Рішення

від 03.09.2015 по справі 911/2799/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2015 р. Справа № 911/2799/15

Господарський суд Київської області у складі судді Рябцевої О.О., розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергобанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Валартін Фарма", Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Чайки

про витребування майна із чужого незаконного володіння

за участю представників

від позивача: Курач О.С. (дов. № 09/05-165 від 03.07.2015р.);

від відповідача: Ігнатов Є.М. (дов. № 59 від 20.07.2015р.); Ісаєнко О.В. (дов. № 58 від 20.07.2015р.);

Обставини справи:

публічне акціонерне товариство "Енергобанк" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Валартін Фарма" (далі - відповідач) про витребування майна шляхом визнання за позивачем права власності на майно підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 60, с. Чайки Києво-Святошинского району Київської області, а саме: земельну ділянку площею 2,3 га, кадастровий номер 3222485903:02:004:0062; нежилі приміщення під літерами «Л» (виробничо-лабораторний корпус) площею 2700,7 кв.м., «М» (ремонтно-технічна майстерня) площею 532,3 кв.м., «Н» (прохідний пункт) площею 39,8 кв.м., «О» (насосна станція) площею 51,5 кв.м., №1 (свердловина) загальною площею 3324,3 кв.м.; промислове обладнання у кількості 243 одиниці згідно переліку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на нікчемність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28.10.2010 р. за реєстровим №1913, договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 28.10.2010 р. за реєстровим № 1914 та договору купівлі-продажу промислового обладнання від 28.10.2010 р. за реєстровим № 1917, укладених між позивачем та ТОВ «Еколоджик». У подальшому земельна ділянка, нежилі приміщення та промислове обладнання було відчужене ТОВ «Еколоджик» на користь відповідача, у власності якого і перебуває по теперішній час. Оскільки земельна ділянка, нежилі приміщення та промислове обладнання було відчужено позивачем на користь ТОВ «Еколоджик» на підставі правочину, який є нікчемним відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», та вибуло з володіння позивача не з його волі позивач просить витребувати у відповідача земельну ділянку, нежилі приміщення та промислове обладнання шляхом визнання за позивачем права власності на них.

03.07.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 03.07.2015 р. №2333/5, у якій позивач просить вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 60, с. Чайки Києво-Святошинского району, а саме: земельну ділянку, нежилі приміщення та промислове обладнання, які є предметом спору справі, та заборонити відповідачу вчиняти дії по відчуженню та ПАТ «ПроКредит Банк» вчиняти дії по відчуженню й зверненню стягнення на вказане спірне майно.

Згідно з ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Вказана заява позивача судом не задоволена, як необґрунтована, оскільки позивачем в позовній заяві взагалі не наведено жодного обґрунтування необхідності вжиття відповідних заходів до забезпечення позову, не зазначено обставин, що можуть утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позову та не надано доказів на підтвердження таких обставин.

21.07.2015 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли заява № 539 від 20.07.2015 р. про застосування строків позовної давності та відзив № 538 від 20.07.2015р. на позову заяву, в якому відповідач просить суд відмовити у позові в повному обсязі, обгрунтовуючи це тим, що відповідач є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки та нерухомого майна, а договори купівлі-продажу, за якими відповідач набув право власності на спірні земельну ділянку та нерухоме майно, були укладені позивачем та ТОВ «Еколоджик» набагато раніше чим за один рік до дня запровадження тимчасової адміністрації, у зв'язку з чим ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не підлягає застосуванню до спірних договорів, укладених між позивачем та ТОВ «Еколоджик».

26.08.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому позивач просить суд витребувати у відповідача договір купівлі-продажу, серія та номер: 8170, виданий 13.11.2013, видавник: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Осипенко Д.О.; договір купівлі-продажу промислового обладнання, укладеного відповідачем та ТОВ «Еколоджик» ймовірно 13.11.2013 р.; у ПАТ "ПроКредит Банк" - договір іпотеки № 334142-ІД2, серія та номер: 1922, виданий 22.09.2014 р., видавник: ПН Київського МНО Марченко А.В. та звіт про експерту грошову оцінку майна, що є предметом договору іпотеки № 334142-ІД2, серія та номер: 1922, виданий 22.09.2014 р., видавник: ПН Київського МНО Марченко А.В.

Зазначене клопотання судом не задоволено, оскільки всупереч ст. 38 ГПК України в ньому не зазначені обставини, які можуть підтверджувати ці докази, не вказано обставин, що перешкоджають їх наданню позивачем та не надано жодних доказів вчинення дій для отримання таких доказів.

26.08.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 26.08.2015 р., підстави та вимоги у якій є аналогічними вимогам позивача, викладених у заяві про забезпечення позову від 03.07.2015 р. №2333/5, яка судом також не задоволена у зв'язку з необґрунтованістю.

26.08.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшли клопотання про залучення третьої особи від 26.08.2015 р., у яких позивач просить залучити до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Фонд гарантування вкладів фізичних осіб та ПАТ «Альфа-Банк», та залучити до участі у справі в якості третьої особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ПАТ «ПроКредит Банк».

26.08.2015 р. до господарського суду Київської області від ПАТ «Альфа-Банк» надійшло клопотання про залучення третьої особи від 26.08.2015 р., у якому ПАТ «Альфа-Банк» просить суд залучити до участі у справі в якості третьої особи, які не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ПАТ «Альфа-Банк».

Клопотання позивача та ПАТ «Альфа-Банк» про залучення третіх осіб судом не задоволені, оскільки рішення суду у даній справі не вплине на права та обов'язки Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ПАТ «ПроКредит Банк» та ПАТ «Альфа-Банк», а отже вони не є третіми особами в розумінні ст. 27 ГПК України.

У судовому засіданні 26.08.2015 р. судом оголошено перерву до 03.09.2015 р.

02.09.2015 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшли письмові пояснення щодо рухомого майна від 02.09.2015 р. №641, у яких відповідач вказує, що за результатами опрацювання переліку рухомого майна, який зазначений позивачем у позовній заяві і складається з 243 позицій, відповідачем ідентифіковано майно, що перебуває у його користуванні, а саме: зовнішні мережі каналізації (1 шт); майданчик для автомобілів (1 шт), мережі зовнішні водопостачання (1 шт) та навколишні телефонні мережі (1 шт).

03.09.2015 р. до господарського суду Київської області від позивача надійшло клопотання про призначення судової експертизи від 03.09.2015 р., у якому позивач просить призначити по справі будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.; на вирішення експертизи поставити питання: яка ринкова вартість підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення як єдиного майнового комплексу (з урахуванням ст. 191 ЦК України), розташованого за адресою: вул. Грушевського, 60, с. Чайки Києво-Святошинского району Київської області, станом на 28.10.2010 р. та 03.07.2015 р.?; яка ринкова вартість земельної ділянки, нежилих приміщень, промислового обладнання (без урахування ст. 191 ЦК України), як окремих складових підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення, розташованого за адресою: вул. Грушевського, 60, с. Чайки, Києво-Святошинского району Київської області, станом на 28.10.2010 р. та 03.07.2015 р.?

У судовому засіданні 03.09.2015 р. представник позивача клопотання про призначення експертизи підтримав та просив задовольнити; представник відповідача проти задоволення клопотання заперечував, посилаючись на затягування позивачем розгляду справи шляхом подання клопотання про призначення експертизи.

За наслідками розгляду зазначеного клопотання судом останнє не задоволено у зв'язку з відсутністю необхідності у призначенні судової експертизи у справі, а також відсутності згоди позивача та відповідача оплатити вартість експертизи.

Представник позивача в судових засіданнях 21.07.2015 р., 26.08.2015 р. та 03.09.2015 р. підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Представники відповідача в судових засіданнях 21.07.2015 р., 26.08.2015 р. та 03.09.2015 р. заперечували проти позову та просили відмовити у його задоволенні у зв'язку з безпідставністю позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, суд

Встановив:

25.08.2010 р. між позивачем (іпотекодержатель) та українським консорціумом «Екосорб» (іпотекодавець) було укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя за реєстровим №1210 (далі - договір №1210), згідно з п. 1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням для розміщення підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення загальною площею 2,3 га, розташованої за адресою: с. Чайки Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради по вул. Грушевського, 60, кадастровий номер 3222485903:02:004:0062.

