ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ У Х В А Л А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 вересня 2015 року м. Київ К/800/16981/14 Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О.Лосєва А.М. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 р. у справі № 814/3669/13-а за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївбудмеханізація» (далі – позивач, ТОВ «Миколаївбудмеханізація») звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі – відповідач, ДПІ Ленінському районі м. Миколаєва), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 05.06.2013 р. № 0002782202 та від 26.03.2013 р. № 0000362202 та № 0000382202. Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2013р., яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 р., позов задоволено повністю. Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. Позивач у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі направлень від 12.02.2013 р. № 92/22-200 та № 93/22-200, від 18.02.2013 р. № 104/22-300 та наказу від 12.02.2013 р. № 174, згідно підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Миколаївбудмеханізація» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 р. по 31.12.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 31.12.12 р. за результатами якої складено акт від 11.03.2013 р. № 578/22-200/01273125 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: абзацу «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України та пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 795 249 грн.; абзацу «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14, пункту 135.1 статті 135, пункту 135.4 статті 135, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток на 10 072 грн.; пунктів 198.2,198.3 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 398 464 грн. На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013р. №0000372202 про збільшення податкового зобов'язання з податку на прибуток на суму 873 200 грн. , в тому числі 795 249 грн. за основним платежем та 77 951 грн. за штрафними санкціями, від 26.03.13р. №0000362202 про зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 10 072 грн., від 26.03.13р. №0000382202 про збільшення податкового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 552 702 грн., в тому числі 398 464 грн. за основним платежем та 154 238 грн. за штрафними санкціями. Позивачем зазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку до Державної податкової служби в Миколаївській області та Державної Податкової Служби України Рішенням про результати розгляду скарги від 24.05.2013р. №1149/10/10-209 Державна податкова служба у Миколаївській області скаргу позивача від 02.04.2013р. №90 задоволено частково: податкові повідомлення-рішення відповідача від 26.03.2013р. №0000362202 та №0000382202 залишено без змін; податкове повідомлення-рішення відповідача від 26.03.2013р. №0000372202 скасовано в частині визначення податкового зобов'язання в сумі 221 068 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в сумі 5274 грн. в іншій частині залишено без змін. За результатами розгляду первинної скарги прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.06.2013р. № 0002782202. Рішенням про результати розгляду скарги від 02.08.2013р. №9210/6/99-99-10-01-15 Міністерство доходів і зборів України залишило без змін оскаржувані податкові повідомлення-рішення, з урахуванням рішення прийнятого за розглядом первинної скарги, а скаргу позивача без задоволення. Як вбачається з акту перевірки від 11.03.2013 р. № 578/22-200/01273125 підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та витрат за результатами господарських операцій по правочинах укладених з ПП «Інтех Плюс», ТОВ «Ман Строй», ТОВ «Альфа-К», ТОВ «Інвест Актив Плюс», ПП «Снаб Трейд», ТОВ «Саноіл Торг», ТОВ «Афінас-11», ТОВ «Сатур-СЮ» та ТОВ «ТПК Моноліт», оскільки, на переконання відповідача, такі угоди не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочину.При цьому податковий орган посилався на акти неможливості проведення зустрічних звірок та акти невиїзних перевірок контрагентів позивача. Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень. Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій виходячи з наступного. Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит – це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу. Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону. Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу. Згідно підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи. Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. Крім того, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Як встановлено судами попередніх в матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку: договори постачання та підряду, рахунки-фактури, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення, довіреності тощо, які за своєю формою та змістом повністю відповідають вимогам чинного законодавства та не містять недоліків, що можуть спричинити втрату значення юридичного статусу первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою. Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин. Крім того, предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит. Відтак, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати зустрічних звірок контрагентів позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України. Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаним у акті перевірки контрагентами за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень. Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права. Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 05.06.2013 р. № 0002782202 та від 26.03.2013 р. № 0000362202 та № 0000382202, вимоги щодо визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано. Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено. На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, – У Х В А Л И Л А: Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - відхилити. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 27.09.2013 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 04.02.2014 р. у справі № 814/3669/13-а залишити без змін. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) А.М. Лосєв
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 09.09.2015 |
Оприлюднено | 14.09.2015 |
Номер документу | 50094492 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Приходько І.В.
Адміністративне
Миколаївський окружний адміністративний суд
Зіньковський О. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні