Постанова

від 24.09.2009 по справі 46/26-08 (47/525-06)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

46/26-08 (47/525-06)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 24 вересня 2009 р.                                                                                    № 46/26-08 (47/525-06)  

              Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

головуючого      Бакуліної С.В.,

суддів :Глос О.І.,Олійника В.Ф.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційних скарг  -          Товариства з обмеженою відповідальністю (далі –ТОВ) “Таміра”;-          Відкритого акціонерного товариства Всеукраїнський Акціонерний Банк (далі –ВАТ “ВіЕйБі Банк”)

на постановувід 12.05.2009 року Харківського апеляційного господарського суду

у справі№ 46/26-08(47/525-06)

господарського суду Харківської області

за позовомПрокурора міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області

до1.          ТОВ “Таміра”;2.          Державного підприємства “Завод ім.В.О.Малишева”

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні другого відповідача:  1. Відкрите акціонерне товариство “Ольга”;                                                     2. Міністерство промислової політики України

провизнання недійсним договору

та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору –              Управління комунального майна та приватизації Департаменту                              економіки та комунального майна Харківської міської ради

до1.          Харківської міської ради;2.          ТОВ “Таміра”;3.          Державного підприємства “Завод ім.В.О.Малишева”;4.          ВАТ “Ольга”

провизнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та витребування з чужого незаконного володіння будівлі

в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: від прокуратури:

від відповідача-1:від відповідача-2:не з'явилисьРудак О.В. (прокурор відділу Генеральної прокуратури України)Отрох А.В. (довіреність від 27.01.2009р.)не з'явились

від третіх осіб:від ВАТ “ВіЕйБі Банк”:не з'явилисьКобець О.В. (довіреність № 03/4/1/11 від 14.01.2009р.)

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Харківської області (головуючий суддя Тихий П.В., судді –Ольшанченко В.І., Шарко Л.В.) від 09.12.2008 року у справі № 46/26-08(47/525-06) в позові прокурора м. Харкова відмовлено частково; в частині позовних вимог прокурора м. Харкова про визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 10079470 від 14.03.2006 року реєстраційний № 14017241 номер запису 6324 в книзі 1, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю “Таміра”, провадження у справі припинено; в позові Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Харківської області відмовлено частково; в частині позовних вимог Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради Харківської області про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 лютого 2006 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради Державному підприємству “Завод ім. В.О. Малишева”, провадження у справі припинено; скасовано заходи про забезпечення позову щодо заборони відчуження у будь-який спосіб нежитлової будівлі дитячого садка - ясел літера “А-2” загальною площею 3264,1 кв.м., розташованої за адресою: м. Харків, пр Гагаріна, 43-Г, зареєстрованого за ВАТ “Ольга”, які були вжиті ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 лютого 2008 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду (головуючий суддя Сіверін В.І., судді –Бондаренко В.П., Ільїн О.В.) від 12.05.2009 року у справі № 46/26-08(47/525-06) рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2008 року скасовано повністю і прийнято нове рішення, яким позовні вимоги прокурора міста Харкова задоволено частково, позовні вимоги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволено частково; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2006 року, укладений між Державним підприємством “Завод ім. В.О. Малишева” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Таміра”; визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30.10.2006 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таміра” та Відкритим акціонерним товариством “Ольга”; повернуто до державної власності нежитлову будівлю літ. “А-2” загальною площею 3 264, 1 кв. м., розташовану в м. Харкові по пр. Гагаріна, 43-Г; в частині вимог прокурора м. Харкова про визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10079470 від 14.03.2006 року реєстраційний №14017241 номер запису 6324 в книзі 1, виданий Товариству з обмеженою відповідальністю “Таміра” провадження у справі припинено; в частині позовних вимог Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 28 лютого 2006 року, виданого виконавчим комітетом Харківської міської ради Державному підприємству “Завод ім. В.О.Малишева”, провадження у справі припинено.

В касаційній скарзі ТОВ “Таміра” просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року по справі № 46/26-08(47/525-06) та залишити в силі рішення Господарського суду Харківської області від 09.12.2008 року, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.19, 124 Конституції України, приписів Закону України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу і протоколу № 2, 4, 7 і 11 до Конвенції”, ст.ст.203, 207, 215 ЦК України, ст.4 Закону України “Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності”, ст.7 Закону України “Про приватизацію державного майна”, ст.ст.43, 32, 33, 34, 99, 105 ГПК України.

