Ухвала

від 08.09.2015 по справі 629/5632/14-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження: № 22-ц-/790/4482/15 Головуючий: 1 інстанції

Справа: № 629/5632/14-ц Попов О.Г.

Категорія: земельні Доповідач: Даниленко В.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого: судді - Даниленка В.М.,

Суддів: Малінської С.М., Бровченка І.О.,

за участю секретаря: Каменської Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Харківської області на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області до Головного управління Держземагенства України у Харківській області, Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_2, третя особа: Державна інспекція сільського господарства у Харківській області про скасування розпоряджень голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області, наказів Головного управління Держземагенства України у Харківській області та визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2014 року Лозівський міжрайонний прокурор в інтересах держави звернувся до суду із позовом, в подальшому уточненим, у якому посилаючись на проведену прокурорську перевірку, вказував на те, що розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області від 26.10.2011 року № 400 відповідачу ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 128,8 га. та 40,0 га., які розташовані на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, а також земельних ділянок площею 4,8665 га., 10,9160 га. та 0,8840 га., розташованих на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (ріллі).

29.10.2012 року головою Лозівської РДА було підписано розпорядження № 442 про внесення змін до вищенаведеного розпорядження № 400 від 26.10.2011 року, а саме: слова та цифри «земельних ділянок площею 128,4 га.» замінено словами та цифрами - «земельної ділянки площею 128,1999 га.», слова та цифри «площею 40,0 га.» замінено на «земельних ділянок площею 10,9515 га. та площею 24,4125 га.».

Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду відповідачу ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу), розташованих за межами населених пунктів на території Катеринівської та Перемозької сільських рад Лозівського району Харківської області було зареєстровано 13.12.2012 за № 946-12.

Відповідно до зазначеного проекту відповідачу ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) відводиться в оренду земельні ділянки, площею:

- 0,8840 га. (кадастровий номер - НОМЕР_1);

- 4,8665 га. (кадастровий номер - НОМЕР_2);

- 10,9160 га. (кадастровий номер - НОМЕР_3);

- 10,9515 га. (кадастровий номер - НОМЕР_4);

- 24,4125 га. (кадастровий номер - НОМЕР_5);

- 128,1999 га. (кадастровий номер - НОМЕР_6).

30.04.2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було видано Наказ за № 288-сг про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державного резервного фонду (ріллі) для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_2 на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області та надання в оренду останньому земельних ділянок державної власності, загальною площею 163,5639 га., розташованих за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, у тому числі:

-кадастровий номер - НОМЕР_6, площею 128,1999 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_4, площею 10,9515 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_5, площею 24,4125 га.

Крім того, 30.04.2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області було видано Наказ за № 289-сг про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державного резервного фонду (ріллі) для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_2 на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області та надання в оренду останньому земельних ділянок державної власності, загальною площею 15,7825 га., розташованих за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, у тому числі:

-кадастровий номер - НОМЕР_2, площею 4,8665 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_3, площею 10,9160 га.

На виконання зазначених наказів 15.05.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 було укладено два договори оренди землі для ведення фермерського господарства: перший - щодо земельних ділянок площею 4,8665 га. (кадастровий номер - НОМЕР_2) та 10,9160 га. (кадастровий номер - НОМЕР_3), другий - щодо земельних ділянок площею 128,1999 га. (кадастровий номер - НОМЕР_6), площею 24,4125 га. (кадастровий номер - НОМЕР_5) та площею 10,9515 га. (кадастровий номер - НОМЕР_4).

21.07.2014 року між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2 були укладені додаткові угоди до зазначених договорів оренди землі.

При цьому, відповідач ОСОБА_2 в порушення вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» при зверненні із заявою до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області щодо оформлення права користування земельними ділянками державної власності з метою ведення фермерського господарства зазначив земельні ділянки, які не є єдиним масивом; не надав доказів наявності у нього сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку землі, а також не зазначив самі перспективи діяльності фермерського господарства.

Крім того, вище перелічені розпорядження, накази та договори оренди землі не відповідають вимогам ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», якою передбачено, що земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури, а також ч. 2 ст. 124 ЗК України, відповідно до якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Таким чином, не дотримання органами державної влади встановленого законом порядку передачі в оренду відповідачу ОСОБА_2 земельних ділянок державної власності безпосередньо зачіпає інтереси держави, а відтак є підставою для втручання в ситуацію органів прокуратури.

Посилаючись на вказані обставини, Лозівський міжрайонний прокурор просив суд на підставі ст.ст. 116, 123, 134, 152 ЗК України та ст.ст. 15, 16, 21, 203, 215, 216 ЦК України:

-визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області № 400 від 26.10.2011 року, яким ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок площею 128,8 га. та 40,0 га., розташованих на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, та земельних ділянок площею 4,8665 га., 10,9160 га. та 0,8840 га., які розташовані на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (ріллі);

-визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області № 442 від 29.10.2012 року, яким внесено зміни до розпорядження № 400 від 26.10.2011 року;

-визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області № 289-сг від 30.04.2014 року, яким затверджено документацію із землеустрою щодо земельних ділянок площею 4,8665 га. (кадастровий номер - НОМЕР_2) та площею 10,9160 га. (кадастровий номер НОМЕР_3);

-визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держземагенства у Харківській області №288-сг від 30.04.2014 року, яким затверджено документацію із землеустрою щодо земельних ділянок площею 10,9515 га. (кадастровий номер - НОМЕР_4), площею 24,4125 га. (кадастровий номер - НОМЕР_5 та площею 128,1999 га. (кадастровий номер - НОМЕР_6;

-визнати недійсними договори оренди земельних ділянок від 15.05.2014 року, укладені між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області та ОСОБА_2, а саме - щодо земельних ділянок площею 4,8665 га. (кадастровий номер - НОМЕР_2) та площею 10,9160 га. (кадастровий номер - НОМЕР_3) для ведення фермерського господарства, та щодо оренди земельних ділянок, площею 10,9515 га. (кадастровий номер - НОМЕР_4), площею 24,4125 га. (кадастровий номер - НОМЕР_5) та площею 128,1999 га. (кадастровий номер - НОМЕР_6) - також для ведення фермерського господарства, та, відповідно, додаткові угоди, укладені до них.

У судовому засіданні прокурор підтримав заявлені ним позовні вимоги в повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач ОСОБА_2 та його представник проти задоволення заявленого прокурором позову заперечували, посилаючись на те, що на момент подачі ОСОБА_2 письмової заяви до Лозівської районної державної адміністрації 28.09.2011 року про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок державної власності, розташованих на території Перемозької та Катеринівської сільських рад за межами населених пунктів, та подальшого отримання їх в оренду з метою ведення фермерського господарства, він зазначив бажаний розмір земельних ділянок та місце їх розташування, а також обґрунтував розміри земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, зокрема зазначивши, що на вказаних земельних ділянках планує вирощувати ранні зернові культури (озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу), круп'яні культури (гречку, просо), олійні (соняшник). Крім того до заяви ним було додано копію трудової книжки на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві та копію диплому Харківського сільськогосподарського інституту ім. Докучаєва про наявність освіти, здобутої ним в аграрному навчальному закладі.

Що ж стосується доводів прокурора про те, що при подачі вказаної заяви він не надав доказів про наявність у нього сільськогосподарської техніки та інших засобів для обробітку землі, то ці доводи прокурора є безпідставними, оскільки ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» в редакції, що діяла на той час, надання таких доказів взагалі не передбачалось.

