Рішення

від 09.10.2009 по справі 7/172-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

7/172-09

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

21036, м. Вінниця,  Хмельницьке шосе, 7  тел. 66-03-00, 66-11-31       http://vn.arbitr.gov.ua

І м е н е м     У к р а ї н и

РІШЕННЯ

09 жовтня 2009 р.                                                                                                Справа 7/172-09

за позовом: Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", м. Київ.   

до:1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар'єроуправління", м. Вінниця.

 2. Вінницьке обласне виробниче об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд", м. Вінниця.  

про стягнення 215 523,94 грн.

Головуючий суддя          

Cекретар судового засідання  

Представники

позивача : Майданюк С.П. - довіреність б/н  від 19.06.2009 року.

відповідача-1 : Ковбій А.С. - довіреність № 205  від 05.10.2009 року.

відповідача-2 : Борщевський М.Й. - довіреність № 9/121  від 24.07.2009 року.

ВСТАНОВИВ :

Подано позов про стягнення солідарно з ТОВ "Вінницьке кар"єроуправління" та Вінницького обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд" на користь ВАТ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Філії "Центральне регіональне управління ВАТ "Банк "Фінанси та кредит" 215523,94 грн., в тому рахунку 197130,29 грн. основного боргу, 3449,52 грн. заборгованості по процентах за користування кредитом, 14944,13 грн. пені в зв'язку з неналежним виконанням відповідачами умов  кредитного договору від 14.05.2008 року № 21 kr-01-08 та договору поруки від 14.05.2008 року № 98.

Ухвалою від 13.07.2009 року за вказаним позовом порушено провадження у справі      № 7/172-09 та призначено до розгляду на 31.07.2009 року.

29.07.2009 року відповідач1 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву в якій не заперечуючи проти позову вказує, що заявлена позивачем сума заборгованості завищена. При цьому відповідач зазначає про те, що сума заборгованості перед позивачем складає 186266,70 грн.. Крім того, посилаючись на відсутність реалізації своєї продукції та наявність великого обсягу залишків продукції просить суд та позивача розстрочити погашення заборгованості терміном до 01.05.2010 року.

30.07.2009 року відповідачем 2 також надано відзив на позовну заяву в якому підтверджує факти наведені в відзиві відповідача 1, зазначає, що відповідачі не відмовляються від розрахунків за кредитом, а порушення взятих на себе зобов'язань спричинено відсутністю збуту продукції та важким фінансовим станом підприємств. В зв'язку з наведеним відповідач просить суд здійснити розстрочення боргу на 6 місяців.

Відповідач 1 в судове засідання 31.07.2009 року не з'явився та не виконав вимог ухвали суду про порушення провадження у справі щодо надання витребуваних доказів. Суд констатує, що про час та місце судового засідання останній був поінформований належним чином, оскільки як вбачається з поштового повідомлення №315480 ухвалу про порушення провадження у справі він отримав 20.07.2009 року.

З огляду на неявку в судове засідання відповідача1 та ненадання сторонами витребуваних доказів розгляд справи було відкладено до 06.10.2009 року.

06.10.2009 року позивач надав письмові пояснення з посиланням на те, що після порушення провадження у справі відповідачем1 було добровільно сплачено 3449,52 грн. заборгованості по відсотках у зв'язку з чим заборгованість по відсотках погашена повністю, а заборгованість складає 197130,29 грн. по тілу кредиту та 14944,13 грн. пені.

06.10.2009 року відповідачами подано клопотання про розстрочку боргу перед банком терміном на 12 місяців - з жовтня 20010 року по жовтень 2010 року ануїтетними платежами.

З метою надання сторонами додаткових доказів стосовно їх фінансового стану для повного та об'єктивного розгляду клопотання про розстрочення боргу в судовому засіданні 06.10.2009 року оголошувалась перерва до 09.10.2009 року.

09.10.2009 року відповідачем 1 повторно надано клопотання про розстрочку боргу перед банком терміном на 7 місяців - із жовтня 2009 року до квітня 2010 року.

За письмовим клопотанням представників позивача та відповідачів справа розглядається без здійснення технічної фіксації судового процесу.

