Ухвала

від 09.09.2015 по справі 820/11408/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

   ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И            09 вересня 2015 року                                  м. Київ                              К/800/56479/14 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Лосєва А.М., Приходько І.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року у справі № 820/11408/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» (далі – позивач, ТОВ « 1С-ТЕЛЛУР») до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Мундоходів у Харківської області (далі – відповідач, ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова) про скасування податкових повідомлень-рішень, - ВСТАНОВИЛА: ТОВ «1С-ТЕЛЛУР» звернулось у червні 2014 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ у Дзержинському районі м. Харкова, у якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило визнати  нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 10.06.2014 року № 3820302203 та від 20.08.2014 року № 0002722201. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору. Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті. Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні відповідно до ст. 2201 Кодексу адміністративного судочинства України. Заслухавши доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських відносин з ТОВ «Фросттрейдінг Груп» за період лютий 2014 року, за результатами якої складено акт від 22.05.2014 року № 1952/20-30-22-03/24280116, яким встановлено порушення позивачем вимог: ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України (далі – ПК України), в результаті чого товариством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за лютий 2014 року у розмірі 130 000,00 гривень. На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.06.2014 року № 3820302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 130 000,00 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 65 000,00 гривень. В подальшому відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ « 1С-ТЕЛЛУР» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України в частині господарських відносин з ТОВ «Фросттрейдінг Груп» за період січень 2014 року, за результатами якої складено акт від 08.08.2014 року № 3145/20-30-22-01/24280116, яким встановлено порушення позивачем вимог: ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 ПК України, в результаті чого товариством занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету за січень 2014 року у розмірі 34 000,00 гривні. На підставі зазначеного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2014 року № 0002722201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 34 000,00 гривні та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 17 000,00 гривень. З матеріалів зазначених актів перевірок вбачається, що підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугували висновки податкового органу про порушення контрагентом позивача ТОВ «Фросттрейдінг Груп» своїх податкових зобов'язань, приписів господарського та цивільного законодавства (моральних засад), а також, що позивач з даним контрагентом проводили лише документальне оформлення операцій з надання послуг, тому надані документи (податкові та видаткові накладні) не є первинними документами і тому не можуть бути підставами для формування товариством показників податкової звітності, у зв'язку з чим, на думку відповідача, господарські операції за правочинами, укладеними між ТОВ « 1С-ТЕЛЛУР» з ТОВ «Фросттрейдінг Груп», які здійснювались у 1 кварталі 2014 року, мають ознаки нереальності. Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів. Положеннями п. 44.1 ст. 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів. Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 ПК України). Судами вірно зауважено, що для отримання права формування податкового кредиту із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності. Відповідно до п. 201.1, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. За приписами п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду, та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно п. 198.1 ст. 198 ПК України виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. При цьому, відповідно до п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-ХІV) визначено, що первинний документ – це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Відповідно до ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Згідно пп. 2.4 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і складання первинного документу. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у перевіряємий період позивач (замовник) мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Фросттрейдінг Груп» (виконавець) за договором про виконання робіт від 08.01.2014 року № 21/у-4, за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи (надати послуги) з постановки задач на 1Сv8 та програмування в системі « 1С:Підприємство 8» по усно узгоджених заявкам. При цьому, вартість робіт, що підлягають оплаті за договором, визначається сумою всіх виконаних робіт протягом дії цього договору, відображеної в актах прийому-передачі виконаних робіт або в рахунках, і орієнтовно становить 7 000 000,00 гривень. На підтвердження реального здійснення господарських операцій за вказаним правочином позивачем долучено до матеріалів справи копії договору, актів надання послуг, податкових накладних, звітів про виконані роботи, рахунків на оплату постачальника. Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій, що суми сплачені позивачем за один місяць роботи у розмірі 204 000,00 гривень та у розмірі 780 000,00 гривень за надання послуг у сфері інформатизації: постановки задач на 1Сv8 та програмування в системі « 1С:Підприємство 8» є надмірними та не можуть вважатися як такі, що використовуються в межах власної господарської діяльності. Крім того, при дослідженні зазначених документів судами попередніх інстанцій встановлено, що підписані сторонами акти про надання послуг не містять кількісних та якісних показників отриманих послуг. Також, відповідно до звітів про виконані роботи, які не надавалися до перевірки, виконавцем були виконані роботи, зокрема у січні 2014 року протягом 21 дня на 1133,33 годин та враховуючи 9-годинний робочий день, вказані роботи могли бути виконані 6 працівниками, а у лютому 2014 року протягом 23 днів на 4333,33 годин та враховуючи 9-годинний робочий день, вказані роботи могли бути виконані 21 працівником, тобто для виконання вказаних робіт необхідно мати в наявності трудові ресурси, приміщення та певну комп'ютерну техніку, які за даними податкового органу у контрагента позивача відсутні, у зв'язку з чим, є неможливим виконання зазначеного обсягу робіт вказаним підприємством. При цьому, у звіті за лютий 2014 року зазначено дату складання звіту – 26.02.2014 року, проте в описі виконаних робіт навпроти кожної виконаної роботи зазначено дату виконання – з 01 по 31 березня 2014 року, з урахуванням навіть вихідних днів у березні. Разом з тим, судами попередніх інстанцій було встановлено, що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про відсутність юридичної особи за місцезнаходженням, а основним видом економічної діяльності вказаного підприємства є неспеціалізована оптова торгівля. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що позивачем не доведено реального здійснення спірних господарських операцій з контрагентом ТОВ «Фросттрейдінг Груп», зокрема, фактичного отримання обумовлених ними послуг та не підтверджено зв'язок понесених витрат за такими з його господарською діяльністю, тобто не довів свого права на формування податкового кредиту по операціях з даним контрагентом. За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п. 3 ст. 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.   На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – УХВАЛИЛА: Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю « 1С-ТЕЛЛУР» – відхилити. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 04.09.2014 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.10.2014 року у справі № 820/11408/14 – залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути переглянута з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя: підпис            (підпис)   І.О. Бухтіярова Судді: підпис            (підпис)   А.М. Лосєв Помічник судді підпис            (підпис)   І.В. Приходько