Відповідно до п. 3 договору №1210, вартість земельної ділянки відповідно до висновку про оцінку земельної ділянки складеного 20.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становить 12808010,00 грн. без ПДВ.

Земельна ділянка передається у власність іпотекодержателя за актом прийому-передачі, який підписується іпотекодавцем та іпотекодержателем та є додатком до цього договору (п. 5 договору №1210).

25.08.2010 р. позивачем та українським консорціумом «Екосорб» підписано акт прийому-передачі вказаної земельної ділянки.

25.08.2010 р. між позивачем (іпотекодержатель) та українським консорціумом «Екосорб» (іпотекодавець) укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя за реєстровим №1209 (далі - договір №1209), відповідно до п. 1 якого іпотекодавець передає, а іпотекодержатель набуває право власності на нерухоме майно нежилі приміщення, а саме: виробничо-лабораторний корпус під літ. «Л» площею 2700,7 кв.м., ремонтно-технічну майстерню літ. «М» площею 532,3 кв.м., прохідний пункт літ. «Н» площею 39,8 кв.м., свердловину №1 з насосною станцією літ. «О» площею 51,5 кв.м., що знаходяться за адресою Київська область, Києво-Святошинский район, с. Чайки, вул. Грушевського, 60.

Пунктом 3 договору №1209 визначено, що вартість нежилих приміщень відповідно до висновку про вартість майна складеного 20.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становить 12508500,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Згідно з п. 5 договору №1209 нежилі приміщення передаються у власність іпотекодержателя за актом прийому-передачі, який підписується іпотекодавцем та іпотекодержателем та є додатком до цього договору.

25.08.2010 р. позивачем та українським консорціумом «Екосорб» підписано акт прийому-передачі зазначених нежилих приміщень.

25.08.2010 р. між позивачем (заставодержатель) та українським консорціумом «Екосорб» (заставодавець) укладено договір про задоволення вимог заставодержателя (далі - договір №1), згідно п. 1 якого заставодавець передає, а заставодержатель набуває право власності на рухоме майно, перелічене у додатку №1 до цього договору. Згідно з додатком №1 до договору №1 рухомим майном є промислове обладнання у кількості 243 одиниці згідно з переліком. Зазначене рухоме майно у кількості 243 одиниці позивач просить витребувати у відповідача.

Відповідно до п. 3 договору №1 вартість рухомого майна відповідно до висновку про вартість майна складеного 21.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становить 4234968,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Рухоме майно передається у власність заставодержателя за актом прийому-передачі, який підписується заставодавцем та заставодержателем та є додатком №2 до цього договору (п. 5 договору №1).

Як встановлено судом, позивачем та українським консорціумом «Екосорб» підписано акт прийому-передачі зазначеного рухомого майна.

28.10.2010 р. між позивачем (продавець) та ТОВ «Еколоджик» (покупець) укладено договори купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим №1913 (далі - договір №1913), купівлі-продажу нежилих приміщень за реєстровим №1914 (далі - договір №1914) та купівлі-продажу промислового обладнання за реєстровим №1917 (далі - договір №1917).

Відповідно до п. п. 1.1, 2.1, 2.2. договору №1913, продавець передав у власність. а покупець прийняв у власність належну продавцю на праві власності земельну ділянку площею 2,3 га, що знаходиться в межах населеного пункту за адресою: с. Чайки вул. Грушевського, 60 Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради, цільове призначення земельної ділянки - для розміщення підприємства по переробці фруктово-ягідної продукції та виробництва сорбентів медичного призначення, кадастровий номер 3222485903:02:004:0062. Продаж земельної ділянки вчинено за 13538010,00 грн. без ПДВ. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3943552,40 грн. Експертна грошова оцінка земельної ділянки становить 12808010,00 грн.

Згідно п. п. 1, 3, 5 договору №1914 продавець передає, а покупець приймає у власність належні продавцеві нежилі приміщення під літерами «Л» (виробничо-лабораторний корпус) площею 2700,7 кв.м., «М» (ремонтно-технічна майстерня) площею 532,3 кв.м., «Н» (прохідний пункт) площею 39,8 кв.м., «О» (насосна станція) площею 51,5 кв.м., №1 (свердловина) загальною площею 3324,3 кв.м., що розташовані за адресою: Київська область, Києво-Святошинский район, с. Чайки, вул. Грушевського, 60. Продаж нежилих приміщень вчинено за 12508500,00 грн. (в тому числі ПДВ - 2084750,00 грн.). Відповідно до витягу, виданого комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» від 27.09.2010 р. №27454893, вартість предмету договору - балансова і становить 12508500,00 грн. з ПДВ.

Пунктами 1.1, 5.1 договору №1917 визначено, що продавець зобов'язується передати у власність покупцеві виробниче обладнання, перелік якого міститься в специфікації до цього договору, а покупець зобов'язується прийняти це обладнання і сплатити за нього ціну в порядку, передбаченому умовами договору. За погодженням сторін продаж обладнання вчинено за 4234968,00 грн.

У специфікації (додаток №1 до договору №1917) позивачем та ТОВ «Еколоджик» погоджено найменування та вартість обладнання у кількості 243 одиниці.

Як встановлено судом, 13.11.2013 р. між ТОВ «Еколоджик» (продавець) та відповідачем (покупець) укладено договори купівлі-продажу нерухомого майна за реєстровим №8169 (далі - договір №8169) та за реєстровим №8171 (далі - договір №8171).

Відповідно до п. п. 1, 3 договору №8169, продавець передав у власність, а покупець прийняв і оплатив об'єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку площею 2,3 га, що знаходиться в межах населеного пункту за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки вул. Грушевського, 60, кадастровий номер 3222485903:02:004:0062. Згідно з балансовою довідкою №12/11-02 від 12.11.2013 р., балансова вартість земельної ділянки становить 13673410,00 грн. Згідно з висновком про грошову оцінку земельної ділянки, виданим 11.11.2013 р. управлінням Держземагентства у Києво-Святошинському районі Київської області за №01-21/2665, вартість земельної ділянки становить 4305245,80 грн. Продаж вчинено за ціною 17480000,00 грн.

Згідно з п. п. 1, 3 договору №8171, продавець передав у власність, а покупець прийняв і оплатив об'єкт нерухомого майна, а саме: нежитлове приміщення, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Чайки вул. Грушевського, 60. Комплекс складається з: нежитлове приміщення літера «Л» площею 2700,7 кв.м., нежитлове приміщення літера «М» площею 532,3 кв.м., нежитлове приміщення літера «Н» площею 39,8 кв.м., нежитлове приміщення літера «О» площею 51,5 кв.м., №1 свердловина, загальною площею 3324,3 кв.м. Згідно з балансовою довідкою №12/11-01 від 12.11.2013 р., балансова вартість комплексу становить 9354893,35 грн. Продаж вчинено за ціною 11226960,00 грн. в тому числі ПДВ 1871160,00 грн. ціна з ПДВ.

На підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 12.02.2015 р. №29 з 13.02.2015 р. розпочато процедуру виведення ПАТ «Енергобанк» з ринку; призначено уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Енергобанк» Ільчука О.П.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач, посилаючись на положення п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вказує, що договори купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим №1913, купівлі-продажу нежилих приміщень за реєстровим №1914 та купівлі-продажу промислового обладнання за реєстровим №1917, укладені між позивачем та ТОВ «Еколоджик», є нікчемними, оскільки позивач здійснив відчуження майна за цінами, нижчими від звичайних.

Так, 11.06.2015 р. уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк» на адресу, за якою знаходилось ТОВ «Еколоджик», надіслано повідомлення про нікчемність від 10.06.2015 р. №1951/5, у якому позивач повідомляв про нікчемність договорів купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим №1913, купівлі-продажу нежилих приміщень за реєстровим №1914 та купівлі-продажу промислового обладнання за реєстровим №1917, укладених між позивачем та ТОВ «Еколоджик», та вимагав протягом 7 днів з моменту отримання даного повідомлення повернути незаконно придбане майно за вказаними договорами.

Згідно Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців №21159972, 25.12.2014 р. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис про державну реєстрацію припинення ТОВ «Еколоджик»; відомості про правонаступників ТОВ «Еколоджик» у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні.

Отже, на момент надіслання уповноваженою особою фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ «Енергобанк» повідомлення про нікчемність від 10.06.2015 р. №1951/5 ТОВ «Еколоджик» було припинено.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Частинам 1, 5 ст. 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в ред. чинній на 11.06.2015 р., протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Згідно з п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в ред. чинній на 11.06.2015 р., правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Отже, обов'язковою умовою, передбаченою п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за якої правочин неплатоспроможного банку є нікчемним, є відчуження банком майна за ціною нижчою від звичайної.

Відповідно до абз. 4 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року № 9, якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким доводам позивача.

Згідно п.п. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін. Це визначення не поширюється на операції, що визнаються контрольованими відповідно до статті 39 цього Кодексу.

Як встановлено судом, згідно п. 3 договору №1210 вартість земельної ділянки відповідно до висновку про оцінку земельної ділянки складеного 20.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становила 12808010,00 грн. без ПДВ; згідно п. 3 договору №1209 вартість нежилих приміщень відповідно до висновку про вартість майна складеного 20.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становила 12508500,00 грн. в т.ч. ПДВ.; відповідно до п. 3 договору №1 вартість рухомого майна відповідно до висновку про вартість майна складеного 21.08.2010 р. суб'єктом оціночної діяльності - ТОВ «Незалежна експертна компанія» становила 4234968,00 грн. з урахуванням ПДВ.

В подальшому земельна ділянка була відчужена позивачем на користь ТОВ «Еколоджик» за 13538010,00 грн. без ПДВ, тобто за ціною вищою від тієї, за яку позивач задовольнив свої вимоги до українського консорціуму «Екосорб».

Нежилі приміщення було відчужено за 12508500,00 грн.

Виробниче обладнання у кількості 243 одиниці згідно переліку відчужено позивачем на користь ТОВ «Еколоджик» за 4234968,00 грн.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що ціни, за якими було відчужено позивачем на користь ТОВ «Еколоджик» нежилі приміщення та виробниче обладнання згідно переліку на момент вчинення відповідних правочинів відповідали ринковим цінам, а земельна ділянка була відчужена позивачем навіть за ціною вищою від експертної грошової оцінки (12808010,00 грн. без ПДВ), що спростовує твердження позивача щодо відчуження ним майна за цінами нижчими від звичайних.

Згідно ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач, посилаючись на відчуження ним майна за цінами нижчими від звичайних, не зазначає конкретних сум, що складають різницю між звичайною ціною земельної ділянки, нежилих приміщень та виробничого обладнання згідно переліку, що має складати понад 20 відсотків від вартості майна.

На підставі викладеного суд дійшов висновку про відсутність підстав, за яким договори купівлі-продажу земельної ділянки за реєстровим №1913, купівлі-продажу нежилих приміщень за реєстровим №1914 та купівлі-продажу промислового обладнання за реєстровим №1917, укладені між позивачем та ТОВ «Еколоджик», є нікчемними.

Зазначене є самостійною підставою для відмови у позові.

Водночас, як встановлено судом, спірні земельна ділянка та нежилі приміщення перебувають у власності відповідача, що визнається відповідачем, а також підтверджується наявними в матеріалах справи копіями витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 13.11.2013 р. №12723101 та від 13.11.2013 р. №12719375, інформаційної довідки з державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 25.06.2015 р. №39651409.

Як вказує відповідач, йому вдалося ідентифікувати 4 одиниці обладнання з переліку обладнання, яке, як вказує позивач, перебуває у користуванні відповідача, зокрема це: зовнішні мережі каналізації (1 шт); майданчик для автомобілів (1 шт), мережі зовнішні водопостачання (1 шт) та навколишні телефонні мережі (1 шт). Вказане майно було придбано відповідачем у ТОВ «Еколоджик» за договором купівлі-продажу від 29.11.2013р. №В/29-11-13-1. Доказів перебування у власності відповідача іншого рухомого майна, яке позивач просить витребувати у відповідача шляхом визнання права власності, матеріали справи не містять.

Позивач у поясненнях від 26.08.2015 р. вказує, що спірні земельна ділянка, нежилі приміщення та промислове обладнання згідно переліку вибули з володіння позивача не з його волі, у зв'язку з чим, в силу положень п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України, позивач має право витребувати у відповідача вказане майно.

Згідно з ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, для застосування вказаної норми повинно бути доведено ті обставини, за яких майно вибуло з володіння власника або володіння особи, якій воно було передано власником у користування в силу зазначених обставин, а також, що набувач придбав це майно за відплатним договором і що він не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала право його відчужувати.

При цьому, випадки витребування майна від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце при умові, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею.

Наявність в діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Як було встановлено судом, спірні земельна ділянка, нежилі приміщення та промислове обладнання згідно переліку були добровільно відчужені позивачем на користь ТОВ «Еколоджик» на підставі договорів №1913, №1914 та №1917, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Козярською Ю.В., якою було перевірено дієздатність, правоздатність та повноваження представників позивача та ТОВ «Еколоджик» на момент вчинення ними вказаних правочинів; спірне майно та земельна ділянка були відчужені позивачем за відплатним договором.

Разом з тим, позивачем не підтверджено жодними доказами того, що відчуження позивачем спірного майна та земельної ділянки на користь ТОВ «Еколоджик» здійснювалось поза його волею. Натомість, наявні в матеріалах справи докази свідчать про зворотне.

Згідно матеріалів справи, ТОВ «Еколоджик» було відчужено спірне майно та земельну ділянку на користь відповідача за наявності у ТОВ «Еколоджик» права власності, яке було набуте на підставі договорів №1913, №1914 та №1917 у законному порядку.

Отже, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна та земельної ділянки.

Частинами 1, 2, 4 ст. 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Отже, відповідач є добросовісним набувачем спірного майна, що виключає можливість його витребування у нього, крім випадків передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, навіть у разі доведення позивачем факту нікчемності угод за якими було відчужено майно, тоді як у даному випадку угоди, на які посилається позивач, не є нікчемними.

Водночас, щодо обраного позивачем способу захисту (витребування майна шляхом визнання права власності) суд вважає зазначити наступне.

Верховний Суд України у постанові від 11.12.2012 р. у справі №65гс12 зазначив, що оскільки добросовісне набуття у розумінні ст. 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна із незаконного володіння.

У зобов'язальних відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У випадку якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 ЦК України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій, особі майно.

Отже, з вказаного висновку Верховного Суду України вбачається, що порушені права особи, яка вважає себе власником майна, можуть бути захищені лише шляхом пред'явлення віндикаційного позову за наявності підстав для витребування у добросовісного набувача відповідного майна. Разом з тим, якщо особа не може у повній мірі реалізувати свої правомочності щодо майна, власником його вона є, порушені права особи можуть бути захищені шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на майно згідно ст. 392 ЦК України.

У даній справі позивачем пред'явлено позовну вимогу про витребування у відповідача майна шляхом визнання за позивачем права власності на майно. Тобто, позовна вимога містить ознаки віндикаційного позову та позову про визнання за позивачем, як власника майна, права власності, яке оспорюється та не визнається відповідачем. Отже, позивачем обраний неналежний спосіб захисту.

Таким чином, звертаючись з даним позовом до суду, позивачем обрано неналежний спосіб захисту права, при цьому, факту порушення прав позивача судом не встановлено, оскільки позовна вимога обґрунтована нікчемністю правочину, що не знайшло підтвердження під час розгляду справи, та крім того, вимога заявлена до добросовісного набувача майна, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності, то позовна давність застосовується судом у разі встановлення судом факту порушення права позивача, тоді як в даному випадку порушення прав позивача не встановлено.

Враховуючи викладене позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" у редакції, що діяла на момент звернення позивача з позовом до суду, від сплати судового збору звільняється уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - у справах, пов'язаних із здійсненням тимчасової адміністрації та ліквідації банку.

Згідно з абз. 2 п. 4.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 р., у випадках коли позивач звільнений від сплати судового збору: якщо позов залишено без задоволення - судовий збір не стягується.

Керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя О.О. Рябцева

Рішення підписано 14.09.2015 р.