Постанова

від 06.10.2009 по справі 3/33/09

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

3/33/09

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

 06 жовтня 2009 р.                                                                                    № 3/33/09  

Вищий господарський суд України у складі:  суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.  

розглянув касаційну скаргу Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Миколаїв                            (далі –територіальне відділення АМК)

на рішення господарського суду Миколаївської області від 23.04.2009 та

постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2009

зі справи  № 3/33/09

за позовом відкритого акціонерного товариства “Миколаївський комбінат хлібопродуктів”, м. Миколаїв (далі –Товариство)

до територіального відділення АМК

про визнання протиправним та скасування рішення територіального відділення АМК від 30.12.2008 № 17-ріш.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача –Торлопової В.О.,

відповідача –Кравченко С.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 23.04.2009 (суддя Смородінова О.Г.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 (колегія суддів у складі: Величко Т.А. –головуючий, судді Бойко Л.І. і Жукова А.М.), позов задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення територіального відділення АМК від 30.12.2008 № 17-ріш зі справи № 2-26.213/15-2008           (далі –оспорюване рішення); на територіальне відділення АМК віднесено судові витрати у справі. У прийнятті зазначених рішення та постанови попередні судові інстанції з посиланням на приписи Закону України “Про захист економічної конкуренції” (далі –Закон), Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні”, Методики визначення монопольного (домінуючого) становища суб'єктів господарювання на ринку (затверджена розпорядженням Антимонопольного комітету України від 05.03.2002           № 49-р), Інструкції про порядок ведення обліку й оформлення операцій із зерном і продуктами його перероблення на хлібоприймальних та зернопереробних підприємствах, незалежно від форм власності та господарювання (затверджена наказом Міністерства аграрної політики України від 11.07.2005 № 310) виходили з недоведеності територіальним відділенням АМК зайняття Товариством монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить скасувати оскаржувані рішення і постанову попередніх судових інстанцій з даної справи та передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаргу мотивовано прийняттям цих рішення і постанови з неправильним застосуванням норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та про правильність оскаржуваних судових рішень зі справи, і просить останні залишити без змін, а скаргу –без задоволення.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені  будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.

У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів АМК до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.

Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- згідно з оспорюваним рішенням:

визнано, що Товариство протягом періоду, коли воно здійснювало зберігання та переоформлення зерна при зміні власника, включаючи період 2007 –2008 років, займає монопольне (домінуюче) становище на ринку послуг з переоформлення документів на зерно, яке він зберігає, з одного власника на іншого (переоформлення пакету документів) як такий, що не має жодного конкурента на цьому ринку;

провадження у справі в частині ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених пунктом 1 частини другої статті 13 Закону, стосовно Товариства закрито;

визнано, що дії Товариства щодо стягнення плати за переоформлення документів на зерно врожаю 2007 –2008 років з одного власника на іншого та нестягнення такої плати з інших суб'єктів господарювання є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 і визначеного пунктом 2 частини другої статті 13 Закону у вигляді зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку, а саме –застосування різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

відповідно до статті 52 Закону за згадане порушення на Товариство накладено штраф у сумі 1 000 грн.;

Товариство зобов'язано припинити відповідне порушення законодавства про захист економічної конкуренції шляхом застосування рівних умов до рівнозначних угод при наданні послуг “з переоформлення зернових культур”;

Товариство зобов'язано оприлюднити за власні кошти офіційну інформацію стосовно даного рішення адміністративної колегії у газеті “Рідне Прибужжя” у двомісячний строк з дня отримання рішення, про що повідомити територіальне відділення АМК у 5-денний термін з дня розміщення публікації;

