Рішення

від 21.07.2010 по справі 26/38

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.07.10 Справа№ 26/38

За позовом: приватного агропромислового підприємства "Відродження", м. Тернопіль, до відповідача:закритого акціонерного товариства "Галнафтохім", м. Львів, про: визнання недійсними договору, специфікації та угоди. Суддя Т. Рим За участю представників: позивача:ОСОБА_1 -представник (довіреність б/н від 09.02.2010 р.), відповідача:ОСОБА_2 -представник (довіреність № 11/03-9 від 11.03.2010 р.). На розгляд господарського суду Львівської області подано позов приватного агропромислового підприємства "Відродження" до закритого акціонерного товариства "Галнафтохім" про визнання недійсними договору, специфікації та угоди. Ухвалою від 23.02.2010 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 16.03.2010 р. Рух справи відображено в попередніх ухвалах суду. У зв'язку з хворобою судді Деркача Ю.Б. розпорядженням заступника голови суду від 11.06.2010 р. справу передано для подальшого розгляду судді Риму Т.Я. В судових засіданнях оголошувалася перерва.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що директор підприємства ОСОБА_3 не підписував договору поставки товарів (з відтермінуванням платежу) №ФВ44/10/1203 від 16.10.2008 р. та специфікації №1 до цього договору. Що стосується угоди від 29.12.2008 р. про внесення змін до договору поставки, то на ній міститься підпис директора ОСОБА_3, а також печатка підприємства, проте власне цієї угоди він не підписував, а був використаний чистий аркуш з підписом ОСОБА_3 та печаткою підприємства для подальшого нанесення на цей аркуш тексту угоди.

В судовому засіданні 21.07.2010 р. позивач пояснив, що у водія підприємства, який отримував товарно-матеріальні цінності, були із собою чисті аркуші паперу із проставленими на них печатками ПАП "Відродження". Такі аркуші водій забув на підприємстві відповідача, а відповідач скористався ними для складання спірних правочинів. Пояснити факту знаходження підпису ОСОБА_3 на угоді про внесення змін до договору поставки немає можливості. Ймовірно на одному із забутих водієм аркуші паперу містився також підпис ОСОБА_3 Крім того, суд інформовано про те, що позивач не звертався до правоохоронних органів стосовно підроблення спірних договорів, втрати чистих аркушів з проставленими на них печатками підприємства та підписами директора. Крім того, позивач пояснив, що поставка товару відбулася на підставі письмового договору, зміст якого зафіксований у видаткових накладних.

Зазначені обставини дають підстави позивачу вимагати визнання цих договорів недійсними з огляду на порушення ч. ч. 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України. Для встановлення цих обставин позивач просить призначити судову почеркознавчу та технічну експертизу документів. На вирішення судово-технічної експертизи документів позивач просить поставити завдання з'ясування порядку нанесення підпису ОСОБА_3, печатки ПАП "Відродження" та тексту "Директор

---

ОСОБА_3П." на угоду від 29.12.2008 р. про внесення змін та доповнень до договору №ФВ 44/10/1203 від 16.10.2008 р. На вирішення судової почеркознавчої експертизи позивач просить поставити завдання з'ясування належності підпису, що міститься на договорі №ФВ 44/10/1203 від 16.10.2008 р. та специфікації до цього договору, директору підприємства ОСОБА_3

Відповідач повністю заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що позивачем на виконання умов спірних договорів отримано саме той асортимент та кількість товару, яка вказана у цих договорах. Той факт, що у видаткових накладних на отримання товару зазначено посилання на інший договір, не заслуговує на увагу, оскільки номер та дата договору, на підставі якого здійснюється господарська операція, не є обов'язковим реквізитом видаткової накладної. Таким чином, факт отримання товару представником позивача свідчить про схвалення ним договору поставки №ФВ44/10/1203 від 16.10.2008 р. в силу ст. 241 ЦК України. Крім того, заперечив проти визнання угоди про внесення змін до договору поставки, оскільки на ній містяться дійсний підпис директора позивача ОСОБА_3, а також дійсна печатка підприємства. Це додатково свідчить про схвалення договору поставки та специфікації до нього.

Відповідач заперечив проти проведення судових експертиз з огляду на таке. Потреби у дослідженні підписів на договорі №ФВ44/10/1203 від 16.10.2008 р. та специфікації №1 нема, оскільки наступні вчинені відповідачем дії стосовно отримання товару та підписання угоди про внесення змін повноважним представником свідчать про подальше схвалення укладеного правочину. Що стосується призначення судово-технічної експертизи порядку нанесення підпису ОСОБА_3, печатки ПАП "Відродження" та тексту "Директор

---

ОСОБА_3П.", то відповідач вказує на ту обставину, що директор позивача ОСОБА_3 підтвердив, що на угоді від 29.12.2008 р. про внесення змін та доповнень до договору №ФВ44/10/1203 від 16.10.2008 р. та на довіреності ЯПК №187213 від 17.10.2008 р. міститься його підпис. Крім того, звертає увагу на відсутність у законодавстві України норми про порядок нанесення тексту угоди, підпису уповноваженої особи та печатки підприємства.

В судовому засіданні 21.07.2010 р. сторонами подано заяву, якою суд інформовано про те, що ними подано усі докази та пояснення на підтвердження своїх вимог та заперечень, які необхідні для правильного вирішення спору у цій справі.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між сторонами у справі укладено договір поставки товарів (з відтермінуванням платежу) №ФВ4410//1203 від 16.10.2008 р. (надалі -Договір від 16.10.2008 р.). За умовами цього договору постачальник (відповідач у справі) зобов'язується поставляти, а покупець (позивач у справі) приймати і оплачувати товар згідно зі специфікаціями, які додаються і є невід'ємною частиною даного договору. За умовами специфікації №1 до Договору від 16.10.2008 р. (надалі -Специфікація №1) відповідач узяв на себе обов'язок поставити позивачу тукосуміш (25:15:15) в біг-бегах у кількості 20,55 т на суму 85' 899,00 грн., а також тукосуміш (15:16:16) в біг-бегах у кількості 40 т на суму 167' 200,00 грн. Представник позивача стверджує, що підпис на Договорі від 16.10.2008 р. та Специфікації №1 не належить директору ОСОБА_3 Проте позивач не заперечує факту знаходження на спірних договорах дійсної печатки підприємства.

Позивачем видано довіреність серії ЯПК №187213 від 17.10.2008 р., якою ОСОБА_4 уповноважено отримати від відповідача тукосуміші. Оригінал цієї довіреності долучено до матеріалів справи (а.с. 32). Довіреність підписана директором підприємства ОСОБА_3, на ній міститься дійсна печатка підприємства. Таким чином, позивачем учинено дії (уповноваженій особі видано довіреність) для отримання товару в кількості та за ціною , що повністю відповідає умовам Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1.

На підставі виданої довіреності позивач отримав товар:

- тукосуміш NPK 25:15:15 в біг-бегах (20,55 т) на загальну суму 85' 899,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №ТР4-002096 від 17.10.2008 р.;

- тукосуміш NPK 15:16:16 в біг-бегах (20 т) на загальну суму 83' 600,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №ТР4-002097 від 17.10.2008 р.;

- тукосуміш NPK 15:16:16 в біг-бегах (20 т) на загальну суму 83' 600,00 грн., про що свідчить видаткова накладна №ТР4-002106 від 22.10.2008 р.

Перелічені видаткові накладні містять посилання на договір №ДГ-0000530 від 01.10.2008 р. Проте в судовому засіданні сторони підтвердили, що між ними не укладався договір №ДГ-0000530 від 01.10.2008 р. (заява позивача від 05.07.2010 р. -а.с. 88; пояснення відповідача від 02.07.2010 р. -а.с. 90).

Крім того, зазначені вище видаткові накладні умовою продажу визначають попередню оплату. У той же час відповідно до положень Специфікації №1 умовою оплати визначено виставлення рахунку, а термін оплати -до 30.12.2008 р. Обидві сторони підтвердили, що рахунки на оплату товару відповідачем не виставлялися. Відповідач пояснив, що у зв'язку з неможливістю позивача оплатити вартість купленого товару сторонами було внесено зміни до Договору від 16.10.2008 р., якими вилучено положення про виставлення рахунків та змінено строк виконання зобов'язань.

Відповідачем складено податкову накладну від 17.10.2008 р. №4000001006 (а.с. 92), якою засвідчено факт продажу позивачу тукосумішей на загальну суму 253' 099,00 грн. Підставою поставки визначено "договір". Позивач пояснив, що не реагував та не заперечував проти отримання видаткових накладних та податкової накладної, в яких міститься посилання на договір, оскільки не укладав з відповідачем жодних договорів (заява від 05.07.2010 р., а.с. 88).

На виконання вимог ухвали суду від 21.06.2010 р. позивач пояснив, що будь-яких переговорів стосовно укладення будь-яких договорів купівлі-продажу тукосумішей він з відповідачем не проводив (заява позивача від 05.07.2010 р. -а.с. 88). Відповідачем зазначено, що ним не проводилися переговори та нема інших договорів про поставку тукосумішей за винятком спірних (пояснення відповідача від 02.07.2010 р. -а.с. 91).

Сторонами укладено угоду від 29.12.2008 р. про внесення змін та доповнень до Договору (надалі -Угода від 29.12.2008 р.). На цій угоді міститься підпис ОСОБА_3 та печатка підприємства, проте позивач стверджує, що такої угоди він не підписував, а сам її текст нанесений пізніше, на аркуш паперу, на якому містився підпис директора та печатка підприємства.

При винесенні рішення суд виходив з такого.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним. Згідно з вимогами ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Таким чином, недійсним може бути визнаний лише вчинений правочин, тобто певні дії особи, які були спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Проте у зв'язку з обставинами, що визначені законом, на основі таких дій не можуть виникати для сторін взаємні права та обов'язки (цивільні зобов'язання). Таким чином, позивач, подавши позов про визнання недійсними договорів, визнає факт вчинення певних дій, спрямованих на набуття та зміну цивільних правовідносин із відповідачем, проте вважає, що такі дії не можуть породити цивільні правовідносини.

У статті 215 ЦК України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Свої вимоги про визнання недійсними Договору від 16.10.2008 р., Специфікації №1 та Угоди від 29.12.2008 р. позивач обґрунтовує недотриманням вимог, установлених ч. ч. 2, 3, 5 ст. 203 ЦК України. Так, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2 ст. 203 ЦК України). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦК України). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5 ст. 203 ЦК України).

Посилання позивача на порушення ч. 5 ст. 203 ЦК України при вчиненні спірних правочинів (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним), а також на ст. 234 ЦК України (фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином) суд вважає необґрунтованим з огляду на таке.

Позивачем не наведено жодних доводів, які би аргументували визнання учинених правочинів такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків. Зокрема, суд не вбачає в цих правочинах таких наслідків, як, наприклад, завідома об'єктивна неможливість настання правового результату, реальність настання правових наслідків не поставлена у залежність від поведінки сторін чи інших обставин.

Що стосується обґрунтуванням позивачем своїх вимог фіктивністю вчинених правочинів, то суд зазначає таке. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При чому ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Необхідно враховувати, що саме по собі невиконання сторонами правочину не означає, що укладено фіктивний правочин. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.

У той же час позивачем не доведено факту небажання відповідачем досягнути юридичних цілей учинених правочинів, позивачем не доведено, що дії осіб, які вчинили правочин, не були направлені на виникнення юридично значимих наслідків.

Мотивування позивачем своїх вимог посиланням на порушення ч. 3 ст. 203 ЦК України також не заслуговує на увагу. У правочині зовнішнє волевиявлення особи має відповідати його внутрішній волі. Вона має бути спрямована на досягнення відповідного юридичного наслідку, тому не можуть розглядатися як правочини ті фактичні дії особи, які не призводять безпосередньо до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав та обов'язків. На цих підставах необхідно виділити правочини, вчинені під впливом: помилки (ст. 229 ЦК); обману (ст. 230); насильства (ст. 231); тяжкої обставини і на вкрай невигідних умовах (ст. 233), а також унаслідок зловмисної домовленості (ст. 232).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, здійснений під впливом помилки, обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представником однієї сторони з іншою стороною або внаслідок збігу тяжких обставин (кабальний правочин), є оспорюваним та може бути визнаний судом недійсним. Заявлені вимоги можуть бути задоволені, якщо доведені факти обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною або збіг тяжких для сторони обставин і наявність їх безпосереднього зв'язку із волевиявленням сторони вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Зазначених фактів позивачем не лише не доведено, а й навіть не наведено у позовній заяві та в ході розгляду справи.

Що стосується вимог про визнання недійсними Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1, то суд вважає їх безпідставними та необґрунтованими з огляду на таке.

Обгрунтування своїх вимог ч. 2 ст. 203 ЦК України зумовлено тим, що особа, яка підписала спірні договори, не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності. Як встановлено судом, сторонами не заперечується факт підписання Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1 особою, що не є директором підприємства-позивача. У той же час, як установлено судом вище, позивачем отримано товар у кількості та за ціною, що повністю відповідає умовам Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1.

Твердження позивача про існування іще якогось зобов'язання з поставки товару не заслуговує на увагу через такі обставини. Відповідно до ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами. При чому необхідність укладення договору у письмовій формі між юридичними особами зумовлена потребою у сталості майнового обороту між юридичними особами, що досягається шляхом повної та чіткої фіксації господарських зобов'язань (договорів).

Вимоги до письмової форми правочину визначені ст. 207 ЦК України. Зокрема, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Порядок укладення договору передбачено, зокрема, ст. ст. 641, 642 ЦК України.

Як стверджено сторонами в судовому засіданні 05.07.2010 р., між ними не було укладено жодних інших договорів щодо купівлі-продажу тукосумішей, не велися переговори з приводу укладення будь-яких інших договорів. Крім того, позивачем не наведено мотивів щодо необхідності укладання таких правочинів протягом строку дії Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1.

В судовому засіданні 21.07.2010 р. позивачем зазначено, що самі видаткові накладні є письмовою формою правочину (договору), а тому поставка тукосумішей відбулася на основі такого правочину. Проте такі твердження позивача не можуть бути визнані обґрунтованими.

Зокрема, відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Цією статтею визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В цьому випадку мають місце правовідносини (зобов'язання), які виникли на підставі договору поставки. Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме на підставі договору поставки виникають взаємні права та обов'язки. У той же час видаткові накладні не є договором поставки, не породжують взаємних прав та обов'язків, на змінюють та не припиняють їх, вони лише підтверджують факт передачі товарно-матеріальних цінностей на основі укладеного договору поставки. Видаткові накладні за своєю природою є первинними документами. А відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" первинний документ -документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Таким чином, видаткові накладні лише підтверджують наявність зобов'язання між сторонами, що виникло на основі договору поставки, а тому не можуть вважатися документами, в яких у силу ч. 1 ст. 207 ЦК України може фіксуватися зміст правочину.

Додатковим аргументом на підтвердження вірності наведеного вище висновку є те, що некоректно застосовувати термін "недійсність" до документів, якими оформлюється, підтверджується право, оскільки право не може бути недійсним - воно або є, або ні. Відповідно, за правилами недійсності правочинів не можна визнавати документи, які за своїм змістом не є правочинами. Отже, видаткові накладні не можна визнати недійсними.

Таким чином, позивачем не доведено факту існування іншого, ніж спірні Договір від 16.10.2008 р. та Специфікації №1, зобов'язання з поставки тукосумішей.

Позивачем у судовому засіданні стверджено, що довіреність серії ЯПК №187213 від 17.10.2008 р. була видана підприємством, підписана директором ОСОБА_3 та скріплена печаткою підприємства. Доводи позивача про відсутність у виданій довіреності посилання на укладений договір не можуть бути визнані судом переконливими, оскільки така довіреність не містить узагалі жодного посилання на підставу отримання товарно-матеріальних цінностей. Зазначене є порушенням п. п. 6, 7 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99. Зокрема, довіреність на одержання цінностей від постачальника за нарядом, рахунком, договором, замовленням, угодою або іншим документом, що їх замінює, видається довіреній особі під розписку і реєструється в журналі реєстрації довіреностей. Забороняється видавати довіреності, які повністю або частково не заповнені, не мають зразків підпису осіб, на ім'я яких вони виписані.

Крім того, податкова накладна від 17.10.2008 р. №4000001006, видана відповідачем, містить посилання на "договір" як на підставу відпуску товару. Позивачем зазначено, що він не заперечував та не висловлював зауважень щодо можливих помилок, допущених у видаткових накладних та податковій накладній у частині посилання на договір.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Таким чином, враховуючи ті обставини, що

- між сторонами не існувало інших зобов'язань, ніж ті, що виникли на основі Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1,

- позивачем учинено дії, що свідчать про прийняття до виконання спірного договору та специфікації (позивачем видано довіреність на отримання товару, що відповідає предмету Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1, позивач отримав товар, визначений Договором від 16.10.2008 р. та Специфікацією №1),

- позивач не заперечував та не висловлював зауважень стосовно факту посилання відповідача на договір у видаткових накладних та податковій накладній,

суд вважає вимоги позивача в частині визнання недійсними Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1 безпідставними.

Посилання відповідача у видаткових накладних на попередню оплату товару не спростовує висновків суду про те, що поставка відбулася на основі Договору від 16.10.2008 р. та Специфікації №1. А факт відсутності дій відповідача стосовно виставлення рахунків на оплату відпущеного товару не свідчить про недійсність цих правочинів.

Зазначені обставини виключають необхідність призначення судової почеркознавчої експертизи стосовно визначення того, чи директор позивача ОСОБА_3 підписував Договір та Специфікацію №1, а тому суд відмовляє в задоволенні заявленого клопотання.

Що стосується вимог позивача про визнання недійсною Угоди від 29.12.2008 р., то суд вважає такі вимоги безпідставними та не обґрунтованими належними доказами.

Як уже зазначалося вище, норма ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. На думку позивача, відповідачем було нанесено текст Угоди на аркуш паперу, на якому уже містився підпис директора позивача ОСОБА_3 та печатка підприємства.

У зв'язку з цим позивач просив призначити судово-технічну експертизу, на вирішення якої поставити питання визначення порядку нанесення тексту Угоди та напису "директор

---

ОСОБА_3П.".

Суд відхиляє клопотання про призначення такої експертизи, оскільки визначення такого порядку не буде мати суттєвого значення для вирішення спору про визнання правочину недійсним. Зазначене мотивовано тим, що чинним законодавством України не визначено порядку нанесення (фіксування) реквізитів договорів. Крім того, позивачем на наведено належних та достатніх доказів, які би свідчили про тривалість періоду часу, що минув від дати підпису до дати нанесення тексту Угоди. Нанесення тексту угоди поверх печатки та підпису не свідчить про її недійсність.

Крім того, суд звертає увагу позивача на таке. Порядок зберігання печаток та штампів підприємства регулюється Інструкцією про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів. Ця Інструкція затверджена наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17. Так, відповідно до п. 3.4.1 Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. При зміні керівника печатки і штампи передаються новопризначеному керівнику за актом. Керівники підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів підприємницької діяльності, інших організаційних форм підприємництва, діяльність яких передбачена чинним законодавством України, у разі потреби можуть своїм наказом покласти відповідальність за зберігання і користування печатками і штампами на одного з безпосередньо підлеглих їм працівників. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

Позивачем не представлено суду належних доказів неправомірності використання печатки підприємства, документів, які би свідчили про притягнення до відповідальності якоїсь особи підприємства-позивача за незаконне використання печатки. Більше того, як стверджено в судовому засіданні представником позивача, позивач не звертався до правоохоронних органів з приводу можливого вчинення злочину, що полягає у підробленні документів, а також з приводу втрати аркушів паперу із проставленими на них печатками підприємства та підписом директора ОСОБА_3 У той же час усі спірні договори містять дійсну печатку підприємства-позивача .

У зв'язку з наведеними вище обставинами суд вважає доводи позивача про визнання недійсною Угоди від 29.12.2008 р. безпідставними.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених вимог. При відмові у задоволенні позову витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача. Таким чином, оскільки судове рішення прийнято на користь відповідача, державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача.

Враховуючи наведене, керуючись п. 3.4.1 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, затвердженою наказом МВС України від 11 січня 1999 р. №17, п. п. 6, 7 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16 травня 1996 р. №99, ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", ст. ст. 11, 16, 203, 207, 208, 215, 229, 230, 231, 232, 233, 234, 241, 509, 641, 642, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 33, 43, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні 21.07.2010 р. за згодою представників сторін оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 23.07.2010 р.

Суддя Рим Т.Я.