В судовому засіданні представниками відповідачів подано заяву про визнання позову в якій останні визнають борг перед позивачем в розмірі 212074,42 грн., з яких 197130,29 грн. тіло кредиту, 14944,13 грн. пеня.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.05.2008 року між ВАТ "Банк"Фінанси та кредит" (Банк) та ТОВ "Вінницьке кар'єроуправління" (Позичальник) укладено кредитний договір № 21kr-01-08.

Відповідно до умов даного договору Банк надає позичальнику кредит в сумі 338000,00 грн., а Позичальник зобов'язується повертати отримані кошти згідно графіка погашення кредиту (Додаток №1 до договору), з кінцевим строком погашення до 12.05.2009 року, і сплатити  за користування кредитом проценти у розмірі 16 % річних (п. 1.1. договору).

Видача кредиту проводиться в строк з 14.05.2008 року до 15.05.2008 року за письмовою заявою позичальника, за згодою банка, шляхом перерахування грошових коштів для оплати вартості, автомобіля згідно договору купівлі-продажу, вказаному в п. 5.1. даного договору, з позичкового рахунку, відкритого позичальником, на поточний рахунок продавця ПП "ВКП "АльфаТекс" (п. 2.1 Договору).

В п. 5.1. договору сторони встановили, що забезпечення виконання зобов'язань за даним договором являється застава автомобіля, придбаного позичальником у відповідності з договором № 1/04/2008-А від 01.04.2008 року, а також порука Вінницького обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд".

На виконання п. 1.1 Договору сторони підписали додаток № 1 в якому погоджено графік погашення заборгованості із визначенням дат та сум платежів.

В забезпечення виконання зобов'язань відповідачем 1 за кредитним договором позивачем та відповідачем 10.07.2008 року було укладено договір застави автомобіля (а.с.20, т.1).

Крім того, 14.05.2008 року між позивачем, відповідачем 1 та відповідачем 2 було укладено договір поруки № 98 згідно якого відповідач2 зобов'язувався перед позивачем відповідати в повному об'ємі за своєчасне та повне виконання відповідачем 1 зобов'язань по кредитному договору № 21kr-01-08 від 14.05.2008 року.

На виконання зобов'язань за кредитним договором банк згідно письмової заявки відповідача 1 (а.с. 15, т. 1) надав відповідачу 1 338000,00 грн., які було перераховано ПП ВКП "АльфаТекс" платіжним дорученням № 2 від 14.05.2009 року, як і було передбачено договором  № 21kr-01-08 від 14.05.2008 року.

Однак відповідач 1 в порушення взятих на себе зобов'язань не в повній мірі виконав умови кредитного договору та за посиланням позивача станом на час подання позову до суду не повернув кредит у сумі 197130,29 грн. та відсотки за користування кредитом у розмірі 3449,52 грн..

Так, судом встановлено, що відповідач 1 кредит погашав наступним чином: платіжним дорученням № 524 від 18.06.2008 року перераховано 28166,66 грн., платіжним дорученням № 651 від 18.07.2008 року перераховано 28900,00 грн., платіжним дорученням         № 729 від 15.08.2008 року перераховано 28166,00 грн., платіжним дорученням № 842 від 18.09.2008 року перераховано 28166,66 грн., платіжним дорученням № 916 від 06.11.2008 року перераховано 15700,00 грн., платіжним дорученням № 990 від 10.11.2008 року перераховано 11733,32 грн., 24.02.2009 року - 36,41 грн..

Загалом відповідачем 1 було погашено 140869,71 грн. з отриманих 338000,00 грн.  кредитних коштів.

Таким чином борг за кредитні кошти становить 197130,29 грн. (338000,00-140869,71).

Невиконання відповідачами договірних зобов'язань спонукала позивача 01.07.2009 року подати позовну заяву до суду з вимогою про стягнення заборгованості. Дата подачі позову вбачається із конверту в якому надійшла позовна заява до суду.

Беручи до уваги встановлені обставини суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу з огляду на наступне.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

В ч.1 ст.1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549 - 552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається із умов кредитного договору кінцевим терміном повернення кредитних коштів сторони погодили 11.05.2009 року (п.1.1 Договору, додаток № 1 до кредитного Договору тощо).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України).