В касаційній скарзі ВАТ “ВіЕйБі Банк” просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року по справі №46/26-08(47/525-06) і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на прийняття судом рішення, що стосується прав і обов'язків банку.

У відзивах на касаційні скарги Харківська міська рада повністю заперечує викладені в них доводи.

ТОВ “Таміра” у відзиві на касаційну скаргу ТОВ “ВіЕйБіБанку” не  заперечує проти її задоволення.

Позивач, відповідач-2 та треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши пояснення по касаційним скаргам представника ТОВ “Таміра” та представника ВАТ “ВіЕйБі Банк”, які підтримали викладені в них доводи, заперечення на касаційні скарги представника від прокуратури, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга ТОВ “Таміра” не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Апеляційним судом встановлено, що 07 березня 2006 року на підставі дозволу Міністерства промислової політики України № 7-1-134 від 07.02.2006 року і протоколу аукціону по лоту № 1 від 06.03.2006 року, затвердженого президентом “Харківський Аукціонний Центр”, філія ДАК “НМАЦ” між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таміра”, покупцем, та Державним підприємством “Завод імені В.О. Малишева”, продавцем, було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, відповідно до умов якого продавець передав за визначену в договорі плату у власність покупцеві нежитлову будівлю літ. “А-2” загальною площею 3 264,1 кв.м., розташовану у м. Харкові, пр. Гагаріна, 43-Г, яка належало державі Україна (користувач Державне підприємство “Завод ім. В.О. Малишева”) на праві державної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого Виконавчим комітетом Харківської міської ради 28 лютого 2006 року на підставі розпорядження Харківського міського голови від 28 лютого 2006 року № 517, зареєстрованого комунальним підприємством “Харківське МБТІ” згідно з витягом № 9987374 про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 02.03.2006 року, реєстраційний № 14017241, номер запису 6324 в книзі 1.

Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Христовою Т.В. і зареєстровано у реєстрі за № 1628.

Також 30 жовтня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Таміра”, продавцем, та Відкритим акціонерним товариством “Ольга”, покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого продавець передав покупцеві за визначену в договорі плату у власність нежитлову будівлю літ. “А-2” загальною площею 3 264,1 кв.м., розташовану у м. Харкові, пр. Гагаріна, 43-Г.

Даний договір було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Христовою Т.В. і зареєстровано у реєстрі за № 5733.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Положеннями Закону України “Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації” №847-ХІV від 07.07.1999 року встановлено, що виробниче об'єднання “Завод ім. В.О. Малишева” включено до переліку майна об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації.

Відповідно до статуту Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева”, затвердженого наказом Державного комітету промислової політики України від 13.07.2000 року №177, вказане підприємство є правонаступником Виробничого об'єднання “Завод ім. В.О. Малишева”.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року №453 до сфери управління Міністерства промислової політики України передано об'єкти державної власності, до складу яких входить також Державне підприємство “Завод ім. В.О. Малишева”.

Пунктом 4.2 та пунктом 4.4 статуту Державного підприємства “Завод ім. В.О. Малишева”, затвердженого наказом Державного комітету промислової політики України від 13.07.2000 року № 177, передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві повного господарського відання. Здійснюючи право господарського відання, підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном в цілях господарської діяльності, вчиняючи щодо нього будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та цьому Статуту. Відчуження засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за підприємством, здійснюється за погодженням з Державним комітетом промислової політики України.

Відповідно до статті 1 Закону України “Про приватизацію державного майна” приватизацією державного майна є відчуження майна, що перебуває у державній власності, і майна, що належить Автономній Республіці Крим, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів на структурну перебудову економіки України.

Відчуження нежитлового приміщення (будівлі дитячого садка) літ. “А-2” площею 3264.1 кв.м по пр-ту Гагаріна, 43-Г за договором купівлі-продажу від 07.03.2006 року за своєю правовою природою є приватизацією, а тому повинна була б відбуватися в порядку, встановленому для приватизації, включаючи погодження такого відчуження з відповідними органами.

Статтею 6 Закону України “Про приватизацію державного майна” встановлено, що суб'єктами приватизації є державні органи приватизації, покупці (їх представники), посередники.

Згідно статті 7 Закону України “Про приватизацію державного майна” державну політику в сфері приватизації здійснюють Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах, органи приватизації в Автономній Республіці Крим, що становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні та здійснюють повноваження власника державного майна у процесі приватизації.

Отже, Міністерство промислової політики України не є суб'єктом приватизації майна, що перебуває у державній власності, а тому надало ДП “Завод ім. В.О.Малишева” незаконний дозвіл на відчуження державного майна яке не є засобом виробництва, а є частиною цілісного майнового комплексу. Так, Фонд державного майна України мав у встановленому порядку виступити продавцем державного майна, яке відчужується в порядку приватизації, фізичній чи юридичній особі, відповідно до норм Закону України “Про приватизацію державного майна”, Положення про порядок відчуження основних фондів, що є державною власністю, затвердженого наказом ФДМУ від 30.07.1999 року №1447 в редакції наказу ФДМУ від 29.03.2004 року №604, а також пункту 1 Наказу Мінпромполітики України від 09.06.2004 року №274 “Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств та з інших питань”.

До того ж приватизація спірного об'єкту мала здійснюватись в порядку, встановленому Законом, та лише після виключення господарського суб‘єкта, створеного на базі об'єкта державної власності, з переліку об'єктів державної власності, що не підлягають приватизації.

Крім того, відповідно до 2 статті 74 Господарського кодексу України майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, а згідно з частиною 1 статті 136 цього Кодексу правом господарського відання є речове право суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з тим, що місцевий господарський суд дійшов хибного висновку про те, що відчуження спірного майна за договором купівлі-продажу від 07.03.2006 року було здійснено у встановленому законом порядку при погодженні з відповідним органом.

Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу спірного майна від 07.03.2006 року було порушено встановлений порядок приватизації об'єкта державної власності, не враховано заборону його відчуження здійснено таке відчуження не через уповноважений державою орган, який повинен виступати від імені власника продавцем державного майна після виключення майна з переліку об'єктів, що не підлягають приватизації, та дотримання встановленої законом приватизаційної процедури, що є підставою для визнання договору недійсним згідно зі статтею 215 та частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, будівля дитячого садка по пр-ту Гагаріна, 43-Г у м. Харкові будувалась Управлінням капітального будівництва Харківської міської ради на підставі рішення Виконавчого комітету Харківської міської ради трудящихся від 08.07.1970 року №288-1 “Про надання дозволу управлінню капітального будівництва в міськвиконкомі району”.

З акта приймання в експлуатацію Державної приймальної комісії закінченого будівництвом об'єкту від 30.03.1974 року дитячих ясел-садка №21 по пр-ту Гагаріна в 6 мікрорайоні Комінтернівського району м. Харкова вбачається, що згідно зі статтею 86 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 18.07.1963 року), який діяв на час введення в експлуатацію дитячих ясел-садка, вказаний об'єкт перебував у державній власності, фінансування його здійснювалась Харківською міською радою.

Згідно з частиною 6 статті 16 Закону України “Про дошкільну освіту” засновник (власник) державного чи комунального дошкільного навчального закладу не має права безпідставно ліквідувати його, зменшувати в ньому площу території, кількість груп, а також здавати в оренду приміщення (будівлі).

Реорганізація або ліквідація діючих комунальних дошкільних навчальних закладів, а також дошкільних навчальних закладів, створених колишніми сільськогосподарськими колективними та державними господарствами, допускається лише за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму.

Дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі.

А отже, оскільки докази проведення місцевого референдуму чи загальних зборів громадян стосовно ліквідації дитячого дошкільного закладу сторонами не надавались і в матеріалах справи відсутні, посилання місцевого господарського суду як на одну з підстав для відмови в позові про визнання спірних договорів недійсними на незаконний наказ ДП “Завод ім. В.О. Малишева” №2003 від 18.12.2002 року “Про закриття дошкільного навчального закладу №380” є безпідставним, про що вірно зазначено апеляційним судом.

Згідно з частиною 5 статті 63 Закону України “Про освіту” об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Відповідно до частини 5 статті 16 Закону України “Про дошкільну освіту” вивільнені приміщення ліквідованих державних та комунальних дошкільних навчальних закладів використовуються виключно для роботи з дітьми. Майно, яке є державною або комунальною власністю (земельні ділянки, будівлі, споруди, обладнання тощо), придбання чи відокремлення якого призначене для здобуття дітьми дошкільної освіти, використовується виключно із зазначеною метою.

До того ж, як вже було зазначено вище, частиною 6 статті 16 Закону України “Про дошкільну освіту” передбачено, що дошкільні навчальні заклади передаються центральними органами державної влади або власником з державної до комунальної власності на безоплатній основі.

А тому сторони при укладенні договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2006 року та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 30.10.2006 року, в порушення Закону України “Про освіту” та Закону України “Про дошкільну освіту” не врахували обмежень щодо відчуження закладів освіти та їх основних фондів, що є підставою для визнання цих договорів недійсними згідно зі статтею 215 та частиною 1 статті 203 Цивільного кодексу України.

Таким чином, апеляційний суд дійшов вірного висновку, що рішення місцевого господарського в частині відмови в позові про визнання спірних договорів недійсними слід скасувати як прийняте з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги про визнання недійсними договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 07.03.2006 року та договору купівлі-продажу нежитлового приміщення 30.10.2006 року задовольнити.

Місцевий господарський суд у своєму рішенні посилався на те, що прокурором неправомірно пред'явлено позов в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування, проте апеляційна інстанція вірно не погодилась з таким висновком, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 2 статті 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави, а згідно з частиною 3 цієї статті прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Також частиною 1 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

За рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/99 від 08.04.1999 року під поняттям “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах” слід розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано в тому числі повноваження органу виконавчої влади (органи місцевого самоврядування).

Крім того, у вказаному рішенні визначено зміст поняття “інтереси держави” та зазначено, що в основі інтересів держави є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо. Із врахуванням того, що “інтереси держави” є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Захист інтересів Харківської міської ради прокурор обґрунтовував, зокрема, тим, що до сфери повноважень Харківської міської ради відповідно до статті 32 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” відноситься управління закладами освіти, сприяння діяльності дошкільних та позашкільних навчально-виховних закладів, забезпечення у межах наданих повноважень доступності і безоплатності освіти.

При цьому статтею 53 Конституції України встановлено, що кожен має право на освіту і держава забезпечує доступність і безоплатність, зокрема, дошкільної освіти.

Відповідно до статті 9 Закону України “Про дошкільну освіту” здобуття освіти гарантується.

Таким чином вірним є висновок апеляційного суду, що прокурор цілком обґрунтовано пред'явив позов в інтересах держави в особі Харківської міської ради як органу, на який покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із забезпеченням інтересів держави в сфері освіти.

Легітимний інтерес Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради щодо набуття безоплатно у власність територіальної громади нежитлової будівлі дитячого ясла-садку, то він є законним, не суперечить Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам та відповідає критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого дано в резолютивній частині Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004.

В частині вимог про визнання недійсним витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №10079470 від 14.03.2006 року, виданого ТОВ “Таміра”, та про визнання недійсним свідоцтва про право власності на майно від 28.02.2006 року, виданого ДП “Завод ім. В.О.Малишева, по яким суд припинив провадження по п.1 ст.80 ГПК України, то в цій частині судові акти не оскаржуються.

Щодо касаційної скарги ТОВ “ВіЕйБіБанк” (далі - банк), то колегія суддів дійшла висновку, що банком не доведено, що оскарженою постановою прийнято рішення щодо його прав і обов'язків.

Так, банк зазначає, що 19.02.2009 року (після прийняття ухваленого у справі рішення та до прийняття ухваленої по справі постанови) між банком як іпотекодержателем і ТОВ “Ольга” як іпотекодавцем було укладено Іпотечний договір, відповідно до якого скаржник прийняв у іпотеку спірне нерухоме майно з метою забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливають з трьох кредитних договорів, укладених у період з січня по 15 серпня 2008 року.

Касаційна інстанція відзначає, що права банку як заставодержателя, регулюються нормами цивільного законодавства, що визначають порядок та підстави виникнення та припинення обтяжень спірного майна, а не права власності на нього. При існуванні застави зобов'язальний характер мають правовідносини між заставодавцем та заставодержателем, які є самостійними та можуть бути предметом окремого позову.

З урахуванням наведеного провадження по касаційній скарзі ВАТ “ВіЕйБіБанку” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 46/26-08 підлягає припиненню.

Враховуючи наведене колегія суддів не знаходить підстав для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст.ст.107, 1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ТОВ “Таміра” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 46/26-08 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 46/26-08 –без змін.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ВАТ “ВіЕйБіБанк” на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 12.05.2009 року у справі № 46/26-08 –припинити.

Головуючий-суддя                                          С.Бакуліна

С у д д іО.Глос

В.Олійник