалів справи, а саме з  п. 1.3. “Вихідних даних для здійснення оцінки вартості цілісного майнового комплексу”, затвердженого 20.09.1995р. директором Львівського заводу біофізичних приладів до об'єктів, які не підлягають приватизації віднесено об'єкти цивільної оборони, об'єкти інженерної інфраструктури і благоустрою міст тощо (з розшифровкою по об'єктах) (а.с.18-23). Згідно пункту 5 Розділу ІІІ Плану розміщення акцій ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” створеного відповідно до Указу Президента України №699 від 26.11.1994р. майно цивільної оборони вартістю 5089041 крб. належить до об'єктів, залишкова вартість яких не включена до статутного фонду. Наявна в матеріалах справи Відомість розрахунку вартості будівель, споруд, обладнання, устаткування, яка підлягає вилученню за станом на 01.01.1995р. свідчить про те, що бомбосховище вартістю 5089041крб. належить до будівель, які підлягають вилученню. З наведених документів вбачається, що споруда цивільного захисту, а саме бомбосховище №48038 у м. Львові по вул. Курмановича, 9 не увійшла до статутного фонду ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів”. Відповідно  до ч. 1 ст. 3, ст. 4 Закону України “Про управління об'єктами державної власності” (в редакції, яка діяла під час приватизації ДП Львівський завод біофізичних приладів) об'єктами управління державної власності є, зокрема, державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних фондів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій. Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України. Згідно з пп. 2.2.4. п. 2.2. Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних фондів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, затв. Наказом Фонду державного майна України від 19.05.1999р. №908/68 (в редакції, яка діяла на час приватизації ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів”) державним органом управління державним майном, яке перебуває на балансі господарських товариств, створених у процесі приватизації, є, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.98 N 1703 “Про Концепцію розподілу між центральними і місцевими органами виконавчої влади повноважень з управління об'єктами державної власності та заходи щодо її реалізації”, відповідний державний орган приватизації. Зазначаючи, що спірне майно - споруда цивільного захисту, а саме бомбосховище №48038 у м. Львові по вул. Курмановича, 9 не увійшла до статутного фонду ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів”, проте залишилася на його балансі, а тому у відповідності до вимог законодавства необхідним є укладення з балансоутримувачем договору про безоплатне зберігання споруд цивільного захисту. Зважаючи на наведене, РВ ФДМУ у Львівській області надсилалися листи ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів” з пропозицією укласти договір зберігання та проекти договору зберігання, проте ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів” відмовилося укладати такий договір. Зазначені обставини стали підставою для звернення прокурора в інтересах держави в особі РВ ФДМУ у Львівській області з позовом до ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів”, м. Львів про зобов'язання укласти договір безоплатного зберігання споруд цивільного захисту (цивільної оборони). Оцінивши, матеріали справи та докази, що містяться у ній, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне: Відповідно до Довідки ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів” вих. №8/1 від 24.02.2011р. об'єкт цивільної оборони – бомбосховище, яке розташоване по вул. Курмановича, 9 у м. Львові обліковується на балансі відповідача як державне майно, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу товариства. Захисна споруда перебуває у незадовільному стані, до використання за призначенням не готова (а.с.77). З матеріалів справи вбачається,  що 24.02.2011р. щодо об'єкту цивільного захисту (сховища №48038) проводилася перевірка стану ефективності використання та збереження державного майна, яке не увійшло до статутного капіталу ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” у процесі приватизації, але перебуває на його балансі. За результатами перевірки комісією складено відповідний акт, яким встановлено, що сховище перебуває в незадовільному стані, товариству запропоновано укласти договір зберігання на захисну споруду-сховище №48038. Даний акт підписано членами комісії, представником відповідача та скріплений печаткою ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів”. З відмітки представника відповідача на Акті вбачається, що зауваження та пропозиції відсутні. Аналогічна Довідка та Акт були складені за результатами перевірки у 2013 році. Також, судом досліджено Акт технічної інвентаризації захисної споруди цивільного захисту (цивільної оборони) (сховища) №48030 від 24.06.2011р., з якого вбачається, що балансоутримувачем сховища являється ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів”. Вказаний Акт затверджений 24.06.2011р. директором ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів” (а.с.54-57). Крім того, в матеріалах справи наявні є Відомості про державне майно (державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарської організації) станом на 31.12.2012р., 31.12.2013р. та 31.12.2014р. ( а.с.71-73) з яких вбачається, що на кінець 2012, 2013, 2014р. на балансі відповідача перебувало сховище №48038. Зазначені документи підписані директором товариства та скріплені печаткою, що свідчить про схвалення та  підтвердження внесених в них відомостей. Також, варто зазначити, що листом за вих. №51/1 від 08.04.2011р. (а.с.78) відповідач звертався до Залізничної районної адміністрації з проханням посприяти у знятті з балансу ТОВ “Львівський завод біофізичних приладів” споруди цивільного захисту (у зв'язку з фінансовою неможливістю утримувати її та непридатності такої до використання), а також просив провести заходи щодо визначення умов списання захисної споруди. Проте, докази зняття її з балансу та/або списання, станом на день розгляду справи в суді – відсутні, сторонами у справі не подані. Наведеним підтверджується, що майно - захисна споруда-сховище №48038 перебуває на балансі відповідача. Разом з цим, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду стосовно того, що посилання відповідача на те, що доказом зарахування (передачі) на баланс може бути виключно акт прийому-передачі є безпідставним, оскільки обов'язок по складанню такого визначений Методичними рекомендаціями з бухгалтерського обліку основних засобів, які були затверджені 30.09.2003р.  наказом Міністерства фінансів України №561, тобто вже після закінчення приватизації ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів”. Зважаючи на наведене, у даному випадку підлягають застосуванню  норми Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі затвердженого Наказом Фонду державного майна та Міністерством економіки України від 19.05.1999 року №908/68 (надалі - Положення).           Відповідно до п.1.3. Положення управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів  господарських  товариств  у  процесі  приватизації, але перебуває  на  їх  балансі,  полягає  у  виборі  та   забезпеченні уповноваженим  органом  (державні  органи приватизації) способу та умов подальшого використання майна у межах  чинного  законодавства відповідно до таких принципів: забезпечення ефективності    використання    та    збереження державного майна, здійснення заходів контролю; сприяння підвищенню  ефективності   діяльності   підприємств, зокрема - покращення фінансового стану господарських товариств, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів;  наявність альтернативних (залежно  від  груп  майна  у  межах чинного  законодавства) способів забезпечення управління державним майном,  яке  не  увійшло  до  статутних  капіталів  господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі; пріоритетність вибору способів управління  державним  майном, яке  не  увійшло  до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації,  але перебуває  на  їх  балансі,  дотримання якого забезпечує надходження коштів до Державного бюджету України. Пунктом 1.4. встановлено, що способи управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є зокрема, передача майна господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання (далі - договір зберігання) відповідно до вимог законодавства. Відповідно до п. 3 Порядку використання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) для господарських, культурних та побутових потреб, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2009р. №253      (надалі – Порядок) забезпечення утримання та збереження функціонального призначення захисних споруд здійснюють їх балансоутримувачі. Приписами п. 25 Порядку визначено, що відомості про перебування захисних споруд на балансі державного підприємства, яке приватизується (корпоратизується), відображаються в інвентаризаційному описі, а порядок їх подальшого використання - у плані приватизації майна (плані розміщення акцій акціонерного товариства, у процесі приватизації). У разі приватизації (корпоратизації) державних підприємств захисні споруди виключаються з переліку майна підприємства, що підлягає приватизації (корпоратизації), і передаються в установленому порядку його правонаступникові на відповідальне зберігання. З правонаступником державного підприємства, що приватизується (корпоратизується), державним органом приватизації (засновником) укладається договір про безоплатне зберігання захисних споруд. Форма примірного договору про безоплатне зберігання захисних споруд затверджується МНС за погодженням з Фондом державного майна. Посилання скаржника на те, що згаданий Порядок не може застосовувати до спірних відносин, оскільки такий був затверджений лише в 2009р., а приватизація ВАТ “Львівський завод біофізичних приладів” закінчилася у 1999р. спростовуються судом апеляційної інстанції, оскільки  станом на день прийняття порядку об'єкт цивільної оборони знаходився на балансі відповідача, обов'язок щодо укладення договору зберігання об'єкту виник у ТзОВ “Львівський завод біофізичних приладів” саме з моменту затвердження Порядку, про що зроблено вірний висновок місцевим господарським судом. Щодо посилання скаржника на те, що судом першої інстанції не зазначено, чому у даному випадку застосовується саме обраний позивачем спосіб управління, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне:           Відповідно до п.1.4.1 Положення при   визначенні   способу    управління    попередньо аналізуються  висновки  інвентаризаційних  комісій  про результати інвентаризації державного  майна,  яке  не  увійшло  до  статутних капіталів  господарських  товариств,  але перебуває на їх балансі. Пріоритетним при обранні способу  управління  державним  майном  є спосіб  його  приватизації.  Якщо  відповідне  державне  майно  не підлягає приватизації,  то застосовуються наступні  за  черговістю способи управління, викладені у п.1.4.           З аналізу п.1.4. Положення вбачається, що першим по черговості способом управляння державним майном,  яке не увійшло  до статутних    капіталів    господарських    товариств   у   процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, є передача  майна  господарським товариствам, у тому числі у разі ліквідації балансоутримувача, на умовах відповідного договору безоплатного зберігання відповідно до вимог  законодавства, а вже наступними способами є списання   об'єктів   державної   власності   у  порядку, визначеному  постановою  Кабінету Міністрів України від 08.11.2007 № 1314 "Про затвердження Порядку списання об'єктів державної  власності" та передача в оренду, використання захисних споруд цивільного захисту  для  задоволення  господарських,  культурних та побутових потреб із збереженням функціонального призначення таких споруд або їх  списання  у  порядку, передбаченому  законодавством  у  сфері цивільного захисту.           Таким чином, позивачем вірно обрано спосіб управління державним майном зважаючи на визначений порядок черговості, а тому доводи скаржника з цього приводу є безпідставними.           Відповідно  до ч.ч. 3, 4 та 7   ст. 179 ГК України   укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.           При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.           Господарські договори укладаються за правилами, встановленими   Цивільним кодексом України   з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.                                         Частиною 1   ст. 187 ГК України   визначено, що спори, які виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. З матеріалів справи вбачається, що позивач з метою виконання вищевикладених вимог законодавства України звертався до відповідача з проханням укласти договір зберігання споруди цивільного захисту по вул. Курмановича, 9 у м. Львові про що свідчить лист від 16.01.2014р. №11-13-00328 до котрого було додано два примірники договору зберігання, однак такий був залишений без задоволення. Факт отримання листа від 16.01.2014р. №11-13-00328 та примірників договору підтверджуються листом-відповіддю відповідача вих. №2/1 від 21.01.2014р. Також, варто зазначити, що проект договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) затверджено Наказом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 25.08.2009р.  №582  “Про затвердження форми Примірного договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони)”.           Як вже зазначено вище, до статутного капіталу відповідача  не увійшло та залишилось на балансі цього підприємства державне майно - захисна споруда цивільної оборони, зазначене державне майно перебуває на балансі відповідача, державним органом приватизації (позивачем) обрано спосіб управління спірного майна шляхом укладення договору на його зберігання, що відповідає вимогам наведених нормативно-правових актів.           Таким чином, виходячи із змісту вимог застосованих норм матеріального права та встановлених судами обставин справи, укладення договору про безоплатне зберігання захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони) між суб'єктом управління та балансоутримувачем є обов'язковим на підставі закону, про що вірно зазначено місцевим господарськи судом.           Посилання скаржника на відсутність факту реєстрації спірного об'єкта цивільної оборони – сховища №48038 в Єдиному державному реєстрі об'єктів державної власності, судом апеляційної інстанції до уваги не приймаються, оскільки відсутність вказаного запису у реєстрі не спростовує факту перебування спірного об'єкта в державній власності, в силу закону, який в процесі приватизації не увійшов до статутного капіталу відповідача, проте, як зазначено вище, залишився на його балансі. Відповідно до  ч.1 та ч.2 ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.                Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для їх задоволення та скасування рішення  Господарського  суду Львівської області від  27.07.15. Судові витрати покласти на скаржників відповідно до вимог ст.49 ГПК України. Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, - Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: 1.          Рішення господарського суду Львівської області від 27.07.15  у справі  № 914/1535/15 залишити без змін, апеляційну скаргу м – без задоволення. 2.          Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст.109,110 ГПК України.            Повний текст постанови складено 08.09.15 Головуючий суддя                                                                           Кордюк Г.Т. Суддя                                                                                                 Давид Л.Л.           Суддя                                                                                                 Данко Л.С.