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

З урахуванням наведеного позовні вимоги про стягнення з відповідачів 197130,29 грн. підлягають задоволенню як обґрунтовані та правомірні.

Розглянувши позовну вимогу про стягнення 3449,52 грн. процентів за користування кредитними коштами суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні виходячи з наступного.

Як вказувалось раніше, позивач звернувся з позовом до суду 01.07.2009 року.

Разом з тим, відповідачем 1 було здійснено погашення 3449,52 грн. процентів за користування кредитними коштами двома платежами - 19.06.2009 року (2759,01 грн. та 690,51 грн.).

Виходячи з наведеного, позивачем заявлено вимогу про стягнення заборгованості якої на момент подачі позову до суду не існувало.

Таким чином в стягненні 3449,52 грн. процентів за користування кредитними коштами суд відмовляє, оскільки вказана вимога є безпідставною.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені за у розмірі 14944,13 грн. за несвоєчасне погашення кредиту в результаті чого суд дійшов наступних висновків.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними  санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Стаття 610 цього ж Кодексу передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п.3 ч.1 ст.611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В п. 7.1 кредитного договору сторони встановили, що за прострочення повернення кредиту чи сплати процентів позичальник сплачує банку пеню виходячи з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочи .

Таким чином заявлення позивачем вимог про стягнення пені є правомірним та обґрунтованим, оскільки відповідає чинному законодавству та умовам укладеного сторонами договору.

Перевіркою розрахунку суми пені з врахуванням  заявлених банком періодів та сум заборгованості судом не виявлено помилок.

При цьому суд враховує, що нарахування та заявлення до стягнення пені проведено в межах строку позовної давності встановленої п.1 ч.2 ст.258 ЦК України та ч.6 ст.232 ГК України.

З урахуванням того, що відповідачами також визнано позовні вимоги позивача щодо стягнення пені у розмірі 14944,13 грн. суд задовольняє дану вимогу у повному обсязі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Проте, всупереч наведеним нормам та вимогам ухвал суду від 13.07.2009 року, 31.07.2009 року відповідачі не подали до суду жодного доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення основного боргу та пені,  в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням відмови в стягненні 3449,52 грн. відсотків за користування кредитними коштами.

Задовольняючи позовні вимоги судом також враховано норми матеріального права, зокрема ч.ч. 1, 2 ст.543 ЦК України згідно яких у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. В частині 2 названої статті встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Як вбачається із п.п. 1, 2.1, 2.2 Договору поруки від 14.05.2008 року № 98 відповідач 2: зобов'язувався перед позивачем відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання відповідачем 1 зобов'язань по кредитному договору від 14.05.2008 року                        № 21kr-01-08; у випадку невиконання відповідачем 1 зобов'язань по кредитному договору, відповідач 1 та відповідач 2 відповідають перед позивачем як солідарні боржники; відповідача 2 відповідає перед позивачем в тому ж об'ємі, що і відповідач 1, в тому рахунку по основному боргу, оплаті щомісячних процентів і підвищених процентів, оплаті комісійної винагороди, оплати неустойки по основному боргу та процентам, а також по відшкодуванню всіх збитків.  

З огляду на вказане суд дійшов висновку про солідарне стягнення боргу з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар'єроуправління" та Вінницького обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд".

Розглянувши клопотання відповідачів про розстрочення заборгованості на 7 місяців - з жовтня 2009 року по квітень 2010 року суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.121 ГПК України господарський суд має право за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за власною ініціативою у виняткових випадках залежно від обставин справи відстрочити, розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови (далі - рішення), змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказівки, що регламентують порядок застосування процесуального інституту розстрочки виконання рішення містяться  в роз'ясненні Вищого арбітражного суду України від 12.09.1996 року № 02-5/333 "Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України".

Так, в п.1.2 зазначеного роз'яснення зазначається, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Пунктом 2 роз'яснення зазначається про те, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Мотивуючи клопотання про розстрочку відповідачі посилаються на фінансову кризу, що спричинила відсутність замовлень на продукцію і як наслідок відсутність обігових коштів у підприємства. Також у клопотанні зазначається про значні запаси готової продукції на складах та значну дебіторську заборгованість по якій ведеться претензійна та судова робота.

В підтвердження наведеного суду надано довідку ВФ АКБ "Форум" від 05.10.2009 року № 8.16.11/18/3717 про рух коштів по поточному рахунку за період з 01.08.2009 року по 30.09.2009 року, оборотно-сальдову відомість в якій відображено контрагентів та розміри їх дебіторської заборгованості (1085091,50 грн.), довідку від 06.10.2009 року № 207 про заборгованість по заробітній платі на підприємстві відповідача 1 в розмірі 146970,80 грн..

Крім того відповідачами на вимогу суду надано фінансову звітність за 2008 - 2009 рік з якої вбачається, що відповідач 1 завершив господарську діяльність за І квартал 2009 року із збитками в розмірі 340000,00 грн., а збитки за І півріччя 2009 року склали 520000,00 грн..

Беручи до уваги встановлені обставини суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання відповідачів та розстрочення рішення.

Витрати на держмито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесенню на відповідачів  відповідно до ст. 49 ГПК України.

При розподілі державного мита суд враховує припис, який міститься в абз.2 п.4.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 04.03.1998 року № 02-5/78  "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" згідно якого якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

За письмовим клопотанням позивача та відповідачів 09.10.2009 року у справі оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст. 6, 11, 509, 525, 526, 527, ч.ч. 1 ст.530, ч.ч.1, 2 ст. 543, ч.1 ст. 546, ст.549, ч. 1 ст.550, ч.1 ст.553, ч.ч.1, 2 ст.554, ст.610, п.3 ч.1 ст.611, ч.1 ст.612, ч.ч.1, 2 ст.614, ст.ст. 625, 627, 628, 629, 1046, ч.1 ст.1048, ч.1 ст.1049, ч.1 ст.1050 ЦК України, ст.ст. 173, 174, 193, ч.2 ст.217, ст.230 ГК України, ст.ст. 4-3, 4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 45, 46, ч.ч.1, 5 ст. 49,  ст.ст. 82, 84, 85, 115, 116, 121  ГПК України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар"єроуправління", вул. Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05531038) та Вінницького обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд", вул.Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03087409)  на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", вул. Артема, 60, м. Київ - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - 25745867) - 197130 грн. 00 коп. основного боргу, 14944 грн. 13 коп. пені за порушення строків здійснення платежів на погашення кредиту розстрочивши виконання рішення терміном на 7 місяців наступним чином: жовтень 2009 року 50074 грн. 42 коп.; листопад 2009 року 6000 грн. 00 коп.; грудень 2009 року 6000 грн. 00 коп.; січень 2010 року 7000 грн. 00 коп.; лютий 2010 року 8000 грн. 00 коп.; березень 2010 року 9000 грн. 00 коп.; квітень 2010 року 126 000 грн. 00 коп..

3. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницьке кар"єроуправління", вул. Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 05531038) та Вінницького обласного виробничого об'єднання по агропромисловому будівництву "Вінницяоблагробуд", вул.Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця - (інформація про реквізити - ідентифікаційний код - 03087409)  на користь Відкритого акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит", вул. Артема, 60, м. Київ - (інформація про реквізити ідентифікаційний код - 25745867) - 2120 грн. 74 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою державного мита та 309 грн. 96 коп. - відшкодування витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. Видати накази в день набрання рішенням законної сили.

5. В стягненні 3449 грн. 52 коп. відсотків за користування кредитом відмовити.

6. Копію даного рішення надіслати сторонам по справі рекомендованим листом.

Суддя                                           Банасько О.О.

Повний текст рішення суду оформлено і підписано відповідно до вимог ст.84 ГПК України  14 жовтня 2009 р.

віддрук. 4 прим.:

1 - до справи.

2 - позивачу - вул. Коцюбинського, 53, м.Вінниця.

3 - відповідачу 1 - вул. Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця.

4 - відповідачу 2 - вул.  Архітектора Артинова, 46, м. Вінниця.