Постанова

від 07.10.2009 по справі 36/475

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

36/475

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 07 жовтня 2009 р.                                                                                    № 36/475  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенко Г.П.–головуючого,Костенко Т.Ф.,

Данилової Т.Б.

розглянувши матеріали касаційної скарги

товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса плюс"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р.

у справігосподарського суду м. Києва

за позовомКиївського природоохоронного прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради

до1)          Голосіївської районної в м. Києві ради;2)          товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса плюс"

провизнання правочину недійсним

за участю представників:

позивача: Волошенюк О.М. (представник за дов. від 28.09.09 №225-КР-982),

відповідача 1: Корнійко В.В. (представник за дов. від 19.01.2009р. № 05/01/1-Р),

відповідача 2: не з'явився,

прокуратури: Івченко О.А. (прокурор Генеральної прокуратури України, посв. від 27.11.2007р. №184)

ВСТАНОВИВ:

          Київський природоохоронний прокурор в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду м. Києва з позовом до Голосіївської районної в м. Києві ради та товариства з обмеженою відповідальністю "Одеса плюс" про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 06.06.2005р. (№122), укладеного між Голосіївською районною в м. Києві радою та ТОВ "Одеса плюс".

          Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2009р. у справі №36/475, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. позов задоволено.

          Вказані судові акти мотивовані тим, що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки  укладено з порушенням вимог чинного законодавства.

  Не погоджуючись з вказаним рішенням та постановою, ТОВ "Одеса плюс" звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову в позові, мотивуючи скаргу тим, що оскаржувані судові акти є незаконними та необґрунтованими, винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права.

  Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

          Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, між Голосіївською районною в м. Києві радою (орендодавець) та ТОВ "Одеса плюс" (орендар) був укладений договір на право короткострокової оренди земельної ділянки від 06.06.2005р., відповідно до умов якого орендодавець на підставі рішення 33 сесії ІV скликання від 31.03.2005р. №33/10 (пункт 8) надає, а орендар приймає в короткострокову оренду земельну ділянку загальною площею 40 кв.м., в тому числі за рахунок земель загального користування Київської міської ради згідно з планом землекористування; земельна ділянка надається в оренду строком до 31.03.2008р. для розміщення сезонного майданчика з накриттям біля ресторану "Хатинка" на вул. Червоноармійській, 114.

         Відповідно до ст. 9 та п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядником землями на території міста Києва є Київська міська рада.

         Згідно ст. 11 Земельного кодексу України встановлено, що повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами.

         Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, що закріплено в ч.1 ст.144 Конституції України.

            Рішенням №164/885 від 08.06.2000р. "Про передачу окремих повноважень районним в м. Києві радам з питань регулювання земельних відносин" із змінами і доповненнями, яке було чинним на день укладення спірного договору, Київська міська рада передала районним в м. Києві радам повноваження щодо надання в оренду земельних ділянок, обмеживши їх компетенцію межами земельних ділянок, що можуть надаватись в оренду для тимчасового розміщення малих архітектурних форм та переліком об'єктів, під розміщення яких ці земельні ділянки можуть надаватись.

           Статтею 210 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом; такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

          Згідно зі ст.20 Закону України "Про оренду землі" укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

          Підпунктом 2 п."б" ч. 1 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать, зокрема, повноваження щодо реєстрації права користування землею і договорів на оренду землі.

          Пунктами 3, 4 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого  постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р.  №2073, передбачено, що державна реєстрація договорів оренди проводиться виконавчим комітетом сільської, селищної та міської ради, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за місцем розташування земельної ділянки: забезпечення реєстрації договорів оренди покладається на відповідні державні органи земельних ресурсів, зокрема, Київське міське управління земельних ресурсів.

          Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації державна реєстрація спірного договору від 06.06.2005р. не  здійснювалась.

         Статтями 14, 15 Закону України "Про оренду землі" та пунктами 8, 9 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.1998р. №2073, передбачено істотні умови договору оренди землі та невід'ємні його частини, відсутність хоча б однієї з яких у такому договорі є підставою для визнання його недійсним.

         Статтею 17 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання-передачі.

         Як встановлено господарським судом першої та апеляційної інстанції, в оскаржуваному договорі оренди землі не визначено наступні істотні умови:  умови сплати орендної плати, розмір орендної плати (не зазначено конкретну суму, в договорі оренди землі не зазначено про приєднання до нього грошової оцінки землі); умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; не визначено сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; умови збереження стану об'єкта оренди; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки. Також, в договорі не зазначено про такі невід'ємні частини договору оренди землі, як акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та акт приймання-передачі об'єкта оренди.

         Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу, якою передбачено, зокрема, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

          За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої та апеляційної інстанції, що оскаржуваний договір оренди земельної ділянки від 06.06.2005р. № 122, укладено з порушенням вимог чинного законодавства, з огляду на що рішення господарського суду попередніх  інстанцій про задоволення позову, колегія визнає правомірним та обґрунтованим.  

          Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо порушення судами норм матеріального та процесуального права, і не заперечує правильність та законність оскаржуваних судових актів, які відповідають чинному законодавству України і обставинам справи, підстави для скасування яких відсутні.

         Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

                                    ПОСТАНОВИВ:

          В задоволенні касаційної скарги відмовити.

          Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2009р. у справі № 36/475 залишити без змін.  

Головуючий суддя                                                                  Г.П. Коробенко

                      Судді:                                                        Т.Ф. Костенко   

                                                                                          Т.Б. Данилова