- територіальним відділенням АМК не було достатньою мірою і в повному обсязі вивчено становище Товариства на ринку послуг з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого, не досліджено можливість надання або надання аналогічних послуг іншими суб'єктами господарювання; невірними є визначення відсутності конкурентів у Товариства лише на тій підставі, що ніякий інший суб'єкт господарювання не може надавати послуги на території власне Товариства: жоден суб'єкт господарювання не вправі втручатися в господарську діяльність Товариства, але разом з тим, передаючи зерно на зберігання, поклажодавці мають можливість заздалегідь ознайомитися з переліком і вартістю послуг зернового складу Товариства, які затверджуються й оприлюднюються згідно з наказом  Товариства, а відтак вони первісно мають право вибору між зерновими складами області, які отримали відповідні сертифікати Держхлібінспекції;

- твердження територіального відділення АМК щодо застосування Товариством різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання спростовується листом Товариства від 13.11.2008 № 2325, в якому зазначено, що в разі переоформлення зерна з власності Товариства на іншого поклажодавця або навпаки “послуга переоформлення не нараховується”;

- територіальним відділенням АМК не визначено: територіальні (географічні) межі ринку; частку Товариства на ринку надання послуг з переоформлення документів на зерно з одного власника на іншого.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для визнання оспорюваного рішення недійсним.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Згідно з приписами статті 12 Закону:

- суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо: на цьому ринку у нього немає жодного конкурента; не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;

- монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції;

- монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Пунктом 2 частини другої статті 13 Закону, за ознаками якого (пункту) було кваліфіковано дії Товариства згідно з оспорюваним рішенням, передбачається, що зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку визнається застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин.

Установлення монопольного (домінуючого) становища суб'єкта (суб'єктів) господарювання включає застосування як структурних, так і поведінкових показників, що характеризують стан конкуренції на ринку. При цьому застосування структурних показників зумовлюється встановленням об'єкту аналізу, визначенням товарних, територіальних (географічних), часових меж ринку на підставі інформації, яка може бути використана для визначення монопольного (домінуючого) становища.

Згідно з вимогами ГПК України:

- сторони обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (частина друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

Попередні судові інстанції, з'ясувавши недоведеність територіальним відділенням АМК належними допустимими доказами у прийнятті оспорюваного рішення та в судових засіданнях зайняття Товариством монопольного (домінуючого) становища на ринку надання послуг з переоформлення документів з одного власника на іншого та обставини, що свідчать про невизначення за цим рішенням територіальних (географічних) меж цього ринку й частки Товариства на ньому, а також про необґрунтованість твердження щодо застосування Товариством різних умов до рівнозначних угод з суб'єктами господарювання, з огляду на наведені норми матеріального і процесуального права дійшли загалом правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують: вони стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи. Згідно ж з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Водночас, зазначаючи в резолютивній частині рішення з даної справи про “визнання протиправним та скасування” оспорюваного рішення територіального відділення АМК, місцевий господарський суд не врахував, що до компетенції господарських судів не віднесено визнання акта державного органу протиправним та про скасування такого акта; господарський суд, за наявності підстав, визнає відповідний акт недійсним. Про це зазначено, зокрема, в частині п'ятій статті 5, частині другій статті 57 ГПК України; про можливість визнання рішення органу Антимонопольного комітету України недійсним йдеться і в згаданій статті 59 Закону. Суд апеляційної інстанції відповідної помилки місцевого господарського суду не виправив. Разом з тим позовна вимога про “визнання протиправним та скасування” оспорюваного рішення за своїм правовим змістом тотожна вимозі про визнання останнього недійсним. Відтак Вищий господарський суд України вважає за необхідне з огляду на вимоги частини першої статті 11110 змінити належним чином оскаржувані судові рішення.

Керуючись статтями 1117 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Миколаївської області від 23.04.2009 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 зі справи № 3/33/09 змінити, виклавши абзац другий резолютивної частини зазначеного рішення в такій редакції:

“Визнати недійсним рішення Миколаївського територіального відділення Антимонопольного комітету України від 13.12.2008 № 17-ріш зі справи № 2-26.213/15-2008”.

2. У решті рішення господарського суду Миколаївської області від 23.04.2009 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 16.06.2009 зі справи № 3/33/09 залишити без змін, а касаційну скаргу Миколаївського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.

Суддя                                                                                              В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І. Бенедисюк

Суддя                                                                                              Б. Львов