Крім того, відповідач ОСОБА_2 та його представник вказували на те, що посилання прокурора на статтю 21 ЦК України, як на підставу для скасування правових актів індивідуальної дії, а саме: розпоряджень голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області № 400 від 26.10.2011 року та № 442 від 29.10.2012 року, а також наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області за №№ 288-сг, 289-сг від 30.04.2014 року, а відтак і для визнання спірних договорів оренди землі недійсними, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки прокурором не зазначено, чиї саме та які саме цивільні права або інтереси були порушені цими розпорядженнями та наказами, скасування яких він вимагає. Також, прокурором не наведено жодної невідповідності оскаржуваних розпоряджень та наказів актам діючого цивільного законодавства. Посилаючись у своїй позовній заяві на ст.ст. 203, 215 ЦК України, прокурором не вказано, яким саме актам цивільного законодавства суперечить зміст оскаржуваних договорів оренди земельних ділянок від 15.05.2014 року та в чому саме виражаються такі суперечності, чиї саме та які інтереси держави і суспільства, його моральні засади, порушує зміст оскаржуваних прокуратурою договорів оренди земельних ділянок, оскільки тільки наявність усіх перелічених складових є обов'язковою підставою для визнання правочину недійсним. При цьому прокуратурою не надано й жодних доказів щодо порушення відповідачами інтересів держави, а зазначені в позовній заяві порушення закону мають виключно формальний характер, що жодним чином не впливає та не зачіпає матеріальних чи будь-яких інших інтересів як держави, так і інших осіб.

Представник відповідача - Головного управління Держземагенства у Харківській області позовні вимоги прокурора також не визнав, посилаючись на те, що на час звернення ОСОБА_2 до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області з заявою про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок із земель сільськогосподарського призначення державної власності та подальшого отримання їх в оренду для ведення фермерського господарства, ним були дотримані вимоги Закону України «Про фермерське господарство».

Розпорядження № 400 від 26.10.2011 року та № 442 від 29.10.2012 року видане уповноваженим на те органом виконавчої влади, а саме: Лозівською районною державною адміністрацією Харківської області, до компетенції якої входить вирішення таких питань.

При цьому спірні договори оренди землі укладені між сторонами у відповідності до вимог чинного законодавства, в тому числі й у сфері земельних відносин, яке не містить будь-яких заборон щодо надання в оренду для ведення фермерського господарства різних земельних ділянок, розташованих відособлено.

Представник відповідача - Лозівської районної державної адміністрації Харківської області позовні вимоги прокурора не визнав та просив суд відмовити в задоволенні цих позовних вимог за їх необґрунтованістю та безпідставністю.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог Лозівського міжрайонного прокурора Харківської області - відмовлено.

В апеляційній скарзі заступника прокурора Харківської області ставиться питання про скасування зазначеного рішення суду першої інстанції та ухвалення по справі нового рішення про задоволення заявлених прокурором позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування своєї скарги прокурор посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, та порушення судом норм матеріального й процесуального права, що призвело до неправильного вирішення цивільно-правового спору по суті.

Зокрема, апелянт вказує на те, що відмовляючи в задоволенні заявлених прокурором вимог, суд першої інстанції не звернув належної уваги на ту обставину, що спірні земельні ділянки, які надані відповідачу ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства, взагалі знаходяться на території різних сільських рад, а відтак не можуть бути визнані «єдиним масивом», що є порушенням приписів ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство».

Крім того, судом першої інстанції не враховано те, що згідно ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, виключно на конкурентних засадах (земельних торгах), а тому, чотири з п'яти земельних ділянок державної власності відповідач ОСОБА_2 повинен був отримати в оренду за результатами проведення земельних торгів, сплативши реєстраційний внесок у розмірі 50 % від мінімальної заробітної плати, а також гарантійний внесок у розмірі 5 % від стартового розміру річної плати за користування земельною ділянкою, які внаслідок порушення відповідачами вимог земельного законодавства, не надійшли на відповідні бюджетні рахунки.

Відповідач - Головне управління Держземагенства у Харківській області у своїх письмових запереченнях на подану прокурором апеляційну скаргу просить її відхилити, а рішення суду першої інстанції, ухвалене по справі, залишити без змін, вважаючи його законним і обгрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення міськрайонного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо встановлює, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Як вбачається з матеріалів справи, вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених прокурором вимог, суд першої інстанції повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та надав їм належну правову оцінку в ухваленому по справі рішенні.

Відмовляючи у задоволенні заявлених прокурором вимог, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржувані розпорядження голови Лозівської РДА та накази Головного управління Держземагенства у Харківській області були видані останніми в межах наданих їм законом повноважень, а доказів про наявність підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України для визнання спірних договорів оренди землі не дійсними, прокурор до суду не представив.

Судова колегія погоджується з таким висновком місткрайонного суду, оскільки цей висновок відповідає матеріалам справи та ґрунтується на законі.

За приписами ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтями 15, 16 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність, у тому числі й у судовому порядку.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема можуть бути: припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання правочину недійсним, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Таким чином, з урахуванням зазначених норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. При цьому судовому захисту підлягають лише порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а також порушені державні та суспільні інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Так як дана норма цивільного права містить єднальне судження, яке виражене сполучником «і», то скасування правового акту індивідуальної дії на підставі цієї правової норми можливе лише при одночасній наявності усіх складових у їх сукупності, а саме: невідповідності актам цивільного законодавства; - порушення цивільних прав або інтересів, оскільки в противному випадку, відсутність хоча б однієї із перелічених складових виключає можливість застосування вказаної статті.

Правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств, як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства, визначаються Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року № 973-IV (далі Закон № 973-IV).

Відповідно до преамбули зазначеного Закону цей Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Поняття фермерського господарства наведено законодавцем у ст. 1 Закону № 973-IV.

Згідно частин першої, другої вказаної правової норми фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону.

Право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство (ч. 1 ст. 5 Закону № 973-IV).

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства передбачений статтею 7 Закону № 973-IV.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 коментованої статті для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

У заяві зазначаються: бажаний розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства та наявність у них права на безоплатне одержання земельних ділянок у власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства. До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна або міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.

Проект відведення земельної ділянки погоджується та затверджується відповідно до закону.

За приписами ч. 7 ст. 7 Закону № 973-IV, на яку посилався прокурор в обґрунтування своїх позовних вимог, земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Поняття «єдиний масив» законодавством не визначено, однак аналізуючи нормативну базу та законодавство у сфері земельних відносин, що складають суть даного питання, зокрема Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 року, Закон України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» від 05.06.2003 року № 899-IV, Рекомендації щодо виділення земельних часток (паїв), затверджені наказом Держкомзему України від 30.12.1999 року № 130, можна дійти висновку, що єдиний земельний масив являє собою одну індивідуальну земельну ділянку чи сукупність суміжно розташованих індивідуальних земельних ділянок в одному полі чи групі компактно розташованих полів.

Зазначене вище правило, що наведене в ч. 7 ст. 7 Закону № 973-IV, спрямоване перш за все на створення та забезпечення найбільш сприятливих умов для здійснення підприємницької діяльності та ведення фермерського господарства.

Разом із тим, ані ч. 7 ст. 7 Закону № 973-IV, ані інші норми законодавства у сфері земельних відносин не містять будь-якої прямої заборони щодо можливості надання громадянину для ведення фермерського господарства декількох окремих, відособлених земельних ділянок державної власності, або додаткових земельних ділянок, якщо про це просить громадянин, чи обмежень щодо загальної площі земельних ділянок, які надаються для здійснення підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства (фермерства), оскільки в разі використання земельної ділянки (земельних ділянок) не за цільовим призначенням, право на них може бути припинено на підставі ст.ст. 141, 143 Земельного Кодексу України, в тому числі й у судовому порядку.

Статтею 116 ЗК України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

У відповідності до ст. 123 ЗК України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості). Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Згідно зі ст. 124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Тобто, згідно з вказаними нормами підставою для надання в оренду земельної ділянки державної або комунальної власності та передумовою укладення відповідного договору (договорів) є рішення особи, яка здійснює розпорядження нею від імені власника.

У силу ч. 4 ст. 122 ЗК України, п.п. 4.32. п. 4 Положення про Головне управління Держземагенства в області, затвердженого Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 10.05.2012 року № 258, п.п. 4.28. п. 4 Положення про Головне управління Держземагенства в Харківській області, затвердженого Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.09.2012 року № 449, з наступними змінами, органом, уповноваженим державою здійснювати функції щодо розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, а саме: передачі їх у власність або користування для всіх потреб в межах області, є Головне управління Держземагенства в Харківській області.

Як унормовано ст. 134 ЗК України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 135 ЗК України земельні торги проводяться у формі аукціону, за результатами проведення якого укладається договір купівлі-продажу, оренди, суперфіцію, емфітевзису земельної ділянки з учасником (переможцем) земельних торгів, який запропонував найвищу ціну за земельну ділянку, що продається, або найвищу плату за користування нею, зафіксовану в ході проведення земельних торгів.

Продаж земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється виключно на земельних торгах, крім випадків, встановлених частинами другою і третьою статті 134 цього Кодексу.

Як встановлено по справі, 05 жовтня 2011 року відповідач ОСОБА_2 звернувся до Лозівської районної державної адміністрації Харківської області з письмовою заявою про надання дозволу на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 128,8 га. та 40,0 га., які розташовані на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, а також земельних ділянок площею 4,8665 га., 10,9160 га. та 0,8840 га., розташованих на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області за межами населених пунктів, для подальшого отримання їх в оренду для ведення фермерського господарства.

При цьому, на виконання вимог ч. 1 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» відповідач ОСОБА_2 у своїй заяві зазначив не тільки бажаний розмір земельних ділянок та місце їх розташування, а й навів відповідне обґрунтування розмірів цих земельних ділянок з урахуванням перспектив діяльності фермерського господарства, зокрема зазначивши, що на вказаних земельних ділянках планує вирощувати ранні зернові культури (озиму пшеницю, ячмінь, кукурудзу), круп'яні культури (гречку, просо), олійні (соняшник). Крім того до заяви ним було додано копію трудової книжки на підтвердження досвіду роботи у сільському господарстві та копію диплому Харківського сільськогосподарського інституту ім. Докучаєва про наявність освіти, здобутої ним в аграрному навчальному закладі (а.с. 46).

З урахуванням рішення земельної комісії Лозівської райдержадміністрації від 13.10.2011 року розпорядженням голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області від 26.10.2011 року № 400 відповідачу ОСОБА_2 було надано дозвіл на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 128,8 га. та 40,0 га., які розташовані на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області, а також земельних ділянок площею 4,8665 га., 10,9160 га. та 0,8840 га., розташованих на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області, для ведення фермерського господарства за рахунок земель запасу сільськогосподарського призначення (ріллі) (а.с. 25).

29.10.2012 року на підставі заяви ОСОБА_2 про уточнення відповідно до доданих графічних матеріалів, площ земельних ділянок на території Перемозької сільської ріди, які відводяться йому в оренду для ведення фермерського господарства, та з урахуванням рішення земельної комісії Лозівської райдержадміністрації від 19.10.2012 року головою Лозівської районної державної адміністрації Харківської області було підписано розпорядження № 442 про внесення змін до вищезазначеного розпорядження № 400 від 26.10.2011 року, а саме: слова та цифри «земельних ділянок площею 128,4 га.» замінено словами та цифрами - «земельної ділянки площею 128,1999 га.», слова та цифри «площею 40,0 га.» замінено на «земельних ділянок площею 10,9515 га. та площею 24,4125 га.» (а.с. 26).

30.04.2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (а.с. 12) було видано Наказ за № 288-сг про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державного резервного фонду (ріллі) для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_2 на території Перемозької сільської ради Лозівського району Харківської області та надання в оренду останньому земельних ділянок державної власності, загальною площею 163,5639 га., розташованих за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, у тому числі:

-кадастровий номер - НОМЕР_6, площею 128,1999 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_4, площею 10,9515 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_5, площею 24,4125 га.

Крім того, 30.04.2014 року Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (а.с. 11) було видано Наказ за № 289-сг про затвердження документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду за рахунок земель сільськогосподарського призначення державного резервного фонду (ріллі) для ведення фермерського господарства відповідачу ОСОБА_2 на території Катеринівської сільської ради Лозівського району Харківської області та надання в оренду останньому земельних ділянок державної власності, загальною площею 15,7825 га., розташованих за межами населеного пункту, для ведення фермерського господарства, у тому числі:

-кадастровий номер - НОМЕР_2, площею 4,8665 га.;

-кадастровий номер - НОМЕР_3, площею 10,9160 га.

Зазначені вище правові акти індивідуальної дії видані органами виконавчої влади у межах наданих їм законом повноважень, а саме: ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ч. 1 ст. 54 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності», п.п. 4.28. п. 4 Положення про Головне управління Держземагенства в Харківській області, затвердженого Наказом Державного агентства земельних ресурсів України від 21.09.2012 року № 449, з наступними змінами, а також ст. 122 ЗК України.

При цьому доводи прокурора про те, що вказані розпорядження та накази суперечать ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», а тому підлягають скасуванню відповідно до ст. 21 ЦК України, в більшій своїй частині є сумнівними й недоречними та грунтуються на довільному тлумаченню наведеної правової норми, оскільки як зазначалося вище, ч. 7 ст. 7 Закону № 973-IV не містить будь-якої прямої заборони та не виключає можливості щодо надання громадянину для ведення фермерського господарства не однієї, а декількох окремих, відособлених земельних ділянок державної власності, або додаткових земельних ділянок, а відтак оспорювані розпорядження та накази лише формально не узгоджуються з приписами ч. 7 ст. 7 Закону № 973-IV.

Крім того, слід звернути увагу й на те, що прокурором в обґрунтування своїх вимог взагалі не зазначено, чиї ж саме та які саме цивільні права або інтереси були порушені розпорядженнями та наказами, скасування яких він вимагає, хоча це є обов'язковою складовою для застосування ч. 1 ст. 21 ЦК України, в зв'язку з чим суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі, обґрунтовано відмовив у задоволенні заявлених прокурором вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень голови Лозівської районної державної адміністрації Харківської області від 26.10.2011 року № 400 та від 29.10.2012 року № 442, а також Наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 30.04.2014 року за №№ 288-сг, 289-сг, за їх безпідставністю.

За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.

За змістом ст. 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Згідно ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

За приписами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі» договір оренди може передбачати надання в оренду декількох земельних ділянок, що перебувають у власності одного орендодавця (а щодо земель державної та комунальної власності - земельних ділянок, що перебувають у розпорядженні одного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування).

Згідно ст. 16 Закону України «Про оренду землі» укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Презумпція правомірності правочину, а відтак і цивільно-правового договору, встановлена законодавцем у статті 204 ЦК України.

Відповідно до цієї правової норми правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Згідно з нормами глави 16 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Підставою недійсності правочину відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 236 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами цивільної справи, 15.05.2014 року на виконання Наказів Головного управління Держземагенства у Харківській області від 30.04.2014 року за №№ 288-сг, 289-сг, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області, як орендодавцем, та відповідачем ОСОБА_2, як орендарем, було укладено два договори оренди землі для ведення фермерського господарства на строк 49 років: перший - щодо земельних ділянок площею 4,8665 га. (кадастровий номер - НОМЕР_2) та 10,9160 га. (кадастровий номер - НОМЕР_3), другий - щодо земельних ділянок площею 128,1999 га. (кадастровий номер - НОМЕР_6), площею 24,4125 га. (кадастровий номер - НОМЕР_5) та площею 10,9515 га. (кадастровий номер - НОМЕР_4).

Орендну плату сторонами встановлено у грошовій формі в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок (а.с. 13-17, 18-22).

Вказані договори оренди землі укладені сторонами в письмовій формі, як те встановлено законодавством, містять усі суттєві умови, передбачені ст. 15 Закону України «Про оренду землі», та зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с. 32-36).

Приймання та передачу земельних ділянок згідно зазначених договорів оренди землі оформлено відповідними актами від 26.05.2014 р. (а.с.30, 31).

Крім того, 21.07.2014 року між сторонами укладено додаткові угоди до вказаних договорів, якими внесено до них несуттєві зміни (а.с. 23, 24).

Обгрунтовуючи свій позов щодо визнання зазначених договорів оренди землі недійсними з підстав, передбачених ч. 1 ст. 203 ЦК України, прокурор вказував на те, що ці договори укладені в супереч вимогам ч. 2 ст. 124 ЗК України, згідно якої передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів.

Однак, зазначена правова норма не є імперативною, оскільки має виключення, а саме: цією ж нормою прямо передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Зокрема, частина 2 статті 134 ЗК України містить категоричний припис, згідно якого не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів, для сінокосіння і випасання худоби, для городництва.

Такі ж виключення містяться й у ч. 2 ст. 135 Земельного кодексу України, а тому посилання прокурора на недотримання сторонами спірних договорів оренди земельних ділянок, переданих орендарю ОСОБА_2 для ведення фермерського господарства, вимог ч. 2 ст. 124 ЗК України, як на підставу для визнання цих договорів недійсними, не ґрунтуються на законі.

Крім того, обґрунтовуючи свої вимоги щодо визнання спірних договорів оренди земельних ділянок недійсними, прокурор взагалі не зазначив, яким чином та які саме інтереси держави, за захистом яких прокурор звернувся до суду, зачіпають (порушують) вказані договори, та в чому вони суперечать моральним засадам суспільства, в зв'язку з чим суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні зазначених позовних вимог, за їх необгрунтованісю, оскільки поведінка учасників спірних правочинів не містить ознак істотної суспільної небезпеки та не свідчить про наявність реальної загрози інтересам держави, суспільства чи окремих фізичних або юридичних осіб.

Що ж стосується доводів апеляційної скарги прокурора про те, що спірні земельні ділянки, які надані відповідачу ОСОБА_2 в оренду для ведення фермерського господарства, взагалі знаходяться на території різних сільських рад, а відтак не можуть бути визнані «єдиним масивом», що є порушенням приписів ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство», то ці доводи апелянта вже були предметом обговорення судової колегії та знайшли свою правову оцінку, про що зазначалося вище, а тому додаткового правового аналізу не потребують.

Доводи ж апеляційної скарги про те, що згідно ч. 2 ст. 124, ч. 1 ст. 134 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється, виключно на конкурентних засадах (земельних торгах), а тому, чотири з п'яти земельних ділянок державної власності відповідач ОСОБА_2 повинен був отримати в оренду за результатами проведення земельних торгів, сплативши реєстраційний внесок у розмірі 50 % від мінімальної заробітної плати, а також гарантійний внесок у розмірі 5 % від стартового розміру річної плати за користування земельною ділянкою, які внаслідок порушення відповідачами вимог земельного законодавства, не надійшли на відповідні бюджетні рахунки, судова колегія оцінює критично та відхиляє, оскільки як частиною 2 ст. 124 так і частиною 2 ст. 134 ЗК України прямо передбачено, що у разі передачі громадянам земельних ділянок державної власності для ведення фермерського господарства, ці земельні ділянки або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах).

При цьому вирішальне значення має не кількість земельних ділянок, яка вказаними правовими нормами не обмежена, чи місце їх розташування, а цільове призначення земельних ділянок - ведення фермерського господарства.

Інші доводи апеляційної скарги прокурора, що наведені на її обґрунтування, які фактично зводяться до незгоди з ухваленим міськрайонним судом по справі рішенням та його суб'єктивної переоцінки, в даному випадку є несуттєвими, рішення суду, прийняте по суті розглянутого цивільно-правового спору, не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу заступника прокурора Харківської області - відхилити.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 29 квітня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: